Рішення № 17847686, 11.07.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 23/579-1/16811.07.11 За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

До Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району міста Києва

Простягнення 848941,73 грн.

Суддя Мельник В.І.

Представники:

від позивачаОСОБА_1, довіреність № Д07/2011/04/22-33 від 22.04.2011

від відповідачаОСОБА_2, довіреність № 02-д від 10.01.2011

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням суду № 23/579 від 14.12.2010 позовні вимоги позивача задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2011 рішення суду від 14.12.2010 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2011 рішення господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2011 скасовано, а справу № 23/579 передано до господарського суду міста Києва для нового розгляду.

Ухвалою суду від 30.05.2011р. справу призначено до розгляду на 17.06.2011 та присвоєно № 23/579 - 1/168.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що відповідачем не виконуються умови договору № 320074 від 14.11.2003 року.

17.06.2011р. представник позивача у судовому засіданні надав документи на виконання вимог ухвали суду про призначення справи до слухання, надав пояснення по суті спору, повідомив суд про відсутність заборгованості, проте просив задовольнити позовні вимоги в частині штрафних санкцій .

Представник відповідача проти нарахування штрафних санкцій заперечив.

Суд відклав розгляд справи на 11.07.2011.

11.07.2011 представник позивача свої позовні вимоги підтримав частково, надав перерахунок заборгованості відповідача.

Представник відповідача проти позову заперечив.

Згідно ст.87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем та Відповідачем було укладено договір №320074 від 14.11.2003 року про постачання теплової енергії. Відповідно до пункту 2.2.1 договору №320074 від 14.11.2003 року Позивач зобовязався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року.

Відповідач згідно пунктів 2.3.1, 2.3.2 договору №320074 від 14.11.2003 року зобовязався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Договір №320074 від 14.11.2003 року на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до даних відомостей обліку використання теплової енергії у період з грудня 2008 року по жовтень 2010 року, довідки про надходження коштів за спожиту теплову енергію, Позивач поставив Відповідачу теплову енергію вартістю 8756776,15 гривень.

Як стверджував позивач у позові, за період з 01.12.2008 року по 01.10.2010 року Відповідач несвоєчасно розраховувався за використану теплову енергію та допустив виникнення заборгованості у розмірі 425449,93 гривень.

Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно пункту 9 додатку №2 до договору №320074 від 14.11.2003 року Відповідач зобовязувався щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду. Відповідно до пункту 10 додатку №2 Відповідач забезпечує не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА та до 25 числа поточного місяця сплачує на рахунок Позивача вартість теплової енергії, яка використовується орендарями.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову зазначає, що з 01.10.2010 року відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації №758 від 30.06.2009 року змінено порядок розрахунків за теплову енергію для бюджетних установ та власників (орендарів) нежитлових приміщень. Згідно розпорядження №758 від 30.06.2009 року кошти, сплачені бюджетними установами та власниками (орендарями) нежитлових приміщень надходять на транзитний рахунок комунального підприємства ГІОЦ та після розщеплення перераховуються на розрахункові рахунки виробників послуг.

Окрім того, Відповідач звертає увагу суду на те, що одиницею обліку спожитої води з безпосередніми споживачами послуг за гарячу воду є кубічний метр, за опалення метри кубічні, у той час як за договором №320074 від 14.11.2003 року одиницею обліку є гігакалорія. Тому при зміні одиниці виміру з гігакалорії до метрів квадратних/кубічних утворюється різниця в тарифах. Відповідач вважає, що відповідно до Закону України “Про житлово-комунальні послуги”суми, що утворюють різницю в тарифах повинні відшкодовуватись Позивачу з місцевого бюджету. З огляду на викладене, Відповідач не визнає заборгованість за договором №320074 від 14.11.2003 року.

Договором №320074 від 14.11.2003 року сторони погодили умови надання послуг з теплопостачання та порядок розрахунку. Зокрема, пунктом 1 додатку №2 до договору визначено, що розрахунки за договором проводяться на підставі розпоряджень КМДА за кожну відпущену гігакалорію. Таким чином, Відповідач на підставі табуляграм фактичного споживання теплової енергії зобовязаний був розраховуватись із Позивачем за надані послуги.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом згідно матеріалів наявних в справі було встановлено, що у відповідача станом на день розгляду справи відсутня заборгованість, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 425449,93 грн. боргу не підлягає задоволенню.

Проте згідно розрахунку позивача, проти якого відповідач заперечив але не зміг надати належних доказів своїх заперечень, у відповідача протягом періоду з грудня 2009 року по серпень 2010 року була прострочка розрахунків за отримані послуги, на підставі якої позивачем нараховано штрафні санкції за порушення умов договору, а саме строків оплати за ним.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобовязання сталось не з його вини.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі. Недодержання сторонами письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобовязання має прямим правовим наслідком його нікчемність.

Договором №320074 від 14.11.2003 року не встановлено обовязку Відповідача сплатити Позивачу неустойку у випадку порушення грошового зобовязання.

Позивач заявив позовну вимогу про стягнення пені у розмірі 96020,23 грн. та штрафу у розмірі 29450,97 грн. на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною другою статті 231 Господарського кодексу України встановлено розмір штрафних санкцій, які застосовуються до порушника господарського зобовязання (за умови, коли хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту) у випадку поставки товарів (виконання робіт чи послуг) неналежної якості (комплектності) та порушення строків поставки товарів (виконання робіт чи послуг). Розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобовязання частиною другою статті 231 Господарського кодексу України не встановлено.

Оскільки, за умовами договору №320074 від 14.11.2003 року обовязком Відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги Позивача щодо стягнення пені та штрафу є безпідставними.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, на підставі зазначеної норми позивачем відповідачу нараховано 104188,52 грн. інфляційних втрат, 22304,17 грн. 3% річних згідно уточненого розрахунку поданого позивачем у судовому засіданні 11.07.2011р.

Відповідач заперечує проти стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних оскільки вважає, що відсутня його вина у виникненні заборгованості за договором №320074 від 14.11.2003 року.

Зазначені проценти не є неустойкою, (яка пов'язується з наявністю вини боржника), а є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а тому вимога позивача в частині стягнення 22 304,17 грн. 3% річних підлягає задоволенню.

Беручи до уваги, що втрати, пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, суд вважає, що зазначені позовні вимоги є правомірними та підлягають стягненню у розмірі 104188,52 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача на користь Позивача стягуються понесені ним витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району міста Києва (04050, м.Київ, вул. Білоруська 1, код ЄДРПОУ 31731838) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» (04050, м.Київ, вул. Мельникова 31, код ЄДРПОУ 26187763) 104 188 (сто чотири тисячі сто вісімдесят вісім) грн. 52 коп. інфляційних втрат, 22304 (двадцять дві тисячі триста чотири) грн. 17 коп. 3% річних, держмито в розмірі 1264 (одну тисячу двісті шістдесят чотири)грн. 93 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 35 (тридцять пять) грн. 40 коп.

В частині стягнення 425449,93 грн. основного боргу провадження припинити.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.І.Мельник

(Дата складання повного тексту рішення 13.07.2011р.)