Рішення № 17776942, 09.08.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.11 Справа№ 5015/2906/11

За позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лубяна», с. Лубяна Миколаївського району Львівської області

до відповідача1: Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство «Агрофірма Орсан», с. Лубяна Миколаївського району Львівської області

до відповідача2: Відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції, м. Миколаїв

до відповідача3: Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство юстиція», м. Київ

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на строні відповідача1: ОСОБА_1, м. Львів

про: визнання права спільної сумісної власності

Суддя Деркач Ю.Б.

при секретарі Кошовому О.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 представник (довіреність № 2 від 20.01.2011 року)

від відповідача1: ОСОБА_3 представник (довіреність № 2 від 03.05.2011 року)

від відповідача2: ОСОБА_4 начальник відділу

від відповідача3: не зявився

від третьої особи: ОСОБА_1, ОСОБА_5 (довіреність б/н від 04.11.2009 р.)

Представникам сторін та третьої особи розяснено їх права та обовязки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 09.08.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Лубяна», с. Лубяна Миколаївського району Львівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство «Агрофірма Орсан», с. Лубяна Миколаївського району Львівської області, Відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції, м. Миколаїв та до Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство юстиція», м. Київ про визнання права спільної сумісної власності.

Ухвалою суду від 01.06.2011 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 05.07.2011 року. Ухвалою суду від 02.06.2011 року задоволено заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалами суду від 05.07.2011 року та від 26.07.2011 року розгляд справи відкладався на 26.07.2011 року та на 09.08.2011 року.

Строк розгляду спору було продовжено судом 26.07.2011 р. в порядку ст. 69 ГПК України за клопотанням представника позивача.

Представник позивача в судове засідання зявився, вимоги ухвал суду виконав частково, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити повністю з підстав, наведених у позовній заяві. 26.07.2011 року представником позивача подано заяву в порядку ст. 22 ГПК України про уточнення предмету позову, а саме: слова «спільної сумісної»виключити з тексту.

Представник відповідача1 в судове засідання зявився, вимоги ухвали суду від 01.06.2011 року виконав частково, через канцелярію суду подав відзив від 05.07.2011 року на позовну заяву, відповідно до якого визнав позовні вимоги в частині права спільної сумісної власності СТзОВ «Лубяна»на 8/100 частки у майні, що знаходиться за адресою: Львівська область, Миколаївський район, с. Лубяна.

Представник відповідача2 в судове засідання зявився, подав відзив на позовну заяву від 26.07.2011 року.

Відповідач3 явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвали суду від 01.06.2011 року не виконав, проти позову у встановленому порядку не заперечив, причин неявки не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 7901406084844.

Крім того, на адресу суду 09.06.2011 року надійшла заява про вступ у справу третьої особи на стороні відповідача1 без самостійних вимог ОСОБА_1 (79049, м. Львів, вул. Освицька, 17/44). Вказана заява обґрунтовується тим, що заявлений позов та заява № 01/06-11 від 01.06.2011 року про забезпечення позову безпосередньо зачіпають права третьої особи як власника будівлі зернового складу «А-1» загальною площею 1629,7 кв.м., яка згідно з розрахунком складає 92/100 ідеальних частки будівель та споруд, що знаходяться у с. Лубяна, по вул. Новій, 17, Миколаївського району Львівської області, а за таких обставин всі рішення господарського суду із спору можуть вплинути на її права або обовязки, як власника спірного приміщення. Суд визнав дану заяву підставною та задоволив.

Третьої особою ОСОБА_1 надано пояснення по предмету спору, зокрема, у поданих відзивах від 21.07.2011 року та від 04.08.2011 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та обєктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Лубяна», с. Лубяна Миколаївського району Львівської області, як юридична особа, перереєстроване Миколаївською районною державною адміністрацією 09.03.2000р., про що видано свідоцтво про державну перереєстрацію юридичної особи № 23970385, запис у журналі обліку реєстраційних справ № 19/2000, включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України згідно довідки Львівського обласного управління статистики № 1668 від 17.03.2000р. і є відповідно до п. 1.5 Статуту правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства «Лубяна».

Юридичні адреси позивача та відповідача-1 товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Орсан»збігаються, їх місцезнаходження Львівська обл., Миколаївський р-н, с. Лубяна, вулиця Нова, 17.

Згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.12.2007 року № 17145838, виданого комунальним підприємством Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», за цією ж адресою за позивачем та відповідачем-1 було зареєстроване на правах співвласності нерухоме майно, яке складається з зернового складу «А-1», загальною площею 1629.7 кв.м.; силосної ями «Б»; насосної «В»та водонапірної башти «Г»., при цьому ТзОВ СП «Агрофірма Орсан»належало 92/100 майна, а позивачу, відповідно - 8/100.

31 грудня 2007 року (№ реєстру 4846) між ОСОБА_1 та ТзОВ СП «Агрофірма Орсан»укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в заставу ОСОБА_1 будівлю зернового складу «А-1», що є частиною спільної власності позивача і відповідача-1 у даній справі.

Даним договором забезпечено вимоги іпотекодержателя, що випливають з договору позики від 31.12.2007р.

Пунктом 2.1.3 договору іпотеки визначено, що предмет іпотеки перебуває у спільній частковій власності, та за протоколом 4/1 від 28.12.2007 року ТзОВ «Лубяна»дозволяє передати в іпотеку Іпотекодавцю частину майна.

При цьому судом встановлено, що СТзОВ «Лубяна», як співвласник, не є стороною даних договорів, згоди на їх укладення не надавало.

Враховуючи предмет спору та вказані обставини, суд зазначає, що власник майна, володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд, і лише власник вправі реалізувати своє волевиявлення, зокрема шляхом укладення і нотаріального посвідчення договору про поділ (виділення) майна в натурі чи подання нотаріально посвідченої заяви про згоду на передачу майна в іпотеку.

Згідно приписів статті 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

В свою чергу за статтею 356 того ж Кодексу власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Субєктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

За таких обставин весь комплекс нерухомого майна перебував у власності сторін на праві спільної часткової власності.

У відповідності до положень статті 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

За змістом статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Поряд з цим відповідно до статті 367 того ж Кодексу майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно приписів статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Статтею 576 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Іпотека, в силу статті 575 Цивільного кодексу України, є окремим видом застави нерухомого майна. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Згідно вимог статті 18 цього Закону, іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та повинен містити істотні умови.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов - нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом (частина 1 статті 5).

В силу ч. 3 статті 5 Закону України «Про іпотеку»частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно п.4.3. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за № 157/6445, при поділі нерухомого майна для кожного з об'єктів нерухомого майна відкриваються нові розділи Реєстру прав і нові реєстраційні справи, кожному з об'єктів нерухомого майна присвоюється новий реєстраційний номер. В даному випадку нові розділи Реєстру прав і нові реєстраційні справи не відкривались, кожному з об'єктів нерухомого майна новий реєстраційний номер не присвоювався.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про іпотеку»майно, що є спільною власністю, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Як вже зазначалось, згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.12.2007 року № 17145838, виданого комунальним підприємством Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», за ТзОВ СП «Агрофірма Орсан» (Відповідач-1) та Колективним сільськогосподарським підприємством «Лубяна», правонаступником якого є Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Лубяна»(Позивач) було зареєстроване на правах співвласності нерухоме майно, яке складається з зернового складу «А-1», загальною площею 1629.7 кв.м.; силосної ями «Б»; насосної «В»та водонапірної башти «Г»., при цьому ТзОВ СП «Агрофірма Орсан»належало 92/100 майна, а позивачу, відповідно - 8/100.

Тобто, станом на дату укладення договору іпотеки зерновий склад в натурі окремо не виділявся та не реєструвався як окремий обєкт нерухомості, нотаріально посвідченої згоди співвласника на передачу його в іпотеку не було.

Аналізуючи Протокол 4/1 загальних зборів ТзОВ «Лубяна»від 28.12.2007р., суд зазначає, що він є внутрішнім документом підприємства і міг бути лише підставою для укладення в майбутньому і нотаріальному посвідченні окремого договору про поділ (виділення) майна із спільної власності чи для подання нотаріально посвідченої заяви (згоди) на передачу майна в іпотеку.

Проте, даний протокол не є формою зовнішнього волевиявлення і підставою для передачі частини спільної власності в іпотеку з огляду на приписи статей 3, 5, 6 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п. 1 ст. 219 ЦК України, у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Враховуючи, що Протокол 4/1 загальних зборів ТзОВ «Лубяна»складений в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений, він є нікчемним одностороннім правочином згідно закону.

Що стосується клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог, то воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги, що договір іпотеки, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством «Агрофірма Орсан»від 31.12.2007р. укладений без нотаріально посвідченої згоди позивача, то він є нікчемним в силу закону. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, у звязку з чим Протокол № 03/060/11/і-2 проведення прилюдних торгів арештованого нерухомого майна (предмет іпотеки) Ліцитатора Гаврилів О.Д., затверджений директором Львівської філії ПП Спеціалізоване управління «Юстиція»27.04.2011р.; Акт (б/н) державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки Данилко І.І., затверджений начальником державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Львівської області від 29.04.2011р.; Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 05.05.2011р., видане приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєвою Г.М., № реєстру 1470 та Витяг про державну реєстрацію прав Комунального підприємства Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації»від 13.05.2011р., реєстраційний номер 29949222, номер запиу 84 в книзі: 1 також недійсні в силу закону.

Що стосується укладених між ОСОБА_1 і ТзОВ «СП «Агрофірма Орсан»договорів позики та іпотеки, суд додатково звертає увагу на наступне.

В силу ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі (ст. 1047), якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми.

Іпотека є одним з видів забезпечення зобовязань, різновидом застави. Виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України).

Позичальник в даному випадку правомірно скористувався своїм законним правом на одержання позики, однак право на передачу в іпотеку майна, що є спільною власністю могло виникнути у нього лише після його поділу, виділення, викупу, відступлення, дарування тощо, належно оформленої згоди співвласника або після відповідного рішення суду на даний предмет.

Частини 4 та 7 статті 41 Конституції України встановлюють, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права - особистого немайнового або майнового та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання, одним із способів захисту якого є визнання права.

З аналізу зазначених норм Цивільного кодексу України право на звернення до суду має особа, яка має матеріально-правову заінтересованість у справі. У цьому якраз полягає суть принципу диспозитивності господарського процесу. Основним проявом дії принципу диспозитивності у процесуальному законодавстві, одним із аспектів якого є положення про те, що кожна особа повинна дбати про своє право, і ніхто не зобов'язаний дбати про права інших, якщо останнє не є обов'язком в силу закону чи договору.

Конституційні засади правового порядку господарювання в Україні це право кожного володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Згідно ст. 321 ЦК України: «Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні».

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Позов про визнання права власності - це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не повязаних з позбавленням володіння.

В силу приписів ч. 2 ст. 5 ГК України, конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять, зокрема, принципи непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності.

За даних обставин позивач фактично позбавлений права вільно володіти, користуватись та розпоряджатися належним йому майном, що в свою чергу є порушенням гарантованих Конституцією України та гл. 23 - 26 ЦК України прав. Тому суд вбачає за необхідне усунути допущені порушення та захистити право власності позивача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, підставні та такі, що підлягають до задоволення повністю.

Враховуючи те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача 1, судові витрати слід покласти на нього.

З огляду на викладене, на підставі Конституції України, ст.ст. 15, 16, 183, 203, 215, 227, 317, 321, 392, глав 23, 24, 25, 26 ЦК України, ст.ст. 5, 20 ГК України, ст.ст. 5, 6 Закону України «Про іпотеку», керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 44, 49, 75, 84, 85, 115, 116 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити.

2. Визнати за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Лубяна», Львівська обл., Миколаївський р-н, с. Лубяна, вул. Нова, 17, код ЄДРПОУ 23970385 право власності на 8/100 частки на наступне нерухоме майно : будівлю зернового складу «А-1», загальною площею 1629.7 кв.м.; силосну яму; насосну; водонапірну башту, що знаходяться у селі Луб'яна, по вулиці Новій, 17 (сімнадцять), Миколаївського району, Львівської області.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство «Агрофірма Орсан», 81600, с. Лубяна Миколаївського району Львівської області, Нова, 17 (код ЄДРПОУ 30439275) на користь СТзОВ «Лубяна», 81600, с. Лубяна Миколаївського району Львівської області, Нова, 17 (код ЄДРПОУ 23970385) 85,00 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя Деркач Ю.Б.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.08.2011 р.