Постанова № 17773723, 21.07.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21.07.2011 р. справа № 2а- 3943/11/2070 Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

при секретарі судового засідання Макогон Н.О.,

за участі :

представника позивача - Нагорний Є.Ф.,

представника відповідача - Головко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазресурс"

до Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області

проскасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафтогазресурс», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції, у Харківській області №0000302300/0 від 23.11.2010р., №0000302300/1 від 20.12.2010р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне. Викладені в акті перевірки від 08.11.2010р. №1339/23/35314646 судження суб'єкта владних повноважень є помилковими, оскільки ТОВ «Укрнафтогазресурс»у спірних правовідносинах не вчиняв порушень Закону України «Про податок на додану вартість», податок на додану вартість за взаємовідносинами з ТОВ «Донтрансторг»обчислював правильно, господарські операції з даним контрагентом мали реальний характер, були здійснені за правочином, котрий повністю відповідає вимогам закону, первинні документи оформлені належним чином. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Красноградська міжрайона державна податкова інспекція у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив наступне. Згідно з висновками акту перевірки від 08.11.2010р. №1339/23/35314646 ТОВ «Укрнафтогазресурс»вчинено порушення ч. 1 ст. 203, 215, п 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.п. 7.2.3. п.7.2 ст.7, пп. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ виписану ТОВ «Донтрансторг»податкову накладну, так як господарські взаємовідносини між ТОВ «Укрнафтогазресурс»та ТОВ «Донтрансторг»відбувались в межах нікчемного правочину. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги поданих проти позову заперечень, просив ухвалити рішення про відмову в позові.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

08.11.2010р. Красноградською МДПІ у Харківській області була проведена невиїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтогазресурс»(ідентифікаційний код - 35314646) з питання взаємовідносин з ТОВ «Донтрансторг»(ідентифікаційний код 36061529) за червень 2010 року.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 08.11.2010 р. №1339/23/35314646.

23.11.2010 р. з посиланням на зазначений акт Красноградською МДПІ у Харківській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000302300/0 про визначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість в загальному розмірі 60.000,00 грн. (основний платіж 40.000,00грн., штраф 20.000,00 грн.).

Стосовно зазначеного податкового повідомлення-рішення позивачем було розпочато передбачену ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»процедуру оскарження рішень контролюючих органів. За наслідками такої процедури сума податкового зобовязання, визначеного первісними податковими повідомленнями-рішеннями, залишилась незмінною, а тому з метою доведення нового граничного строку оплати означених податкових зобовязань ДПІ було складено та направлено на адресу позивача податкові повідомлення-рішення № 0000302300/1 від 20.12.2010р.

Проаналізувавши норми Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»в кореспонденції з нормами Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України" (затверджено наказом ДПА України від 18.07.2005р. №276, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.08.2005р. за №843/11123; далі за текстом Інструкція), суд вважає, що при розвязанні спору по суті належить перевірити на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України і первісного податкового повідомлення-рішення, оскільки саме цей правовий акт індивідуальної дії створив для позивача обовязок здійснити до бюджету додатковий платіж, і податкового повідомлення-рішення, що було складено в процедурі оскарження рішень контролюючих органів, так як цим податковим повідомленням рішенням визначено строк виконання обовязку, а отже і первісні, і наступні податкові повідомлення-рішення вплинули на права та обовязки позивача у публічно-правових відносинах в сфері оподаткування.

Як зясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували відображені в акті від 08.11.2010р. №1339/23/35314646 висновки суб'єкта владних повноважень про порушення ТОВ «Укрнафтогазресурс» вимог п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ складених ТОВ «Донтрансторг»податкових накладних, котрі були виписані за господарськими операціями, що відбувались в межах нікчемних правочинів.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість зазначених висновків відповідача і винесених на підставі такого висновку спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України, суд наголошує на такому.

За матеріалами справи між позивачем, ТОВ «Укрнафтогазресурс»(в якості покупця) та ТОВ «Донтрансторг»(в якості постачальника) було укладено договір поставки від 22.06.2010р., предметом якого є поставка товару: УБТС1-146мм, УБТС1-229мм, блок-пункт автозаправочний обємом 8,9053м3, блок-пункт автозаправочний обємом 14,805м3.

В ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, які в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами згаданого правочину, до правового статусу сторін правочину як платників ПДВ, відповідності правочину вимогам закону, належності складання первинних документів, відсутності у сторін перелічених правочинів наміру безпідставно одержати податкову вигоду ДПІ ні при проведенні перевірки, ні в ході судового розгляду не має.

Окрім того, оглянувши долучений до матеріалів справи договір поставки, суд не знаходить підстав для висновку про наявність порушень закону в укладанні наведеного правочину, оскільки спірний правочин було укладено правоздатними і дієздатними юридичними особами, предмет правочину, зміст прав і обовязків сторін правочину закону не суперечать. Текст договору засвідчений печатками субєктів господарювання, які є його сторонами.

Відповідно до п.п.3.2.6 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.1999р. №17, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.04.1999р. за №264/3557) підприємства, установи, організації, господарські об'єднання, суб'єкти підприємницької діяльності, об'єднання громадян, суб'єкти господарювання однієї з інших організаційних форм підприємництва можуть мати тільки по одному примірнику основної каучукової або металевої печатки.

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Враховуючи відсутність у суб'єктів господарювання законодавчо наданих повноважень перевіряти обсяг діє- та правоздатності представників своїх контрагентів за господарсько-правовими чи цивільно - правовими взаємовідносинами, суд доходить висновку про те, що наявність в розпорядженні фізичної особи, яка представляє інтереси суб'єкта господарювання, печатки цього суб'єкта є розумно достатньою підставою для висновку про те, що така фізична особа на законних підставах діє від імені суб'єкта господарювання

Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору з контрагентом Красноградською МДПІ до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст..11 КАС України не виявлено.

Додатково суд бере до уваги, що реальність господарських операцій підтверджується приєднаними до справи копіями первинних документів, котрі в силу положень п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про ПДВ», ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) не містять дефектів форми, змісту або походження, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а також копіями товарно-транспортних накладних, які засвідчують факт фізичного переміщення товару у спірних правовідносинах.

Витребувані судом та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів шляхом проведення розрахунку векселем.

Аналізуючи положення п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби (затверджено наказом ДПА України від 17.03.2001р. №110, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. за №268/5459; далі за текстом Інструкція №110), Порядку направлення органами податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій (затверджено наказом ДПА України від 21.06.2001р. №253, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.07.2001р. за №567/5758; далі за текстом Порядок №253), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень-рішень з приводу самостійного визначення податкових зобовязань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих рішень містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих рішеннях.

Викладені в акті перевірки від 08.11.2010р. №1339/23/35314646 судження субєкта владних повноважень про відсутність реальності господарських операцій за спірним правочином підлягає відхиленню, бо зазначений довід мотивований виключно посиланням на недекларування контрагентом позивача своїх зобов'язань з ПДВ, на відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням, на відсутність у контрагента позивача власних основних засобів та трудових ресурсів. З цього приводу суд відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість" позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість.

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

З пояснень представника відповідача судом встановлено, що укладений між позивачем та ТОВ «Донтрансторг»у спірних правовідносинах правочин в судовому порядку не оспорювався, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання цього договору недійсним не має.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що вчинення платником податків діяння по укладенню правочину, спрямованого на порушення інтересів Держави у сфері оподаткування, утворює собою склад злочину, що передбачений ст.191 або ст.212 Кримінального кодексу України.

В ході розгляду справи відповідач не подав до суду жодних доказів прийняття компетентним субєктом права рішення про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача або за фактами діяльності платника податків, що викладені в акті.

Доказів відсутності ТОВ «Донтрансторг»за місцезнаходженням на момент укладання та виконання спірного правочину або доказів обізнаності позивача з фактом відсутності ТОВ «Донтрансторг»за місцезнаходженням субєкт владних повноважень до суду не подав. Доказів можливості укладання та виконання субєктом господарювання договору купівлі-продажу товару лише за наявності у такого субєкта основних фондів та значних трудових ресурсів відповідач до суду також не подав. При цьому, суд відзначає, що з огляду на положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України в частині вимог до суттєвих умов договору купівлі-продажу та договору поставки, згаданий вище довід субєкта владних повноважень є неспроможним.

Таким чином, суд доходить висновку, що в акті перевірки від 08.11.2010р. №1339/23/35314646 субєктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів щодо відсутності фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємоповязаності позивача та контрагента позивача, про несумість предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарно-матеріальних цінностей, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

При розгляді справи суд зважає, що відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій субєкта владних повноважень, а правовим мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст.6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права.

За таких обставин, при вирішенні справи суду належить перевірити виключно обґрунтованість судження ДПІ про порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ»з мотивів неможливості включення до складу податкового кредиту сум податку по господарським операціям з ТОВ "Донтрансторг".

Суд зазначає, що за правилом п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про ПДВ”податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що відсутність у спірних правовідносинах обставин, з якими п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про ПДВ" пов'язує виникнення податкових зобов'язань, відповідачем в ході розгляду справи не доведена.

Окрім того, суд зауважує, що приписи п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" регламентують виключно діяльність особи, на яку законом покладено обов'язок скласти податкову накладну, тобто продавця (постачальника) товарів (робіт, послуг). За наявними у справі документами Позивач у спірних правовідносинах здійснював навпаки придбання товарів (робі, послуг), а отже об'єктивно не міг вчинити порушення п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ".

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Стосовно судження податкового органу про порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про ПДВ”суд зазначає таке.

Відповідно до вказаної норми закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Недоліків в оформленні складеної ТОВ "Донтрансторг" податкової накладної згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" відповідачем в ході перевірки виявлено не було, в акті перевірки від 08.11.2010 р. №1339/23/35314646 відповідачем не викладено фактів оформлення податкових накладних з дефектами форми, змісту або походження.

Враховуючи, що обгрунтованість та правомірність судження субєкта владних повноважень про нікчемність правочину не знайшла свого підтвердження добутимим судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів субєктом владних повноважень в основу спірних рішень згідно з актом від 08.11.2010 р. №1339/23/35314646 не покладено, то слід дійти висновку про недоведеність факту порушення ТОВ «Укрнафтогазресурс»п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ».

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи відповідачем не було виконано вимог ч.2 ст.71 КАС України, так як субєкт владних повноважень не подав до суду доказів на підтвердження правомірності спірних податкових повідомлень рішень.

Зібрані судом по справі докази не дають підстав для висновку про порушення платником податків вимог п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 і п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ».

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки в ході судового розгляду Красноградською МДПІ не було доведено правомірності та обгрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, то поданий позов підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат по справі належить провести за правилами ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазресурс"до Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області від 23.11.2010р. №0000302300/0 та від 20.12.2010р. №0000302300/1 в повному обсязі.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазресурс" (місцезнаходження 63343, Харківська область, Красноградський район, с.Наталине, вул.Красноармійська, буд.2-А; ідентифікаційний код 35314646) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 3 (три) грн. 40коп.

Постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 25.07.2011 р.

Суддя Сліденко А.В.