Постанова № 17773205, 13.07.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 липня 2011 року Справа № 2а-3622/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді: Щипачової Г.Є.,

за участю секретаря: Лихоліт Ю.С.,

сторін:

представника позивача: Сафонова О.О., Мордвінова М.Ю.

представника відповідача:Кривошей А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» до Державної податкової інспекції в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000142301 та № 0000152301 від 20.04.2011,-

В С Т А Н О В И В:

28 квітня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» до Державної податкової інспекції в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000142301 та № 0000152301 від 20.04.2011.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що співробітниками ДПІ в Станично-Луганському районі, згідно з п. 20.1.4 статті 20 та п. п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та направленням ДПІ в Станично-Луганському районі від 21 березня 2011 року № 4, від 28.03.2011 № 5 проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.2009 по 16.02.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.12.2009 по 16.02.2011 відповідно до затвердженого плану перевірок.

05.04.2011 ДПІ в Станично-Луганському районі Луганської області за результатами позапланової виїзної перевірки був складений Акт № 11/23-36859975 про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.12.2009 по 16.02.2011, в якому встановлені наступні порушення:

- п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 № 334/94- ВР у редакції Закону України від 22.05.97 № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 14117,00 грн., у тому числі за:

- три квартали 2010 року занижено на 11635,00 грн.,

- 2010 рік занижено на 14117,00 грн.

- п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97 (із змінами та доповненнями) п. 2, 5 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 20408,00 грн., у тому числі за:

- вересень 2010 року 20408,00 грн.

20 квітня 2011 року ДПІ у Станично-Луганському районі Луганської області на підставі акта перевірки № 11/23-36859975 від 05.04.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000152301, яким визначене податкове зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем 20 408,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 5 102,00 грн.

20 квітня 2011 року ДПІ у Станично-Луганському районі Луганської області на підставі акта перевірки № 11/23-36859975 від 05.04.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000142301, яким визначене податкове зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем 14 117,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 3 529,25 грн.

В акті перевірки ДПІ в Станично-Луганському районі Луганської області зазначило, що ТОВ «МДМ КОД» безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, складених від імені ТОВ «Трансторгсфера ДВК» на загальну суму 20408,34 грн., в тому числі за вересень 2010 року в сумі 20 408,34 грн. ДПІ в Станично-Луганському районі Луганської області вказало в акті перевірки, що при відсутності фактичних транспортно-експедиційних послуг підприємство не має право на формування податкового кредиту.

Позивач вважає, що при перевірці не було враховано документи надані TOB «МДМ КОД», а саме рахунок-фактури, податкові накладні, банківські документі, які підтверджують розрахунки з ТОВ «Трансторгсфера ДВК» за надані послуги. В судовому порядку договори про надання послуг з перевезення вантажу не були визнані нікчемними, тому відповідачем без достатніх на те підстав були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000142301 та № 0000152301 від 20 квітня 2011 року.

У судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти адміністративного позову, посилаючись на наступне.

Згідно акта перевірки № 11/23-36859975 від 05.04.2011 ДПІ у Станично-Луганському районі Луганської області встановлено:

- завищення валових витрат на суму 56 466,00 грн. по укладеним нікчемним замовленням договорам з ТОВ «Трансторгсфера ДВК» в результаті чого занижено податок на прибуток на 14117,00 грн.,

- завищення податкового кредиту на 20 408,34 грн. по укладеним нікчемним замовленням договорам з ТОВ «Трансторгсфера ДВК» в результаті чого занижено податок на додану вартість.

В акті перевірки в якості доказової бази є посилання на пояснення директора ТОВ «Трансторгсфера ДВК» ОСОБА_4 від 27 січня 2011 року в якому зазначено, що він господарську діяльність вказаного підприємства не здійснював і нікому цього не доручав, будь-які документи, в тому числі документи податкової звітності від імені ТОВ «Трансторгсфера ДВК» не складав і не підписував, податкову звітність підприємства в державну податкову інспекцію не надавав, печатку та штамп зазначеного підприємства не мав і не має.

Представлені до перевірці акти виконаних робіт про надання послуг, податкові накладні по «Трансторгсфера ДВК», рахунки-фактури, замовлення-договори не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обовязкового реквізиту справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені ТОВ «Трансторгсфера ДВК». Підприємством оформлювалися документи без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, в звязку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд дійшов до наступного.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД», зареєстроване Станично-Луганською районною державною адміністрацією Луганської області 27 квітня 2010 року за № 1376102 0000 000596 (а. с. 112).

Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» взято на податковий облік в ДПІ у Станично-Луганському районі 29 квітня 2010 року за № 1041 (а. с. 105) та є платником податку на додану вартість з 28 травня 2010 року (а. с. 113).

27 липня 2010 року Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті було видано Товариству з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт» строком з 28 липня 2010 року на необмежений термін (а. с. 107).

Статтею 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" на органи державної податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, до якого відноситься і Закон України "Про податок на додану вартість".

До компетенції державних податкових інспекцій законодавцем віднесено забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків (статті 10, 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні").

Відповідно до п.9 ч.1 ст. 3 КАС України, відповідачем є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст. 3 КАС України).

В період з 21 березня 2011 року по 29 березня 2011 року ДПІ у Станично-Луганському районі проводилася позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.12.2009 по 16.02.2011.

За результатами зазначеної перевірки складено акт № 11/23-36859975від 05 квітня 2011 року, у якому зазначено, що перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД»:

- п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 № 334/94- ВР у редакції Закону України від 22.05.97 № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 14117,00 грн., у тому числі за:

- три квартали 2010 року занижено на 11635,00 грн.,

- 2010 рік занижено на 14117,00 грн.

- п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97 (із змінами та доповненнями) п. 2, 5 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 20408,00 грн., у тому числі за:

- вересень 2010 року 20408,00 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у Станично-Луганському районі 20 квітня 2011 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000152301, яким ТОВ «МДМ КОД» визначене податкове зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем 20408,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 5102,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000142301, яким визначене податкове зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем 14 117,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 3529,25 грн. (а. с. 49-50).

11 квітня 2011 року ТОВ «МДМ КОД» подало до ДПІ у Станично-Луганському районі заперечення до Акту перевірки № 11/23-36859975від 05 квітня 2011 року, в якому просило переглянути висновки Акту перевірки № 11/23-36859975від 05 квітня 2011 року щодо визначення порушень з боку ТОВ «МДМ КОД» (а. с. 53-56).

18 квітня 2011 року ДПІ у Станично-Луганському районі розглянуло заперечення ТОВ «МДМ КОД» щодо незгоди з встановленими порушеннями, наведеними в акті перевірки від 05.04.2011 № 11/23/36859975 та надало позивачу відповідь, в якій зазначило зокрема, що представлені до перевірці Представлені до перевірці акти виконаних робіт про надання послуг, податкові накладні по «Трансторгсфера ДВК», рахунки-фактури, замовлення-договори не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обовязкового реквізиту справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені ТОВ «Трансторгсфера ДВК». Отже, підприємством оформлювалися документи без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, в звязку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, N2755-VI, прийнятий 02.12.2010, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.2 Прикінцевих положень Податкового кодексу Закон України «Про податок на додану вартість» втратив чинність. Проте, оскільки, як зазначалось, на момент виникнення спірних правовідносин діяли вимоги Закону №168, суд з урахуванням норм ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність дій податкового органу при визначенні позивачу податкового зобовязання з ПДВ саме нормам Закону України «Про податок на додану вартість».

Платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який діяв до 01.01.2011.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»:

- податкове зобовязання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6);

- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7);

- бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (пункт 1.8).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно п. п. 5.2.1 п. 5.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з реалізацією товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза. Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до п. п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Системним аналізом вищевказаних положень Закону України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що по своєму змісту наведені норми, як підставу для не включення у валові витрати та податковий кредит відповідних сум, розглядають лише відсутність податкових накладних та інших документів первинного бухгалтерського обліку, оскільки неможливо включити до складу валових витрат та податкового кредиту суми, що документально не підтверджені.

Тобто, з огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності та обґрунтованості формування валових витрат та податкового кредиту має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, засновуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обовязкові реквізити: назву документа; дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що за період з 03 вересня 2010 року по 27 вересня 2010 року Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансторгсфера ДВК» були укладенні заявки-договори, згідно яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансторгсфера ДВК» здійснювало доставку вантажів автомобільним транспортом по території України (а. с. 133-158).

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК», зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради 10 грудня 2009 року (а. с. 111) та є платником податку на додану вартість (а. с. 114).

22 червня 2010 року Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті було видано Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт» строком з 23 червня 2010 року на необмежений термін (а. с. 108).

Платіжним дорученням № 44 від 04 жовтня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» 22000,00 грн. згідно рах. № 1001009 від 10 вересня 2010 року, в тому числі ПДВ 3666,67 грн. (а. с. 61).

Платіжним дорученням № 48 від 07 жовтня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» 19500,00 грн. згідно рах. № 1001509 від 15 вересня 2010 року, в тому числі ПДВ 3250,00 грн. (а. с. 62).

Платіжним дорученням № 54 від 12 жовтня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» 22000,00 грн. згідно рах. № 1003009 від 30 вересня 2010 року, в тому числі ПДВ 3666,67 грн. (а. с. 63).

Платіжним дорученням № 59 від 14 жовтня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» 10000,00 грн. згідно рах. № 1003009 від 30 вересня 2010 року, в тому числі ПДВ 1666,67 грн. (а. с. 64).

Платіжним дорученням № 63 від 21 жовтня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» 12000,00 грн. згідно рах. № 1003009 від 30 вересня 2010 року, в тому числі ПДВ 2000,00 грн. (а. с. 65).

Платіжним дорученням № 70 від 27 жовтня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» 8300,00 грн. згідно рах. № 1003009 від 30 вересня 2010 року, в тому числі ПДВ 1383,33 грн. (а. с. 66).

Платіжним дорученням № 72 від 21 жовтня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» 7700,00 грн. згідно рах. № 1003009 від 30 вересня 2010 року, в тому числі ПДВ 1283,33 грн. (а. с. 67).

Платіжним дорученням № 82 від 04 листопада 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» 12000,00 грн. згідно рах. № 1003009 від 30 вересня 2010 року, в тому числі ПДВ 2000,00 грн. (а. с. 68).

Платіжним дорученням № 89 від 09 листопада 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» 8950,00 грн. згідно рах. № 1003009 від 30 вересня 2010 року, в тому числі ПДВ 1491,67 грн. (а. с. 69).

10 вересня 2010 року ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» та ТОВ «МДМ КОД» підписано акт виконаних робіт № 1001009 (а. с. 75).

30 вересня 2010 року ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» та ТОВ «МДМ КОД» підписано акт виконаних робіт № 1003009 (а. с. 77).

15 вересня 2010 року ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» та ТОВ «МДМ КОД» підписано акт виконаних робіт № 1001509 (а. с. 79).

Документами, а саме: заявками-договорами (а. с. 133-158), податковими накладними (а. с. 7073), актами виконаних робіт (а.с.75, 77, 79), рахунками фактурами (а. с. 74, 76, 78), копії яких додані до матеріалів справи, підтверджено здійснення господарських операцій між ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» та ТОВ «МДМ КОД» та виконання позивачем своїх зобовязань за цими договорами, що у свою чергу спростовує доводи відповідача щодо нікчемності вчиненого правочину.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що угоди укладенні між ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» та ТОВ «МДМ КОД» є нікчемними з підстав того, що ОСОБА_4, який був засновником та директором ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» ніяких договорів від імені директора ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» не укладав і нікому не доручав цього робити, що було зазначено в акті перевірки від 05 квітня 2011 року (а. с. 31-33).

В судовому засіданні було встановлено та про це не заперечували сторони, що заявки-договори між ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» та ТОВ «МДМ КОД», від імені ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» укладав ОСОБА_5, який на час укладення договорів був директором ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК».

ТОВ «МДМ КОД» зверталося до ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» з проханням замінити податкові накладні, акти виконаних робіт, рахунки-фактури за вересень 2010 року на імя ОСОБА_5, який здійснював укладання заявок-договорів. ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» були надані позивачу вищезазначені документи за підписами ОСОБА_5, який до кримінальної відповідальності не притягався. Справа стосовно створення фіктивного підприємства порушена відносно ОСОБА_4

Крім того під час укладання заявок-договорів між ТОВ «МДМ КОД» та ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» та на час судового розгляду справи, ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» не виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і є платником податку на додану вартість.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача, що при відсутності товарно-транспортної накладної позивач не має права на формування податкового кредиту, оскільки заявки-договори, рахунки-фактури, платіжні доручення, податкові накладні та акти виконаних робіт, підтверджують факт надання ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» транспортних послуг ТОВ «МДМ КОД» згідно заявкам-договорам.

Відповідач необґрунтовано посилається на ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно якої визнання судом недійсним правочину, який учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагається, оскільки відповідачем не проаналізовано положення ст.203 ЦК України, згідно якої підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Тільки вказана суперечність відповідно до ст.215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.

ДПІ в Станично-Луганському районі Луганської області не доведено, яку саме вимогу закону було порушено при укладанні зазначених договорів з боку позивача.

Суд вважає, що причиною цього є помилкове трактування відповідачем ч.2 ст.215 ЦК України, яка передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже саме за таких обставин податковий орган має право визнати правочин недійсним.

За приписами ж ст.215 ЦК України нікчемність правочину дозволяє сторонам, які уклали договір, без звернення до суду відмовитися від виконання правочину, а також без жодного доведення його недійсності вимагати від суду примусового вживання правових наслідків нікчемності правочину від іншої сторони.

Відповідачем не враховано також те, що за загальним правилом ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч.1 ст.207 ГКУ) всі ті зобовязання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тлумачення такої категорії як «суперечність інтересам держави і суспільства» міститься у Розясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними», зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України «Про власність»), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу субєкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналогічною є позиція Пленуму Верховного суду України в постанові від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в якій розяснено, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З огляду на викладене відповідач не довів у судовому засіданні на чому ґрунтується його висновок щодо протиправності заявок-договорів, укладених ТОВ «МДМ КОД» та ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК».

Визнаючи правочин нікчемним, відповідач посилається на ст.228 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, звіщення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Але відповідач не довів у судовому засіданні, чим саме правочини, укладені між ТОВ «МДМ КОД» та ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА ДВК» порушують публічний порядок, яким чином вони були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, звіщення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, або незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» до Державної податкової інспекції в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання не чинними податкових повідомлень-рішень підлягають частковому задоволенню з підстав того, що заявки-договори ні є фіктивними, були підписані ОСОБА_5., який на момент їх укладання був директором ТОВ «ТРАНСТОРГСФЕРА», підприємство з ЄДРПОУ не виключене, є діючим. Враховуючи, що предметом оскарження у даній адміністративній справі є правові акти індивідуальної дії субєкта владних повноважень, які не можуть бути визнані нечинними, а також те, що належним способом захисту порушеного права позивача у даній адміністративній справі є висновок суду про протиправність рішень субєкта владних повноважень, суд вважає за необхідне для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, вийти за межі позовних вимог і визнати оскаржувані податкові повідомлення рішення відповідача протиправними. В задоволенні позовних вимог в частині визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 20 квітня 2011 року № 0000142301 та № 0000152301 суд вважає за необхідне відмовити.

Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.

Частиною 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 13 липня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанова у повному обсязі буде складена та підписана 18 липня 2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст.167 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» до Державної податкової інспекції в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000142301 та № 0000152301 від 20.04.2011 задовольнити частково.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 20 квітня 2011 № 0000152301 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 25510,00 грн. (двадцять пять тисяч пятсот десять грн. 00 коп.).

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 20 квітня 2011 № 0000142301 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 17646,25 грн. (сімнадцять тисяч шістсот сорок шість грн. 25 коп.).

В задоволенні решти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ КОД» (код за ЄДРПОУ 36859975) судовий збір у розмірі 1,70 грн. (одна гривна 70 копійок).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова в повному обсязі складена та підписана 18 липня 2011 року.

СуддяГ.Є. Щипачова