Постанова № 17772839, 04.08.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2011 р. Справа № 2а-2146/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі

судді Могили А.Б.

за участю секретаря Кобринської Л.М.

представника позивача Солонини Р.Д.,

представника відповідача Ковтун Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Приватного підприємства фірма "Доліакт" до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000182301/0, №0000192301/0, №0000122201/0 та №0000112201/0 від 25.02.2011 року,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство фірма "Доліакт" звернулося в суд із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000182301/0, №0000192301/0, №0000122201/0 та №0000112201/0 від 25.02.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державна податкова інспекція в м.Івано-Франківську протиправно, в порушення положень Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі хибних висновків перевірки прийняла оскаржувані податкові повідомлення-рішення за №0000182301/0 від 25.02.2011 року, яким визначено податкові зобовязання ПП фірма "Доліакт" зі сплати податку на прибуток в розмірі 15752,50 грн., в тому числі за основним платежем 12602 грн. та 3150,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення рішення за №0000192301/0 від 25.02.2011 року яким визначено податкові зобовязання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 47936,25 грн., в тому числі за основним платежем 38349 грн. та 9587,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення за № 0000122201/0 від 25.02.2011 року яким до ПП фірма "Доліакт" застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 8477802,94 грн. за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності; податкове повідомлення-рішення за № 0000112201/0 від 25.02.2011 року яким до ПП фірма "Доліакт" застосовано штрафну (фінансову санкцію) в розмірі 1360 грн. за недекларування валютних цінностей, що знаходяться за межами України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів зазначених в позовній заяві. Вказав, що відповідачем безпідставно прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, просив їх скасувати.

Представник відповідача проти заявленого позову заперечила з мотивів викладених в письмовому запереченні відповідача, крім того суду пояснила, що під час перевірки позивача встановлено, придбання ним у квітні 2010 року в ПП фірма "Алтва" шкіри ВРХ мокросолені в кількості 12354,837 кг загальною вартістю 230094 грн., в тому числі ПДВ - 38349 грн. Вартість придбання зазначеного товару в сумі 191745 грн. включено позивачем до складу валових витрат за 2-й квартал 2010 року. Перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.04.2008 року по 30.09.2010 року встановлено його заниження за 2-й квартал 2010 року в сумі 12602 грн. в результаті допущених порушень податкового законодавства, завищено податковий кредит з податку на додану вартість за квітень 2010 року в сумі 38349 грн. На підставі цього, Державною податковою інспекцією в м.Івано-Франківську було зроблено висновок, що позивачем перераховувалися кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, а підприємство уклало правочин, який спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, і як висновок є нікчемним. Щодо порушень при проведенні розрахунків в іноземній валюті, представник відповідача зазначила, що між позивачем та фірмами "Star Contractors Limited", з "Granada Tex LTD"та "VANE LCC" у 2008-2009 роках було укладено контракти на поставку товарів. Оплату нерезидент зобовязувався провести в терміни вказані в даних контрактах. Згідно листів Івано-Франківської філії ВАТ «Кредобанк»та ПАТ «СведБанк»у м.Києві позивачем порушено строки розрахунків в іноземній валюті по вказаних контрактах. В ході перевірки дані обставини були підтверджені та зафіксовані в акті перевірки. Крім того перевіркою встановлено, що ПП фірма "Доліакт" не проведено декларування валютних цінностей, що незаконно знаходяться за межами України. Невиконання резидентом вимог щодо строків декларування потягнуло за собою відповідальність, а саме накладення штрафу в розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожний звітний період. Просила в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача,заперечення представника відповідача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд встановив наступне.

ПП фірма "Доліакт" 08.10.1996 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради зареєстроване субєктом господарювання. На облік відповідача як платник податків позивач узятий 09.10.1996 року за № 3541.

ПП фірма "Доліакт" є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва № 12868746 від 31.05.2001 року. Дані факти зазначені в акті відповідача від 11.02.2011 року за № 713/23-1/23801576 (а.с.8-9).

ДПІ в м. Івано-Франківську з 24.01.2011 року по 04.02.2011 року проведено виїзну планову перевірку ПП фірма "Доліакт" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.04.2008 року по 30.09.2010 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 11.02.2011 року складено акт за 713/23-1/23801576 (т.8-44).

В ході перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в звязку з чим відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення за №0000182301/0 від 25.02.2011 року, яким визначено позивачу податкові зобовязання зі сплати податку на прибуток в розмірі 15752,50 грн., в тому числі 12602 грн. за основним платежем та 3150,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.45). Перевіркою також встановлено порушення п.1.4 ст.1, п.п. 7.4.1, п.п 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та винесено податкове повідомлення-рішенням за №0000192301/0 від 25.02.2011 року, яким позивачу збільшено суму ПДВ на 38349 грн. за основним платежем та на 9587,25 грн. за штрафною фінансовою санкцією (а.с.46). Крім того, в ході перевірки було встановлено порушення позивачем Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»та рішенням за № 0000122201/0 від 25.02.2011 року застосовано до ПП фірма "Доліакт" штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 8477802,94 грн. (а.с.47). Перевіркою також встановлено порушення п.1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами»№319/94 від 18.06.1994 року, ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року за №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та податковим повідомленням-рішенням за №0000112201/0 від 25.02.2011 року застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1360 грн. (а.с.48).

ПП фірма "Доліакт" 07.03.2011 року було порушено апеляційне провадження щодо даних податкових повідомлень-рішень, за результатами якого 07.04.2011 року ДПА в Івано-Франківській області прийнято рішення, яким оскаржені податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга позивача без задоволення (а.с.53-58). Позивачем, 18.04.2011 року повторно подано скаргу на імя голови ДПС України, за результатами якої 16.06.2011 року податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу ПП фірма "Доліакт" без задоволення (а.с.64-68).

Такі висновки відповідача за результатами проведеної перевірки мотивовано тим, що ПП фірма "Доліакт" у квітні 2010 року придбало у ПП фірми "Алтва" мокросолені шкіри ВРХ в кількості 12354,837 кг. Позивачем включено до складу податкового кредиту ПДВ за цією операцією, що проведена на підставі нікчемного,на думку відповідача, правочину з ПП фірма "Алтва" (податкова накладна № 20 від 26.04.2010 року на загальну суму 230094 грн., в тому числі ПДВ-38349 грн.), що суперечить законодавчим та нормативним актам. Було також встановлено, що підприємство в порушення п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищило валові витрати у 2 кварталі 2010 року на загальну суму 50407 грн., що призвело до заниження на 12602 грн. податку на прибуток. Крім того, в порушення п.п. 7.4.1, п.п 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»ПП фірма "Доліакт" включило до складу податкового кредиту 38349 грн. ПДВ по операції з придбання у квітні 2010 року мокросоленої шкіри ВРХ мокросолених у ПП фірма "Алтва".

Суд вважає, що податкові повідомлення-рішення за №0000182301/0 та №0000192301/0 від 25.02.2011 року є необґрунтованими, тобто винесені без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття.

До спірних правовідносин з приводу визначення валових витрат позивача за 2008-2010 роки та обрахунку податку на прибуток підлягає застосуванню Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а з приводу правильності формування податкового кредиту за господарськими операціями в цей період підлягає застосуванню Закон України “Про податок на додану вартість”, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено валові витрати виробництва та обігу,як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Частинами 4, 5 та 6 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, встановлено,що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів із банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Факт придбання позивачем у ПП фірма "Алтва" в 2010 році мокросоленої шкіри ВРХ, на загальну суму 405796,31 грн., в тому числі ПДВ 67632,72 грн., а також виконання зобовязань вказаного субєкта господарювання перед позивачем, підтверджуються копіями видаткової накладної №АА-0000020 від 26.04.2010 року та податкової накладної за №20 від 26.04.2010 року (а.с.81-82).

З представленого суду акту перевірки за №18408/23-1/25069085 від 05.11.2010 року вбачається, що ПП фірма "Алтва" за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року допустило порушення ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.228 Цивільного Кодексу України в звязку з нікчемністю правочинів із ПП "Альфа Ресурс" (а.с.147-170).

На підставі даних обставин відповідач дійшов висновку про те, що договір укладений між ПП фірма "Доліакт" та ПП фірма "Алтва" є нікчемним.

Як висновок в акті перевірки Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську, зазначено, що договори, укладені позивачем з ПП фірма "Алтва" не спрямовані на реальне настання правових наслідків. А отже, зазначені договори відповідно до частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

У звязку з цим відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість показники від здійснення господарських операцій з придбання товарів у ПП фірма "Алтва" , в результаті чого завищено валові витрати на суму 50407 грн., що призвело до заниження на 12602 грн. податку на прибуток. ПП фірма "Доліакт" включило до складу податкового кредиту 38349 грн. ПДВ по операції з придбання у квітні 2010 року мокросоленої шкіри ВРХ у ПП фірма "Алтва". За результатами розгляду акту перевірки, Державною податковою інспекцією були прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.02.2011 року за №0000182301 та №0000192301, якими визначено податкові зобовязання з податку на прибуток - 12602 грн. та штрафної санкції - 3150 грн., з ПДВ - 38349 грн. та 9587,25 грн. штрафної санкції.

Для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З врахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод укладених позивачем з ПП фірма "Алтва", суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України (стаття 215) визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон повязує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочин визнаний недійсним в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Цивільним і господарським кодексами передбачено, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

З наявного в матеріалах справи акту перевірки 05.11.2010 року за №18408/23-1/25069085 вбачається, що ПП фірма "Алтва" у грудні 2009 року придбало у ПП "Альфа Ресурс" мокросолені шкіри ВРХ.

Зазначені шкіри згідно накладної від 26.04.2010 року №20 були реалізовані ПП фірма "Доліакт" на загальну вартість 230096 грн. в тому числі ПДВ в сумі 38349 грн., вартість продажу без ПДВ в розмірі 191747 грн. ПП фірма "Алтва" включила до складу валових доходів у ІІ кварталі 2010 року.

Згідно акту Державної податкової інспекції в Залізничному районі м.Львова від 24.09.2010 року №2405/23-2/3682884 «Про результати позапланової перевірки ПП "Альфа Ресурс" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 02.11.2009 року по 31.03.2010 року»встановлено порушення ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України, в звязку з нікчемністю правочинів за період з 02.11.2009 року по 31.03.2010 року.

Представник відповідача в судовому засіданні стверджувала, що договір, укладений позивачем з ПП фірма "Алтва" укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 Цивільного кодексу Українийого слід вважати нікчемним, а визнання такої угоди недійсною не вимагається.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угоди позивачем з ПП фірма "Алтва". Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, наявності шкоди заподіяної державі, суду не надано.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку відповідача щодо нікчемності договору укладеного між позивачем та ПП фірма "Алтва", та як наслідок, відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що оцінюватися при дослідженні факту господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. В даному випадку це правочин між ПП фірма "Доліакт" та ПП фірма "Алтва". Крім того, суд зазначає, що не є обовязковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобовязань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладаються за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до пункту 1.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечується відповідачем.

Слід також зазначити, що пунктом 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в матеріальній або нематеріальній формах. Щодо правомірності віднесення понесених позивачем витрат до валових витрат, то слід зазначити, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 зазначеного Закону валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також, відповідно до підпункту підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до податкового кредиту по податку на додану вартість в розмірі 38349 гривень, а також правомірно сформовано склад валових витрат, що виключає допущення позивачем заниження податку на прибуток в сумі 50407 гривень.

Враховуючи правомірність формування позивачем валових витрат, визначення податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість, а також висновки про помилковість визначення відповідачем зобовязань позивачу зі сплати податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість, суд приходить до висновку, що застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на суму таких зобовязань в розмірі 3150,50 грн. за податком на прибуток та 9587,25 гр. за податком на додану вартість є протиправним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд приходить до висновку,що є протиправними та такими, що підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення за №0000182301/0 та №0000192301/0 від 25.02.2011 року.

Крім того, актом перевірки від 11.02.2011 року за №713/23-1/23801576 встановлено порушення ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994 року за №185/94-ВР.

Судом встановлено, що між позивачем та нерезидентом "Granada Tex LTD"(Нова Зеландія) було укладено контракти за №065 від 26.10.2007 року та за №23 від 22.06.2009 року (два контракти), з нерезидентом "Star Contractors Limited" (Беліз) укладено контракт за №055 від 21.04.2008 року, та з нерезидентом "VANE LCC" (США) укладено контракт за №017 від 19.05.2009 року на поставку напівфабрикату вет-блу із шкур ВРХ. Оплату нерезидент зобовязувався провести в терміни вказані в даних контрактах. Згідно листів Івано-Франківської філії ВАТ «Кредобанк»та ПАТ «СведБанк»у м.Києві позивачем порушено строки розрахунків в іноземній валюті по вказаних контрактах (а.с.96-138). В ході перевірки дані обставини були підтверджені та зафіксовані в акті перевірки.

Крім того перевіркою встановлено, що ПП фірма "Доліакт" не проведено декларування валютних цінностей, що незаконно знаходяться за межами України.

На підставі встановлених даних, посадовими особами Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.02.2011 року за №0000122201/0, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 8477802,94 грн. за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та податкове повідомлення рішення від 25.02.2011 року за №0000112201/0, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1360 грн. за недекларування валютних цінностей, що знаходяться за межами України.

В судовому засіданні представник позивача не заперечив порушення ПП фірма "Доліакт", щодо не проведення декларування валютних цінностей, які знаходяться за межами України, а також порушення строків розрахунків в іноземній валюті, однак податкові повідомлення-рішення за № 0000122201/0 та за №0000112201/0 від 25.02.2011 року просив скасувати, посилаючись при цьому на ст.250 Господарського Кодексу України, згідно якої строк для застосування адміністративно-господарських санкцій до позивача, як субєкта господарювання, минув.

Згідно ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

В ст. 4 цього Закону зазначено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару). У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено. У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом. Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами»від 18.06.1994 року № 319/94 (зі змінами і доповненнями) встановлено, що суб'єктам підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, у десятиденний строк необхідно продекларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України; подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках у банках та інших іноземних фінансових установах, а також щодо сум надходжень валютних цінностей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України. Надалі декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюється щоквартально (стаття 1 Указу).

Статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено зобовязання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, в якій зазначено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Як вбачається з Розрахунку нарахування пені за порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків ПП фірма "Доліакт" за період з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року, валютна виручка від нерезидентів не надходила (а.с.139-140).

Оскільки, експортований товар по вищевказаних договорах позивачем отриманий по договорах комісії, але на момент здійснення працівниками Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську перевірки, валютна виручка від нерезидентів не надійшла, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно до ПП фірма "Доліакт" застосовано штрафну фінансову (санкцію) в розмірі 8477802,94 грн. за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1360 грн. за недекларування валютних цінностей, що знаходяться за межами України.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає посилання представника позивача на необхідність застосування до позивача положення ст.ст. 238, 250 Господарського Кодексу України безпідставними.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що Державною податковою інспекцією правомірно прийняті податкові повідомлення-рішення за №0000122201/0 та за №0000112201/0 від 25.02.2011 року.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську за № 0000182301/0 та № 0000192301/0 від 25.02.2011 року про визначення сум податкових зобовязань за платежами - податок на прибуток приватних підприємств та податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя(підпис)Могила А.Б.

Постанова складена в повному обсязі 09.08.2011 року.