Рішення № 1775471, 18.06.2008, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

18.06.2008

Справа №2-7/4690-2008

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Симедіка УА» (04053, м. київ, Шевченківський район, Кудрявський узвіз, 7 , ідентифікаційний код 31032231)

До відповідача Приватного підприємства «Агротем» (97420, м. Євпаторія, Чорноморське шосе, 28, ідентифікаційний код 25125375)

Про стягнення 15615,34 грн.

Суддя Дворний І. І.

представники:

Від позивача – не з’явився (телеграма).

Від відповідача - не з’явився.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Симедіка УА» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Приватного підприємства «Агротем» про стягнення 15615,34 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків по повній та своєчасній оплаті вартості поставленого за договором купівлі-продажу №112 від 01.01.2007 р. товару, через що заборгованість Приватного підприємства «Агротем» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Симедіка УА» складає 10188,30 грн., яка до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 1854,27 грн., штраф у сумі 1018,83 грн., 318,21 грн. річних та 2235,73 грн. інфляційних втрат.

Позивач у судове засідання не з’явився, однак направив до суду телеграму, в якій просить суд розглянути справу за наявними в ній матеріалами без присутності представника.

Відповідач у судове засідання двічі не з’явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами справи у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ :

01.01.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Симедіка УА» (Продавець) та Приватним підприємством «Агротем» (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу №112, п. 1.1 якого передбачено, що за цим Договором Продавець зобов’язується продати/передати ветеринарні препарати і засоби захисту тварин (надалі товар), в кількості та якості, згідно супровідних документів, які є невід’ємною частиною цього Договору, а Покупець зобов’язується прийняти товар відповідно до супровідних документів по кількості та якості та оплатити його в термін, передбачений даним договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору загальна вартість даного Договору визначається вартістю товару, проданого протягом дії цього Договору згідно накладних.

В пункті 4.1 Договору сторони передбачили, що Продавець оформляє товар видатковою накладною.

Товар вважається прийнятим, коли він фактично переданий покупцеві а представниками сторін підписана видаткова накладна (п. 4.2 Договору).

Згідно з п. 5.1 Договору розрахунки за проданий товар за ціною, що вказується Продавцем у видаткових накладних, які до їх виписки (складання) узгоджуються з Покупцем при отриманні усної або письмової заявки, здійснюються у безготівковій формі Покупцем через обслуговуючі по даній угоді кредитні установи.

Оплата за отриманий товар проводиться протягом 30 календарних днів з моменту передачі товару незалежно від того, реалізував Покупець товар чи ні.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем був переданий у власність відповідача товар на загальну суму 10188,30 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні №СМ-0000165 від 26.01.2007 р. та №СМ-0000384 від 21.02.2007 р. Товар був отриманий представником відповідача, що підтверджується підписами уповноваженого представника в зазначених видаткових накладних. Повноваження представника відповідача підтверджуються довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, заповненими відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р.

Однак, оплата за товар відповідачем у ствановлений строк здійснена не була, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 10188,30 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем своїх обов’язків за договором купівлі-продажу №112 від 01.01.2007 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості переданого товару, через що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Симедіка УА» в частині стягнення з Приватного підприємства «Агротем» заборгованості у розмірі 10188,30 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п. 7.1.2 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну або неповну оплату товару Покупець сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми боргу за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів стягується штраф у розмірі 10% від суми боргу.

Проте, позивачем були допущені певні помилки при здійсненні розрахунку пені.

Так, статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Відповідно до ч. 1 ст. 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”. Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Вказаний висновок суду відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеній в п. 49 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

За таких обставин, суд вважає за необхідне здійснити обчислення розміру пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, виходячи з подвійної облікової ставки Нацбанку України.

Отже, стягненню з відповідача підлягає пеня у наступних розмірах:

1) за видатковою накладною №СМ-0000165 від 26.01.2007 р.:

- за період з 25.02.2007 р. по 31.05.2008 р. – 255,93 грн. (5724,00 грн. х 17% (подвійна облікова ставка НБУ) : 365 днів х 96 днів);

- за період з 01.06.2007 р. по 25.08.2007 р. – 215,79 грн. (5724,00 грн. х 16% (подвійна облікова ставка НБУ) : 365 днів х 86 днів).

2) за видатковою накладною №СМ-0000384 від 21.02.2007 р.:

- за період з 23.03.2007 р. по 31.05.2008 р. – 145,55 грн. (4464,30 грн. х 17% (подвійна облікова ставка НБУ) : 365 днів х 70 днів);

- за період з 01.06.2007 р. по 23.09.2007 р. – 225,05 грн. (4464,30 грн. х 16% (подвійна облікова ставка НБУ) : 365 днів х 115 днів).

Таким чином, загальний розмір пені, що підлягає стягненню з Приватного підприємства «Агротем» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Симедіка УА» складає 842,32 грн.

Враховуючи прострочення оплати товару більше ніж на 30 днів, стягненню з відповідача також підлягає штраф у сумі 1018,83 грн. (10% від суми боргу).

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 318,21 грн. річних та 2235,73 грн. інфляційних втрат.

Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суми інфляційних втрат та 3% річних також розраховані позивачем правомірно, через що підлягають стягненню з відповідача.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позщовних вимог відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Агротем» (97420, м. Євпаторія, Чорноморське шосе, 28, ідентифікаційний код 25125375) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Симедіка УА» (04053, м. київ, Шевченківський район, Кудрявський узвіз, 7 , ідентифікаційний код 31032231) суму заборгованості у розмірі 10188,30 грн., пеню у сумі 842,32 грн., штраф у розмірі 1018,83 грн., 318,21 грн. річних, 2235,73 грн. інфляційних втрат, 146,03 грн. державного мита та 110,35 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Дворний І.І.