Постанова № 1775058, 17.06.2008, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

справа № 5020-4/109

ПОСТАНОВА

і м е н е м У к р а ї н и

"17" червня 2008 р. 18:15 м. Севастополь

Господарський суд міста Севастополя у складі:

суддя Остапова К.А.,

при секретарі судового засідання Лебедеві С.О.,

розглянувши справу за адміністративним позовом

Державного комунального підприємства “Севміськводоканал” (вул. Адмірала Октябрьського, 4, місто Севастополь, 99011)

до відповідача: Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя (вул. Кулакова, 37, місто Севастополь, 99011)

про визнання податкового повідомлення-рішення від 17.03.2008 №000010232/0 недійсним,

За участю представників:

Від позивача: Зайцева О.О., довіреність № 20/2-14 від 03.01.2008,

Від відповідача: Булат К.М., довіреність № 308/10-004 від 01.04.2008,

Верхола А.І., довіреність № 2010/9/10-0 від 23.04.2008,

Солдатова Л.Ю., довіреність № 317/10-004 від 17.06.2008,

Суть спору:

Державне комунальне підприємство “Севміськводоканал” (далі –ДКП “Севміськводоканал”) звернулось до господарського суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя (далі –ДПІ у Ленінському районі м.Севастополя) про визнання податкового повідомлення-рішення від 17.03.2008 № 000010232/0 недійсним.

Позовні вимоги мотивовані наступним.

Позивач вважає невірним висновок відповідача про завищення ДКП “Севміськводоканал” валових витрат на загальну суму 160758,00 грн., та відповідно, висновок про заниження податку на додану вартість на загальну суму 225018,00 грн. Як зазначає позивач ні в одному нормативному акті не міститься визначення наднормативних витрат води, на яке посилається відповідач в акті перевірки, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення, що оскаржується.

Позивач зазначає, що витрати на воду, у тому числі і не включену до корисного відпуску споживачів, але віднесену на витрати при здійсненні виробництва, слід включати у валові витрати. На його думку розрахунок, на підставі якого розраховувались суми штрафних санкцій, здійснений невірно, методика розрахунку є необґрунтованою та непідтвердженою нормативними актами.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, з підстав, викладених у письмовому вигляді (вих. № 2187/9/10-0 від 20.05.2008).

Відповідач стверджує, що у періоді, що перевірявся, позивач включав до складу валових витрат вартість витрат води, більших, ніж встановлено індивідуальними технологічними нормативами використання води, затвердженими розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 29.09.2000 за № 2001-р.

На думку відповідача, по збиткових операціях суми витрат та податку на додану вартість, сплачені (нараховані) при придбанні товарно-матеріальних цінностей та послуг, що складають витрати за такими збитками, не відносяться до складу валових витрат та податкового кредиту, як такі, що не пов’язані з господарською діяльністю.

При цьому податкова інспекція не заперечує право платника податків на включення до складу валових витрат та податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни придбаних товарів (послуг), у даному випадку –понесених у зв’язку з поставкою споживачам питної води, але лише у межах максимально допустимих витрат води, встановлених Нормативами.

Ухвалою від 01.04.2008 відкрите провадження в адміністративній справі № 5020-4/109 на підставі зазначеної позовної заяви з призначенням попереднього судового засідання на 23.04.2008.

Оскільки протягом проведення попереднього судового засідання судом не встановлено можливості врегулювання даного спору до судового розгляду, суд закінчив підготовче провадження і призначив справу до судового розгляду на 20.05.2008.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 20.05.2008 до 17.06.2008.

Відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 21 Заключних положень Кодексу адміністративного судочинства України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, пояснення та клопотання по справі надавались ними російською мовою.

Згідно зі статями 27-32, 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні представникам сторін роз’яснені процесуальні права та обов’язки.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення учасників процесу, суд

в с т а н о в и в :

В період з 16.01.2008 по 25.02.2008 співпрацівниками ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя проведено виїзну планову документальну перевірку Міського комунального підприємства “Севміськводоканал” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.12.2007.

В ході цієї перевірки встановлено порушення вимог пунктів 4.2, 4.5 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997 із змінами та доповненнями, яке виразилось у заниженні підприємством податку на додану вартість за період, що перевірявся на загальну суму 225018, про що складений акт від 03.03.2008 №19/23-2/03358274 (далі –Акт перевірки).

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №000010232/0 від 17.03.2008, яким позивачеві визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 337527,00 грн., у тому числі за основним платежем –225018,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –112509,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення позивач просить визнати недійсним.

Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Перевіряючими в Акті перевірки зазначено, що відповідно до поточних індивідуальних технологічних нормативів використання води (ІДНВВ) ДКП “Севміськводоканал”, затверджених розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 2001-р від 29.09.2000 строком дії до 23.11.2004, який продовжений розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 1698-р від 04.11.2004 строком на три роки, та розпорядженням № 595-р від 09.2007 строком ще на три роки, максимально допустимий обсяг технологічних втрат при підйомі, очищенні та транспортуванні 1000 куб.м води на спорудах та мережах, які знаходяться на балансі або обслуговуванні підприємства, втрат води при її транспортуванні та реалізації абонентам через дану систему питного водопостачання, втрат питної води на власні потреби робітників та на утримання території зон санітарної охорони і споруд в належному санітарному стані встановлений в розмірі 456,3 куб.м на 1000 куб.м води, що піднята.

На підставі наданих до перевірки документів, а саме: звітів про використання води за формою №2-ТП (водгосп), встановлений обсяг понаднормативних втрат води, викладений у таблиці на 27-му аркуші Акту перевірки (арк. справи 21).

В Акті перевірки перевіряючи посилаються на підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якого не підлягає віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податків, що понесені у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг).

В Акті перевірки міститься твердження, що активи, які надходять на підприємство у кінцевому підсумку повинні привести до зростання власного капіталу. Отже, отриманий дохід обов’язково у подальшому повинен супроводжуватись отриманням прибутку, який веде до зростання власного капіталу.

З викладеного в Акті перевіряючими зроблений висновок, що по збитковим операціям суми ПДВ, сплаченого (нарахованого) при придбанні товарно-матеріальних цінностей та послуг, складаючи витрати за даними збитками, не відносяться до складу податкового кредиту, оскільки податковий кредит звітного періоду відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків протягом такого звітного періоду у зв’язку: з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) і послуг з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях в рамках господарської діяльності, тобто діяльності направленої на отримання доходу

Тобто на думку перевіряючих, не є господарськими витратами понадмірні витрати води, а тому сплачений податок на придбання (виготовлення) таких витрат води не може відноситись до податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 5.3 того ж Закону наданий вичерпний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат. Це потреби: 1) не пов'язані з веденням основної діяльності (у тому числі організація та проведення прийомів, свят, придбання лотерей, участь в азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб), 2) придбання, будівництво, реконструкція, модернізація, ремонт та інші поліпшення основних фондів, які підлягають амортизації, 3) сплата податків і патентів, штрафів і неустойок, 4) утримання органів управління об'єднань платників податку, 5) виплата дивідендів і винагород (заохочень), пов'язаних з таким платником податку, фізичним чи юридичним особам, 6) понесених збитків у зв'язку з продажем пов'язаним особам товарів за нижчими цінами, 7) будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Однак позивач таких витрат не мав.

Оскільки прямих обмежень відносно процесу виробництва послуг водозабезпечення та водовідведення пункти 5.3-5.7 статті 5 вказаного Закону не встановлено, то витрати у випадку понадмірного використання води підлягають віднесенню до складу валових витрат.

При цьому пункти 5.3-5.7 зазначеного Закону не передбачають обмежень щодо включення до складу валових витрат підприємства сум витрат, понесення яких не призвело до отримання підприємством прибутку.

Відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 29.09.2000 №2001-р, строк дії якого продовжувався розпорядженнями Севастопольської міської державної адміністрації від 04.11.2004 № 1698-р, від 09.07.2007 № 595-р затверджені поточні індивідуальні технологічні нормативи використання воді ДКП “Севміськводоканал”.

Пунктом 3.4 рішення XVIII сесії Севастопольської міської Ради № 670 від 19.02.2001 “Про хід виконання рішення Севастопольської міської Ради № 131 від 23.12.1998 “Про стан водного господарства та програму стабілізації водозабезпечення та водовідведення міста Севастополя” і про заходи з нормалізації водозабезпечення міста у 2001 році” встановлено норму споживання води на душу населення для споживачів, що не мають квартирних водолічильників, в обсязі, визначеному відповідно до діючих нормативних документів України. Заборонено Державному комуанальному підприємству “Севміськводоканал” виставляти споживачам рахунки по платі за воду, що включають оплату за понадмірні витрати води (в перерахуванні на 1 людину), а витрати води при її транспортуванні споживачам покласти згідно зі статтею 30 Водного кодексу України на ДКП “Севміськовдоканал”.

Стаття 30 вказаного Кодексу встановлює, що збір за спеціальне водокористування за воду, втрачену при її транспортуванні, стягується з власників мереж водопостачання.

Доводи перевіряючих щодо збитковості операції з водопостачання та необґрунтованості віднесення витрат по таким збиткам до податкового кредиту з посиланням на норми Господарського кодексу України, не є обґрунтованими.

Так, відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Підприємництво згідно зі статтею 42 вказаного Кодексу - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).

Відповідно до Статуту ДКП “Севміськводоканал” створено Севастопольською міською державною адміністрацією. Власником підприємства є Севастопольська міська Рада в особі Севастопольської міської державної адміністрації.

Основною метою підприємства є забезпечення абонентів міста Севастополя послугами по водопостачанню та водовідведенню відповідно до можливостей технічних засобів, що є у підприємства та договірних зобов’язань.

Перевіркою також встановлено, що основною виробничою діяльністю підприємства є забезпечення міста Севастополя питною водою та надання послуг з водовідведення. Дохід підприємства від здійснення основного виду виробничої діяльності формується від доходу від реалізації покупцям послуг по встановленим тарифам, а також від отриманих дотацій на покриття від’ємної різниці, що виникає між витратами на надання комунальних послуг і доходами від їх продажу за встановленими тарифами. Запланована операційна собівартість є основною при формуванні цін (тарифів) на роботи (послуги).

ДКП “Севміськводоканал” фактично є планово-збитковим підприємством з 1998 року у зв’язку із значним розривом між сумою витрат на виробничу діяльність по придбанню матеріальних ресурсів за поточними вільними цінами та сумою отриманих доходів від основної діяльності по наданню послуг з водозабезпечення та водовідведення за фіксованими цінами (тарифами), встановленими відповідно до вищевказаних нормативних актів.

Так, основною причиною збитковості в Акті перевірки вказане те, що тарифи на надання послуг водопостачання і каналізаційним стокам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548 “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади і виконавчих органів міських Рад по регулюванню цін (тарифів)”, відповідно до Закону України “Про органи місцевого самоврядування”, Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, встановлені підприємству його власником: Севастопольською міською Радою та органом Управління –Севастопольською міською державною адміністрацією у фіксованих розмірах, які тривалий період не змінювались. Такі тарифи для населення та бюджетних підприємств більш ніж в 2 рази менш, ніж фактична собівартість, яка склалась на підприємстві.

За різницю в тарифах ДКП “Севміськводоканал” отримує від Севастопольської міської державної адміністрації компенсацію у безготівковому порядку, але компенсація надходить на підприємство не в повному обсязі. З цієї причини розмір збитків не покривається прибутком.

Рентабельною основною діяльністю з надання послуг водозапезпечення та водовідведення для позивача є тільки діяльність по наданню вказаних послуг підприємствам всіх форм власності, за виключенням підприємств і організацій міста Севастополя, зазначених в Акті, які зайняті випіканням хлібу, ДКП “Севтеплоенерго”, підприємств та організацій, що надають населенню послуги подачі гарячої води.

При цьому в Акті перевірки приведені натуральні показники (арк. 13 Акту), відповідно до яких подача води за тарифами населення втричі більш ніж за тарифами підприємств.

Таким чином, самими перевіряючими в Акті зроблений висновок, що збитковість підприємства пов’язана із здійсненням надання послуг з водопостачання та водовідведення, тобто основного виду господарської діяльності підприємства, за фіксованими тарифами, які значно нижче, ніж витрати на виробництво цих послуг, а не внаслідок перевищення нормативу втрат води.

Відповідно до Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 N87, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за N 397/3690 збиток - перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Згідно з пунктом 20 вказаного Положення валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Таким чином висновки, що понадмірні витрати води є збитками підприємства, та відповідно висновки про необґрунтованість віднесення них до складу валових витрат є такими, що не ґрунтуються на законі.

За таких обставин суд не приймає до уваги доводи відповідача, викладені ним в ході розгляду справи усно та у письмовому вигляді.

При цьому суд звертає увагу на те, що позивач не оспорює висновки акту перевірки про порушення ним пункту 4.5 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, яке виразилось в корегуванні податкового зобов’язання під час врегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості, внаслідок чого занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість за квітень 2006 року на 6493,00 грн., за грудень 2006 року на 1799,00 грн., за червень 2007 року на 87,00 грн., за грудень 2007 року на 152,00 грн., та про порушення пункту 4.2 статті 4 вказаного Закону, яке виразилось у невключенні до бази оподаткування вартості списаних матеріалів, готової продукції, основного фонду, внаслідок чого база оподаткування податком на додану вартість занижена на суму 64410,22 грн., та відповідно податкове повідомлення-рішення від 17.03.2008 № 000010232/0 в частині нарахування сум податків та штрафних санкції за цими порушеннями.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення в частині визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 305409,00 грн., з яких за основним платежем - 203606,00 грн., за штрафними санкціями –101803,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя від 17.03.2008 №000010232/0 в частині визначення Державному комунальному підприємству “Севміськводоканал” податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 305409,00 грн., з яких за основним платежем - 203606,00 грн., за штрафними санкціями –101803,00 грн.

3. В задоволенні решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду шляхом подання заяви про апеляційне оскарження до господарського суду міста Севастополя протягом десяті днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства –з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Виконавчий лист видається за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено.

Суддя

К.А. Остапова

Постанова складена та підписана

в порядку частини третьої

статті 160 КАС України

23.06.2008