Рішення № 17742659, 04.08.2011, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 2-319/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2011 р. Полтавський районний суд Полтавської області.

Головуючий суддя Нечволод В.В.

При секретарі Листопад О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , до Акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль»в особі Полтавської обласної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль», 3-і особи : ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору кредиту іпотеки та поруки недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними кредитного договору № 014/6561/74/110342 договору поруки №16735/6561/331685 та іпотеки № 016726/6561/331605 всі договори укладені 22.07.2008 року укладених з Акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль» в особі Полтавської обласної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль».

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позов підтримав навівши обставини аналогічні викладеним в позовній заяві , уточненні та обґрунтуванні та просив його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 проти позову заперечував, посилаючись на законність укладення спірного кредитного договору на підставі банківської ліцензії

Представник третьої особи ОСОБА_3- ОСОБА_2 позов підтримав.

Представник третьої особи Приватнго нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не зявився хоча був повідомлений належним чином про дату час і місце слухання справи , що не є перешкодою для розгляду справи по суті .

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню , оскільки судом встановлено , що :

22.07.2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №014/6561/74/110342, згідно п. 1.1.1. якого банк надає позичальнику кредит в розмірі 176000,00 тисяч доларів США (а\с 6-18).

У забезпечення виконання своїх зобовязань за кредитним договором між позивачем ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль» в особі Полтавської обласної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» було укладено договір іпотеки № 016726/6561/331605 від 22.07.2008року та посвідчений Приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу ОСОБА_8 (а\с 19-22)

У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, між третьою особою ОСОБА_3 та Акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль» в особі Полтавської обласної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» було укладено договір поруки №16735/6561/331685 від 22.07.2008 року (а\с 23-24).

Суд вважає встановленим , що у відповідача при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору даний факт не заперечувався представником відповідача в судовому засіданні .

У додатку (графіку погашення кредиту) до спірного договору кредиту зазначено, що усі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті кредиту в строки та на умовах, встановлених договором, та графіком погашення.

Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , -.. згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Згідно ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»… передбачено , що для здійснення банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно п. 2 ч.1 ст.1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч.1 ст.5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п. «г»ч.4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Тобто згідно чинного законодавства індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. За змістом ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Разом з цим, у відповідача, а відтак і у позивача, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.

Представник відповідача надав суду банківську ліцензію № 10 від 27 березня 1992 року, та дозвіл № 10-5 від 17.11.2009 р. року та додаток до даного дозволу (а\с 53-55). Однак, посилання відповідачів на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку письмового дозволу на використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірного договору кредиту, спростовується наступним.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких

Національним банком відповідачу видано банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.

Так позивачу , відповідачем було відкрито поточний рахунок для погашення заборгованості та нарахованих процентів та комісій по кредиту п. 1.1.9. кредитного договору.

Окрім того відповідачем було відкрито позичковий рахунок для обліку заборгованості позичальника за кредитом п. 1.1.8 кредитного договору.

Згідно Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно банківських виписок, наданих позивачу, ці виписки здійснюються з його поточного рахунку . І підтверджується факт внесення готівки також на рахунок позивача. призначення платежу: «Внесення готівки для погашення кредиту».

Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті кредиту позивачем саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в подальшому Акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль» цих коштів на будь-які транзитні рахунки не стосується позичальника позивача по справі, так як обовязок позичальника зі сплати кредиту є виконаним з моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та підтверджується призначенням платежу у вказаних квитанціях: «Внесення готівки на поточний рахунок».

Згідно п. 1.1 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Таким чином, позивачу чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь відповідача шляхом внесення доларів США в касу АТ «Райффайзен Банк Аваль». Посилання представників відповідача на те, що Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»не передбачається отримання індивідуальної ліцензії на «перерахування іноземної валюти»суперечить наведеному вище пп. «г»п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Суд не може прийняти до уваги посилання представника відповідача на лист Національного банку України від 07.12.2009 «Про правомірність укладення валютних договорів в іноземній валюті», так як згідно ст. 56 Закону України «Про Національний банк України»нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку.

Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі ст. 227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування

Надання банками-резидентами України фізичним особам-резидентам України кредитів в іноземній валюті для розрахунків на території України з резидентами України є незаконним, тому що це суперечить : ст.ст. 3, 19, 41, 99 Конституції України, ст.ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ст.ст. 189, 198 Господарського кодексу України, ст.ст. 6, 7 Закону України «Про Національний банк України», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пунктам 2.1., 2.4. Постанови Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Суд вважає встановленим , що кредитний договір та відповідно похідні до нього , договір поруки та договір іпотеки, що укладені між позивачем третьою особою та відповідачем таким, що суперечать чинному законодавству України, а саме положенням Цивільного кодексу України, Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про страхування», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п. 1.1.2 кредитного договору, цільове використання кредиту придбання обєкта нерухомості - житлового будинку в розмірі 173360,00 доларів США та сплата комісії за надання кредиту в розмірі 2640,00 доларів США, а всього 176000,00 дол. США.

Однак у кредитному договорі не визначено розмір комісії в відсотковому значенні та включено її до розміру кредиту, тобто фактично позивач повинен сплачувати відсотки за сплачену комісію. Як передбачено графіком погашення кредиту, дана сума комісії включена до розміру кредиту. В графіку погашення кредиту зазначено розмір кредиту та відсотків, які повинен сплачувати позивач, ст. 1054 ЦК України визначено, що за користування грошовими коштами позичальник повинен сплатити проценти ст. 1054 ЦК України не передбачено сплату позичальником будь-якої комісії за надання кредиту.

Згідно кредитного договору, а саме п. 1.3.6., позичальник зобовязаний застрахувати протягом всього періоду кредитування своє життя, даний пункт суперечить ЗУ “Про страхування», де чітко визначено, що страхування життя особи є добровільним та здійснюється лише за її особистим бажанням.

п. 3.4. кредитного договору визначено, що у випадку дострокового часткового чи повного погашення кредиту, позичальник зобовязаний сплатити кредитору одноразову комісію в розмірі, визначеному в додатках до цього договору. Судом встановлено , що даний розмір комісії не визначено в кредитному договорі та додатках до нього, а отже вищезазначений пункт є несправедливим для позивача у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів», адже у випадку дострокового погашення відповідач безпідставно збагатиться за рахунок боржника. Несправедливою є також сплата коштів за виконання умов договору.

Згідно ч. 3 ст. 1057 ЦК України, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. А тому , ст. 4 кредитного договору «коригування процентної ставки»є нікчемною, як і пункти договору: 1.2, 3.1, 3.2. так як оспорюваний кредитний договір відповідно до ст.ст. 203,215,227 ЦК України необхідно визнати недійсним.

Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. ЦК України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобовязання, забезпеченого договором застави , як визнання недійсним і додаткового зобовязання.

За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності кредитного договору № 014/6561/74/110342 від 22.07.2008, та забезпечення виконання обовязків за яким було укладено між позивачем та відповідачем договір іпотеки № 016726/6561/331605 від 22.07.2008, також у забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором забезпечувалось договором поруки укладеного між третьою особою та відповідачем № 16735/6561/331685 від 22.07.2008 року останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Згідно розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину»Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 24.11.2008, «Згідно зі ст.ст. 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.

Згідно положення ч. 2 ст. 215 ЦК відповідно не вимагається визнання судом правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію є окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав». Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивача та відповідача та 3-х осіб у справі щодо застосування наслідків недійсності договору застави, за яким позивач заставив належне йому нерухоме майно, тому суд вважає за необхідне застосування реституції за недійсним договором застави та виключити з Державного реєстру іпотек запис за №7694063 від 06.08.2008 року про державну реєстрацію Договору іпотеки № 016726/6561/331605 від 22.07.2008р. та з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів не рухомого майна запис № 7610989 контрольна сума 703А8А2Д85 від 22.07.2008р. про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки № 016726/6561/331605 від 22.07.2008р

З наведених міркувань суд вважає за можливе визнати недійсним з моменту укладання договір поруки №16735/6561/331685 укладеного між ОСОБА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та Акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль»м. Київ вул..Лескова, 9 в особі Полтавської обласної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль»Код ЕДРПОУ 22550043 від 22.07.2008 року.

Керуючись положеннями ст.ст.10,11,209,212,214,215,218 ЦПК України, відповідно до ст.ст. 3, 19, 41, 99 Конституції України , ст.ст. 3,4,13,192,203, 215,216,524, 533, 548 Цивільного кодексу України, ст.ст. 189, 198 Господарського кодексу України, Закону України «Про заставу», ст.ст. 6, 7 Закону України «Про Національний банк України», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ЗУ«Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ЗУ«Про банки та банківську діяльність», ЗУ «Про захист прав споживачів», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Положенням «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», пунктам 2.1., 2.4. Постанови Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки - задовольнити.

- Визнати недійсним кредитний договір № 014/6561/74/110342 від 22.07.2008 року укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль".

- Визнати недійсним договір поруки №16735/6561/331685 року укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

- Визнати недійсним іпотечний договір № 016726/6561/331605 від 22.07.2008 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за № 7694063 від 22.07.2008 року.

- Скасувати заборону, щодо відчуження нерухомого майна яке було передано в іпотеку за Договором іпотеки № 016726/6561/331605від 22.07.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на житловий будинок з земельною ділянкою розташованих за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер запису у Державному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис № 7610989 контрольна сума 703А8А2Д85 від 22.07.2008р. про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки № 016726/6561/331605 від 22.07.2008р

- Зобовязати ОСОБА_1 повернути Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль»700154,00 (сімсот тисяч сто пятдесят чотири гривні 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області через Полтавський райсуд протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя:В. В. Нечволод