Ухвала суду № 1772111, 24.06.2008, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

17 червня 2008 року

Справа № 2-30/5612-2007А

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Черткової І.В.,

Гоголя Ю.М.,

секретар судового засідання Дікан Л.І.

за участю представників сторін:

позивача: Шемєтова Олена Веніамінівна, довіреність № б/н від 14.03.08;

відповідача: Ласков Сергій Геннадійович, довіреність №1165/9/10-0 від 05.09.07;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ловягіна Ю.Ю.) від 08 квітня 2008 року у справі № 2-30/5612-2007А,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Білогірське кар'єроуправління" (вул. Індустріальна, 19,Білогірськ,97600)

до Державної податкової інспекції в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим (вул. Мира, 1,Білогірськ,97600)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Білогірське кар'єроуправління" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим від 23.03.2007 року №0000142301/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 43333,34 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 31666,68 грн.

В процесі розгляду справи, позивач уточнив позовні вимоги та просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Білогірському районі від 23.03.2007 року №0000142301/0.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 квітня 2008 року у справі №2-30/5312-2007А (суддя Ловягіна Ю.Ю.) позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що сума податкового кредиту сформована на підставі належним чином оформленої податкових накладних, отриманих від приватного підприємства „Гефест-Крим”, належним чином зареєстрованого на момент укладення угоди в якості платника податку на додану вартість.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Білогірському районі Автономної Республіки Крим звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції були порушені вимоги норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні 17.06.2008 року представник податкової інспекції підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, та просив залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що у період з 05.03.2007 року до 07.03.2007 року, Державною податковою інспекцією у Білогірському районі була проведена виїзна позапланова документальна перевірка з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість за період з 01.07.2005 року по 31.12.2005 року. По результатах перевірки був складений акт №295/23-02/03379655 від 14.03.2007 року.

Перевіркою були встановлені порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, в результаті чого було встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у 2005 році на загальну суму 43333,34 грн., в тому числі у вересні 2005 року на суму 21866,67грн. та у жовтні 2005 року на суму 21466,67 грн.

На підставі акту перевірки податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000142301/0 від 23.03.2007 року про визначення податкового зобов'язання на суму 65000,02 грн., в тому числі за основним платежем 43333,34 грн. та за штрафними санкціями 21666,68 грн.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту згідно суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пунктом 5.1. статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Вичерпний перелік витрат, що можуть бути включені до складу валових витрат визначений пунктами 5.1., 5.2. статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. До них, зокрема відносяться витрати, пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, а так само витрати, зроблені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що здобуваються для подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 „Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Державна податкова інспекція у Білогірському районі в акті перевірки дійшла до висновку про те, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними приватним підприємством „Гефест Крим”, оскільки рішенням Залізничного районного суду міста Сімферополя від 27.10.2006 року, визнано недійсним з моменту видачі статут приватного підприємства „Гефест Крим”, свідоцтво №00790223 від 10.08.2004 року про реєстрацію платника податку на додану вартість, а також визнані недійсними усі первинні бухгалтерські документи приватного підприємства „Гефест Крим”.

Проте, судова колегія не може погодитися з такими висновками Державної податкової інспекції у Білогірському районі і вважає їх безпідставними, виходячи з наступного.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість само по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Згідно статті 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10 Закону України „Про податок на додану вартість”, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 зазначеного Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Покупець не може нести відповідальність як за несплату податків постачальниками, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, за умови необізнаності покупця щодо таких відомостей.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори у порядку і розмірах, встановлених законом.

Крім того, визнання в судовому порядку недійсними з 27.10.2006 року статуту та свідоцтва платника податку на додану вартість приватного підприємства „Гефест Крим” не є підставою для визнання здійснених ним з іншими особами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки їх контрагенти за договорами можуть нести відповідальність лише за наявності їх вини.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, донарахування податковим органом податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій на покупця при несплаті цього податку продавцем є неправомірним та не відповідає чинному законодавству.

З наведених підстав, судова колегія вважає, що є неправомірним нарахування позивачу штрафних санкцій, оскільки судом встановлено неправомірність донарахування податку на додану вартість.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку про те, що податковим органом не було наведено доказів порушення позивачем вимог Закону України „Про податок на додану вартість” та правомірності визначення сум податкового зобов’язання на підставі податкового повідомлення-рішення від 23.03.2007 року №0000142301/0.

Враховуючи викладене підстав для задоволення апеляційної скарги Державної податкової інспекції в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим не вбачається, оскільки постанову суду першої інстанції прийнято відповідно до вимог норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтею 195, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 квітня 2008 року у справі № 2-30/5612-2007А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення.

Ухвалу може бути оскаржено протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді І.В. Черткова

Ю.М. Гоголь