Рішення № 17689102, 01.08.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.08.2011                                                             Справа № 2/109

Розглянувши матеріали справи

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Перечин

До відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Закарпатавтотранс", м. Ужгород

Про врегулювання розбіжностей щодо умов договору про надання послуг перевізникам, пов’язаних з обслуговуванням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на автостанціях Закарпатської області №2 від 06.09.2010 між ВАТ „Закарпатавтотранс” та ОСОБА_1, виклавши умови договору №2 про надання послуг перевізникам пов’язаних з обслуговуванням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на автостанціях Закарпатської області в редакції запропонованій ПП ОСОБА_1

           Суддя Якимчук Л.М.

За участі представників сторін:

від позивача –ОСОБА_2, представник по дов. від 14.06.2011 року;

від відповідача - ОСОБА_3, представник по дов. від 24.01.2011 року.

Суть спору: Позивач звернувся до суду з позовом про врегулювання розбіжностей щодо умов договору про надання послуг перевізникам, пов’язаних з обслуговуванням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на автостанціях Закарпатської області №2 від 6.09.2010р. між ВАТ „Закарпатавтотранс” та ОСОБА_1, виклавши умови договору №2 про надання послуг перевізникам пов’язаних з обслуговуванням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на автостанціях Закарпатської області, в редакції запропонованій ПП ОСОБА_1; зобов'язання ВАТ „Закарпатавтотранс” укласти договір №2 про надання послуг перевізникам, пов’язаних з обслуговуванням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на автостанціях Закарпатської області від 06.09.2010р. (щодо яких у сторін виникли розбіжності) в редакції, запропонованій ПП ОСОБА_1, підписавши текст цього договору в редакції, запропонованій ПП ОСОБА_1

Представник позивача підтримав позов у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та у додатковому обґрунтуванні позовних вимог.

Зазначає, що у зв’язку з необхідністю укладення договору позивачем було направлено відповідачу пропозицію про укладення такого разом з його проектом, однак останній не був підписаний у поданому вигляді, а направлений на адресу позивача з протоколом розбіжностей, позивач, вважаючи викладені у ньому пункти такими, що не відповідають чинному законодавству, у відповідності до ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України звернувся до суду для їх врегулювання.

Вказує на те, що укладення договору між перевізником (позивачем) та власником автостанції (відповідачем) є імперативним з огляду на положення Закону України „Про автомобільний транспорт” (ст. 32).

Підкреслює, що фізична особа-підприємець зареєстрована у встановленому законом порядку як суб’єкт підприємницької діяльності, який надає послуги з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (у матеріалах справи міститься відповідне Свідоцтво про реєстрацію та Ліцензія №338242 серії АВ від 25.05.2007 року), тобто, є перевізником.

Крім того, пояснив суду, що між його довірителем та Закарпатською облдержадміністрацією, як замовником, за результатами проведених конкурсів укладено ряд договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування (№6-6 від 28.09.2010 року, №6-7 від 28.09.2010 року, №6-8 від 02.11.2010 року, №6-9 від 02.11.2010 року, №6-10 від 22.11.2010 року ), тобто укладення договору між ФОП ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством „Закарпатавтотранс” є обов’язковим відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України „Про автомобільні перевезення”.

Враховуючи позицію Вищого господарського суду України та подані з урахуванням Постанови останнього від 17.05.2011 року у даній справі докази, просить врегулювати розбіжності щодо умов договору (п 1.1, п. 2.1.2, п. 2.1.5, п. 2.1.12, п. 3.1.1, п.3.1.2, п. 3.1.3, п. 4.1, п. 4.2, п. 4.3, п. 4.4, п. 4.5, п.п.7.1, додаток №1 до договору) від 06.09.2010 року, виклавши у запропонованій ним редакції.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову повністю з підстав, вказаних у відзиві на позов.

Вважає, що позивач не має достатніх правових підстав для непогодження спірних умов у редакції, запропонованій ВАТ „Закарптавтотранс”.

Просить суд врахувати, що з 01.01.2011 року набрали законної сили: Наказ МТЗ України №700 від 27.09.2010 року „Про затвердження порядку регулювання діяльності автостанцій” та Наказ МТЗ „Про затвердження Примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові”, у відповідності до яких відповідачем розроблено редакцію договору із перевізниками, що повністю узгоджується з діючими у 2011 році нормативними актами, а тому відповідач направив таку редакцію позивачу.

У процесі судового розгляду сторони дійшли згоди (спільне клопотання від 28.07.2011 року) щодо п.1.1, п. 2.1.2, п. 2.1.5, п. 2.1.12, п. 2.1.14, п. 2.2.10, п. 4.3, п. 4.4, п. 4.5.1, п. 4.6, п. 4.7, п. 4.8. та просять затвердити їх у спільно поданій редакції.

Представник позивача додатково обґрунтував спірні пункти 4.1, 4.2 договору, пояснивши, що за приписами ст. 36 Закону України „Про автомобільний транспорт” за надання обов’язкових послуг автостанцій з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягують автостанційний збір, що входить до вартості квитка. Тому, вважає представник, відповідач порушує законодавство України, стягуючи плату за одну послугу двічі: фіксований збір та 7% від вартості проданих квитків.

З приводу строку дії, визначеного редакцією товариства, до 31.12.2010 року (пункт 7.1 договору) вважає такий пункт також необґрунтованим, оскільки Наказ Міністерства транспорту і зв’язку №700, який зумовив цей пункт, не визначає обмеження строку дії вже укладених договорів до 31.12.2010 року та не зобов’язує з 01.01.2011 року укладати нові договори на основі примірної форми договору. Крім того, наголошує на наявності укладених між позивачем та замовником (Закарпатською ОДА) договорів на 2013-2014 рр., саме на підставі яких, за приписами ст. 32 Закону України „Про автомобільні перевезення”, укладаються договори між перевізником та автостанцією.

Однак, проти таких доводів представник відповідача заперечив, підкресливши, що позивач жодним доказом не обґрунтував невідповідність запропонованої ціни послуг діючому законодавству. Стверджує, що порядок проведення розрахунків у запропонованій товариством редакції був визнаний обґрунтованим рішенням суду за позовом ВАТ „Закарпатавтотранс” до Закарпатського обласного територіального відділення АМК України, яке набрало законної сили (додав Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.07.2010 року у справі №8/156).

Представник відповідача заперечив також проти доводів позивача стосовно пункту 7.1, вважаючи необґрунтованою його відмову врегулювати договірні умови, узгодивши їх з діючим законодавством (Наказ Міністерства транспорту і зв’язку №700 набрав законної сили 01.01.2011 року).

У судовому розгляді оголошувалися перерви відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України з 16.06.2011 року до 26.07.2011 року (до 10 год. 30 хв.), з 26.07.2011 року до 28.07.2011 року (до 15 год. 30 хв.), з 28.07.2011 року до 29.07.2011 року (до 12 год. 00 хв.), з 29.07.2011 року до 01.08.2011 року (до 14 год. 30 хв.)

ВСТАНОВИВ:

Шостого вересня 2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулася до відкритого акціонерного товариства „Закарпатавтотранс” (відповідач) з пропозицією укласти договір №2 про надання послуг перевізникам, пов’язаних з обслуговуванням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на автостанціях Закарпатської області.

Четвертого жовтня 2010 року товариством повернуто вказаний проект разом з протоколом розбіжностей та листом, у якому відповідач повідомив про неможливість підписання договору у запропонованій підприємцем редакції з огляду на невідповідність останньої нормам закону.

З огляду на неможливість погодження такої редакції позивач звернувся до суду для врегулювання розбіжностей у договорві, обов’язковість укладення якого передбачена чинним законодавством України.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку про задоволення позову частково з наступним обґрунтуванням.

Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Чстиною 1 статті 642 Цивільного кодексу України, визначено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). У таких випадках підписання договору із складенням протоколу розбіжностей (акцепт на інших умовах) не вважається новою офертою, і укладання договору переходить до стадії протоколу розбіжностей (з перспективою проходження наступних стадій укладення договору).

Відповідно до ч. 7 ст.181 Господарського кодексу України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

За приписами ч. 3 ст. 32 Закону України „Про автомобільний транспорт” власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є суб’єктом підприємницької діляності, який здійснює надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (Ліцензія серії АВ №338242 від 25.05.2007 року). Між ним і Закарпатською облдержадміністрацією укладено ряд договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом (містяться у матеріалах справи), а отже, у відповідності до згаданих норм права спірний договір є обов’язковим до укладення.

При укладенні договору №2 від 06.09.2011 року між сторонами виникли розбіжності щодо умов пунктів 1.1, 2.1.2, 2.1.5, 2.1.12, 2.1.13, 2.1.14, 2.1.15, 2.2.10, 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3, 3.1.4, 3.1.5, 3.1.6, 3.1.7, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5.1, 4.6, 4.7, 4.8, 7.1 Розділу VIII, Додатку №1.

Враховуючи те, що сторони досягли згоди стосовно п. 1.1, п. 2.1.2, п. 2.1.5, п. 2.1.12, п. 2.1.14, п. 2.2.10, п. 4.3, п. 4.4, п. 4.5.1, п. 4.6, п.4.7, п.4.8, Розділу VIII (спільне клопотання від 28.07.2011 року міститься у матеріалах справи), суд приймає вказані положення договору в узгодженій редакції, з огляду на відповідність таких пунктів чинному законодавству.

Пункт 2.1.13 належить викласти у редакції відповідача: „Забезпечити на своїх автобусних станціях умови продажу квитків на проїзд та перевезення багажу для Сторони-2 як попередньо так і в день відправлення”, з огляду на вимоги ст.ст. 28, 36 Закону України „Про автомобільний транспорт”, відповідно до яких на автостанціях забезпечується організація продажу квитків населенню; до обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам, належить продаж квитків. У судовому засіданні позивач погодився з такою редакцією.

Пункт 2.1.15 належить викласти у редакції відповідача: „Здійснювати перевірки на предмет наявності квитків у пасажирів рейсових автобусів безпосередньо в автобусі на території автостанції.” Вказаний пункт повністю узгоджується зі змістом ст. 36 Закону України „Про автомобільний транспорт”, яка передбачає надання послуг автостанцій пасажирам за плату, якою є автостанційний збір. Він входить до вартості квитка, тому суд вважає можливість автостанції перевіряти наявність квитків доцільним та таким, що відповідає спеціальному законодавству.

Пункти 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3, 3.1.4 належить затвердити у редакції відповідача:

“3.1.1. За зрив рейсу без поважних причин, Сторона-2 сплачує Стороні-1 кошти у розмірі суми двох квитків від початкової до кінцевої зупинки, визначеної за маршрутом перевізника.

Поважними причинами, які не тягнуть за собою грошової компенсації, вважаються важкі погодно-кліматичні умови та інші форс-мажорні обставини. Підставою для не нарахування грошової компенсації є акт складений фахівцями Сторони-2, який на протязі 3 днів надсилається Стороні-1.

3.1.2 За не заїзд автобусів на автостанції, які передбачені розкладом руху, Сторона-2 сплачує Стороні-1 неустойку у розмірі 100,0 (сто) грн.. за кожну з автостанцій на яку був здійснений не заїзд в незалежності від виду сполучення. Незаїздом рахується випадок, коли підтверджується відправлення автобуса з автостанції формування.

3.1.3 При виявленні безквиткових пасажирів в салоні автобуса або підбір їх безпосередньо на автостанції Сторона-1 проводить дообілечування цих пасажирів, а у разі відмови Сторона-2 сплачує Стороні-1 неустойку в сумі 10 грн. за кожного безквиткового пасажира у приміському сполученні, 15 грн. за кожного безквиткового пасажира у міжміському сполученні, 30 грн. за кожного безквиткового пасажира у міжобласному сполученні, Стороною-1 по можливості робиться відповідний запис у квитково-касовому листі та складається акт довільної форми з яким ознайомлюється водій під розпис, копія якого надсилається Стороні-2.

3.1.4 За кожен випадок запізнення автобуса на автостанцію більше 15-ти хвилин без поважних причин згідно затвердженого розкладу руху, Сторона-2 сплачує Стороні-1 кошти в сумі 5 грн за кожне запізнення.

Поважними причинами є причини зазначені в п.3.1.1 цього договору”.

Вказані пункти передбачають відповідальність перевізника за неналежне виконання умов договору. Проаналізувавши їх відповідність загальним принципам господарської відповідальності (ст. 216, 225 Господарського кодексу України), суд вважає їх обґрунтованими та законними.

Пункти 3.1.5, 3.1.6, 3.1.7 необхідно затвердити у редакції відповідача:

“3.1.5 За відсутність візуальної інформації та гучномовного повідомлення на автостанціях про рейси, відсутність інформації про погодні умови на маршрутах, інформації з безпеки дорожнього руху, оперативних даних про ДТП, Сторона-1 сплачує Стороні-2 кошти в сумі 5 грн. за кожен випадок.

3.1.6 За порушення терміну перерахування коштів більш як на 3 дні після одержання акту взаємозвірки, Сторона-1 сплачує Стороні-2 за кожен послідуючий день пеню в сумі 0,05% від суми заборгованості. Підставою для ненарахування пені є акт складений фахівцями Сторони-2, який надсилається Стороні-1”.

3.1.7 За необґрунтовану відмову працівника автостанції від продажу квитка на графіковий рейс Сторони-2, Сторона-1 відшкодовує Стороні-2 вартість такого квитка”.

Вказані пункти передбачають відповідальність товариства (відповідача). Суд вважає, що як виконавець за договором ВАТ „Закарптавтотранс” також повинно мати міру господарсько-правової відповідальності для забезпечення захисту прав пасажирів та перевізників, а тому, враховуючи відповідність таких пунктів чинному законодавству, суд затверджує їх у вказаній редакції.

Пункт 4.1. підлягає до затвердження також у редакції відповідача: “За надання обов’язкових послуг /п.2.1.3., 2.1.4, 2.1.6 договору/ при виконанні рейсів на міжміських та приміських регулярних маршрутах Сторона-2 сплачує Стороні-1 кошти в сумі фіксованої плати (Додаток №1), що розраховується по кожній автостанції, які є на маршруті руху, згідно кількості послуг, що надаються на автостанції (класу АС).

За надання обов’язкових послуг з продажу квитків на проїзд та перевезення багажу /п.2.1.13 договору/ Сторона-2 сплачує Стороні-1 винагороду за тарифами визначеними у Додатку №1 в залежності від виду сполучення”.

Така редакція повинна бути затверджена з огляду на наступне:

-          ст. 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції” зобов’язує монополіста застосовувати рівні умови для однакових по суті договорів. Так, поданим суду Наказом ВАТ „Закарпатавтотранс” від 31.12.2009 року №426 доведено затвердження відповідної вартості послуг на автостанціях товариства;

-          передбачена вказаними пунктами спірного договору вартість послуг є тотожною з вартістю, визначеною для інших перевізників;

-          позивачем не наведено обставин, які б підтверджували наявність у нього певних переваг чи пільг, а тому суд у розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) не вважає доведеним факт необхідності застосування до позивача менших тарифів, ніж ті, які застосовані до інших перевізників.

Пункт 4.2 Договору затверджено у редакції, запропонованій відповідачем, оскільки такий порядок проведення розрахунків відповідає чинному законодавству: “Сума фіксованої плати за надання обов’язкових послуг /п.2.1.3.,2.1.4.,2.1.6 договору/ Стороні-2 знімається Стороною-1 з суми реалізації квитків Сторони-2 до 10-го числа звітного місяця, а кошти від надання послуг з продажу квитків на проїзд та перевезення багажу /п.2.1.13 договору/ знімаються Стороною-1 з суми реалізації квитків Сторони-2 до 10-го числа наступного за звітним місяця згідно Додатку №1.

Суми страхових внесків перераховуються Стороною-1 відповідно до угоди укладеної Стороною-2 і страховою компанією, де третьою стороною є Сторона-1”.

Пункт 7.1 затверджено у редакції відповідача: “Термін дії цього договору встановлюється з 01 жовтня 2010року по 31 грудня 2010 року”, з огляду на вимоги Закону України „Про захист економічної конкуренції”, зокрема ст. 13, яка забороняє застосовувати різні умови до рівнозначних угод, а тому з огляду на укладення відповідних договорів з іншими перевізниками до 31.12.2010 року, спірний пункт суд також затверджує у такій редакції. Крім того, суд приймає до уваги, що з 01 січня 2011 року набрав чинності Наказ Міністерства транспорту і зв’язку №860 від 30.11.2010 року, яким затверджено Типову форму договору про надання послуг автостанцією перевізникові.

Умови додатку №1 до договору №2 від 06.09.2010 року приймаються судом у редакції відповідача, з огляду на вимоги Закону України „Про економічну конкуренцію”, Наказ ВАТ „Закапратавтотранс” від 31.12.2009 року №426, яким затверджено розмір фіксованої плати для перевізників, Розпорядження голови Закарпатської ОДА від 23.03.2007 року №137, Калькуляцію витрат, затверджену 31.12.2009 року, Калькуляцію фіксованої плати, затверджену 31.12.2009 року.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Умови п.1.1. договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“Сторона -1 зобов’язується надати послуги та виконати роботи для Сторони-2 пов’язані з відправленням і прибуттям пасажирів, а Сторона-2 зобов”язується провести оплату за отримані послуги і виконані Стороною-1 роботи”.

3. Умови п.2.1.2 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“Організувати прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ, а саме:

-          фіксувати фактичний час прибуття і відправки автобусів Сторони-2 у диспетчерських журналах та в дорожньому листі, завіривши запис особистим штампом посадової особи (диспетчера), а також в електронному вигляді;

-          видавати водіям оформлену відомість касового продажу квитків на виконуючий рейс, зробивши про це відмітку у квитково-касовому листі.

4.          Умови п.2.1.5 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“Забезпечити прийом та відправлення автобусів та пасажирів”.

5. Пункт 2.1.12 договору виключити.

6. Умови п.2.1.13 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“Забезпечити на своїх автобусних станціях умови продажу квитків на проїзд та перевезення багажу для Сторони-2 як попередньо так і в день відправлення”.

7. Пункт 2.1.14 договору виключити.

8. Умови п.2.1.15 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“Здійснювати перевірки на предмет наявності квитків у пасажирів рейсових автобусів безпосередньо в автобусі на території автостанції”.

9. Умови п.2.2.10 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“Надати Стороні-1 документацію: копію договору із “Замовником”, оригінал затвердженого розкладу руху автобусів, тарифні сітки, копію дозволу роботи на маршруті”.

10. Умови п.3.1.1 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“За зрив рейсу без поважних причин, Сторона-2 сплачує Стороні-1 кошти у розмірі суми двох квитків від початкової до кінцевої зупинки, визначеної за маршрутом перевізника.

Поважними причинами, які не тягнуть за собою грошової компенсації, вважаються важкі погодно-кліматичні умови та інші форс-мажорні обставини. Підставою для не нарахування грошової компенсації є акт складений фахівцями Сторони-2, який на протязі 3 днів надсилається Стороні-1”.

11. Умови п.3.1.2 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“За не заїзд автобусів на автостанції, які передбачені розкладом руху, Сторона-2 сплачує Стороні-1 неустойку у розмірі 100,0 (сто) грн.. за кожну з автостанцій на яку був здійснений не заїзд в незалежності від виду сполучення. Незаїздом рахується випадок, коли підтверджується відправлення автобуса з автостанції формування”.

12. Умови п.3.1.3 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“При виявленні безквиткових пасажирів в салоні автобуса або підбір їх безпосередньо на автостанції Сторона-1 проводить дообілечування цих пасажирів, а у разі відмови Сторона-2 сплачує Стороні-1 неустойку в сумі 10 грн. за кожного безквиткового пасажира у приміському сполученні, 15 грн. за кожного безквиткового пасажира у міжміському сполученні, 30 грн. за кожного безквиткового пасажира у міжобласному сполученні, Стороною-1 по можливості робиться відповідний запис у квитково-касовому листі та складається акт довільної форми з яким ознайомлюється водій під розпис, копія якого надсилається Стороні-2”.

13. Умови п.3.1.4 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“За кожен випадок запізнення автобуса на автостанцію більше 15-ти хвилин без поважних причин згідно затвердженого розкладу руху, Сторона-2 сплачує Стороні-1 кошти в сумі 5 грн за кожне запізнення.

Поважними причинами є причини зазначені в п.3.1.1 цього договору”.

14. Умови п.3.1.5 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“За відсутність візуальної інформації та гучномовного повідомлення на автостанціях про рейси, відсутність інформації про погодні умови на маршрутах, інформації з безпеки дорожнього руху, оперативних даних про ДТП, Сторона-1 сплачує Стороні-2 кошти в сумі 5 грн. за кожен випадок”.

15. Умови п.3.1.6 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“За порушення терміну перерахування коштів більш як на 3 дні після одержання акту взаємозвірки, Сторона-1 сплачує Стороні-2 за кожен послідуючий день пеню в сумі 0,05% від суми заборгованості. Підставою для ненарахування пені є акт складений фахівцями Сторони-2, який надсилається Стороні-1”.

16. Умови п.3.1.7 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“За необґрунтовану відмову працівника автостанції від продажу квитка на графіковий рейс Сторони-2, Сторона-1 відшкодовує Стороні-2 вартість такого квитка”.

17. Умови п.4.1 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“За надання обов’язкових послуг /п.2.1.3., 2.1.4, 2.1.6 договору/ при виконанні рейсів на міжміських та приміських регулярних маршрутах Сторона-2 сплачує Стороні-1 кошти в сумі фіксованої плати (Додаток №1), що розраховується по кожній автостанції, які є на маршруті руху, згідно кількості послуг, що надаються на автостанції (класу АС).

За надання обов’язкових послуг з продажу квитків на проїзд та перевезення багажу /п.2.1.13 договору/ Сторона-2 сплачує Стороні-1 винагороду за тарифами визначеними у Додатку №1 в залежності від виду сполучення”.

18.          Умови п.4.2 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“Сума фіксованої плати за надання обов”язкових послуг /п.2.1.3.,2.1.4.,2.1.6 договору/ Стороні-2 знімається Стороною-1 з суми реалізації квитків Сторони-2 до 10-го числа звітного місяця, а кошти від надання послуг з продажу квитків на проїзд та перевезення багажу /п.2.1.13 договору/ знімаються Стороною-1 з суми реалізації квитків Сторони-2 до 10-го числа наступного за звітним місяця згідно Додатку №1.

Суми страхових внесків перераховуються Стороною-1 відповідно до угоди укладеної Стороною-2 і страховою компанією, де третьою стороною є Сторона-1”.

19.          Умови п.4.3 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“Щомісячно до 15-го числа наступного за звітним місяця Сторони проводять звірку взаєморозрахунків за реєстрами відомостей зі складанням акту звірки взаєморозрахунків. Обов’язок по підготовці акту звірки покладається на Сторону-1”.

20.          Умови п.4.4 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“Розрахунок Сторони-1 зі Стороною-2 за продані пасажирам квитки на проїзд та перевезення багажу проводиться щовівторка на розрахунковий рахунок Сторони-2. Кінцевий розрахунок здійснюється на протязі 3 (трьох) банківських днів після підписання акту звірки розрахунків”.

21.          Пункт 4.5.1 договору виключити.

22. Пункт 4.6 договору виключити.

23.          Умови п. 4.7 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

„При збільшенні витрат при наданні обов’язкових послуг /п.п. 2.1.3,2.1.4, 2.1.6 договору/ Стороні-2, Сторона-1 за попереднім письмовим погодженням зі Стороною-2 змінює вартість обов’язкових послуг, що надаються Стороні-2”.

24.          Умови п.4.8 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“За надання додаткових послуг по введенню нового рейсу в комп’ютерну мережу , рекламне забезпечення та інше із Сторони-2 знімається плата згідно тарифів на додаткові послуги за письмового погодження зі Стороною-2”.

25. Умови п.7.1 договору №2 від 06.09.2010р. затвердити у такій редакції:

“Термін дії цього договору встановлюється з 01 жовтня 2010року по 31 грудня 2010 року”.

26.          Умови Розділу VIII договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції:

“Сторона-1: відкрите акціонерне товариство “Закарпатавтотранс”, юридична адреса: 88015, Україна, м.Ужгород, вул..Капушанська, 102 , код ЄДРПОУ 03113934 р/р 26009276286 в “РБ Аваль”МФО 380805, тел/факс (03122)2-35-29”.

27.          Умови додатку №1 до договору №2 від 06.09.2010 затвердити у редакції відповідача.

28.          Рішення господарського суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                     Л. М. Якимчук

Повний текст рішення виготовлено та підписано 09.08.2011 року