Рішення № 17689091, 03.08.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.08.2011 Справа № 5008/885/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Перечинський „Стеатит”, м. Перечин

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „МЖК „Закарпаття”, м. Ужгород

за участю третьої особи фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород

про розірвання договору від 05.12.2005 року.

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача Борисенко М.П., директор, ОСОБА_3, (представник за довіреністю від 01.02.2011 року)

Від відповідача не зявився

Від третьої особи - не зявився

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „Перечинський „Стеатит”, м. Перечин до товариства з обмеженою відповідальністю „МЖК „Закарпаття”, м. Ужгород за участю третьої особи фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород про розірвання договору від 05.12.2005 року.

Позивачу та його представнику розяснено права і обовязки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

Позивач та його представник підтримують позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи, повідомили про перетворення ВАТ „Стеатит” у ТзОВ „Перечинський „Стеатит”, про що ствердили документально (статут від 12.11.2010 року, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, довідка ЄДРПОУ) та просять задоволити позов, оскільки невизначена ситуація обмежує пошук іншого інвестора.

Фізична особа підприємець ОСОБА_1 у судове засідання не зявився, копію свідоцтва на право зайняття підприємницькою діяльністю не подав, однак заявою (вх. № 7507/2011 від 03.08.2011 року) повідомив суд, що не заперечує щодо розірвання договору, оскільки його право гарантовано позивачем, про що стверджено письмовою заявою позивача (вх. № 7508 від 03.08.2011 року) наявного в матеріалах справи.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/885/2011

від 03.08.2011 року

На вимогу суду відповідач письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування та копію довідки про включення до ЄДРПОУ не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка відповідача у судове засідання не є правовою перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

Повідомлення підтверджує завчасне вручення відповідачу 20.07.2011року ухвали від 14.07.2011 року про порушення провадження у справі, де вказано про місце і час призначення розгляду справи, чим забезпечено йому реалізацію Конституційного права на судовий захист (п.4 ст. 129 Конституції України).

Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості його участі в судовому засіданні, як і не надано суду будь яких доказів про відсутність боргу.

Судом здійснені заходи щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом процесуальних дій, чим виконано підпункти 4, 5 пункту 3.5.1 та 3.5.11 „Інструкції з діловодства щодо порядку направлення учасникам процесу процесуальних документів та оформлення відмітки про їх відправку” від 10.12.2002 року № 75 (Інформаційний лист ВГСУ від 02.06.2006 року № 01-8/12/28).

До того ж, у разі дійсного бажання забезпечення представництва відповідачем у судовому засіданні завчасне повідомлення судом про час і місце судового засідання не позбавило відповідача у виборі кола субєктів такого представництва у суді відповідно до ст. 28 ГПК України.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, докази чого знаходяться в матеріалах справи.

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення позивача та його представника, суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (товариством з обмеженою відповідальністю „Перечинський „Стеатит”) та відповідачем (товариством з обмеженою відповідальністю „МЖК „Закарпаття”) 05.12.2005 року було укладено договір про пайову участь у будівництві 25-ти квартирного житлового будинку в м. Перечин по вул. Жовтневій.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/885/2011

від 03.08.2011 року

Відповідно до п. 1.3 договору позивач вносить свій пай в спорудження будинку у вигляді незавершеного будинку в існуючому стані, відображеному в акті прийому передачі. Разом з актом прийому передачі позивач передає відповідачеві повний пакет технічної документації по будівництву будинку.

Пунктом 1.4 зазначеного вище договору вказано, що відповідач бере на себе зобовязання добудови будинку та внесення інвестиції для завершення будівництва.

15.05.2006 року було укладено трьохсторонній додатковий договір до договору від 05.12.2005 року між позивачем (товариством з обмеженою відповідальністю „Перечинський „Стеатит”), відповідачем (товариством з обмеженою відповідальністю „МЖК „Закарпаття”) та третьою особою (фізичною особою підприємцем ОСОБА_1).

За умовами договору третя особа бере на себе зобовязання оплатити частину вартості вікон та балконних блоків для будинку, їх установку, а також виконати або оплатити необхідні роботи у квартирах, що належать позивачу (п. 1.5 договору).

Однак, на день подання позову відповідачем інвестиції не внесені, проект на будівництво не розроблено, експертизу не проведено, дозвіл на початок будівельних робіт не отримано, що стало підставою звернення позивача до суду.

Отже, наявні обставини тривалого невиконання відповідачем умов договору від 05.12.2005 року містять ознаки істотного порушення договору другою стороною.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст.193 ГК України).

02.02.2001 року ТзОВ „Перечинський „Стеатит” направило пропозицію ТзОВ „МЖК Закарпаття” про розірвання договору від 05.12.2005 року, однак відповіді отримано не було.

У відповідності до ст. 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/885/2011

від 03.08.2011 року

неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч.2 ст. 651 ЦК України).

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності субєктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обовязкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно правової відповідальності.

Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

Застосовуючи у нормах цивільного законодавства морально правових категорій „справедливість”, „розумність”, „добросовісність” і активне застосування відповідних загальноправових та галузевих принципів при здійсненні судочинства, судом виокремлюються ті норми Цивільного кодексу України, які вимагають додержуватися моральних засад суспільства при визначенні обсягу цивільної правоздатності, здійсненні цивільних прав і обовязків (ч.1 ст. 19, ч.4 ст. 13, ч.4 ст. 26, ч.2 ст. 300, ч.2 ст. 319 ЦК України). Законодавчо закріплений імператив добросовісності і у зобовязальних відносинах (ч.3 ст. 509 ЦК України).

У порушеному контексті є також те значення, що надається моралі, саме як одному з головних елементів визначення суті права у рішеннях Конституційного суду України, зокрема, (рішення КСУ від 24.03.2005 року № 2-рп/2005 та від 02.11.2004 року № 15-рп/2004), де зазначено: „одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства”.

При постановленні судового рішення враховується характер зобовязання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно державну значимість діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобовязання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/885/2011

від 03.08.2011 року

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно

правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2, 22 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2. Розірвати договір від 05.12.2005 року укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Перечинський „Стеатит” та товариством з обмеженою відповідальністю „МЖК „Закарпаття”.

3. Стягнути з товариством з обмеженою відповідальністю „МЖК „Закарпаття” (м. Ужгород, вул. Перемоги, 132/24; код 22089549) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Перечинський „Стеатит” (м. Перечин, вул. Червоноармійська, 33; код 14313814) суму 85,00 (вісімдесят пять грн.) у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість грн.) у відшкодування витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.