Постанова № 17675385, 06.07.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2011 № 8/155-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Новікова М.М.

при секретарі:

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача-1: не зявились

від відповідача-2: не зявились

від третьої особи-1: не зявились

від третьої особи-2: не зявились

від третьої особи-3: не зявились

від третьої особи-4: не зявились

за участю прокурора: не зявились

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області

від 20.12.2010р.

у справі № 8/155-10 (суддя Скудельник П.Ф.)

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

до 1) Фізичної особи підприємця ОСОБА_2

2) Комунального підприємства Київської області ради

«Білоцерківське міжміське бюро технічної

інвентаризації»

третя особа, яка не

заявляє самостійні

вимоги на предмет спору

на стороні позивача ОСОБА_3

треті особи, які не

заявляють самостійних

вимог на предмет спору

на стороні відповідачів 1) Інспекція державного архітектурно-будівельного

контролю у Київській області

2) Білоцерківська міська рада Київської області

3) Державна інспекція промислової безпеки та охорони

праці у будівництві територіального управління

держгірпромнагляду України по Київській області

4) Білоцерківське РУ ГУ МНС України у Київській області

про визнання права власності на самочинно збудоване майно

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.12.2010 року у справі № 8/155-10 позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та до комунального підприємства Київської обласної ради “Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації” про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно та зобовязання вчинити дії задоволено повністю. Визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 від 17.04.2007 року, право власності на самочинно збудовану споруду у вигляді нежитлової виробничо-складської будівлі, загальною площею 470,10 м. кв., в адміністративних межах Білоцерківської міської ради на земельній ділянці, площею 0,1868 га, по АДРЕСА_2. Зобовязано комунальне підприємство Київської обласної ради “Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації”, ідентифікаційний код: 03346503, місцезнаходження: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Торгова Площа, 5, зареєструвати за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 від 17.04.2007 року, право власності на споруду у вигляді нежитлової виробничо-складської будівлі, загальною площею 470,10 м. кв., в адміністративних межах Білоцерківської міської ради на земельній ділянці, площею 0,1868 га, по АДРЕСА_2. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ідентифікаційний код: НОМЕР_3, місцезнаходження: АДРЕСА_3, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_4 від 30.03.2007 року, на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 від 17.04.2007 року, державне мито у сумі 85,00 грн. (вісімдесят пять гривень 00 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.).

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 20.12.2010 року у справі № 8/155-10 скасувати та припинити провадження у справі.

Вимоги та доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Представники відповідачів, третіх осіб та прокурора у судове засідання не зявились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідачів, третіх осіб та прокурора.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Судом встановлено, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в адміністративних межах Білоцерківської міської ради на земельній ділянці, площею 0,1868 га, по АДРЕСА_2 здійснила із залученням на підставі договору підряду від 01.08.2008 року будівельної організації в особі відповідача - 1 самочинне будівництво споруди у вигляді нежитлової виробничо-складської будівлі, загальною площею 470,10 м. кв.

Предметом позову є визнання за Позивачем права власності на нерухоме майно у вигляді нежитлової виробничо-складської будівлі, загальною площею 470,10 м. кв., по АДРЕСА_2, яке самочинно збудоване, та зобовязання Відповідача 2 зареєструвати за Позивачем право власності на вказане майно.

Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для визнання права власності на самочинно збудоване приміщення в порядку ст. 376 ЦК України є наявність висновків Білоцерківської філії Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту «НДІпроектреконструкція», Білоцерківського РУ ГУ МНС України у Київській області про технічний стан і придатність будівлі для її подальшого використання. За таких обставин суд зазначає, що вимоги позивача про визнання за ним права власності підлягають задоволенню, оскільки подальша відмова БТІ у державній реєстрації вказаного права є безпідставною.

З таким твердження колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується виходячи з наступного.

Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, незаборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Загальні засади здійснення будівництва об'єктів нерухомості визначені у статті 375 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Отже, право на забудову земельної ділянки, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування".

При цьому під правом на забудову (будівництво) розуміється можливість користувача земельної ділянки здійснювати на ній будівництво у порядку, встановленому законом.

Згідно з вимогами статті 29 Закону України „Про планування і забудову територій " здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Отже, недотримання особами, що здійснюють будівництво, вимог, передбачених статтею 375 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого будівництва самочинним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі договору підряду з будівельною організацією самочинно, без відповідної проектно-кошторисної документації, дозволів відповідних органів та сертифікату відповідності, побудовано нежитлову виробничо-складську будівлю, загальною площею 470,1 м2.

За загальним правилом, відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч. 5 ст. 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно побудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Однак, у матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про те, що вищевказаним самочинним будівництвом не порушуються права інших осіб.

Крім того, відповідно до ст. 30-1 Закону України «Про планування і забудову територій» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифікату відповідності, який видається державними інспекціями архітектурно-будівельного контролю. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється приймальними комісіями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина 2 п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.04 № 1243 передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Згідно з п. 29 Порядку датою введення в експлуатацію такого об'єкту є дата затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об'єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи містобудування», забороняється експлуатація об'єктів, не прийнятих у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

В матеріалах справи відсутні відомості про правильність виконання технологічних процесів, інженерно-конструктивного поєднання між собою будівельних матеріалів, відповідність будівлі державним стандартам, нормам і правилам, відповідність матеріалів державним стандартам, технічним умовам, технологічним регламентам, забезпечення необхідної міцності, стійкості та подальшої експлуатаційної надійності.

Всі наступні дозволи державних органів та технічні висновки свідчать лише те, що спірний об`єкт є самочинно збудованим та відповідає архітектурно-будівельним та іншим нормам.

Також, в обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевий суд при винесення оскаржуваного рішення не прийняв до уваги те, що Київська обласна рада “Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації” здійснює лише реєстрацію прав власності на нерухоме майно і не може бути відповідачем щодо вимог про визнання прав власності.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про архітектурну діяльність», державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи.

Крім того, органом уповноваженим державою по вжиттю заходів щодо дотримання містобудівного законодавства на території сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування, згідно ст. ст. 7, 12, 24 Закону України «Про основи містобудування», є відповідний орган місцевого самоврядування.

На думку апелянта, місцевим судом було прийнято рішення, що торкається інтересів та прав особи, яка не була залучена до участі у справі, не було досліджено та не дано відповідної оцінки, за рахунок яких коштів створено об”єкти недобудови, на які визнано право власності за власником (користувачем) земельної ділянки, на якому розташоване майно.

Також, судом першої інстанції не було взято до уваги приписи статті 95 Земельного кодексу України та статті 25 Закону України "Про оренду землі" згідно яких, орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця.

З врахуванням вищевикладеного, безпідставне набуття позивачем права власності на самочинно побудований об'єкт нерухомості безпосередньо порушує державні інтереси з питань управління в галузі містобудування.

Статтею 35 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що прокурор може вступити в справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони не виходили.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 20.12.2010 р. у справі № 8/155-10 не відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам і матеріалам справи та підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1) Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

2) Рішення Господарського суду Київської області від 20.12.2010 р. у справі № 8/155-10 скасувати.

3) Прийняти нове рішення.

4) В позові відмовити повністю.

5) Судові витрати покласти на позивача.

6) Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України 42,50 грн. державне мито за розгляд апеляційної скарги.

5) Матеріали справи № 8/155-10 повернути до Господарського суду Київської області.

6) Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддяМартюк А.І.

СуддіЗубець Л.П.

Новіков М.М.