Постанова № 17675362, 18.07.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2011 № 48/603

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Тищенко О.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Алданової С.О.

при секретарі: Кривошеї О.В.

за участю представників

від позивача:ОСОБА_1 дов. від 17.06.2011 року

від відповідача : ОСОБА_2 дов. від 20.06.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу “Олвіта”

на рішення Господарського суду м. Києва

від 11.05.2011 року

у справі № 48/603 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Акціонерного товариства закритого типу “Олвіта”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Термобуд-Житомир”

про визнання недійсним договору та визнання права власності

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Акціонерного товариства закритого типу “Олвіта” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Термобуд-Житомир” про визнання недійсним договору та визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір купівлі - продажу квартири від 02.03.2010 р. укладений між позивачем та відповідачем під впливом тяжких для позивача обставин та на невигідних умовах, а тому згідно ст. 233 Цивільного кодексу України є підстави для визнання його недійсним та застосування наслідків, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України. Також, позивач просить визнати право власності на квартиру №104, що знаходиться в будинку №7/15 по вул. Анни Ахматової в місті Києві.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.11.2010 р. задоволено клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, зупинено провадження у справі №48/603 до вирішення господарським судом Житомирської області справи №2/24-К за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термобуд - Житомир" та Акціонерного товариства закритого типу "Олвіта" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Термобуд-Житомир" та договору купівлі - продажу квартири від 02.03.2010 р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 р. ухвалу господарського суду міста Києва від 24.11.2010 р. скасовано, а матеріали справи №48/603 передано на розгляд до господарського суду міста Києва.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2011 р. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 р. залишено без змін.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.05.2011 р. у справі № 48/603 в позові відмовлено повністю.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем не доведено існування тяжких обставин (їх крайньої форми) з якими приписи статті 233 Цивільного кодексу України повязують можливість визнання Договору недійсним. Крім цього, позивачем не надано жодних доказів того, що за відсутності викладених у позові обставин Договір не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 11.05.2011 р. у справі №48/603 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що Договір укладено за наявності таких тяжких обставин:

-наявність заборгованості перед ТОВ" КБ "Західінкомбанк" за кредитним договором та загроза втратити заставлене майно вартістю більше 10 000 000,00 грн.;

-наявність заборгованості по заробітній платі на суму 89,5 тис. грн.;

-наявність заборгованості перед Управлінням Пенсійного фонду України в Дарницькому районі на суму 2 587,79 грн.;

-наявність заборгованості перед УДСО на суму 3 198,48 грн.;

-наявність заборгованості перед суб'єктами господарювання згідно доданих рішень судів та виконавчих документів.

Невигідні умови позивачем обґрунтовуються тим, що квартира продана за ціною 100 000,00 грн., в той час як за інформацією брокерських агентств її ціна в середньому становить 1 000 000,00 грн. Також позивач вказує, що відповідач не виконав грошове зобовязання за договором, не розрахувався за продану квартиру.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.06.2011 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у звязку з задоволенням клопотання позивача про відкладення розгляду справи, та з метою повного та всебічного розгляду справи, колегією суддів ухвалою від 29.06.2011 року розгляд справи було відкладено на 13.07.2011 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/ від 18.07.2011 року у звязку з виробничою необхідністю - пребуванням судді Алданової С.О. у відпустці, з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 48/603 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко О.В., суддів Смірнової Л.Г., Чорної Л.В. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, статтею 29 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, на підставі наказу голови суду № 197-в від 31.05.2011 року, у відповідності до п. 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 28.01.2011 року.

18.07.2011 року представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано додатковий відзив на апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 11.05.2011 р. у справі № 48/603 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 11.05.2011 року у справі №48/603.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.03.2010 р. між АТЗТ “Освіта” (продавець) та ТОВ "Термобуд-Житомир" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №660 (надалі -"Договір").

Відповідно до п. 1 Договору за цим договором АТЗТ "Олвіта" передає у власність ТОВ "Термобуд-Житомир" квартиру під №104 (сто чотири), що знаходиться в будинку під №7/15 (сім дріб п'ятнадцять) по вул. Анни Ахматової в місті Києві, а ТОВ "Термобуд-Житомир" приймає вищевказану квартиру і сплачує за неї обговорену цим договором грошову суму.

Пунктом 6 Договору встановлено, що продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 100 000 (сто тисяч) гривень 00 коп. (в т.ч. ПДВ), які отримані продавцем від покупця повністю до підписання цього договору. Укладанням та підписанням цього договору сторони підтверджують факт повного розрахунку за купівлю-продаж вищевказаної квартири.

Згідно із п. 7 Договору відповідно до відомостей, викладених у довідці-характеристиці, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна під №1455221 від 12.02.2010 р., вартість квартири, що відчужується становить 73 694 (сімдесят три тисячі шістсот дев'яносто чотири) гривні 85 коп.

На виконання умов Договору 02.03.2010 р. позивач передав, а відповідач прийняв квартиру №104, яка знаходиться в будинку №7/15 по вул. Анни Ахматової в місті Києві, що підтверджується підписаним повноважними представниками та скріпленим печатками сторін актом прийому-передачі нежилих приміщень.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, Договір укладений під впливом тяжких обставин для позивача та на вкрай невигідних умовах.

Позивач вказує, що Договір укладено за наявності таких тяжких обставин:

-наявність заборгованості перед ТОВ" КБ "Західінкомбанк" за кредитним договором та загроза втратити заставлене майно вартістю більше 10 000 000,00 грн.;

-наявність заборгованості по заробітній платі на суму 89,5 тис. грн.;

-наявність заборгованості перед Управлінням Пенсійного фонду України в Дарницькому районі на суму 2 587,79 грн.;

-наявність заборгованості перед УДСО на суму 3 198,48 грн.;

-наявність заборгованості перед суб'єктами господарювання згідно доданих рішень судів та виконавчих документів.

Невигідні умови позивачем обґрунтовуються тим, що квартира продана за ціною 100 000,00 грн., в той час як за інформацією брокерських агентств її ціна в середньому становить 1 000 000,00 грн. Також позивач вказує, що відповідач не виконав грошове зобов'язання за Договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і обєктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний звязок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Правочином, відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. (надалі - "постанова Пленуму") визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Підставою позову є укладання правочину під впливом тяжкої обставини, а тому підлягають застосуванню в т.ч. приписи ст. 233 Цивільного кодексу України.

Правочин який має дефект волі й здійснюються за таких обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України.

Так, відповідно до частини 1 статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Дана стаття передбачає можливість визнання недійсними правочинів (договорів), вчинених особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Такі правочини, які в цивілістичній науці одержали назву кабальних, мають ваду волі, оскільки їх формування здійснюється за таких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що змушує особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

Під тяжкими обставинами кабального договору необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, наприклад, зокрема, загроза втратити заставлене житло, загроза банкрутства та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладення правочину.

У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду від 28.04.78 року N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" визначено, що збігом тяжких обставин слід уважати такий майновий або особистий стан (крайня нужденність, хвороба тощо), який змусив укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах. Крім того, необхідно довести факт збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. передбачено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Тобто, для кваліфікації правочину за ст. 233 Цивільного кодексу України необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

За змістом узагальнення Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (лист від 24.11.2008 р.) тяжкі обставини судді розуміють як не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність її сім'ї, загроза втратити заставлене житло чи банкрутства, надзвичайно низька винагорода за виконану роботу або надану послугу, порівняно з вартістю відчужуваної речі, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти цей правочин. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би правочин. Визнання правочину недійсним не може пов'язуватись з тим, чи усвідомлювала сторона користь, яку матиме від нього.

Колегією суддів досліджено, що 15 лютого 2008 року між АТЗТ «Олвіта» (позичальник) та ТОВ КБ «Західінкомбанк»(кредитор) був укладений кредитний договір №1502/08.

Згідно п.1.1 кредитного договору, кредитор надав позичальнику кредит у вигляді відкриття відкличної поновлювальної лінії для здійснення статутної діяльності, в тому числі оплати за будівельні роботи та матеріали, з максимальним лімітом лінії у розмірі 3500000,00 грн. на умовах визначених договором, із сплатою 18% річних.

Термін користування кредитними коштами згідно п.3.2.3 кредитного договору встановлений до 15.02.2011 року.

В забезпечення власних зобов'язань згідно п.2.2 кредитного договору, між АТЗТ «Олвіта» і ТОВ КБ «Західінкомбанк» були укладені:

- договір застави №1502/08-1 від 15.02.2008р., згідно умов якого заставодавець передав в заставу будівельну опалубку вартістю 5236499,00 грн.

- договір застави №1407/08 від 14.07.2008р., згідно умов якого заставодавець передав в заставу крани баштові і монтажні вартістю 5025500,00 грн.

14 липня 2008 року між позивачем і кредитором був укладений додатковий договір до договору застави №1502/08-1, згідно п.1.2 якого позивач зобов'язався повернути кредитні кошти в розмірі 5000000,00 грн. із сплатою 23% річних.

ТОВ КБ «Західінкомбанк» неодноразово звертався до позивача з вимогами від 18.08.2008р., 07.12.2009р. погасити відсотки за користування кредитними коштами та терміново сплатити суму заборгованості (копії вимог містяться в матеріалах справи).

Згідно листа КБ «Західінкомбанк» №724 від 13.09.2010р. станом на 13.09.2010 року заборгованість позивача за кредитним договором №1502/08 склала 6 020 383,56 грн., за договором врахування векселів №2803-Д/07 - 466 400,08 грн.

Крім цього, станом на 01.11.2008 року заборгованості АТЗТ «Олвіта» по виплаті заробітної плати перед працівниками підприємства була у розмірі 89,5 тис. грн., що підтверджується листом КМДА від 21.11.2008р. №006-2233.

Матеріали справи містять копії постанов про відкриття виконавчих проваджень по справам про стягнення суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку на загальну суму 28781,47 грн.

Також, судовою колегією встановлено наявність заборгованості АТЗТ «Олвіта» перед Управлінням Пенсійного фонду України в Дарницькому районі в розмірі 2587,7 9грн.

Внаслідок несвоєчасної оплати АТЗТ «Олвіта» страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період з 10.12.2008 року по 02.03.2009 року, пенсійним фондом України були застосовані до позивача фінансові санкції в розмірі 1964,61 грн. і пеня 623,18 грн.

Крім того, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості АТЗТ «Олвіта» перед Управлінням державної служби охорони за договором про надання послуг в розмірі 3198,48 грн.

Як вбачається з претензій Управління державної служби охорони від 07.12.2009р. №24/21-634, від 11.12.2009р. №24/14-6206 за період з листопада по грудень 2009 року заборгованість АТЗТ «Олвіта» становила 3198,48 грн.

Також, ухвалою господарського суду м. Києва від 25.08.2010 року по справі №43/319 порушено провадження по справі за позовом Управління державної служби охорони при Головному управлінні МВС України у м. Києві до АТЗТ “Освіта” про стягнення з відповідача 2919,97 грн. (копія ухвали наявна в матеріалах справи).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.07.2010 року стягнуто з АТЗТ «Олвіта» заборгованості за договором поставки від 17.07.2008р. в розмірі 40000,81 грн. (копія рішення наявна в матеріалах справи).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.08.2009р. стягнуто з АТЗТ «Олвіта» заборгованості за договором купівлі-продажу від 19.02.2007р. в розмірі 57247,49 грн. (копія рішення наявна в матеріалах справи).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.06.2010 року по справі №40/337 порушено провадження по справі за позовом ТОВ “Житло сервіс” до АТЗТ “Освіта” про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 133 173,64 грн. за договором про дольову участь у витратах на утримання та експлуатацію нежитлового приміщення (копія ухвали наявна в матеріалах справи).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач знаходився в тяжкому становищі, що створювало для останнього загрозу не лише втратити заставлене майно згідно договорів застави загальною вартістю більше 10 000 000,00 грн., але й загрозу ініціювання з боку кредиторів процедури банкрутства.

У звязку з чим колегія суддів дійшла висновку, що позивачем було укладено Договір купівлі-продажу квартири від 02.03.2010 року на вкрай невигідних умовах.

Відповідно п. 6 Договору позивач продав трьохкімнатну квартиру загальною площею 115,6 кв.м. за ціною 100 000,00 грн.

Однак, станом на 02.03.2010 року вартість трьохкімнатної квартири площею більше 100,00 кв.м. в Дарницькому районі м. Києва становила згідно інформації брокерських агентств, в середньому більше 1 000 000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується наявність на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 02.03.2010 року невигідних для позивача умов щодо ціни договору. (газета “Авізо”).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність крайньої форми тяжких обставин, наявність існування вкрай невигідних умов та наявність причинно-наслідкового зв'язку між наведеними позивачем обставинами та укладанням спірного Договору, тобто, сукупність обставин кожна із яких передбачає можливість визнання правочину недійсним на підставі ст. 233 Цивільного кодексу України.

Щодо тверджень позивача про невиконання відповідачем своїх грошових зобовязань за спірним договором, колегія суддів зазначає наступне.

Інструкція Національного банку України від 21.01.2004, № 22 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. (Постанова, Інструкція, Національний банк, від 21.01.2004, № 22 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті")

Відповідно до п.1.2 Постанови Правління національного банку «Про ствердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» №637 від 15.12.2004р. для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси застосовується касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер).

Форма прибуткового касового ордера встановлено наказом Мінстату від 15.02.1996р. №51, вів використовується для оформлення надходження коштів до каси. Прибутковий касовий ордер виписується в одному примірнику працівником бухгалтерії та підтісується головним бухгалтером або особою на це уповноваженою. Квитанція видається особі, яка здала кошти, а ордер залишається у касі та реєструється в журналі реєстрації прибуткових та касових документів.

Матеріали справи не містять доказів проведення розрахунку відповідачем з позивачем за договором купівлі-продажу від 02.03.2010р.

Таким чином, вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 02.03.2010 року, укладений між позивачем та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером №660 є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності (далі-підприємства, організації), мають право звертатися до господарського суду згідно встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушень.

Згідно листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 № 01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, повязані із здійсненням права власності та його захистом» судовий захист права власності осіб, названих у статті 1 ГПК, здійснюється шляхом розгляду позовів про визнання права власності.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм Цивільного кодексу України випливає, що позов про визнання права власності може предявлятись у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

Отже, можливість звернення до суду за захистом своїх порушених прав або охоронюваних законом інтересів пов'язується, як процесуальним, так і матеріальним законом, з порушенням, оспорюванням, а також невизнанням цих прав іншими особами, чим створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності.

Згідно ч. 2 ст. 233 Цивільного кодексу України при визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Оскільки договір купівлі-продажу квартири від 02.03.2010 року, укладений між позивачем та відповідачем, в судовому порядку визнаний недійсним, позивачем доведено порушення прав та законних інтересів останнього, відповідачем оспорюється та заперечується право власності позивача на спірну квартиру, то вимога позивача про визнання права власності на квартиру №104, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Ахматової, 7/15, загальною площею 115,6 кв.м. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, тому апеляційна скарга Акціонерного товариства закритого типу “Олвіта” підлягає задоволенню, рішення господарського суду м. Києва від 11.05.2011 року у справі №48/603 скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача підлягають стягненню на користь Позивача судові витрати, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції в розмірі 1321 грн.(в тому числі державне мито у розмірі 1085грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн.)

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги позивача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу “Олвіта” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 11.05.2011 року у справі №48/603 скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 02.03.2010 року, укладений між Акціонерним товариством закритого типу “Олвіта” (м Київ, вул. Ахматової, 7/15, оф. 104, код ЄДРПОУ 24590070) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Термобуд-Житомир” ( м. Житомир, вул. Народницька, 20 код ЄДРПОУ 34125810), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером №660.

Визнати право власності Акціонерного товариства закритого типу “Олвіта” (м Київ, вул. Ахматової, 7/15, оф. 104, код ЄДРПОУ 24590070) на квартиру №104, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Ахматової, 7/15, загальною площею 115,6 кв.м.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Термобуд-Житомир” ( м. Житомир, вул. Народницька, 20 код ЄДРПОУ 34125810) на користь Акціонерного товариства закритого типу “Олвіта” (м Київ, вул. Ахматової, 7/15, оф. 104, код ЄДРПОУ 24590070) 1085 (тисяча вісімдесят пять гривень) 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість гривень) 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 542( пятсот сорок дві гривень ) 50коп. - державного мита за подання апеляційної скарги.

Повернути Акціонерному товариству закритого типу “Олвіта” (м Київ, вул. Ахматової, 7/15, оф. 104, код ЄДРПОУ 24590070) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито за подання апеляційної скарги у сумі 50 коп., перераховане до Державного бюджету України згідно квитанції №333 від 20.05.2011 року.

4. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

5. Матеріали справи №48/603 повернути до Господарського суду м. Києва.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддяТищенко О.В.

СуддіСмірнова Л.Г.

Алданова С.О.