Постанова № 17675294, 12.07.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2011                                                                                           № 15/81

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           Рєпіної Л.О.

          Чорної Л.В.

при секретарі:           

за участю представників сторін:

від позивача – Богомаз А.К.

від відповідача – Нищенко С.І.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ОТІС"

на рішення господарського суду м. Києва від 26.04.2011 року

у справі № 15/81 (суддя Хоменко М.Г.)

за позовом Комунального підприємства Печерської районної у м. Києві ради

по утриманню житлового господарства "Хрещатик"

до Приватного акціонерного товариства "ОТІС"

про стягнення 319821,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 26.04.2011 року у справі № 15/81 позов Комунального підприємства Печерської районної у м. Києві ради по утриманню житлового господарства "Хрещатик" задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ОТІС" (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, 32, код ЄДРПОУ 14357579), а у випадку відсутності коштів з будь-яких інших рахунків, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Комунального підприємства Печерської районної у м. Києві ради по утриманню житлового господарства "Хрещатик" (01024, м. Київ, вул. Лютеранська, 28/19 код ЄДРПОУ 35534430) 319821 (триста дев‘ятнадцять тисяч вісімсот двадцять одна) грн. 57 коп. –заборгованості, 3198 (три тисячі сто дев‘яносто вісім) грн. 22 коп. - витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Приватне акціонерне товариство "ОТІС" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 26.04.2011 року у справі № 15/81 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду змінювався склад колегії суду.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

          Як було вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 09 липня 2009року між Комунальним підприємством Печерської районної у м. Києві ради по утриманню житлового господарства «Хрещатик» (далі-позивач, замовник) та Закритим акціонерним товариством «ОТІС», яке 29.07.2010 року змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «ОТІС» (далі –відповідач, виконавець) було укладено договір № D2-4M 0330 на повне технічне обслуговування ліфтів строком до 30 червня (копія договору належним чином засвідчена міститься в матеріалах справи).

          Відповідно до умов договору, замовник передає, а виконавець приймає на себе обов‘язки щодо виконання робіт з технічного обслуговування ліфтів за формою повного технічного обслуговування в період з липня 2009 року по червень 2010 року

          Пунктами 1.3, 4.1 Договору передбачено, що вартість робіт за договором у відповідності з розрахунками (додаток №1 до договору) складає 951532 (дев‘ятсот п‘ятдесят одна тисяча п‘ятсот тридцять дві) грн. 92 коп., в т.ч. ПДВ 20% 158588 грн. 82 коп., з них – за липень-грудень 2009 року вартість робіт складає 475766 (чотириста сімдесят п‘ять тисяч сімсот шістдесят шість) грн. 22 коп., в т.ч. ПДВ 20% 79294 грн. 38 коп., тобто щомісячно 79294 грн. 37 коп., в т.ч. ПДВ 20% 13215 грн. 73 коп. (додаток № 2 до договору).

          Замовник щомісячно проводить оплату вартості робіт у відповідності до умов пункту 1.3. Договору. Оплата за виконані роботи здійснюється шляхом розщеплення плати, яка надходить від мешканців за послуги по утриманню будинків та прибудинкових територій і направляється на розрахунковий рахунок виконавця за послуги по технічному обслуговуваннюліфтів в розмірах, що визначені Головним управлінням цінової політики Київської міськдержадміністрації або Київською міськдержадміністрацією. У випадку, якщо коштів, які надійшли виконавцю по розщепленню квартирної плати, недостатньо для оплати виконаних робіт, різниця покривається за рахунок коштів замовника до 30 числа місяця, наступного за звітним.

          З метою підсилення контролю за коштами, які отримує виконавець по розщепленню квартирної плати, замовник і виконавець можуть щомісячно, до 10 числа місяця, наступного за звітним, здійснювати звірки виконаних обсягів робіт та їх оплати.

          Актом звірки взаємних розрахунків, який підписаний сторонами сальдо станом на 01 серпня 2010 року становить 359931,67 грн. на користь позивача.

          Пунктом 4.4. договору передбачено, якщо сторони не мають наміру продовжувати дію договору понад встановлений строк чи мають намір розірвати даний договір і з боку замовника відсутня заборгованість за попередні періоди, сума, що складає різницю загальної оплати над обсягами виконаних робіт, повертається замовнику.

          Як вбачається з матеріалів даної справи, Позивач, листом № 466/11 від 15.07.2010 року просив відповідача повернути надлишково перераховані кошти за технічне обслуговування ліфтів на розрахунковий рахунок позивача, проте, вказаний лист відповідач залишив без відповіді та задоволення.

          Крім того, позивачем 25.10.2010 року направлено на адресу відповідача лист, в порядку досудового врегулювання спору відповідач залишив без відповіді і задоволення.

          Таким чином, сума основного боргу Відповідача за договором № D2-4M 0330 від 09.07.2009 року складає 319821,57 грн.

          Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

          Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

          Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

          Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

          Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

          Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          З урахуванням викладеного, Відповідачем було порушено умови Договору, а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

          У відповідності із п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

          Пунктом 1 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном.

          Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

          Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов‘язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов‘язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов‘язання.

          З огляду на викладене, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 319821,57 грн. основного боргу визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

          Грошові кошти в сумі 319821,57 грн. були перераховані відповідачу Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (копії банківських виписок наявні в матеріалах справи) відповідно до умов договору № 1738 про надання послуг від 02.01.2009 року.

          Актом звірки відповідач визнав суму надлишково перерахованих коштів за технічне обслуговування ліфтів заборгованістю перед позивачем.

          Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

          Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 26.04.2011 року у справі № 15/81 залишити без зміни, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ОТІС" – без задоволення.

2. Матеріали справи № 15/81 повернути господарському суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя                                                                      Баранець О.М.

Судді                                                                                          Рєпіна Л.О.

                                                                                          Чорна Л.В.

14.07.11 (відправлено)