Постанова № 17675147, 05.07.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2011                                                                                           № 14/179-32/105

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           Чорної Л.В.

          Рєпіної Л.О.

при секретарі:           

розглянувши апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву

за участю представників сторін:

від позивача – Брагін А.В.,

від відповідача – Михайлець О.В.

на рішення господарського суду м. Києва від 02.02.2011 року у справі

№ 14/179-32/105 (суддя Хрипун О.О.)

за позовом Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз»

до Державного комітету України з державного матеріального резерву

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 02.02.2011 року у справі № 14/179-32/105 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код 00034016) на користь Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» (95000, м. Сімферополь просп. Кірова/пров. Совнаркомовський, 52/1, код 00153117) 1980083,13 грн. основного боргу, 25500,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 6 444,00 грн. витрат за проведення судової експертизи.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Державний комітет України з державного матеріального резерву подав апеляційну скаргу, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження; скасувати рішення господарського суду м. Києва від 02.02.2011 року по справі № 14/179-32/105; постановити нове рішення, яким у позовних вимогах Державному акціонерному товариству „Чорноморнафтогаз" до Держкомрезерву України відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Державний комітет України з державного матеріального резерву наголошує на тому, що , судом першої інстанції зроблено висновок про обґрунтованість понесення Позивачем 1980 083,13 грн. витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, на підставі висновку судово-економічної експертизи Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Проте, такий висновок є передчасним, оскільки зроблений судом без повного з'ясування обставин справи та застосування норм матеріального права, якими регулюються дані відносини. Так, з огляду на вимоги позову, предметом доказування у даній справі є визначення фактичного розміру витрат Позивача за зберігання матеріальних цінностей державного резерву у спірний період, в тому числі аналіз первинних документів, що підтверджують витрати, встановлення відповідності суми витрат на зберігання згідно з поданими документами розрахунку суми позову.

Отже, враховуючи, що предметом спору у справі є стягнення витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, суду першої інстанції необхідно було встановити дійсний розмір фактичних витрат на зберігання матеріальних цінностей державного резерву Позивачем у спірний період, з наданням правової оцінки усім документам, які надані Позивачем на підтвердження своїх вимог. Залишилися поза увагою суду і доводи Відповідача про неузгодження з ним суми витрат, що підлягають відшкодуванню Позивачеві за відповідальне зберігання матеріальних цінностей. Втім, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Наведене свідчить про те, що поза увагою суду залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2011 року апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 14/179-32/105. Розгляд справи призначено на 05.07.20011 року.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Закон України «Про державний матеріальний резерв» від 24.01.1997 № 51/97-ВР (із змінами та доповненнями), надалі - Закон, та «Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129 (із змінами та доповненнями), надалі - Порядок, регулює правовідносини щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв»державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Статтею 4 Закону передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Відповідно до ст. 12 Закону Державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Як визначено у ст. 2 Закону, відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства. Мобілізаційне завдання виступає адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер, але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникнути, в тому числі, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, та з акту управління господарською діяльністю.

За пунктом 4.2 Статуту Позивач – Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» є правонаступником Державного виробничого підприємства по видобутку, сховищу і транспортуванню нафти і газу «Чорноморнафтогаз».

Матеріалами справи встановлено, на виконання абзацу 2 пункту 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.1997 № 538 «Про вдосконалення системи розрахунків за споживання природного газу» та на підставі Договору 1997 року між Державним виробничим підприємством «Чорноморнафтогаз» та Відповідачем за актами приймання передачі до державного резерву Відповідачем було закладено на зберігання природний газ в кількості 155502,504 тис.м.куб., а також природний газ ДП «Харківтрансгаз»в обсязі 97775 тис.м.куб. та природний газ, переданий Позивачу ВАТ «Кримський садовий завод» згідно з актом приймання передачі від серпня 1998 року в кількості 9000 тис. м. куб.; природний газ передавався на зберігання у Глібовське підземне сховище газу Позивача.

Відповідно до приймального акта від липня 1993 року на зберіганні Позивача у Глібовському ПСГ знаходився природний газ Відповідача у кількості 57500 тис. м. куб.

В 1997-1999 роках відповідно до нарядів Держкомрезерву України №№ 2-7/6, 2-7/13, 2-7/15, 2-7/18, 2-7/19 з державного резерву було відвантажено 182 271,731 тис. куб. м. природного газу.

Рішеннями Господарського суду міста Києва від 29.04.2004 у справі № 5/17, постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 по справі № 44/503, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2006 у справі № 44/385, постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 у справі № 44/385, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2008 по справі № 15/446, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2008 по справі № 37/189 встановлено факт укладення Державним акціонерним товариством «Чорноморнафтогаз» та Державним комітетом України з державного матеріального резерву договору схову шляхом підписання актів приймання-передачі без визначення строку виконання Відповідачем зобов'язань по оплаті послуг зі зберігання природного газу та факт закладення та зберігання Позивачем 137505773 тис. м. куб. природного газу державного матеріального резерву. Вказані факти є встановленими за приписами частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, між сторонами склалися правовідносини щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідно до п. 3 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» Позивач є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Таким чином, Позивач зобов'язаний зберігати матеріальні цінності мобілізаційного резерву, які є недоторканими і можуть використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України (ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»).

Отже, надані Позивачем докази в сукупності свідчать, що на відповідальному зберіганні Позивача знаходились матеріальні цінності мобілізаційного резерву, а тому суд вважає доведеним факт виконання Позивачем своїх зобов'язань щодо зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2008 році.

З аналізу інвентаризаційної відомості товарно-матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання до Глібовського підземного сховища газу від 01.01.2009 та звіту про наявність зазначеної кількості природного газу у Глібовському підземному сховищі на 01.01.2009 як доказів, що підтверджують здійснення Позивачем відповідального зберігання природного газу державного матеріального резерву, вбачається, що вказані вище правовідносини є триваючими, а в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до них мають застосовуватися правила Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 5 статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вказане відповідає частині 3 статті 947 Цивільного кодексу України про обов'язок поклажодавця відшкодувати зберігачу здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом, при безоплатному зберіганні.

Вказаний порядок визначено постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 «Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву», за пунктом 7 якого відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» від 25.12.1996 № 1548 Національна комісія регулювання електроенергетики України встановлює тарифи на зберігання природного газу.

Так, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 11.06.2003 № 545 встановлено тариф на зберігання природного газу в підземному сховищі газу (ДВП) ДАТ «Чорноморнафтогаз» у розмірі 12,00 грн. за тисячу куб. м (без ПДВ), тобто 14,40 грн. за тисячу куб. м з врахуванням ПДВ.

Фактичне понесення Позивачем витрат по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву підтверджується висновком судово-економічної експертизи по справі № 14/239-32/105 від 13.12.2010 № 2449, виконаного судовим експертом Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 02.04.2010.

В матеріалах справи міститься висновок судово-економічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз відповідно до якого, витрати Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» на зберігання цінностей державного матеріального резерву, а саме - природного газу за 2008 рік документально підтверджуються та фактично складають 6 815 482,85 грн., а механізм розрахунку суми витрат Позивача у розмірі 1 980 083,13 грн., враховуючи ПДВ, по відповідальному зберіганню природного газу мобілізаційного резерву в підземному газовому сховищі у 2008 році відповідає порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 «Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву»та порядку, встановленому постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 11.06.2003 № 545.

Факт непідписання договору між Позивачем та Відповідачем у формі єдиного документу та факт непогодження Відповідачем сум понесених Позивачем витрат не звільняє Відповідача від зобов'язання здійснити відшкодування понесених Позивачем витрат згідно вимог законодавства, оскільки факт понесення Позивачем витрат підтверджені належними доказами по справі.

Згідно з спеціальним законодавством - пунктом 5 статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» - Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання зобов’язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 27.01.2009 року Позивач звернувся до Відповідача з листом № 04/1-259 з вимогою погасити заборгованість в розмірі 1980083,13 грн. за надані послуги по зберіганню природного газу у 2008 році. Станом на момент вирішення спору судом першої інстанції по суті вимога Позивача Відповідачем не виконана.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення витрат на зберігання цінностей державного матеріального резерву, а саме - природного газу у 2008 році визнаються такими, що підлягають задоволенню.

          Колегія суддів оцінюючи висновок експертизи в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд вбачає дотримання судовим експертом при її проведенні вимог чинного законодавства, в тому числі Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.2002 року № 532.

          За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва 02.02.2011 року у справі № 14/179-32/105.

          Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

          На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          1. Рішення господарського суду м. Києва від 02.02.2011 року у справі № 14/179-32/105 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          2. Справу № 14/179-32/105 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя                                                                      Баранець О.М.

Судді                                                                                          Чорна Л.В.

                                                                                          Рєпіна Л.О.

07.07.11 (відправлено)