Постанова № 17674550, 18.05.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2011 № 16/041-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Калатай Н.Ф.

суддів: Синиці О.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Кулачок О.А.

за участю представників:

від позивача за первісним позовомОСОБА_1 представник за довіреністю № Л-43 від 11.10.2010 року

від відповідача за первісним позовомОСОБА_2 представник за довіреністю від 14.04.2011 року

від третьої особиОСОБА_3. представник за довіреністю № 18-208/2958/2050 від 05.09.2008 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Броварський домобудівний комбінат «Меркурій»

на рішення господарського суду Київської області від 27.10.2010 року

у справі № 16/041-10 (головуючий суддя Христенко О.О., судді Скутельник П.Ф., Дьоміна С.Ю.)

за позовом Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Броварський домобудівний комбінат «Меркурій»

простягнення 2217 380,56 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Броварський домобудівний комбінат «Меркурій»

до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»

про зарахування зустрічних однорідних вимог

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору,

Національного банку України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Броварський домобудівний комбінат «Меркурій»

про стягнення 2217380,56 грн.

(Для зручності викладення учасники судового процесу по тексту цієї постанови йменуються: Акціонерний банк «Банк регіонального розвитку» як Банк, Товариство з обмеженою відповідальністю «Броварський домобудівний комбінат «Меркурій» як Товариство, Національний банк України як НБУ.)

ВСТАНОВИВ:

Первісний позов Банком заявлено про стягнення з Товариства на користь Банку заборгованості в сумі 2217380,56 грн. за кредитним договором № 11/21-55 від 15.07.2008 року. Зазначені сума складається із: заборгованості за кредитом в сумі 1979 166,70 грн., заборгованості по сплаті процентів в сумі 230 929,53 грн. та пені за прострочення сплати процентів в сумі 7284,33 грн.

Крім зазначених вимог, позивачем заявлялася вимога про розірвання кредитного договору № 11/21-55 від 15.07.2008 року, щодо якої під час розгляд справи Банком подано заяву про відмову від частини позовних вимог (т. 1 а.с. 121).

Зустрічний позов Товариством заявлено про:

- зобовязання Банку зарахувати кошти в сумі 1100000 грн. та відсотки в сумі 2531,51 грн. за депозитним договором № 11/02-ДЮ-980-2326 від 12.10.2007 року № рахунку 261033408830 в рахунок погашення суми та відсотків по кредиту за кредитним договором № 11/21-55 від 15.07.2008 року;

- зобовязання Банку за договором № 19 від 06.08.2004 року про приймання платежів від фізичних осіб № рахунку 260073408817 перерахувати суму 80020,72 грн. в рахунок погашення суми та відсотків по кредиту за кредитним договором № 11/21-55 від 15.07.2008 року;

- зобовязання Банку за договором № 5 від 24.10.2008 року про виплату коштів фізичним особам № рахунку 2909.2.28.21 перерахувати суму 1034828,33 грн. в рахунок погашення суми та відсотків по кредиту за кредитним договором № 11/21-55 від 15.07.2008 року.

Позов НБУ як 3-ї особи заявлено до Товариства про стягнення на користь НБУ заборгованості в сумі 2217 380,56 грн. за кредитним договором № 16/09/02 від 12.03.2009 року, укладеним між Банком та НБУ, та договором застави майнових прав № 16/09/ЗМП-2 від 12.03.2009 року, укладеним між НБУ, Банком та Товариством.

Рішенням господарського суду Київської області від 27.10.2010 року, повний текст якого підписаний 02.11.2010 року, у справі № 16/041-10:

- провадження у справі щодо вимог первісного позову в частині розірвання кредитного договору № 11/21-55 від 15.07.2008 року припинене;

- у задоволенні первісного позову відмовлено;

- у задоволенні зустрічного позову відмовлено;

- позов третьої особи з самостійними вимогами задоволено повністю.

Відмову в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції ґрунтує на тому, що відповідно до приписів чинного законодавства зарахуванням можуть припинятися тільки однорідні вимоги, в той час як позивач за зустрічним позовом ставить питання про зарахування також і фінансових санкцій і відсотків за користування коштами, тобто вимог, які не є однорідними, а також на тому, що залік зустрічних однорідних вимог порушує права кредиторів банку, згода на проведення такого заліку не надавалася комітетом кредиторів, а тому не допускається індивідуальне задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи позов НБУ, суд першої інстанції посилається на норми ст. 96 Закону України „Про банки і банківську діяльність” та ст. 73 Закону України „Про Національний Банк України” і виходить з того, що за умовами договору застави майнових прав № 16/09/ЗМП-2 від 12.03.2009 року, укладеного між Банком, Товариством та НБУ, Банк уступив НБУ право вимоги до Товариства, що випливає з кредитного договору № 11/21-55 від 15.07.2008 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Товариство звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області у справі № 16/041-10 від 27.10.2010 року повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову та позові третьої особи із самостійними вимогами, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Товариство посилається на те, що спірне рішення є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, Товариство посилається на те, що висновок суду першої інстанції про неоднорідність зобовязань за кредитним та депозитним договорами є невірним, а висновки про те, що залік однорідних вимог порушує права кредиторів банку і що на проведення заліку зустрічних однорідних вимог необхідна згода комітету кредиторів, є неоднозначними, оскільки існує різна судова практика щодо цього питання; що пропозиція Товариства про зарахування однорідних вимог шляхом підписання угоди не суперечить повноваженням ліквідатора та забезпечує здійснення ліквідаційної процедури; що надіслана Товариством на адресу Банку угода про зарахування зустрічних однорідних вимог є заявою сторони про зарахування зустрічних однорідних вимог і зобовязання сторін за кредитним договором є припиненими; що суд дійшов невірного висновку про те, що Банк уступив НБУ право вимоги до Товариства, що випливає з кредитного договору № 11/21-55 від 15.07.2008 року, оскільки уступка права вимоги за зазначеним договором не відбулась;що суд, визнавши по суті факт заміни кредитора за кредитним договором № 11/21-55 від 15.07.2008, не надав правової оцінки тому, що Товариство не повідомлялося Банком або НБУ про уступку права вимоги за цим договором; що Товариством належним чином доведено припинення зарахування зустрічних однорідних вимог з первісним кредитором Банком, тому вимога НБУ до Товариства про стягнення коштів по кредитному договору є недійсною і не підлягає задоволенню.

Ухвалою від 08.04.2011 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Синиця О.Ф. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу ТОВ «Броварський домобудівний комбінат «Меркурій» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник Товариства апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представники Банку та НБУ проти її задоволення заперечили та просили залишити скаргу без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

15.07.2008 між Банком та Товариством як Позичальником укладено Кредитний договір № 11/21-55 (далі Кредитний договір), за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит на поповнення обігових коштів та придбання основних засобів в сумі 2500000 грн. під 22% річних із строком повернення не пізніше 14.07.2010.

Факт одержання кредиту в сумі 2500000 грн. Товариством не заперечується і підтверджується меморіальним ордером № 719 від 15.07.2008 (копія а.с.22 т.1).

З урахуванням змін, внесених до Кредитного договору Додатковою угодою № 1 від 08.12.2008, кредит мав повертатися Позичальником за Графіком, що є Додатком № 1 до Кредитного договору, по 104166,66 грн. щомісячно починаючи з серпня 2008 до грудня 2008 включно. До 14.07.2010 мало бути повернено 1979166,70 грн. кредиту.

Станом на дату прийняття рішення судом першої інстанції кредит в сумі 1979166,70 грн. Товариством не погашений, що ним не заперечується і підтверджується наявною в матеріалах справи Випискою по особовому рахунку Товариства за період з 15.07.2008 по 31.05.2010 (а.с.26 т.1).

Проценти за користування кредитом в розмірі 22% згідно умов Кредитного договору (розділ 6.) Товариство мало сплачувати Банку щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця, за який вони нараховані.

Як вбачається з виписок по особовому рахунку за період з 15.07.2008 по 31.05.2010 (а.с.27-30, 39-41 т.1), Товариство свої зобовязання зі сплати процентів за користування кредитом виконувало неналежним чином, заборгувавши Банку за період з листопада 2009 по травень 2010 року 230929,53 грн. процентів.

Розрахунок суми заборгованості з процентів станом на 31.05.2010 доданий Банком до первісного позову (а.с.50 т.1).

Факт наявності заборгованості з процентів за користування кредитом в розмірі 230929,53 грн. Товариством не заперечується.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За правилами ст. 611 ЦК країни у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, до якої, згідно ст. 549 ЦК України, відноситься пеня за порушення грошового зобовязання.

Згідно ч. 2 п. 10 Кредитного договору за повне або часткове прострочення сплати процентів за користування кредитом Позичальник зобовязаний сплатити Банку пеню в розмірі 0,2% від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який стягується пеня.

Банк нарахував Товариству пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі 7284,33 грн. виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

Розрахунок суми пені за несвоєчасно сплачені відсотки доданий Банком до первісного позову (а.с.50 т.1).

Товариство проти законності нарахування йому Банком пені в наведеному розмірі не заперечує.

Розмір заявлених Банком до Товариства за первісним позовом майнових вимог на загальну суму 2217380,56 грн. визнається колегією суддів доведеним.

Згідно ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк термін).

З огляду на вищевикладене, вимоги Банку за первісним позовом в частині стягнення з Товариства 1979166,70 грн. кредиту, 230929,53 грн. процентів за користування кредитом та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі 7284,33 грн., а всього 2217380,56 грн. визнаються колегією суддів обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що судом першої інстанції у первісному позові Банку до Товариства про стягнення 2217380,56 грн. відмовлено, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення майнових вимог Банку до Товариства у повному обсязі, на Товариство покладаються відповідні судові витрати Банку по первісному позову.

Крім того, як свідчать матеріали справи, Банк звернувся до суду з позовом 08.06.2010, сума кредиту в повному обсязі мала бути повернена Товариством Банку не пізніше 14.07.2010, рішення судом першої інстанції у цій справі прийняте 27.10.2010.

Враховуючи, що під час розгляду справи в суді першої інстанції строк, обумовлений сторонами в Кредитному договорі, для повернення суми кредиту, закінчився, заявою від 27.07.2010 Банк відмовився від первісного позову в частині розірвання Кредитного договору, залишивши незмінними майнові вимоги до Товариства.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині вимог про розірвання Кредитного договору. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного позову Банку з тих підстав, що за умовами договору застави майнових прав № 16/09/ЗМП-2 від 12.03.2009 року, укладеного між Банком, Товариством та НБУ, Банк уступив НБУ право вимоги до Товариства, що випливає з кредитного договору № 11/21-55 від 15.07.2008 року, та виходячи з прав НБУ на спірну суму згідно норм ст. 96 Закону України „Про банки і банківську діяльність” та ст. 73 Закону України „Про Національний Банк України”, проте з огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, колегія суддів вважає, висновки суду першої інстанції помилковими з огляду на таке.

Як на підставу позову про стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором № 16/09/02 від 12.03.2009 року в сумі 2217380,56 грн. НБУ як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, послався на те, що в звязку з невиконанням Банком зобовязань з повернення кредитів рефінансування, відповідно до п. 3.1.4 Договору застави та ч. 3 ст. 96 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”, якою передбачено, що майно банку, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя, - НБУ отримав право вимоги до Товариства за Кредитним договором.

НБУ наполягає на своєму повному праві на стягнення коштів з Товариства та на виключному і позачерговому задоволенні своїх вимог на повернення наданих державних коштів.

При цьому, на думку НБУ, виконання зобовязань за договором про надання кредитів рефінансування особисто Банком не випливає з умов названого договору, вимог Цивільного кодексу України або суті кредитного зобовязання, у звязку з цим НБУ було прийняте рішення покласти виконання зобовязань за договором про надання кредитів рефінансування на боржника за Кредитним договором Товариство, право на що НБУ має згідно норм ст. 528 ЦК країни.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2009 між НБУ як Кредитором та Банком як Позичальником укладено кредитний договір № 16/09/02, згідно якого в рахунок відкритої кредитної лінії за кредитним договором від 25.02.2009 № 16/09 НБУ надає Банку кредит на суму 4000000 грн. на строк з 12.03.2009 по 13.10.2010 з оплатою 16,5% річних (далі Договір рефінансування).

Банк свої зобовязання за Договором рефінансування виконував неналежним чином, що підтверджується листуванням ліквідатора Банку та НБУ, копію якого долучено до матеріалів справи (а.с.50-51 т.2), з якого вбачається, що НБУ комісією з питань визнання вимог кредиторів Банку визнано кредитором Банку з вимогами в сумі 61963623,85 грн., які включені до сьомої черги реєстру кредиторів.

До визнаної суми боргу входить і заборгованість Банку за кредитним договором від 12.03.2009 № 16/09/03, в тому числі, за кредитом - в сумі 2733508,55 грн., за несплаченими відсотками 44485,04 грн.

За таких обставин, вимоги НБУ щодо стягнення на його користь спірних коштів мають розглядатися з урахуванням норм ЗУ „Про банки і банківську діяльність”, на чому, власне, наполягає і сам НБУ.

Так, частиною 8 ст. 91 цього Закону встановлено, що з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

За правилами ст. 93, 96 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” ліквідатор банку після затвердження Національним Банком України переліку (реєстру) вимог кредиторів наділений правом задовольняти вимоги кредиторів лише в певній, визначеній законодавством, черговості.

З огляду на зазначені правові норми, задоволення вимог кредиторів Банку сьомої черги реєстру кредиторів не може здійснюватись раніше за задоволення вимог кредиторів, вимоги яких включені до попередніх черг.

Задоволення позовних вимог НБУ у цій справі призведе до порушення встановленого законом порядку погашення вимог кредиторів Банку і, відповідно, до порушення законних прав кредиторів попередніх черг.

При цьому, посилання НБУ на те, що в звязку з невиконанням Банком зобовязань з повернення кредитів рефінансування він отримав право вимоги до Товариства за Кредитним договором відповідно до п. 3.1.4 Договору застави та ч. 3 ст. 96 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”, визнаються колегією суддів помилковими, з огляду на таке.

Згідно п. 1.2 Договору рефінансування, під забезпечення виконання договірних зобовязань за цим договором Банком надані, в тому числі, майнові права по Кредитному договору в сумі 1979166,70 грн.

Як свідчать матеріали справи, 12.03.2009 на забезпечення виконання Банком вимог НБУ за кредитом, наданим згідно Договору рефінансування, НБУ як Заставодержатель, Банк як Заставодавець та Товариство як Боржник уклали тристоронній договір застави майнових прав № 16/09/ЗМП-2 (далі Договір застави), яким визначили предметом застави майнові права за Кредитним договором, відповідно до якого Товариство повинне повернути Банку кредит в розмірі 1979166,70 грн.

Відповідно до п. 1.4 Договору застави надана застава забезпечує виконання Банком вимог НБУ за кредитом, наданим за Договором рефінансування.

Згідно п. 4.1 Договору застави Банк уступає НБУ право вимоги до Товариства, що впливає з Кредитного договору на суму 1979166,70 грн.

Згідно з ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися у тому числі заставою.

У відповідності зі ст. 1 ЗУ „Про заставу” застава це спосіб забезпечення зобовязань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобовязання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно ст. 4 Закону України „Про заставу” предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Згідно з ч. 1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 586 ЦК України заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави.

Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 17 ЗУ „Про заставу” заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

З аналізу зазначених норм вбачається, що при передачі в заставу майна/майнових прав майнові права від заставодавця до заставодержателя не переходить, а лише встановлюються певні обмеження щодо здійснення заставодавцем своїх прав на таке майно/майнові права.

Таким чином, при укладанні Договору застави майнові права, що були передані Банком НБУ, а саме: майнові права за Кредитним договором, відповідно до якого Товариство повинне повернути Банку кредит в розмірі 1979166,70 грн., залишились у власності Банку, який, як вбачається з вищезгаданих виписок по особовому рахунку Товариства, продовжував отримувати доходи від таких майнових прав у вигляді процентів, нарахованих та сплачених Товариством за користування кредитом за Кредитним договором.

В той же час, згідно п. 3.1.3 Договору застави у разі прострочення виконання зобовязань за Договором рефінансування та відсутності коштів на кореспондентському рахунку банка НБУ має право задовольнити грошові вимоги, за якими настав строк погашення, шляхом реалізації заставлених майнових прав (шляхом отримання права вимоги на заставлені майнові права) згідно із статтею 73 ЗУ „Про Національний банк України” та умовами цього Договору та/або в іншій встановлений законодавством України спосіб.

Пунктом 3.1.4 Договору застави до прав НБУ як заставодержателя віднесено також право, за наявності певних умов, звертати стягнення на предмет застави (отримання вимоги, що випливає із заставленого права) і реалізовувати заставлені майнові права і задовольнити за їх рахунок свої грошові вимоги за Договором рефінансування в повному обсязі до настання терміну виконання Банком зобовязань.

Згідно п. 4.2 Договору застави у частині уступки права вимоги цей Договір укладено з відкладальною умовою відповідно до ст. 212 ЦК України. Права вимоги переходять до НБУ наступного дня після настання строку виконання зобовязань за Договором рефінансування, якщо вони не будуть виконані повністю або частково або після настання випадку, передбаченого пунктом 3.1.4 цього Договору (право НБУ звернути стягнення на предмет застави до настання терміну виконання Банком відповідних зобовязань прим. суду).

Згідно ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Відповідно до статті 23 ЗУ „Про заставу” при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статтею 512 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні може відбутися переданням ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Отже, відповідно до зазначених правових норм, перевід/передання права вимоги, тобто заміна кредитора в зобовязанні, повинне здійснюватися за згодою сторін шляхом укладення договору відступлення права вимоги або ж, у випадку відсутності згоди сторін на укладення договору, заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Матеріали справи не містять доказів того, що між Банком та НБУ укладався договір відступлення права вимоги за Кредитним договором, а також того, що питання переводу заставленого права на НБУ було вирішене в судовому порядку, а тому, у НБУ не виникало права на предмет застави за Договором застави.

Тобто, відступлення (НБУ у позові зазначає „уступка”) Банком до НБУ цього права не відбулося.

А відтак, посилання НБУ на норми ч. 2 ст. 96 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”, згідно якій майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя, до уваги колегією суддів не приймаються як безпідставні, оскільки НБУ не надано суду доказів наявності в нього права вимоги на заставлені майнові права, а також включення предмету застави за Договором застави до складу ліквідаційної маси.

В той же час, нормами законодавства України не передбачено задоволення вимог кредитора сьомої черги за рахунок кредитора цієї ж черги.

Щодо посилань НБУ на те, що він має виключне і позачергове право на задоволення своїх вимог та повернення наданих державних коштів, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 73 ЗУ „Про національний банк України”, посилання на яку міститься в п. 3.1.3 Договору застави, Національний банк має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення.

Переважне і безумовне право здійснюється у разі, якщо це передбачено угодою, реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з банківських рахунків і продажу інших активів, що перебувають у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх продажу.

Отже, переважне і безумовне право НБУ це лише право на безспірне списання грошових коштів з рахунку банка-боржника, а не будь-яке право кредитора на стягнення з інших осіб.

З огляду на викладене, посилання НБУ на те, що він в даному спорі має виключне і позачергове право на задоволення своїх вимог на повернення наданих державних коштів, колегія суддів визнає такими, що не відповідають дійсним обставинам справи і не ґрунтуються на вимогах закону.

Твердження НБУ про те, що з умов Кредитного договору № 16/09/02 не випливає виконання зобовязань за цим договором особисто Банком, також не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки згідно п. 2.3.1 Кредитного договору № 16/09/02 саме Банк як Позичальник зобовязаний повернути НБУ як Кредитору суму кредиту та суму процентів за його користування.

НБУ також не повідомлено суду, в який спосіб та на підставі яких норм законодавства він поклав виконання зобовязань Банку за Кредитним договором № 16/09/02 на Товариство.

Посилання НБУ на норми ст. 27 ЗУ „Про заставу” в тій її частині, що застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки НБУ не доведено наявності обставин, які регулюються зазначеною нормою.

Посилання НБУ на норми ст. 52 ЗУ „Про заставу” в тій її частині, що при одержанні від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець (Банк) зобов'язаний за вимогою заставодержателя (НБУ) перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, до уваги колегією суддів також не приймаються, оскільки, як досліджено судом при розгляді цієї справи, Банк як заставодавець за Договором застави не отримував від Товариства як боржника грошових сум в рахунок виконання зобовязання за Кредитним договором, а НБУ як заставодержатель з вимогою перерахувати такі суми в рахунок погашення зобовязань Банку за Договором рефінансування до останнього не звертався.

Крім того, як вбачається з відзиву на позовну заяву НБУ від 27.10.2010 № 22/2003, Банк, не відмовляючись від свого первісного позову, вимоги НБУ визнає, проте за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

НБУ не доведено обставин, на які він послався як на підставу задоволення своїх позовних вимог, тому позов задоволенню не підлягає як такий, що не ґрунтується на вимогах закону і не відповідає дійсним обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову НБУ підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у позові НБУ відмовляється повністю.

Витрати НБУ по справі покладаються на НБУ.

Щодо вимог Товариства за зустрічним позовом слід зазначити наступне.

Товариством наявність майнових зобовязань перед Банком на суму 2217380,56 грн. за Кредитним договором не заперечується, але проти задоволення первісного позову і стягнення з нього зазначених коштів Товариство заперечує і в рамках цієї справи звернулося до Банку з зустрічним позовом.

Як свідчать матеріали справи, 12.10.2007 Товариство як Вкладник та Банк уклали Депозитний договір № 11/02-ДЮ-980-2326 про розміщення строкового банківського вкладу (депозиту) (далі Депозитний договір), за умовами якого Банк прийняв від Товариства грошові кошти на депозит в сумі 1000000 грн. зі сплатою 16,00% річних на строк до 17.10.2008.

Починаючи з 20.10.2009, процентна ставка за користування депозитом становить 12,00%, а строк депозиту - до 26.03.2010, що сторони узгодили Додатковою угодою № 5 від 24.09.2009 до Депозитного договору.

Згідно п. 1 Додаткової угоди № 4 від 15.10.2008 до Депозитного договору Товариство поповнило суму депозиту на 100000 грн., після чого сума депозиту дорівнює 1100000 грн., що сторонами не заперечується.

Банк прийняв на себе зобовязання щомісячно нараховувати та сплачувати Товариству проценти на суму депозиту та повернути Товариству депозит по закінченню строку депозиту або при його достроковому витребуванні, погодженому з Банком.

У встановлений Депозитним договором строк, до 26.03.2010, Банк свої договірні зобовязання в частині повернення депозиту в сумі 1100000 грн. не виконав, заборгувавши, крім того, Товариству 2531,51 грн. процентів за користування депозитними коштами.

Факт наявності і розмір заборгованості Банку перед Товариством за Депозитним договором на суму 1100000 грн. та на суму 2531,51 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по особовому рахунку Банку за період з 01.12.2009 по 01.01.2010 та з 01.12.2009 по 13.01.2010 (а.с.117, 118 т.1) і Банком не заперечується.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, між Банком та Товариством укладені: договір № 19 від 06.08.2004 про приймання платежів від фізичних осіб, за умовами якого Товариство рахує за Банком заборгованість в сумі 80020,72 грн., та договір № 05 від 24.10.2008 про виплату коштів фізичним особам, за умовами якого Товариство рахує за Банком заборгованість в розмірі 1034828,33 грн.

Факт наявності і розмір заборгованості Банку перед Товариством за зазначеними договорами підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по особовому рахунку Банку за 01.12.2009 та за період з 21.10.2008 по 13.01.2010 (а.с.108-116 т.1) і Банком не заперечується.

Загальна сума заявленої Товариством заборгованості Банку за вищезгаданими Депозитним договором і договорами № 19 від 06.08.2004 та № 5 від 24.10.2008 дорівнює 2217380,56 грн.

Як вбачається з повідомлень Банку на адресу Товариства від 13.03.2009 та від 08.05.2009, копії яких наявні в матеріалах справи (99-104 т.1), Банк припинив виконувати платіжні доручення Товариства, посилаючись на недостатність коштів на кореспондентському рахунку, починаючи з лютого 2009.

У зустрічному позові Товариство вимагає зобовязати Банк зарахувати борг за Депозитним договором в сумі 1100000 грн. та в сумі 2531,51 грн. і перерахувати 80020,70 грн. боргу за Договором № 19 від 06.08.2004 та 1034828,33 грн. боргу за Договором № 5 від 24.10.2008 в рахунок погашення суми та відсотків по кредиту за Кредитним договором на суму 2217380,56 грн.

При цьому, зустрічні позовні вимоги в частині зарахування боргу Банку за Депозитним договором в рахунок погашення боргу Товариства за Кредитним договором Товариство ґрунтує на нормах ст. 601 ЦК України, виходячи з умов пункту 2.5, яким сторони доповнили Депозитний договір згідно Додаткової угоди № 2 від 15.02.2008 до нього і домовились, що зобовязання сторін за Кредитним договором та Депозитним договором можуть припинятися зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

При цьому, Товариство посилається на те, що неодноразово зверталося до Банку з вимогою зарахування зустрічних однорідних вимог для погашення процентів та суми кредиту за Кредитним договором за рахунок, в тому числі, Депозитного договору, однак Банк навмисно ухиляється виконати вимогу позивача.

За правилами ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

При цьому, зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Проте, норми ст. 602 цього ж Кодексу встановлюють обмеження щодо зарахування зустрічних вимог. Згідно п. 5 цієї статті не допускається зарахування зустрічних вимог в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Національного Банку України № 713 від 02.12.2009, тобто до дати закінчення строку депозиту за Депозитним договором, в Акціонерного банку „Банк регіонального розвитку” відкликано банківську ліцензію та з 07.12.2009 запроваджено процедуру ліквідації Банку, яка проводиться відповідності до ЗУ „Про банки і банківську діяльність”.

Рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків Національного Банку України від 13.04.2010 № 257 (а.с.53 т.2) затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів Акціонерного банку „Банк регіонального розвитку” в розмірі 619437 888,50 грн., серед яких 197297 148,71 грн. вимоги сьомої черги погашення.

Листом від 19.04.2010 № 11/989 (а.с.119 т.1) Банк в особі начальника управління по роботі з пасивами повідомив Товариство, що за результатами розгляду Комісією з розгляду заяв кредиторів Банку вимоги Товариства в повному обсязі в сумі 2634629,37 грн. були включені до реєстру кредиторів Банку, відповідно до ст. 96 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” віднесені до сьомої черги реєстру кредиторів і будуть задовольнятися в установленому порядку після повного погашення вимог кредиторів попередніх черг.

За правилами ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

ЗУ „Про банки і банківську діяльність” є спеціальним, а тому всі інші закони України можуть застосовуватись до правовідносин, в яких стороною є Банк, лише в тій частині, що не суперечить положенням цього спеціального закону.

Недопустимість зарахування однорідних зустрічних вимог до банку, відносно якого відкрита ліквідаційна процедура, врегульовано положеннями ст.ст. 91, 93, 96 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”.

Так, частиною 8 ст. 91 цього Закону встановлено, що з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

За правилами ст. 93, 96 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” ліквідатор банку після затвердження Національним Банком України переліку (реєстру) вимог кредиторів наділений правом задовольняти вимоги кредиторів лише в певній, визначеній законодавством, черговості.

За таких обставин, зарахування зустрічних однорідних вимог Банку і Товариства в період здійснення ліквідаційної процедури Банку, на чому наполягає Товариство, призведе до порушення встановленого законом порядку погашення вимог кредиторів Банку та, відповідно, до порушення законних прав кредиторів попередніх черг.

Враховуючи, що вимоги Товариства до Банку віднесені до сьомої черги реєстру кредиторів, думка Товариства, що пропозиція Товариства про зарахування однорідних вимог шляхом підписання угоди не суперечить повноваженням ліквідатора Банку та забезпечує здійснення ліквідаційної процедури, в даному випадку є помилковою.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції, що порядок ліквідації та особливості відкриття та здійснення ліквідаційної процедури банків регулюється нормами спеціального ЗУ „Про банки і банківську діяльність”, яким не передбачено створення комітету кредиторів боржника, тому висновок суду, що не допускається індивідуальне задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника з тих підстав, що, в тому числі, згода на залік зустрічних однорідних вимог комітетом кредиторів не надавалася, визнається колегією суддів помилковим.

Згідно ч. 6 ст. 92 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” ліквідатор приймає рішення про отримання та відчуження активів та/або зобов'язань без повідомлення та отримання згоди акціонерів, боржників, кредиторів (вкладників) банку.

У постанові Верховного Суду України від 11.04.2006 у справі № 4/797-7/73, на яке при цьому послався суд першої інстанції, досліджуються обставини банкрутства юридичної особи (не банку), яке регулюється нормами Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Проте, згідно ст. 88 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним застосовується в частині, що не суперечить нормам цього Закону.

З урахуванням викладеного, зустрічні вимоги Товариства зобовязати Банк зарахувати борг за Депозитним договором в сумі 1100000 грн. та в сумі 2531,51 грн. в рахунок погашення суми та відсотків по кредиту за Кредитним договором на суму 2217380,56 грн. задоволенню не підлягають як такі, що суперечать вимогам закону.

Враховуючи, що борги Банку перед Товариством в сумі 80020,70 грн. за Договором № 19 від 06.08.2004 та в сумі 1034828,33 грн. за Договором № 5 від 24.10.2008 увійшли до суми вимог Товариства, що її включено до сьомої черги реєстру кредиторів Банку, колегія суддів визнає зустрічні вимоги Товариства в частині зобовязання Банку перерахувати зазначені суми в рахунок погашення суми та відсотків по кредиту за Кредитним договором на суму 2217380,56 грн. такими, що суперечать вимогам закону і у задоволенні цих вимог також відмовляє.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у зустрічному позові є вірним по суті, тому залишається колегією суддів без змін. Судові витрати Товариства по зустрічному позову покладаються на Товариство.

При цьому, колегія суддів звертає увагу Товариства, що листи від 26.04.2010 № 11/246, від 19.05.2010 № 11/317 та від 19.07.2010 № 10/458, на які Товариство посилається на підтвердження законності його вимог зарахувати борг Банку за Депозитним договором, за Договором № 19 від 06.08.2004 та за Договором № 5 від 24.10.2008 в рахунок погашення боргу Товариства за Кредитним договором, копії яких (з доказами направлення Банку) додані до зустрічної позовної заяви (а.с.93-98 т.1), Товариством направлені Банку після відкликання Національним Банком України банківської ліцензії, запровадження щодо нього процедури ліквідації та затвердження переліку (реєстру) вимог кредиторів Банку, тобто під час ліквідаційної процедури щодо Банку, а тому, з огляду на викладене вище, зазначені листи не можуть бути прийняті судом як належні докази на підтвердження обставин, на які Товариство посилалося в обґрунтування своїх вимог за зустрічним позовом.

Згідно розяснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, тому зміні: первісний позов Банку про стягнення з Товариства на користь Банку заборгованості в сумі 2217 380,56 грн. за кредитним договором № 11/21-55 від 15.07.2008 року задовольняється; провадження у справі в частині вимог первісного позову про розірвання кредитного договору № 11/21-55 від 15.07.2008 року припиняється; у зустрічному позові та у позові третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, відмовляється.

Судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених майнових вимог.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Броварський домобудівний комбінат «Меркурій» задоволенню не підлягає, витрати за її подачу покладаються на Товариство.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Броварський домобудівний комбінат «Меркурій» на рішення господарського суду Київської області від 27.10.2010 у справі № 16/041-10 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 27.10.2010 у справі № 16/041-10 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Київської області від 27.10.2010 року у справі № 16/041-10 в наступній редакції:

„1. Первісний позов Акціонерного банку „Банк регіонального розвитку” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Броварський домобудівний комбінат “Меркурій” задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Броварський домобудівний комбінат “Меркурій” (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Кутузова, 131, ідентифікаційний код 03391260) на користь Акціонерного банку „Банк регіонального розвитку” (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16, 03680, м. Київ, вул. Машинобудівна, 44, ідентифікаційний код 19338316) 1979 166 (один мільйон девятсот сімдесят девять тисяч сто шістдесят шість) грн. 70 коп. заборгованості за кредитом, 230929 (двісті тридцять тисяч девятсот двадцять девять) грн. 53 коп. заборгованості за відсотками, 7284 (сім тисяч двісті вісімдесят чотири) грн. 33коп. пені за прострочення сплати відсотків за кредитним договором № 11/21-55 від 15.07.2008 р., укладеним між Акціонерним банком “Банк регіонального розвитку” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Броварський домобудівний комбінат “Меркурій”, 22173 (двадцять дві тисячі сто сімдесят три) грн. 80 коп. витрат по сплаті державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Припинити провадження у справі в частині розірвання Кредитного договору № 11/21-55 від 15.07.2008 р., укладеного між Акціонерним банком “Банк регіонального розвитку” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Броварський домобудівний комбінат “Меркурій”.

4. У зустрічному позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Броварський домобудівний комбінат “Меркурій” до Акціонерного банку „Банк регіонального розвитку” відмовити повністю.

5. У позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Національного банку України до Товариства з обмеженою відповідальністю “Броварський домобудівний комбінат “Меркурій” відмовити повністю.”

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Київської області.

5. Повернути до господарського суду Київської області матеріали справи № 16/041-10.

Головуючий суддяКалатай Н.Ф.

СуддіСиниця О.Ф.

Пашкіна С.А.