Постанова № 17620790, 07.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2010                                                                                           № 37/299

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Сотнікова С.В.

суддів:           Дзюбко П.О.

          Сулім В.В.

при секретарі:           Цюман Т.В.

За участю представників:

від позивача - не з’явився,

від відповідача - не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна акціонерна компанія "Хліб України" в особі філії "Госпсервіс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 27.09.2010

у справі № 37/299 (Гавриловська І.О. )

за позовом                               ТОВ "АМСК"

до                                                   Державна акціонерна компанія "Хліб України" в особі філії "Госпсервіс"

про                                                   стягнення 2997,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2010 р. по справі № 37/299 позов задоволено. Стягнуто з Державної акціонерної компанії “Хліб України” в особі філії “ГОСПСЕРВІС” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АМСК” 2555,36 грн. основного боргу, 191,61 грн. інфляційних нарахувань, 56,55 грн. трьох відсотків річних, 193,54 грн. пені, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2010 р. скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. На думку скаржника, судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 09.11.2010р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Державної акціонерної компанії “Хліб України”.

В день слухання справи представники сторін в судове засідання не з’явились, про причини неявки апеляційний суд не повідомили. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги (повідомлення про вручення поштового відправлення), колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить частково скасувати з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “АМСК” (постачальник) та Філією “ГОСПСЕРВІС” Державної акціонерної компанії “Хліб України” (покупець) був укладений договір № 372 від 10.06.2009 р. (далі – Договір поставки), згідно пункту 1.1. якого постачальник зобов’язався поставити (передати) покупцеві продовольчу продукцію – соки (далі - товар), а покупець зобов’язався прийняти та оплатити його на умовах даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено матеріальну вимогу до відповідача про стягнення суми заборгованості, інфляційних нарахувань, трьох відсотків річних та пені в розмірі 2997,13 грн. (предмет позову) у зв’язку з порушенням останнім укладеного між сторонами договору поставки в частині оплати поставленого товару (підстава позову). На підтвердження позовних вимог позивачем надано докази поставки товару та отримання його відповідачем, а саме договір поставки, видаткові накладні.

27.09.2010р. в судовому засіданні позивачем подано уточнення до позовної заяви від 24.09.2010р. вих. № 215.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обгрунтовує свою вимогу до відповідача.

Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Як вбачається з уточнення до позовної заяви від 24.09.2010р. вих. № 215, позивачем збільшено позовні вимоги в частині вимог про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних та пені, при цьому не було змінено позовну вимогу про стягнення суми основної заборгованості.

В обґрунтування збільшення суми позовних вимог позивач додатково послався на здійснення поставки товару згідно Договору поставки на підставі видаткових накладних від 12.06.2009р. та від 19.06.2009р. на загальну суму 941,44 грн. та часткової оплати відповідачем отриманого товару згідно накладних від 07.07.2009р. та від 05.08.2009р. на загальну суму 1100,00 грн.

Також, позивачем здійснено уточнення суми поставки згідно накладної від 25.06.2009р. на суму 460,80 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про зміну позивачем підстав позову, оскільки зазначення додатково ще двох накладних в обґрунтування суми заявлених позовних вимог не є зміною підстав позову, а має розглядатись як подача додаткових доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача, тобто підстав позову.

Отже місцевим господарським судом помилково ототожнено подання стороною доказів, в розумінні статті 32 ГПК України, на підтвердження позовних вимог зі зміною підстав позову, що в даному випадку не мало місця.

За таких обставин, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції від 27.09.2010р. у даній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АМСК” до Державної акціонерної компанії “Хліб України” в особі філії “ГОСПСЕРВІС” про стягнення заборгованості з урахуванням уточнення до позовної заяви від 24.09.2010р. вих. № 215, оскільки відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, при цьому враховуючи визначені законом засади рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності (відповідно статті 4-2 і 4-3 ГПК України) в частині обізнаності відповідача з поданою заявою позивача.

Згідно ст. 14 ЦК України, цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов’язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно п. 1.2 Договору поставки кількість, строки поставки, асортимент та ціни на товар зазначаються у специфікації, яка є невід’ємною частиною договору.

В пункті 2.1. Договору поставки встановлено, що зобов’язання сторін за цим договором виникають на підставі замовлення покупцем продукції постачальника, в якому, відповідно до пункту 2.2, визначаються кількість, вид, строк та місце поставки, а також умови оплати, якщо вони відрізняються від встановлених цим договором.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 Договору поставки передбачено, що сума договору складає суму товару, поставленого покупцеві згідно з всіма видатковими накладними, які є невід’ємними частинами договору. Покупець здійснює оплату кожної партії товару, за ціною передбаченою у накладній на товар. На умовах попередньої оплати, або з послідуючою оплатою протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару покупцем. Покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

У відповідності до пункту 4.3 Договору поставки замовлення вважається прийнятим постачальником до виконання у випадку поставки вказаного у замовленні товару.

В пункті 4.5 Договору поставки сторонами погоджено, що здача-приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем в момент отримання товару від постачальника шляхом підписання представниками сторін накладних.

Пунктом 6.1. Договору поставки встановлено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2010 р.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2713,92 грн., що підтверджується видатковими накладними № КС000001662 від 25.06.2009р., № КС000002534 від 07.07.2009р., № КС000004535 від 05.08.2009р., № КС000007669 від 24.09.2009р. (а.с. 21-27).

Колегією суддів не приймаються до уваги посилання позивача на видаткові накладні № КС00000604 від 12.06.2009р. на суму 640,16 грн., № КС000001207 від 19.06.2009р. на суму 301,28 грн. як на докази поставки товару відповідачу, оскільки зазначені докази у матеріалах справи відсутні.

Згідно банківських виписок з рахунку позивача (а.с. 72-75) відповідач частково оплатив поставлений товар на суму 1100,00 грн., а саме:

31.07.2009р. на суму 500,00 грн. згідно накладної № КС000002534 від 07.07.2009р.;

09.10.2009р. на суму 600,00 грн. згідно накладної № КС000004535 від 05.08.2009р.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача за поставлений згідно Договору поставки товару в розмірі 1613,92 грн. (2713,92 – 1100,00).

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого товару відповідачем господарському суду не надано, а за таких обставин, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу визнаються колегією суддів обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами в частині, що підлягають задоволенню в сумі 1613,92 грн.

Отже, суд першої інстанції помилково встановив обставини справи про наявність заборгованості в розмірі 2555,36 грн., що недоведені будь-якими беззаперечними доказами, що призвело до безпідставного задоволення вимог в частині суми основного боргу в повному обсязі.

Крім того, необхідно зазначити про помилковість висновків суду про підтвердження заборгованості актом звірки взаємних розрахунків, який за твердженням місцевого господарського суду підписаний сторонами у справі.

У матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків за договором № 372 від 10.06.2009р. (а.с. 76), який підписаний тільки позивачем.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто факт проведення позивачем у справі господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Нормою статті 1 зазначеного Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому колегія суддів відзначає, що акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України” та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції.

Відповідно до чинного законодавства акт звірки – це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджується первинними документами – договором, розрахунками, накладними тощо. Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу.

До того ж, як було зазначено вище, акт взаємних розрахунків за договором № 372 від 10.06.2009р. (а.с. 76) не підписаний відповідачем, а тому не є належним доказом в підтвердження заборгованості.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення інфляційні у розмірі 191,61 грн. за період жовтень 2009 року – березень 2010 року та три відсотки річних в розмірі 62,67 грн. згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, пеню, що передбачена пунктом 5.1 Договору поставки в розмірі 280,45 грн. в межах прострочення 180 календарних днів.

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 5.1 Договору поставки, у випадку несвоєчасної оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої партії товару за кожен день прострочення платежу.

Колегія суддів відзначає, що згідно зазначених умов Договору поставки, оплата за поставлений товар ставиться в залежність від факту надання позивачем видаткових накладних, а отже нарахування неустойки та трьох відсотків річних має бути здійснено в розрізі кожної поставки за конкретною накладною.

Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів вважає, що вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме:

за видатковою накладною № КС000001662 від 25.06.2009р. в сумі 47,25 грн. (строк прострочки 180 днів);

за видатковою накладною № КС000002534 від 07.07.2009р. в сумі 36,25 грн. (31.37 + 4,88)(строк прострочки 10 та 170 днів відповідно з врахуванням часткової оплати);

№ КС000004535 від 05.08.2009р. в сумі 35,92 (21,80 + 14,12) (строк прострочки 49 та 131 днів відповідно з врахуванням часткової оплати);

№ КС000007669 від 24.09.2009р. в сумі 65,93 грн. (строк прострочки 180 днів),

а всього в сумі 185,35 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, апеляційна колегія вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 3% річних в сумі 37,92 грн. та 124,79 грн. інфляційних збитків за період жовтень-грудень 2009 року, січень-березень 2010 року.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Статтею 104 ГПК України установлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. При цьому порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню та належить прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 1961,98 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 66,77 грн. витрат по оплаті державного мита та 154,49 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд справи в суді першої інстанції.

У зв’язку з частковим задоволенням апеляційної скарги з позивача та користь відповідача підлягає стягненню 33,38 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд справи у апеляційному господарському суді.

Керуючись ст.ст. 49, 101, 103 – 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної акціонерної компанії “Хліб України” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2010р. у справі № 37/299 скасувати частково.

3. Викласти пункт перший та другий резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2010р. у справі № 37/299 у наступній редакції:

“1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної акціонерної компанії “Хліб України” в особі філії “ГОСПСЕРВІС” (вул. Саксаганського, буд. 1, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 25640462) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АМСК” (вул. Фрунзе, буд. 45, м. Калинівка, Калинівський р-н, Вінницька обл., 22400, код ЄДРПОУ 13555834) 1613 (одна тисяча шістсот тринадцять) грн. 92 коп. основного боргу, 124 (сто двадцять чотири) грн. 79 коп. інфляційних нарахувань, 37 (тридцять сім) грн. 92 коп. три відсотки річних, 185 (сто вісімдесят п’ять) грн. 35 коп. пені, 66 (шістдесят шість) грн. 77 коп. витрат по сплаті державного мита та 154 (сто п’ятдесят чотири) грн. 49 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В інший частині позову відмовити”.

4. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2010р. у справі № 37/299 залишити без змін. 5. Стягнути з Державної акціонерної компанії “Хліб України” в особі філії “ГОСПСЕРВІС” (вул. Саксаганського, буд. 1, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 25640462) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АМСК” (вул. Фрунзе, буд. 45, м. Калинівка, Калинівський р-н, Вінницька обл., 22400, код ЄДРПОУ 13555834) 33 (тридцять три) грн. 38 коп. витрат по сплаті державного мита за розгляд справи у апеляційному господарському суді.

6. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 37/299 повернути Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      Сотніков С.В.

Судді                                                                                          Дзюбко П.О.

                                                                                          Сулім В.В.