Ухвала суду № 1758947, 03.06.2008, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

04 червня 2008 року

Справа № 2-27/18059-2007А

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Плута В.М.,

суддів Борисової Ю.В.,

Гонтаря В.І.,

секретар судового засідання Єгорова О.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 01.04.2008 у справі № 2-27/18059-2007А

за позовом Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" (вул. Батуріна, 13,Сімферополь,95015); (представнику: Бабич Ларисі Йосиповні, м. Сімферополь, вул. Набережна, 44)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,95053)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.04.2008 у справі № 2-27/18059-2007А позов задоволено.

Визнано нечинними податкові повідомлення - рішення державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим № 00111161502/0 реєстраційний № 31075/10/15-2 від 11.08.2006 на суму 1493,70 грн.; № 0011171502/0 реєстраційний №31278/10/15-2 від 11.08.2006 на суму 51505,09 грн.; № 0013351502/0 реєстраційний № 42077/10/15-2 від 13.10.2006 на суму 47483,59 грн.; № 00013341502/0 реєстраційний № 42076/10/15-2 від 13.10.2006 на суму 5653,07 грн.; № 0015661502/0 реєстраційний № 49100/10/15-2 від 08.12.2006 на суму 43828,11 грн.; № 0015671502/0 реєстраційний № 49101/10/15-2 від 08.12.2006 на суму 12195,23 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Державного радіотелевізійного передавального центру 3,40 грн. судового збору.

Суд встановив, що нарахування штрафних санкцій здійснювалось в автоматичному режимі на підставі особових рахунків позивача, всупереч чинному законодавству. Так суд першої інстанції звернув увагу на те, що контролюючий орган не звертав увагу на призначення платежів, вказаних позивачем при оплаті поточних зобов’язань, що призвело до неправомірного висновку з боку податкового органу. Таким чином, суд дійшов висновку, що Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим діяла із значним перевищенням повноважень, передбачених Конституцією України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, оскільки не вправі була самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу та перерахувати платежі за поточними зобов’язаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше.

Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, прийняти нову, якою у позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права.

Так, відповідач посилається на те, що Державне підприємство "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" несвоєчасно сплачувало узгоджену суму податкових зобов’язань, на підставі чого і був прийнятий акт та податкові повідомлення-рішення, що оскаржуються. Заявник апеляційної скарги вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняти у відповідності з нормами чинного законодавства. Факту зміни цільового призначення платежів збоку податкового органу не має.

Позивач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає постанову господарського суду Автономної Республіки Крим законною та обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачає.

Сторони у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що чинне законодавство не обмежує коло представників юридичних осіб при розгляді адміністративної справи, а також те, що згідно з пунктом 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи, судова колегія вважає можливим розглянути скаргу за відсутності нез’явившихся представників сторін.

Розпорядженням заступника голови судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.06.2008 суддю Волкова К.В. замінено на суддю Гонтаря В.І.

Розглянувши справу у порядку статей 185, 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 08.08.2006 відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання своєчасності розрахунків з бюджетом, по результатам якої було складено акт перевірки № 4603/15-2/01190126 від 08.08.2006.

В ході проведення вказаної перевірки було встановлено факт несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов’язання по податку на додану вартість з простроченням 30 днів - у сумі 14937,04 грн., та з простроченням від 30 - 90 днів у сумі 257525,39 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення - рішення № 0011161502/0 від 11.08.2006 про застосування штрафних санкцій в сумі 1493,70 грн. (10 % несвоєчасно сплаченого зобов’язання) та № 0011171502/0 від 11.08.2006 про застосування штрафних санкцій у сумі 51505,09 грн. (20% від несвоєчасно сплаченого зобов’язання).

09.10.2006 відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання своєчасності розрахунків з бюджетом, по результатам якої було складено акт перевірки № 5478/15-2/01190126 від 09.10.2006.

В ході проведення вказаної перевірки було встановлено факт несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов’язання по податку на додану вартість з простроченням 30 днів - у сумі 56530,73 грн., та з простроченням від 30 - 90 днів у сумі 237418,00 грн.

Обставини справи також свідчать про те, що на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення - рішення № 0013341502/0 від 13.10.2006 про застосування штрафних санкцій в сумі 5653,07 грн. (10 % несвоєчасно сплаченого зобов’язання) та № 0013351502/0 від 13.10.2006 про застосування штрафних санкцій у сумі 47483,59 грн. (20% від несвоєчасно сплаченого зобов’язання).

05.12.2006 відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання своєчасності розрахунків з бюджетом, по результатам якої було складено акт перевірки № 6371/15-2/01190126 від 05.12.2006.

В ході проведення вказаної перевірки було встановлено факт несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов’язання по податку на додану вартість з простроченням від 30 до 90 днів-у сумі 237418,00 грн., та з простроченням більше 90 днів у сумі 24390,46 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення - рішення № 0015661502/0 від 08.12.2006 про застосування штрафних санкцій в сумі 43828,11 грн. (20 % несвоєчасно сплаченого зобов’язання) та № 0015671502/0 від 08.12.2006 про застосування штрафних санкцій у сумі 12195,23 грн. (50% від несвоєчасно сплаченого зобов’язання).

Під час проведення вищевказаних невиїзних документальних перевірок, відповідачем було встановлено порушення позивачем п. п. 5.3.1 п. 5.3 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами". До позивача застосовані штрафні санкції на підставі п. п. 17.1.7 п. 17.1 статті 17 вищенаведеного закону, пункт 17.3 якої визначає, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Згідно обставинам справи, нарахування штрафних санкцій за спірними податковими повідомленнями-рішеннями здійснено відповідачем в автоматичному режимі на підставі даних особового рахунку позивача. Про це також зазначено в апеляційній скарзі.

Судова колегія вважає неспроможними посилання податкового органу на те, що у позивача є податковий борг (недоїмка) з податку на додану вартість.

Так, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим виходить тільки з карток особового рахунку платника податків.

Проте, апеляційна інстанція виходить з того, що для проведення перевірок вчасності сплати податкових зобов'язань необхідно дослідити первинні документи платника податків.

В обґрунтування цієї думки необхідно зазначити наступні положення чинного законодавства.

Згідно пункту 6.1.7 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, згідно з якими, про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань складається податкове повідомлення за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 № 253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за № 567/5758 (зі змінами та доповненнями). З форми податкового повідомлення за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання (форма "ІІІ") слідує, що в основу такого повідомлення має бути покладено саме акт перевірки.

В свою чергу, пункт 1.7, 3.2.3 чинного на час проведення перевірок Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства визначає, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Однак, як вірно зазначив місцевий суд, особовий рахунок позивача, в розумінні чинного законодавства, не є первинним документом чи документом бухгалтерського або податкового обліку позивача, який міг би підтвердити факт порушення.

Згідно п. п. 3.1.1. статті 3 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.

Але, відповідач без згоди з позивачем змінив призначення платежу на підставі підпункту 7.7 ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

При цьому, зміна податковим органом періоду, за який суб’єкт господарювання бажає сплатити відповідну суму податку, судовою колегією також вважається зміною призначення платежу.

Тобто, не звертаючи уваги на призначення платежів в платіжних дорученнях, позивач зараховував платежі на погашення не поточних податкових зобов’язань, а податкового боргу, що виник раніше, тобто проводив облік надходження платежів у картці особового рахунку позивача з податку на додану вартість в порядку календарної черговості настання граничних строків сплати узгоджених зобов’язань.

З апеляційної скарги вбачається, що головним доводом відповідача є норми п. 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, згідно з якими, кошти, які надійшли в рахунок погашення зобов’язань по податках і зборам (обов’язковим платежам), прямують на погашення податкових зобов’язань з того ж самого платежу в порядку календарної черговості граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків і торкається як самостійно розрахованих платниками податків податкових зобов’язань, так і податкових зобов’язань, розрахованих контролюючими органами.

Однак, судова колегія вважає, що у даному випадку найвищу юридичну силу мають наступні норми чинного законодавства.

Так, відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. (стаття 22 Конституції).

Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість виконання яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952, ратифікованого Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Таким чином, вбачається, що будь–які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника податків або за рішенням суду.

Таки норми свідчать про те, що позивач має право самостійно визначати період та суму боргу, яку він бажає сплатити, тобто самостійно визначити призначення платежу. Така воля платника податків повинна бути дотримана і суб’єктом власних повноважень.

У відповідності зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права. Серед прав органів державної податкової служби, передбачених статтею 11 Законом України “Про державну податкову службу в Україні” не має права на переперевірку, а також самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду визначити призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, про те, що Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим діяла із перевищенням повноважень, передбачених Конституцією України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, оскільки не вправі була самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначити призначення платежу та перерахувати платежі за поточними зобов’язаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше. Місцевий господарський суд правомірно зазначив, що позивач є власником своїх коштів і має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, у тому числі і визначати призначення платежів, а тому застосування п. 17.1. 7 статті 7 Закону України “По порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” спірним податковим повідомленням–рішенням до позивача є неправомірно і порушує право власності позивача, що є конституційним правом.

Посилання відповідача на те, що органи державної податкової служби України не мають можливості змінювати призначення платежів до банку, є, по суті, невірними, оскільки контролюючий орган перевіряючи тільки особовий рахунок платника податків, фактично змінює призначення платежів.

Саме для запобігання такого порушення податковому органу необхідно досліджувати первинні та інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку суб’єкта господарювання.

Згідно чинної на час проведення перевірки Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів, затверджена наказом Головної ДПІ України № 37 від 12.05.1994 (в редакції наказу ДПА України № 342 від 03.09.2001) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.1994 за № 114/323, а також Інструкції, затвердженої Наказом ДПА України № 276 від 18.07.2005, - облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС). При введенні первинних документів по кожній операції фіксується особистий номер працівника, дата та час введення інформації.

При цьому, в силу пункту 5.3 Інструкції № 37 при обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту "Призначення платежу" на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляється дата та підпис відповідальної особи.

Відповідно до пункту 1.6 Інструкції № 276, проведення операцій в особових рахунках платників здійснюється в хронологічному порядку.

З даних положень законодавства слідує, що операції в особових рахунках проводяться в хронологічному порядку, але на підставі первинних документів платника податків та визначених в них призначень платежів.

Жодних же первинних документів бухгалтерського та податкового обліку підприємства, зокрема, платіжні доручення, якими, з вказівкою конкретно визначеного призначення платежу, підприємство сплачувало визначені та узгоджені у податкових деклараціях та розрахунках податкові зобов'язання, відповідачем не досліджувалось, що і не заперечується ним по суті.

Відповідно до п. 2.3.4 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Матеріали справи містять первинні документи позивача, які вказують на розмір нарахованих або визначених самостійно податкових зобов'язань протягом періоду, що перевірявся. Так, надані позивачем відповідні податкові декларації оформлені належним чином та прийняті банком до виконання платіжні доручення про їх сплату, які містять призначення платежів, акти вилучання готівкових коштів тощо.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що постанова господарського суду Автономної Республіки Крим є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1. ст. 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.04.2008 у справі № 2-27/18059-2007А залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.М. Плут

Судді Ю.В. Борисова

В.І. Гонтар