Рішення № 17477772, 29.07.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.11 Справа№ 5015/2968/11

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:Суб”єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м.Сколе)

до відповідача:Публічного акціонерного товариства фірма “НАФТОГАЗБУД” (м.Львів)

про:стягнення заборгованості за договором про надання послуг в розмірі 50 709,00 грн.

Суддя: В.М. Пазичев

При секретарі:І.Є. Башак

Представники:

від позивача:ОСОБА_4-представник, довіреність від 10.06.2011 року

від відповідача:Не зявився

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні розяснено їх права та обовязки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Суб”єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м.Сколе) до Публічного акціонерного товариства фірма “НАФТОГАЗБУД” (м.Львів) про стягнення заборгованості за договором про надання послуг в розмірі 50 709,00 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 01.06.2011 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 06.06.2011 року. Ухвалою від 06.06.2011 року розгляд справи відкладено до 10.06.2011 року, у зв”язку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 10.06.2011 року розгляд справи відкладено до 17.06.2011 року, у зв”язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 17.06.2011 року розгляд справи відкладено до 25.07.2011 року, у зв”язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 25.07.2011 року розгляд справи відкладено до 29.07.2011 року, у зв”язку з відсутністю представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 01.06.2011 року, про відкладення від 06.06.2011 року, від 10.06.2011 року, від 17.06.2011 року, від 25.07.2011 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

08.06.2011 року за вх.№218 від позивача поступило електронне повідомлення №15 про відкладення розгляду справи, у зв”язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання.

16.06.2011 року за вх.№229 від позивача поступило електронне повідомлення №16 про відкладення розгляду справи, у зв”язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання.

В судовому засіданні 25.07.2011 року позивач подав пояснення по справі.

29.07.2011 року за вх.№17092/11 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 29.07.2011 року позивач подав пояснення по справі.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 01.06.2011 року, про відкладення від 06.06.2011 року, від 10.06.2011 року, від 17.06.2011 року, від 25.07.2011 року не виконав, відзиву на позов не представив, явку повноважного представника не забезпечив, хоча і був належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про місце, час і дату розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення від 02.06.2011 року, а його явка була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов”язковою.

17.06.2011 року за вх.№13652/11 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст.69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Згідно ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У зв”язку з закінченням строку розгляду справи, передбаченого ст.69 ГПК України, а також тим, що клопотань з боку сторін щодо необхідності його продовження на адресу суду не надходило, та на підставі клопотання позивача щодо розгляду справи за наявними матеріалами, позов розглянуто у відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

В судовому засіданні 29.07.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 29.07.2011 року.

Розглянувши документи і матеріали справи, подані сторонами, заслухавши пояснення осіб, які були присутніми в судових засіданнях, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, за Договором від 30.04.2009 року (надалі договір, додаток 1), укладеним між СПД ФО ОСОБА_1 (надалі позивач, виконавець) та Будівельним управлінням №21 Публічного акціонерного товариства фірма “Нафтогазбуд” (надалі замовник) в особі начальника ОСОБА_5, що діяв на підставі Довіреності № 25-ЗД від 19.01.2009 р., який підписано від виконавця - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, що підтверджується печаткою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, а від замовника Начальником БУ 21, що підтверджується печаткою Будівельного управління № 21 ВАТ фірми “Нафтогазбуд”, яке являється структурним підрозділом юридичної особи - Публічного акціонерного товариства фірма “Нафтогазбуд” (надалі відповідач), згідно п.1.1, п.1.2 Договору, передбачався обов”язок позивача надати послуги по забезпеченню харчування працівників відповідача, в які входить готування гарячих обідів для працівників відповідача, поставка кухонного інвентаря, кухонного посуду, спецодягу, транспорту для виконання робіт по даному Договору.

Згідно п. 2.4 Договору, фактичне споживання харчів працівниками замовника розраховується на підставі талонів з підтвердженням у письмовій формі і надається замовнику щотижня.

Згідно п. 4.5 Договору, замовник визначає відповідальну особу для організації роботи з виконавцем і приймання наданих послуг.

Згідно п.5.2 Договору, оплата вартості харчування працівників замовника у їдальні здійснюється у безготівковій формі на підставі двотижневих Актів виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками обох сторін не пізніше 18-го числа поточного місяця та 3-го числа наступного місяця, і рахунку, виданого виконавцемпо факту виконання робіт, і є підставою для проведення розрахунків за виконанні роботи.

В додатках до позовної заяви позивачем надано Акти про надання послуг з організації гарячого харчування для працівників ЗАТ фірма “Нафтогазбуд”, які підписані особами, повноваження на оформлення цих Актів якими не підтверджено будь-якими належними та допустимими доказами. Відповідно до Акту за травень 2009 року, позивачем було надано послуги на суму 99 274,00 грн., Акту за червень - на суму 71 150,00 грн. та Акту за липень - на суму 71 150,00 грн.

Як зазначено у позовній заяві, станом на 01.04.2011 року заборгованість відповідача за надані послуги становить 50 709,00 грн.

За твердженням позивача, у порушення норм чинного законодавства та умов договору, відповідач зобовязання належним чином не виконав, докази погашення боргу суду не представив.

Відповідач в судове засідання не з”явився, проти позову у встановленному чинним законодавством України порядку не заперечив, позовні вимоги не спростував.

При прийняті рішення суд керувався наступним:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Згідно ч.1 ст. 55 ГК України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно ч.2 ст. 55 ГК України, суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно ч.4 ст. 55 ГК України, суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Згідно ч.5 ст. 55 ГК України, суб'єкти господарювання, зазначені у пункті першому частини другої цієї статті, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Згідно п.4 ст. 64ГК України, підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Згідно ст. 80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій, представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ст.244 ЦК України, представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно ст. 245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Згідно ст. 246 ЦК України, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В ході судового розгляду справи було встановлено, що за Договором від 30.04.2009 року (надалі договір, додаток 1), укладеним між СПД ФО ОСОБА_1 (надалі позивач, виконавець) та Будівельним управлінням №21 Публічного акціонерного товариства фірма “Нафтогазбуд” (надалі замовник) в особі начальника ОСОБА_5, що діяв на підставі Довіреності № 25-ЗД від 19.01.2009 р., який підписано від виконавця - Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1, що підтверджується печаткою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, а від замовника Начальником БУ 21, що підтверджується печаткою Будівельного управління № 21 ВАТ фірми “Нафтогазбуд”, яке являється структурним підрозділом юридичної особи - Публічного акціонерного товариства фірма “Нафтогазбуд” (надалі відповідач), згідно п.1.1, п.1.2 Договору, передбачався обов”язок позивача надати послуги по забезпеченню харчування працівників відповідача, в які входить готування гарячих обідів для працівників відповідача, поставка кухонного інвентаря, кухонного посуду, спецодягу, транспорту для виконання робіт по даному Договору.

Суд в ухвалах суду про відкладення розгляду справи витребовував у позивача належні та допустимі докази наявності повноважень начальника БУ-21 ЗАТ фірма “Нафтогазбуд” ОСОБА_5 представляти інтереси та укладати угоди від імені ЗАТ Фірма “Нафтогазбуд”; усіх актів надання послуг; усіх довіреностей усіх осіб, що зазначені у доказах, що долучені позивачем до позовної заяви, представляти інтереси ЗАТ Фірма “Нафтогазбуд”, тобто юридичної особи відповідача, до якого заявлено позов, при оформлені актів надання послуг, на які має місце посилання, як на доказ, в позовній заяві.

Однак, незважаючи на вимоги суду, позивачем представлено тільки ксерокопію довіреності, а згідно свідчень представника позивача, оригінал вищезазначеної довіреності у позивача відсутній, що унеможливлює її завірення у встановленому чинним законодавством України порядку, а, отже, така не може слугувати належним та допустими доказом для прийняття законного та обгрунтованного судового рішення.

Крім того, Договір завірений печаткою Будівельного управління №21 ПАТ фірма “Нафтогазбуд”, згідно Витягу з ЄДРПОУ, є структурним підрозділом відповідача без права юридичної особи. Однак, ні оригіналу належної довіреності, ні витягу з установчих документів відповідача - ПАТ фірма “Нафтогазбуд”, тобто доказів надання права Будівельному управлінню №21 представляти інтереси відповідача, позивачем суду не представлено.

Також, всупереч вимогам суду, позивачем не надано належно обґрунтуваного розрахунку суми боргу. Наявність боргу по виконанню господарських зобовязань відповідача перед позивачем ні за Договором, ні у бездоговірному порядку не підтверджена належними та допустими доказами. Акт звірки взаєморозрахунків, на який посилається позивач, не може бути взято до уваги судом при прийнятті рішення, оскільки в цьому Акті не вказано підстави виникнення зазначеного у ньому боргу, а також відсутні докази наявності повноважень осіб, які підписали даний Акт звірки, представляти інтереси сторін, в т.ч. відповідача. Незважаючи на вимоги суду, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які би підтверджували звернення до відповідача з вимогою щодо належного виконання ним своїх господарських зобов”язань, в т.ч. за Договором.

Також позивачем не надано суду належних та допустимих доказів укладення Договору повноважними представниками відповідача, докази виконання якого з боку позивача суду також не представлено, оскільки не представлено суду доказів надання щотижня замовнику (відповідачу), передбачених п.2.4 Договору талонів з підтвердженням у письмовій формі, не надано суду передбачених п.5.2 Договору двотижневих Актів виконаних робіт, підписаних уповноваженими представниками обох сторін, які мали би бути, згідно умов Договору, підставою для оплати вартості харчування працівників замовника (відповідача). Посилання позивача на документи, які долучені до позовної заяви (помісячні акти), не можуть бути взяті судом до уваги як належні та допустимі докази, що підтверджують позовні вимоги, оскільки не підтверджено належними та допустимими доказами повноваження осіб, що їх підписали, а також тому, що такі докази не передбачені ні умовами Договору, ні нормами чинного законодавства України, а внесення змін до Договору також не підтверджено позивачем, не обгрунтована належними та допустимими доказами сума боргу, стягнення якої є предметом позову.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, а також те, що позивачем не представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, можна зробити висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки звернення з такими позовними вимогами є безпідставними, необгрунтованими та не підтвердженими у встановленному чинним законодавством України порядку належними та допустимими доказами.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 36 ГПК України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, враховуючи, що позивачем не представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позов Суб”єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м.Сколе) до Публічного акціонерного товариства фірма “НАФТОГАЗБУД” (м.Львів) про стягнення заборгованості за договором про надання послуг в розмірі 50 709,00 грн. не є обґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п.”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав квитанцію №27/1 від 29.04.2011 року на суму 507,09 грн. про сплату державного мита та квитанцію №28/1 від 29.04.2011 року на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на позивача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позову - відмовити.

Суддя Пазичев В.М.