Постанова № 17325973, 25.07.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2011 р. № 2а-4305/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Шинкар Т.І.,

за участю секретаря Падляк О.І.,

за участю представника позивача Рісної Ю.Б., представників відповідача Пирчі Р.В., Вітів Р.Ф., Пікулика О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом ПП ?Сц-Сервіс-Центр Стрий? до ДПІ у Стрийському районі Львівської області про визнання дій щодо проведення перевірки неправомірними, встановлення відсутності повноважень на проведення невиїзної перевірки, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство ?Сц-Сервіс-Центр Стрий? (далі-Підприємство) звернулося у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до ДПІ у Стрийському районі Львівської області (далі-ДПІ) та з врахуванням поданих уточнень просило визнати неправомірними дії ДПІ щодо проведення невиїзної документальної перевірки Підприємства за результатами якої оформлено акт №3189/15-3/32053949 від 22.09.2010р., встановити відсутність повноважень ДПІ на проведення невиїзної документальної перевірки та визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.09.2010р. №0002471503/0, №0002481503/0, №0002491503/0. Позовні вимоги мотивовані тим, що у ДПІ відсутні повноваження на проведення вищезгаданої перевірки, оскільки така не передбачена жодним нормативно-правовим актом. У Підприємства відсутня заборгованість зі сплати узгоджених податкових зобовязань, окрім того впродовж 2010 року щодо Підприємства діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, а відтак протягом цього періоду штрафні санкції не застосовуються.

Представники відповідача в судовому засідання позов не визнали та зазначили, що ДПІ діяла у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема п.п. 17.1.7. ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник зобовязаний сплатити штраф у встановлених розмірах відповідно до строку затримки. Повноваження на проведення оскарженої перевірки передбачені п.1ст.11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”. Окрім того зазначили, що обовязок по сплаті узгоджених сум податкових зобовязань виник у Підприємства в період дії мораторію щодо сплати поточних зобовязань, а відтак штрафні санкції правомірно ДПІ застосовані на загальних підставах за несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобовязань, визначених законом. Просили відмовити в задоволенні позову.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25 липня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі п.1 ст.11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” посадовою особою ДПІ проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати узгоджених податкових зобовязань щодо орендної плати за землю та комунального податку, в ході проведення якої встановлено порушення Підприємством вимог п.5.3 ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” зі змінами та доповненнями №2181 від 21.12.2000р. (далі-Закон №2181): протягом граничних строків несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкових зобовязань, про що складено акт за №3189/15-3/32053949 від 22.09.2010р.

Посадовою особою ДПІ досліджувались декларація №9000011731 від 18.01.2010р., декларація №3396 від 30.01.2009р., уточнюючий документ №40100 від 25.08.2009р. та платіжні доручення щодо сплати орендної плати за землю та комунального податку від 09.04.2010р., 20.05.2010р., 15.06.2010р., 09.07.2010р. 12.07.2010р., 03.09.2010р.

На підставі Акта перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.09.2010р. за №0002471503/0, яким на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону №2181 за затримку на 79 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання за платежем „плата за землю” в розмірі 72135,75 грн. Підприємство зобовязано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 14 427,16 грн.; від 29.09.2010р. за №0002481503/0, яким на підставі підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 згаданого Закону за затримку на 20 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання за платежем „плата за землю” в розмірі 12 431,32 грн. Підприємство зобовязано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 1 243,13 грн.; від 29.09.2010р. за №0002491503/0, яким на підставі підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 згаданого Закону за затримку на 15 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання за платежем „комунальний податок” в розмірі 515,63 грн. Підприємство зобовязано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 51,56 грн.

В порядку процедури адміністративного оскарження рішеннями ДПІ та ДПА у Львівській області оспорювані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги Підприємства - без задоволення.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Щодо вимог про правомірність проведення невиїзної документальної перевірки Підприємства за результатами якої складено акт №3189/15-3/32053949 від 22.09.2010р. та встановлення відсутності повноважень ДПІ на проведення невиїзної документальної перевірки суд зазначає, що такі не підлягають до задоволення з огляду на положення п. 1 ст.11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, якими передбачено, що органи державної податкової служби мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), що було здійснено посадовою особою ДПІ: на підставі поданих податкових декларацій Підприємства, інших документів, платіжних доручень перевірено своєчасність сплати комунального податку та плати за землю.

Щодо вимог Підприємства про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.09.2010р. №0002471503/0, №0002481503/0, №0002491503/0 то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено перевіркою, узгоджене податкове зобовязання з орендної плати за землю за грудень 2009 року погашено 09.04.2010р. платіжним дорученням №3270 на суму 11468,53;

за січень 2010 року погашено 09.04.2010р. платіжним дорученням №3270 на суму 858,66 та 20.05.2010р. платіжним дорученням №3119 на суму 11464,53 грн.;

за лютий 2010 року погашено 20.05.2010р. платіжним дорученням №3765 на суму 12327,19 грн.;

за березень 2010 року погашено 20.05.2010р. платіжним дорученням №3765 на суму 572,12 грн. та 15.06.2010р. платіжним дорученням №3425 на суму 11755,07 грн.;

за квітень 2010 року погашено 15.06.2010р. платіжним дорученням №3425 на суму 361,52 грн., 09.07.2010р. платіжним дорученням №3024 на суму 11462,89 грн., 12.07.2010р. платіжним доручення №3577 на суму 502,78 грн;

за травень 2010 року погашено12.07.2010р. платіжним дорученням №3577 на суму 11497,68 грн. та 03.09.2010р. платіжним дорученням №4012 на суму 829,51 грн.;

за червень 2010 року погашено 03.09.2010р. платіжним дорученням №4012 на суму на суму 11462,58 грн.;

комунальний податок за другий квартал 2010 року 515,63 грн. сплачено 03.09.2010р. платіжним дорученням №4141.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону №2181 передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) - у рівних пропорціях.

У відповідності до вимог пп.7.1.1 п.7.1 зазначеної статті джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Таким чином, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/8976, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Згідно пункту 3.8 даної Інструкції Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Законом №2181, який є спеціальним законом з питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобовязань юридичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону №2181, податкове зобовязання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Платник податків, як передбачено абзацом 1 пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181, зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Даючи аналіз платіжним дорученням які були покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень вбачається, що Підприємством в графі призначення платежу зазначалось „за оренду землі згідно договору” без вказівки місяця сплати орендної плати: платіжне доручення за 09.04.2010р.; 20.05.2010р.; 15.06.2010р.

В інших платіжних дорученнях хоч і зазначався місяць сплати орендної плати, проте такі платежі за вказані у платіжках місяцях проводились Підприємством з протермінуванням: платіжне доручення від 09.07.2010р. призначення платежу „за оренду землі згідно договору за 12/2009р.”; платіжне доручення від 12.07.2010р. призначення платежу «за оренду землі згідно договору за 04/2010р.”; платіжне доручення від 03.09.2010р. призначення платежу „за оренду землі згідно договору за 06/2010р.”.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові санкції (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), стосується вимог, зобовязань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, ці положення слід застосовувати у контексті зі статтею 1 цього Закону, де наведено визначення мораторію.

За змістом наведених правових норм мораторій поширюється на конкурсні, але не на поточні вимоги кредиторів, в тому числі на поточні зобовязання щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобовязань є правопорушенням. Відтак нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобовязань та примусове стягнення коштів на підставі виконавчих документів на виконання таких грошових зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Обовязок платника податків щодо сплати податкового зобовязання виникає лише стосовно узгодженої суми такого зобовязання. Узгоджена сума податкового зобовязання, не сплачена платником податків у строки, вважається сумою податкового боргу платника податків (підпункт 5.4.1 пункту 5.4 ст. 5 Закону №2181).

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобовязаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною 1 статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Враховуючи те, що строк виконання податкових зобовязань по сплаті орендної плати за землю за грудень 2009 року настав у Підприємства згідно ст.1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та ст.17 Закону України „Про плату за землю” по сплину 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію (Ухвала Господарського суду Львівської області від 25.12.2009р.), дія мораторію на виконання цих податкових зобовязань не розповсюджується, так само як і не розповсюджується на зобовязання за січень-червень 2010 року, оскільки такі також виникли після введення мораторію, що підтверджується долученими до матеріалів справи судовими рішеннями.

Відповідно до ч.3 ст. 2 та до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст. 71 КАСУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. А згідно ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що податковим органом правомірно застосовано до Підприємства штрафні (фінансові) санкції, передбачені п.п. 17.1.7 Закону №2181, а відтак вимоги позивача необгруновані матеріалами справи, не доведені в судовому засіданні, а тому у позові слід відмовити повністю.

Щодо судових витрат, то у відповідності до ст.94 КАС України судові витрати у формі судового збору не належить стягувати зі сторін спору.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст Постанови виготовлений 30.07.2011 року.

Суддя Шинкар Т.І.

З оригіналом згідно

Суддя Шинкар Т.І.