Рішення № 17324919, 28.07.2011, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" липня 2011 р.Справа № 5013/1030/11 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кабакової В.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: публічного акціонерного товариства "Компанія "РАЙЗ", м. Київ

до відповідачів:

1) приватного підприємства "Агрохімтехнологія", м. Кіровоград,

2) приватного підприємства "Агроекстра", м. Кіровоград

про визнання недійсним договору поруки

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність від 20.12.2010 б/н;

від відповідача 1 - участі не брали;

від відповідача 2 - ОСОБА_2, довіреність від 03.06.2011 № 03/06/11.

Публічним акціонерним товариством "Компанія "РАЙЗ" подано до господарського суду Кіровоградської області позовну заяву про визнання недійсним договору поруки від 12.01.2010 № 8/01, укладеного між приватним підприємством "Агрохімтехнологія" та приватним підприємством "Агроекстра".

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач 1 участі у судовому засіданні повноважного представника не забезпечив, при цьому подав відзив на позовну заяву від 27.07.2011, за змістом якого позовні вимоги не визнав, мотивуючи відсутністю підстав для визнання оспорюваного позивачем договору недійсним.

Відповідач 2 у поданому у судовому засіданні поясненні від 28.07.2011 позовні вимоги також заперечив, оскільки, вважає, відсутні фактичні і правові підстави для задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між приватним підприємством "Агрохімтехнологія" (поручитель) та приватним підприємством "Агроекстра" (кредитор) укладено договір поруки від 12.01.2010 № 8/01 (далі за текстом - Договір).

За умовами вказаного Договору поручитель є солідарним відповідачем перед кредитором за виконання боржником (закритим акціонерним товариством "Компанія "РАЙЗ") всіх зобов'язань по своєчасній поставці та передачі у власність кредитора якісного і комплектного товару по основному договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах 100 % передоплати № 01-01/23П(10) від 11.01.2010, укладеного між закритим акціонерним товариством "Компанія "РАЙЗ" як продавцем та приватним підприємством "Агроекстра" як покупцем.

У відповідності до пункту 1.3 Договору поруки поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань боржника, що виникли/виникнуть з основного боргу та додатків/додаткових угод до основного договору, що були укладені та/або будуть укладені між кредитором та боржником.

Згідно пункту 3.1 Договору поруки поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання.

Поручитель цією порукою забезпечує виконання боржником усіх зобов'язань за основним договором у повному обсязі (пункт 3.2 Договору поруки).

Позивач просить визнати даний Договір поруки недійсним з наступних підстав.

Як стверджує позивач, підписання спірної угоди поруки виникло без мети реального настання правових наслідків.

Відповідно до видів діяльності приватне підприємство "Агрохімтехнологія" займається оптовою торгівлею зерном, насінням, кормами для тварин, фруктами та овочами, паливом, хімічними продуктами тощо.

При цьому, відповідно до основного договору поставки сільськогосподарської техніки ПАТ "Компанія "РАЙЗ" було зобовязано передати у власність ПП "Агроекстра" сівалку для мульчованого сіву Kverneland моделі Monopill SE 12м 24р, серійний номер 4241, а не фрукти та овочі.

Відтак, як стверджує позивач, оскільки ПП "Агрохімтехнологія" ніколи не торгував та не володів сільськогосподарською технікою, зокрема, сівалкою для мульчованого сіву Kverneland моделі Monopill SE 12м 24р, серійний номер 4241 то, відповідно, і не міг поручатися за позивача виконати зобовязання у повному обсязі.

Окрім того, позивач посилається на статтю 3 Господарського кодексу України, у відповідності з якою під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних та соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а субєкти підприємництва підприємцями.

При цьому, позивач зазначає, що відповідно до умов спірного договору поруки сторони не передбачили ніякого вартісного характеру та досягнення економічних і соціальних результатів.

Поряд з цим, позивач посилається на статті 626, 629 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. При цьому, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Позивач посилається також на статтю 203 Цивільного кодексу України, вказуючи, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має здійснюватися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як стверджує позивач, укладаючи спірний договір сторони не передбачили участь позивача та не врахували його волевиявлення.

При розгляді даного спору господарський суд не встановив належних підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Кодексу встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно статті 204 Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 215 Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Як вказано у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Згідно статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі невиконання боржником основного зобов'язання, забезпеченого порукою, поручитель зобов'язується виконати борг боржника замість останнього.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порукає видом забезпечення зобов'язання, по якому поручитель відповідає перед кредитором парно з боржником. Тобто, порука є добровільною згодою поручителя з виконання зобов'язань боржника по погашенню боргу іншої особи.

Умовами договору поруки чітко визначений предмет договору та зобов'язання поручителя перед кредитором.

Крім того про реальність договору поруки свідчить також наявність спору, де публічне акціонерне товариство "Компанія "Райз" та приватне підприємство "Агрохімтехнологія" солідарно відповідають за вимогами приватного підприємства "Агроекстра" з приводу якості поставленої сівалки за договором № 01-01/23П(10) від 11.01.2010 (справа № 6/114).

Відповідно до статті 558 Цивільного кодексу України, поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Однак, чинне законодавство не зобов'язує поручителя укладати оплатний договір поруки та не забороняє укладення безоплатного договору поруки.

Господарським судом враховується, що діючим законодавством України не передбачено обов'язку кредитора або поручителя за договором поруки попередити боржника про укладення вказаного договору стосовно зобов'язань поручителя відповідати солідарно за зобов'язаннями боржника. Договір поруки за своєю природою є додатковою фінансовою підтримкою для боржника, оскільки по зобов'язаннях останнього відповідає ще й поручитель.

Тобто, порука стосується в першу чергу прав та обов'язків кредитора та поручителя, на права та обов'язки боржника вона впливає побічно, оскільки зобов'язання та права останнього в цьому випадку ані встановлюються, ані припиняються, ані змінюються. Тільки в разі виконання зобов'язання, передбаченого порукою, з боку поручителя, до останнього відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України переходять всі права кредитора у цьому зобов'язанні та він має право регресної вимоги до боржника.

Стосовно посилань позивача на те, що його не було повідомлено про укладення спірного договору поруки, господарський суд зазначає наступне.

Із приписів статей 555 та 557 ЦК України випливає, що боржник повинен знати про наявність поручителя (поручителів) за його зобов'язаннями перед кредитором; в той же час, неповідомлення боржника про укладення договору поруки не є підставою для його недійсності, оскільки такі наслідки законом не передбачені.

Окрім того, попередження боржника про укладення договору поруки не є суттєвою умовою для даного виду договорів.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір поруки, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу,перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справза захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України є доведення та підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним.

Разом з тим, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, позивач не зазначив, чим порушуються саме його права наявністю оспорюваного ним договору поруки.

З урахуванням вказаного у задоволенні заявлених позовних вимог господарський суд відмовляє.

На підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Суддя В.Г. Кабакова

Повне рішення складено 02.08.2011