Рішення № 17317288, 29.06.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 20/12529.06.11 За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»

До Публічного акціонерного товариства «ХДІ страхування»

Про стягнення 25 318,98грн.

Суддя Палій В.В.

Представники:

від позивача ОСОБА_1 предст. (дов. від 04.01.2011р.)

від відповідача ОСОБА_2. предст. (дов. від 19.05.2011р.)

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ХДІ страхування»про стягнення 24990,00грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 328,98грн. пені, а також витрат по сплаті державного мита 253,19грн., витрат по оплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 236,00грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.06.2011р. суддею Палієм В.В. порушено провадження у справі №20/125, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 29.06.2011р.

29.06.2011р. судом отримано від відповідача відзив на позовну заяву. Також, до відзиву на позовну заяву відповідачем додано копію Полісу №ВС/4803235.

У судовому засіданні 29.06.2011р. представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в усних пояснення проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що Законом України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів»передбачено виплату страхового відшкодування або потерпілій особі, або організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна. Виплата страхового відшкодування в порядку регресу не передбачена. Відповідач зазначає про відсутність правових підстав для стягнення суми страхового відшкодування та пені, оскільки позивачем не були надані відповідачу всі необхідні документи для визначення розміру страхового відшкодування. Також, відповідач зазначає, що постанова суду про накладення на ОСОБА_3. (страхувальник за Полісом №ВС/4803235) адміністративного стягнення у вигляді штрафу встановлює лише адміністративну відповідальність, натомість єдиною підставою для здійснення страхового відшкодування є настання цивільно-правової відповідальності власника ТЗ. Отже, відповідач вважає, що позивачем не надано доказів настання цивільно-правової відповідальності страхувальника за Полісом №ВС/4803235 ОСОБА_3.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оглянувши оригінали документів, суд, -

ВСТАНОВИВ:

06.04.2010р. о 08год. 10хв. на перехресті вул. Діагональна у м. Запоріжжя сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме зіткнення автомобіля марки Hyundai, номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3 (власник автомобіля ) та автомобіля марки Mitsubishi Lancer, номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_4 (власник автомобіля). що підтверджується довідкою ВДАІ м. Запоріжжя №10/26-Д-706вх від 22.04.2010р.

ДТП сталося в результаті порушення водієм ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.04.2010р. №3-1500/2010.

У результаті вказаного ДТП було пошкоджено автомобіль Mitsubishi Lancer, номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_4

Відповідно до Висновку №404 експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості збитку внаслідок пошкодження Mitsubishi Lancer, номер НОМЕР_2 від 18.04.2010р., вартість відновлювального ремонту та вартість матеріального збитку склала 34799,58грн.

Пошкоджений автомобіль був застрахований у ЗАТ «Страхова компанія «КРЕДО-КЛАСИК»(правонаступником якого є позивач) на підставі договору добровільного страхування на транспорті №009033/4004/0000006 від 05.11.2009р., з терміном дії з 06.11.2009р. по 05.11.2010р. Страхувальником виступає ОСОБА_4, вигодонабувачем ВАТ «ВТБ Банк».

На підставі страхового акту №42119 від 02.06.2010р. позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором страхування №009033/4004/0000006 від 05.11.2009р., сплатив на користь ТОВ «Ніко Січ»(організація, яка здійснювала ремонт пошкодженого автомобіля), суму страхового відшкодування в розмірі 34 167,26грн., що підтверджується платіжним дорученням №011910 від 07.06.2010р.

В матеріалах справи наявний лист вигодонабувача ВАТ «ВТБ Банк», в якому останній не заперечує проти виплати страхового відшкодування на користь страхувальника.

Предметом розгляду справи є вимога позивача про стягнення з відповідача 24990,00грн. страхового відшкодування в порядку регресу (з відрахуванням франшизи 510,00грн., яка встановлена у Полісі №ВС/4803235).

Частиною 1 ст. 25 закону України від 07.03.96 № 85/96 "Про страхування" передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічне зазначено і в ст. 27 Закону України від 07.03.96 № 85/96 "Про страхування", згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування, тобто вимога до винної особи по суті має регресний характер.

Оскільки в матеріалах справи наявні докази виплати страховиком (позивачем) страхового відшкодування, його звернення з позовною заявою до суду про стягнення грошових коштів в порядку регресу не суперечить положенням чинного законодавства.

На підставі ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Винною особою у ДТП є ОСОБА_3 (власник автомобіля), що підтверджується постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.04.2010р. №3-1500/2010, відтак ОСОБА_3 є особою, відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю Mitsubishi Lancer, номер НОМЕР_2, у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.

Відповідно до частини 22.1 статті 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 1 липня 20Ц4 p. N 1961-IV, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно статей 3-5 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники, страховики, особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, Моторне (транспортне) страхове бюро України та потерпілі. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Тобто цей закон є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

Пункт 21.4 статті. 21 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає, що лише у разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту

З огляду на викладене, до позивача перейшло в межах суми 24 990,00рн. (з відрахуванням франшизи) право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за регресними вимогами. Такою особою, в даному випадку, є ОСОБА_3, однак, у разі якщо його цивільно-правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, то останній стає відповідальною особою, адже, внаслідок укладення договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик в межах страхової суми несе відповідальність за шкоду, завдану застрахованою ним особою, тобто, бере на себе всю відповідальність за свого страхувальника, що виникає внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки застрахував такий страховий ризик, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. (зазначена позиція узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, яка викладена у постанові від 17.02.2011р. по справі №20/302).

Підставою звернення позивача до відповідача є те, що цивільно-правова відповідальність особи, винної у даному ДТП застрахована у відповідача за Полісом №ВС/4803235.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що Законом України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів»передбачено виплата страхового відшкодування або потерпілій особі, або організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна. Виплата страхового відшкодування в порядку регресу не передбачена. Проте, з урахуванням вищевикладених судом обставин, зазначене твердження відповідача суд вважає помилковим.

Представник відповідача подав суду належним чином завірену зі сторони відповідача копію Полісу №ВС/4803235 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_3, на підтвердження того, що відповідач взяв на себе обовязок відшкодувати шкоду заподіяну, зокрема, майну третіх осіб під час ДТП.

Таким чином, судом встановлено, що між відповідачем (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено Поліс (договір) № ВС/4803235 обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, згідно якого відповідач взяв на себе обов'язок відшкодувати шкоду, зокрема майну третіх осіб під час внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з частиною 9.2 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25 500 гривень на одного потерпілого.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно звернувся до відповідача про стягнення 24 990,00грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу, а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на ч.3 п.9 постанови Пленуму ВСУ №6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»не приймається судом до уваги, оскільки дана постанова стосується практики розгляду судами цивільних справ.

Доказів на підтвердження того, що сума страхового відшкодування виплачена позивачем безпідставно або необґрунтовано, відповідач суду не надав.

Також позивач просить стягнути з відповідача 328,98грн. пені.

Правовідносини у сфері страхування регулюються, зокрема главою 67 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, Законом України «про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за змістом яких сторонами за договором страхування є страховик та страхувальник, між якими в силу договору страхування виникають цивільні зобовязання.

За приписами статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування»до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, до позивача на підставі приписів статті 993 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України «Про страхування», перейшло саме право вимоги, яке ОСОБА_4 мав до відповідача, як до страховика цивільної-правової відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки.

Натомість, позивач звернувся до відповідача з регресною вимогою про відшкодування відповідачем страхової виплати в сумі 24990,00грн. Тобто, між сторонами спору не виникло договірних відносин, оскільки зобовязання відповідача відшкодувати шкоду не повязане з невиконанням або неналежним виконанням договірних зобовязань, що унеможливлює висновок про наявність між сторонами зобовязання, а відтак і застосування відповідальності за його порушення.

Таким чином, нарахування пені на суму страхового відшкодування в порядку регресу є безпідставним.

Посилання позивача на п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»в обґрунтування заявленої суми пені є помилковим, оскільки у даній статті іде мова про відповідальність за прострочення виплати страхового відшкодування особі, яка має право на отримання такого відшкодування, а не про виплату страхового відшкодування в порядку регресу.

З огляду на викладене, вимогу про стягнення з відповідача 328,98грн. пені суд вважає безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування» (м. Київ, вул. Червоноармійська, 102, код ЄДРПОУ 22868348) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»(м. Київ, вул. Кіквідзе, 14-в; м. Київ, вул. Рейтарська, 37, код ЄДРПОУ 20033533) 24 990,00грн. страхового відшкодування в порядку регресу, 249,90грн. державного мита, 232,93грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня його оголошення.

Суддя В.В. Палій