Ухвала суду № 17312461, 21.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-9830/08

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Карась О.В., Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (далі –ДПІ) та прокуратури Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2007

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2008

у справі № 2а-2021/07

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Оргтехбуд»(далі –Товариство)

до ДПІ,

за участю прокуратури Харківської області,

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –не з’явились,

відповідача –не з’явились,

Генеральної прокуратури України –Суходольських С.М.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2007, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2008, позов задоволено; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 07.08.2007 №0007482330/0 та №0007492330/0 з тих мотивів, що факт надання позивачеві спірних послуг (які ним були використані у господарській діяльності при проектуванні та будівництві будинків) підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що обумовлює правомірність формування Товариством валових витрат та податкового кредиту за наслідками виконання операцій з поставки цих послуг.

У касаційних скаргах до Вищого адміністративного суду України ДПІ та прокуратура Харківської області просять скасувати оскаржувані рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржники зазначають, що надані позивачем акти здачі-приймання виконаних робіт не містять інформації щодо змісту та обсягу наданих послуг; Товариством не подано будь-якого матеріального носія, в якому було б втілено результат надання послуг. До того, скаржники посилаються на безпідставне відхилення судами експертного висновку з кримінальної справи, яким також не було підтверджено факт надання та використання позивачем спірних послуг.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника Генеральної прокуратури України, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що фактичною підставою для донарахування позивачеві податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 924018,17грн. (у тому числі 616012, грн. за основним платежем та 308006,06грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 07.08.2007 №0007482330/0 та податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 1140740,70 грн. (у тому числі 762931,87 грн. за основним платежем та 377808,83 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 07.08.2007 №0007492330/0 слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 24.07.2007 № 1681/23-304/32031600, про неправомірне відображення позивачем у складі валових витрат вартості маркетингових, інформаційно-консультативних та поліграфічних послуг, які нібито надавалися йому товариством з обмеженою відповідальністю «Тріумвірат»(далі –ТОВ «Тріумвірат») протягом 2005-2007 років, а також про незаконне віднесення до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості цих послуг. Вказаний висновок ДПІ ґрунтується на відсутності доказів фактичного надання цих послуг позивачеві (як-от –завдання на виконання досліджень, розрахунків та калькуляції досліджень тощо), тоді як подані Товариством акти здачі-приймання виконаних робіт не містять інформації відносно змісту, обсягів наданих послуг.

Приймаючи рішення про задоволення позову, обидві попередні інстанції послалися на наявність у позивача первинних документів, які засвідчують факт надання спірних послуг та їх оплату позивачем.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними навіть за наявності всіх формальних реквізитів, які передбачені чинним законодавством для певного виду документа.

Визначальною ознакою господарської операції, як це випливає зі статті 1 названого Закону, є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника.

Наведене відповідає правовій сутності та порядку формування валових витрат та податкового кредиту.

Так, згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 цього пункту передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

А відтак з урахуванням доводів податкового органу судам слід було більш ретельно перевірити обставини щодо реальності здійснення господарських операцій з поставки позивачеві спірних послуг. Втім суди не звернули уваги на те, що наявні у матеріалах справи акти виконаних робіт містять загальне посилання на надання позивачеві інформаційно-консультативних послуг, без конкретизації їх змісту та обсягу, калькуляції їх вартості. Водночас відсутність інформації щодо характеру, змісту та обсягу спірних послуг унеможливлює встановлення зв’язку витрат на оплату цих послуг з господарською діяльністю платника податків, позаяк такий зв’язок може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик послуг, які б однозначно свідчили про призначення наданих послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У розгляді цієї справи суди також не надали будь-якої правової оцінки твердженням ДПІ про незрозумілість форми вираження кінцевого продукту як результату надання спірних послуг, не встановили способу їх втілення у матеріальному носії.

Наведена неповнота встановлення обставин зі спору призвела до прийняття попередніми судовими інстанціями рішень, які не відповідають вимогам статті 159 названого Кодексу щодо законності та обґрунтованості судового рішення, тоді як передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають Вищому адміністративному суду України права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями. У зв’язку з цим судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова та прокуратури Харківської області задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2008 у справі № 2а-2021/07 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.В. Карась Н.Є. Маринчак С.Е. Острович Є.А. Усенко