Постанова № 1730240, 28.05.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2008 № 31/41

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -Слишко М.В. (дов. №01/156 від 15.05.2008 р.);

від відповідача -Паньшина О.П. (довіреність № 023У від 26.02.2008 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2"

на рішення Господарського суду м.Києва від 13.02.2008

у справі № 31/41

за позовом ВАТ "Київоздоббуд"

до Відкритого акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2"

про стягнення 197284,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Київоздоббуд” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання частково недійсним підрядного контракту №7/25 та стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Трест „Київміськбуд-2” 197284,89грн., що становить суму основного боргу за виконані роботи з встановленим індексом інфляції, три проценти річних та пеню.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2008р. у справі № 31/41 позов задоволено в частині стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Трест „Київміськбуд-2” 181548,62 грн. основного боргу з урахуванням інфляції, 9989,30грн.- три проценти річних, 2873,49 грн. пені, 1944,11 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відкрите акціонерне товариство „Трест „Київміськбуд-2” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржене рішення суперечить нормам матеріального права – ст.ст. 525, 526, 527, 610, 612, 614 ЦК України, ст.ст. 181, 193, 194, 207, 208 ГК України і матеріалам справи, не відповідає вимогам постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” № 11 від 29.12.76 р. (з подальшими змінами), оскільки суд, задовольняючи позов, в резолютивній частині не зазначив про задоволення вимоги позивача щодо визнання недійсними окремих положень пунктів 5.2. та 5.6 контракту № 7/25 і не стягнув сплачене позивачем держмито у сумі 85,00 грн.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відкритим акціонерним товариством „Київоздоббуд” (далі по тексту – позивач) пред’явлено позов до Відкритого акціонерного товариства „Трест „Київміськбуд-2” (далі по тексту – відповідач) про визнання недійсними слів „протягом 2-х днів після надходження коштів від АТ ХК „Київміськбуд” у пункті 5.2. та слів „через 10 днів після підписання акту приймання виконаних робіт Замовником і оплати виконаних робіт АТ ХК „Київміськбуд” у пункті 5.6. контракту № 7/25 від 21.03.2005 р., стягнення з відповідача 181548,62 грн. основного боргу з урахуванням інфляції за період з травня 2005 року по вересень 2007 року, трьох процентів річних в сумі 9989,30 грн. за 852 дні користування чужими грошовими коштами та пені в сумі 5746,97 грн. за період з квітня по вересень 2007 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що включення до контракту умов про оплату за виконані роботи після їх оплати АТ ХК „Київміськбуд” об’єктивно не може розглядатися як умова, котра спрямована на реальне настання конкретних правових наслідків, що така умова суперечить ст.ст. 318, 321 Господарського кодексу України, порушує право позивача на отримання прибутку, а також ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою встановлено відповідальність за порушення грошового зобов’язання.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 р. мотивовано нормою ст. 854 Цивільного кодексу України, сформульованою як імперативну норму, згідно з якою оплата за виконані підрядником роботи здійснюється замовником після остаточної здачі роботи за умови, що роботи виконано належним чином, крім випадків, коли сторонами договору підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремого її етапу, та нормою абзацу 2 частини 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, згідно з якою сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Встановлено, що між позивачем і відповідачем 21 березня 2005 року було укладено контракт № 7/25 на виконання ремонтно-будівельних робіт Київського міського шпиталю інвалідів Великої Вітчизняної війни за адресою смт Пуща-Водиця, вул. Червонофлотська, 26.

Зазначений контракт № 7/25 за своєю правовою природою є договором підряду і, зокрема, будівельного підряду.

Правовідносини сторін за договором будівельного підряду регулюються нормами Цивільного кодексу України, а саме главою 61 Цивільного кодексу України.

Загальні положення про підряд встановлені в параграфі 1 глави 61 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2, ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 4 ст. 837 Цивільного кодексу України до окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 глави 61, положення параграфа 1 застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями Цивільного кодексу України про ці види договорів.

Параграфом 3 глави 61 Цивільного кодексу України, що регулює будівельний підряд, і, зокрема, частинами 1-2 ст. 875 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов’язується збудувати і здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов’язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладено на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов’язаних з місцезнаходженням об’єкта.

Відповідно до частини 4 ст. 879 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об’єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Контрактом №7/25 встановлено, що відповідач як генпідрядник щомісяця здійснює платежі за виконані роботи на підставі оформлених обома сторонами актів ф. КБ-2в, КБ-3 протягом 2-х днів після надходження коштів від АТ ХК „Київміськбуд” (пункт 5.2. контракту). Кінцеві розрахунки за виконані роботи здійснюються через 10 днів після підписання акта приймання виконаних робіт замовником і оплати виконаних робіт АТ ХК „Київміськбуд” (пункт 5.6. контракту). Такі розрахунки на день розгляду справи не були проведені у зв’язку з неперерахуванням відповідачу грошових коштів АТ ХК „Київміськбуд” в сумі 684148,02 грн., про що свідчить акт звірення розрахунків, складений між відповідачем та АТ ХК „Київміськбуд”.

Таким чином, у контракті № 7/25 за погодженням сторін визначено певний порядок розрахунку за виконані роботи, що не суперечить вимогам ст.ст. 6, 854, 879 Цивільного кодексу України.

Наявність згоди сторін з умовами контракту № 7/25, у тому числі з порядком проведення розрахунків за виконані роботи, підтверджується оформленням контракту відповідно до вимог частини 1 ст. 181 Господарського кодексу України, згідно з якою господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Згідно з частиною 4 ст. 181 Господарського кодексу України за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, а у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів того, що контракт № 7/25 було укладено не за згодою сторін з його умовами, не надано доказів наявності будь-яких заперечень щодо умов стосовно порядку та строків проведення розрахунків за виконані роботи.

За таких обставин висновок місцевого господарського суду про те, що сторони не мали права відступати від вимогам ст. 854 Цивільного кодексу України і встановлювати умовами контракту № 7/25 інший порядок та строки оплати за виконані роботи, є помилковим.

Відповідно до частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Частинами 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Помилковим є також висновок місцевого господарського суду про те, що контракт № 7/25 , а саме його умови, викладені в пунктах 5.2. та 5.6., не спрямовано на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Встановлено, що протягом березня-квітня 2005 року позивачем було виконано на підставі контракту № 7/25 робіт на загальну суму 331263,40 грн.. Зазначені роботи були прийняті відповідачем, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт ф. КБ-2в за березень-квітень 2005 року, і оплачені частково в сумі 188615 грн., що не оспорюється сторонами. Крім того, відповідач не заперечує проти наявності боргу за виконані позивачем роботи в сумі 142648,40 грн., що підтверджується його поясненнями, відповіддю на претензію (лист № 2013 від 23.11.2007 р.), актами звірення розрахунків між позивачем і відповідачем.

Виконання позивачем робіт за контрактом № 7/25, їх прийняття відповідачем та часткова оплата свідчать про наявність волевиявлення учасників правочину і його спрямованість на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Як вбачається з матеріалів справи, контракт № 7/25, яким позивач обґрунтовує свої вимоги, не суперечить зазначеним нормам матеріального права.

Місцевий господарський суд, приймаючи рішення від 13.02.2008 р. про визнання контракту № 7/25 частково недійсним, змінюючи тим самим умови контракту № 7/25 і встановлюючи для відповідача нові зобов’язання щодо порядку та строків оплати за виконані роботи та застосовуючи до нього заходи відповідальності за порушення грошового зобов’язання, у тому числі за період, протягом якого не існувало ані нових зобов’язань, ані прострочення відповідача, не врахував той факт, що акти приймання виконаних підрядних робіт ф. КБ-2в, яким позивач обґрунтовує позов, не містять дати їх підписання сторонами, не врахував положення ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Не було також враховано місцевим господарським судом і положення ст. 14 Цивільного кодексу України, згідно з якими цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї. Виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в постанові від 29.12.76 р. № 11 „Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Згідно з п. 7 зазначеної постанови резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог. В ній, зокрема, має бути зазначено: повністю чи частково задоволено позовні вимоги або в позові відмовлено; які саме права позивача визнано або поновлено.

Оскаржене судове рішення не відповідає зазначеним вимогам. Так, у мотивувальній частині рішення зазначено про те, що позовні вимоги щодо визнання контракту №7/25 недійсним частково підлягають задоволенню, однак, резолютивна частина рішення не містить вичерпних, чітких, безумовних висновків про визнання недійсними окремих положень контракту № 7/25.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Трест „Київміськбуд-2” задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 р. у справі № 31/41 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Київоздоббуд” (01001, м. Київ. пров. Музейний,2-В, код за ЄДРПОУ 05503214) на користь Відкритого акціонерного товариства „Трест „Київміськбуд-2” (01035, м Київ. вул. Урицького, 45, код за ЄДРПОУ 04012661) 972 (дев’ятсот сімдесят дві) грн. 06 коп. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 31/41 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя

Судді

03.06.08 (відправлено)