Рішення № 17301300, 24.06.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 61/25224.06.11 За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Агро-Черкаси"

до:Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Приватстройінвест"

про: застосування правових наслідків недійсності правочину та стягнення 400 000 грн. 00 коп.

Суддя Івченко А.М.

Представники Позивача:ОСОБА_1, довіреність №10 від 06.12.2010 Відповідача:не зявились

В судовому засіданні 24.06.2011 оголошено вступну та резолютивну частину

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Агро-Черкаси" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Приватстройінвест"про застосування правових наслідків недійсності правочину та стягнення 400 000 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2011 порушено провадження у справі № 61/252, розгляд справи призначено на 08.06.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2011 розгляд справи було відкладено на 24.06.2011 у звязку з неявкою відповідача в судове засідання.

Представник позивача в судове засідання 24.06.2011 зявився, підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 24.06.2011 не зявився, своїх представників не направив, вимог ухвали суду не виконав, витребуваних судом документів не надав.

Відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як убачається з матеріалів справи, ухвали суду, якими сторін повідомлялось про розгляд справи надсилались судом належним чином, однак відповідач своїм правом не скористався.

У судовому засіданні 24.06.2011 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.12.2006 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 27/124 (надалі Договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати (поставити) відповідачу товар, а саме: цукор в кількості 3000 тон по ціні 3200,00 грн. за тону (в тому числі ПДВ) на загальну суму 9 600 000 грн. 00 коп., а відповідач зобов'язувався прийняти цей товар та до 01.03.2007 оплатити його вартість.

Свої зобов'язання за цим договором позивач виконав передавши цукор в кількості 3000 тон відповідачу. Відповідачем було прийнято товар, але вартість поставленого товару не була оплачена позивачу.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 27.08.2007 по справі №16/3268 встановлено факт поставки товару на суму 9600000 грн. 00 коп., а також договір поставки №27/124 від 27.12.2006 укладений між позивачем і відповідачем визнано недійсним у звязку з тим, що директор підприємства-позивача не мав права без рішення Загальних зборів укласти вказаний договір, а отже не мав належного обсягу дієздатності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідач за поставлений позивачем товар (цукор) не розрахувався, у звязку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість.

Позивач зазначає, що відповідач повинен повернути позивачу переданий йому цукор в кількості 3000 тон, або відшкодувати його вартість грошима. Пунктом 11.2. ДСТУ 4623-2006 передбачено, що термін придатності до споживання кристалічного цукру складає 4 роки від дати виготовлення. Так, термін придатності до споживання цукру, який був поставлений позивачем відповідачу закінчився в 2010 році, в зв'язку з чим дана продукція втратила свої споживчі якості та не представляє інтересу для позивача. Враховуючи ці обставини, позивач просив суд при застосуванні наслідків недійсності правочину стягнути з відповідача вартість продукції.

Згідно з наданою позивачем оперативною довідкою, яка розміщена на офіційному сайті Міністерства аграрної політики України, середня оптово-відпускна ціна на цукор у його виробників на даний час складає 8 500 - 8 700 грн. за тону (копія оперативної довідки міститься в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач має право зменшити розмір позовних вимог. Згідно з цією нормою позивач у своєму позові зменшив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача вартість поставленого цукру по ціні 5 000 грн. за тону.

Крім того, позивач зазначив, що на даний час не має фінансової можливості оплатити державне мито за подання позову на суму 15 000 000 грн., яка еквівалентна вартості 3000 тон цукру по ціні 5 000 грн. за тону, тому позивач просив суд стягнути з відповідача вартість поставленого цукру в сумі 400 000 грн. 00 коп., що відповідає вартості 80 тон цукру по ціні 5 000 грн. 00 коп. за тону.

Згідно ст. 173 ГК України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати всій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зазначені правові наслідки застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Виходячи із системного аналізу норм глави 83 Цивільного кодексу України, положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави поширюються і на безпідставно набуті грошові суми.

Згідно ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом. Згідно п.2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Позивачем не було подано клопотання про вихід суду за межі позовних вимог.

В матеріалах справи містяться докази направлення позивачем відповідачу позовної заяви з додатками 06.05.2011 (фіскальний чек №6533 та опис вкладення у цінний лист), а також суд належним чином направляв відповідачу ухвали за адресою, зазначеною у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, однак відповідач не оспорив порушення ним зобовязань, належні та допустимі докази суду не подав, заборгованість не сплатив.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобовязань в повному обсязі, не виходячи за межі позовних вимог, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача застосування правових наслідків недійсності правочину та стягнення 400 000 грн. 00 коп. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Застосувати правові наслідки недійсності правочину, а саме договору № 27/124 від 27.12.2006, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват Агро-Черкаси" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Приватстройінвест".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Приватстройінвест"(02100, м. Київ, вул. Краківська, буд.11-А; код 34291403) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Агро-Черкаси" (49101, м. Дніпропетровськ, просп. Пушкіна, 4; код 33282749) 400 000 (чотириста тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

СуддяА.М. Івченко Дата підписання рішення: 27.06.2011