Постанова № 17293524, 27.07.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.11 Справа № 5008/454/2011

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючої-судді Мурської Х.В.

суддів Давид Л.Л.

Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання Лісовській Н.В.

розглянув матеріали апеляційної скарги Дочірньої компанії “Газ України”Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, № 31/10-7563 від 24.06.2011р.

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.06.11(повний текст складено 17.06.11)

у справі № 5008/454/2011, суддя Івашкович І.В.

за позовом Дочірньої компанії “Газ України”Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ

до Комунального підприємства “Уж-тепло”, м. Ужгород

про стягнення 4 616 013,22 грн.

за участю представників:

від позивача: Ільків І.Я. –заступник директора філії;

від відповідача : Черепаня М.В. - представник.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 14.06.11 у справі № 5008/454/2011 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з комунального підприємства „Уж –тепло” (м.Ужгород, вул. Белінського, 17, і.к.03054098) на користь Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (м.Київ, вул. Шолуденка, 1, і.к.31301827) 4343543,18 грн. ( в т.ч. 3790042,98 грн. основного боргу за поставлений природний газ, 20000 грн. пені, 324743,81 грн. інфляційних, 208756,39 грн. 3 % річних) та 25736 грн. у відшкодування судових витрат. Виконання рішення суду відстрочено строком до 10.10.2011р. (включно). У задоволенні вимог про стягнення 272470,04 грн. пені відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.06.11 у даній справі скасувати в частині зменшення пені та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити повністю, мотивуючи свої доводи тим, що рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи. Скаржник посилається, зокрема, на те, що всупереч вимогам ст. 43 ГПК України суд першої інстанції надав перевагу одним доказам над іншими, тобто прийняв до уваги лише докази, які були надані КП „Уж –тепло”.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи скаржника, просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, апеляційну скаргу ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” –без задоволення з підстав правомірності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні суду.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі –залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 23.09.09 між сторонами у справі було укладено договір № 06/09-1520БО-12 поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання та додаткові угоди до нього №1 від 21.12.09, №2 від 09.04.10, №3 від 30.04.10 та №4 від 06.08.10.

Відповідно до умов укладеного (з урахуванням додаткових угод), Постачальник зобов’язався передати у власність Покупцю в період з 01.10.09 по 31.12.09 природний газ в обсязі до 1910,0 тис. куб.м, з 01.01.10 по 30.04.10 - в обсязі до 2780,0 тис. куб.м, з 01.05.10 по 30.09.10 - до 26,6 тис. куб м, що використовується виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання, а Покупець –прийняти і оплатити газ в обсязі згідно зі ст.2 договору.

Пунктом 6 договору визначено порядок та умови проведення розрахунків, відповідно до якого оплата за газ проводиться Покупцем грошовими коштами, остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки. Згідно з п.4.4 договору приймання - передача газу, поставленого у відповідному місяці поставки, оформляється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість.

На виконання умов укладеного договору, позивач протягом жовтня 2009р. - червня 2010р. поставив, а відповідач - прийняв природний газ в загальному об’ємі 4323,885 тис. куб. м на суму 11325084,98 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу за кожний місяць вищевказаного періоду, підписаними обома сторонами.

Свої зобов’язання по оплаті прийнятого газу виконано частково, заборгувавши позивачу 3 790 042,98 грн. (детальний розрахунок заборгованості наявний в матеріалах справи). Зворотнього суду не подано.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Згідно ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 509 ЦК України - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов' язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 ГК України, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Порушення боржником, взятих на себе зобов’язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності (ст. 611 ЦК України).

Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов’язання відповідачу на підставі ст.625 ЦК України нараховано три проценти річних від простроченої суми та втрати від інфляції, які згідно розрахунку позивача складають відповідно 208756,39 грн. та 324743,81 грн.

На підставі пп.7.2, 7.10 договору, а також керуючись положеннями норм ст.ст. 549-551 Цивільного кодексу України та ст.231, 232 Господарського кодексу України, позивачем за період з 04.10.10 по 04.04.11 нараховано відповідачу 292 470,04 грн. пені.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/293 від 29.04.94 р. "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При прийнятті рішення у даній справі в частині зменшення розміру пені до 20000 грн., місцевий господарський суд врахував особливий статус підприємства відповідача, як комунального підприємства, що забезпечує послугами з теплопостачання споживачів м. Ужгород, в т.ч. бюджетних установ та населення; ступінь виконання відповідачем зобов’язань щодо оплати спожитого у спірні місяці природного газу, що становить близько 2/3 від вартості спожитого газу; нарахування інфляційних та річних (загальний розмір яких складає 533 500,20 грн.), що певною мірою компенсують понесені позивачем через прострочку платежу втрати, а також те, що в даному випадку заборгованість відповідача виникла за природний газ, використаний для вироблення теплової енергії для потреб бюджетних установ та організацій.

Таким чином, на переконання суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення повно і всебічно з'ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав оцінку, як доводам позивача так і запереченням відповідача, взяв до уваги фінансовий стан відповідача, ступінь виконання зобов’язання, виключність обставин і обґрунтовано на підставі ст. 33 ГПК України, п. 3 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України зменшив розмір пені до 20000 грн.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З врахуванням викладеного, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.06.11 у справі № 5008/454/2011 залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

2. Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.

Головуючий-суддя Мурська Х.В.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Кордюк Г.Т.