Рішення № 17291986, 28.07.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.07.11р.Справа № 40/5005/8687/2011

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротурбина», м.Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сетав Стальсервіс», м.Дніпропетровськ

про визнання договору № 050-10/1 від 08.06.2011р. недійсним

Суддя Красота О.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 дов. № б/н від 14.06.2011 року;

від відповідача: Николенко І.М. паспорт НОМЕР_1 - директор;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротурбина»(далі-Позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сетав Стальсервіс»(далі-Відповідач) про визнання недійсним договору № 050-10/1 від 08.06.2011р. укладений між Позивачем та Відповідачем з моменту його укладення та стягнути з останнього судові витрати.

В обґрунтування своїх позовних вимог, Позивач посилається на укладення з Відповідачем спірного договору, виконання вказаного договору сторонами та на результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Євротурбина», проведеної Державною податковою інспекцію у Комінтернівському районі м. Харкова (акт від 10.03.2011р. №216/15-409/35070857) із висновком, що заявлені ТОВ «Євротурбина»операції не мали спрямованості на результат, вчинялись без мети настання реальних наслідків. Під час перевірки встановлено, що наслідком діяльності ТОВ «Євротурбина»є виключно чи переважно формування податкового кредиту та валових витрат для інших субєктів підприємницької діяльності. ТОВ «Євротурбина»є учасником транзитного фінансового потоку за участю контрагентів, його діяльність спрямована на формування податкової вигоди через посередників. Участь ТОВ «Євротурбина»в такому ланцюгу за участю контрагентів, не має розумних економічних або інших причин (ділової мети), є систематичною протягом червня січня 2010 року, економічний ефект от такої участі не отримується.

В результаті вказаної перевірки встановлено порушення ТОВ «Євротурбина»ст.3, п.7.4.1., п.7.4, п.п. 7.3.1., п.7.3. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»по деклараціях з ПДВ за червень грудень місяці 2010 року, січень 2011 року, внаслідок чого зменшено податкові зобовязання на суму 9 742315,33 грн. та зменшено податковий кредиту на суму 13449633,07грн.

Крім того, Позивач вважає, що Відповідачем в особі ТОВ «Сетав Стальсервіс»неправомірно було включено до складу валових витрат суму 3008440,29 грн. та податкового кредиту суму податку на додану вартість - 601688,07грн. за отриману від позивача металопродукцію на підставі оскаржуваного Договору № 050-10/1 від 08.06.2010 року, а сам Договір № 050-10/1 від 08.06.2010 року не спричинив реального настання правових наслідків і є недійсним в силу ст. 215 Цивільного кодексу України.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечує та в позові просить відмовити. Вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу сторонами не подавалось.

В порядку ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника Позивача, Відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

08.06.2010р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) був укладений Договір № 050-10/1 (далі Договір) (а.с.15-16).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Продавець продає, а Покупець покупає металопродукцію (Продукція). Найменування, кількість та ціна Продукції визначається згідно товарних(видаткових) накладних на Продукцію.

Пунктом 2.1 Договору, сторони визначили, що загальна сума договору визначається, як загальна вартість товару, поставка якого відбувається у відповідності з товарними (видатковими) накладними на Продукцію.

Умови оплати за товар здійснюється перерахуванням грошових коштів з рахунку Покупця на розрахунковий рахунок Продавця або шляхом видачі Покупцем Продавцю простого векселя «за предявленням» (п.2.2. Договору).

Сума Договору складає 4000000,00грн. з ПДВ (п.2.4. Договору).

Пунктом 3.3 Договору, сторони визначили, що спільно з товаром Продавець зобов»язаний надати наступні товаро супроводжувальні документи: товарні (видаткові) накладні, податкові накладні.

Право власності на Продукцію виникає у Покупця після фактичної передачі Продукції. Доказами передачі у увласність товару Покупцю є товарна (видаткова) накладна, яка оформлюється в встановленому порядку з підписом уповноважених осіб обох сторін (п. 3.4 Договору).

Договір діє з моменту його підписання сторонами до 01.08.2010 року (п. 9.7 Договору).

Відповідно до Договору, Продавець продав Покупцю, а Покупець прийняв металопродукцію на загальну суму 3610128,36 грн., на підставі наступних видаткових накладних: № 10701 від 01.07.2010 року на суму 534452,86 грн., № 20701 від 02.07.2010 року на суму 544099,14 грн., № 50701 від 05.07.2010 року на суму 597506,88 грн., № 60701 від 06.07.2010 року на суму 505171,40 грн., № 60702 від 06.07.2010 року на суму 177601,73 грн., № 20091 від 20.09.2010 року на суму 568419,60 грн., № 130701 від 13.07.2010 року на суму 371595,03 грн., № 230701 від 23.07.2010 року на суму 539035,20 грн., № 260701 від 26.07.2010 року на суму 340666,12 грн. (а.с. 17-24).

Крім того, Продавець передав Покупцю на відвантажену продукцію наступні податкові накладні на загальну суму ПДВ - 601688,07 грн.: № 10701 від 01.07.2010 року ПДВ - 89075,48 грн., № 20701 від 02.07.2010 року ПДВ - 90683,19 грн., № 50701 від 05.07.2010 року ПДВ - 99584,48 грн., № 60701 від 06.07.2010 року ПДВ - 84195,24 грн., № 60702 від 06.07.2010 року ПДВ - 29 600,29 грн., № 130701 від 13.07.2010 року ПДВ - 61 932,50 грн., № 230701 від 23.07.2010 року ПДВ - 89 839,20 грн., № 260701 від 26.07.2010 року ПДВ - 56 777,69 грн. (а.с. 25-32).

Відповідач здійснив оплату вартості отриманої продукції шляхом передачі Позивачу простого векселя серія АА 2086098 від 15.08.2010 року на суму 3610128,36 грн. із строком платежу «за предявленням». Факт передачі простого векселя підтверджується актом приймання передачі векселя від 15.08.2010 року (а.с. 33-34).

Таким чином, на виконання договору № 050-10/1 від 08.06.2010 року Позивачем Відповідачу поставлено товар за видатковими накладними на загальну суму 3610128,36 грн., а останнім вказана продукція була отримана на вказану вище загальну суму та оплачена простим векселем серія АА 2086098 від 15.08.2010 року

Суд вважає вимоги Позивача такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу. Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьої, пятою, шостою статті 203 ЦКУ. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон повязує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.

Відповідно до статті 6 ЦКУ України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦКУ).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦКУ).

При укладенні господарського договору сторони зобовязані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (стаття 1 ГКУ). При непогодженні вказаних умов договір є таким, що не відбувся.

Оспорюваним Договором № 050-10/1 від 04.06.2010 року сторони погодили предмет договору - пункт 1.1 Договору, ціну пункти 2.1. і 2.4. Договору та строк його дії пункт 9.7 Договору.

Таким чином, суд доходить висновку про узгодження всіх істотних умов в розумінні статті 180 Господарського кодексу України. Сторонами виконувалися умови Договору, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку та свідчить про реальність договору.

Пояснення представника Позивача (із посиланням на акт перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 10.03.2011р. №216/15-409/35070857), що такий правочин не був спрямован на реальне настання правових наслідків, не знайшло документального підтвердження.

У судовому засіданні було досліджено та надано правову оцінку письмовим доказам, що містяться в матеріалах справи: видатковим накладним і платіжним дорученням, що оформлені згідно з вимогами ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та нормами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, і є підставою для відповідного відображення в бухгалтерському обліку операцій з отримання товарно - матеріальних цінностей.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, зміст договору свідчить про те, що при укладенні договору, сторонами було дотримано всі передбачені законодавством істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними як обов'язкові умови договору.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Позивачем не надано до суду жодного доказу того, що спірній правочин посягає саме на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відсутні докази і наявності вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Інших підстав щодо невідповідності укладеного сторонами договору чинному законодавству Позивачем не наведено.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, серед наведених в позовній заяві, суд не вбачає передбачених законом підстав для визнання договору № 050-10/1 від 08.06.2010 року недійсним.

Враховуючи викладене, заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на Позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

СуддяО.І. Красота Рішення підписано

28.07.2011 року