Постанова № 17290974, 20.07.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2011 р. Справа № 20/1663-10

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Огороднік К.М. , суддя Коломис В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Хмельницької області від 12.05.11 р. у справі № 20/1663-10

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Міськтепловоденергія"

про стягнення в сумі 6 444 336 грн. 93 коп.

за участю представників сторін:

позивача - Мацегорін А.О.,

відповідача - не з’явився,

ВСТАНОВИВ:

Компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства «Міськтепловоденергія»в якому просить стягнути з відповідача 5524945,13 грн. заборгованості, 544001 грн. пені, 256478,16 нарахувань за встановленим індексом інфляції, 118912,52 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 12.05.2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що договір № 14/10-128 від 6 квітня 2010 року, укладений між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», ЗАТ «Тепловоденергія»та КП «Міськтепловоденергія»про переведення боргу за договором № 06/09-1528 БО-34 поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання від 23.09.2009р. постановою Київського апеляційного господарського суду визнано недійсним з моменту його укладення. Суд вказав, що за відсутності зобов’язання, з якого виникає право у позивача вимагати у відповідача сплатити борг, а у відповідача –обов’язок щодо сплати боргу за зобов’язанням, в задоволенні позову відмовлено.

Позивач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задоволити повністю. Просив апеляційний суд прийняти до уваги те, що постановою Вищого господарського суду України у справі № 42/397 постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2011 року скасовано та залишено в силі рішення господарського суду м. Києва від 11.01.2011 року, а отже договір № 14/10-128 від 06.04.2010 року, на підставі якого у відповідача і виникло зобов’язання по оплаті боргу за поставлений газ –є дійсним.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що договір № 14/10-128 від 06.04.2010 року постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2011 року визнано недійсним.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 12.05.2011 року підлягає скасуванню, апеляційна скарга –частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийняв до уваги те, що угода про перевід боргу № 14/10-128 постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2011 року визнана недійсною з моменту її укладення за рішенням суду у справі № 42/397, яке набрало законної сили, а тому в позові Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ про стягнення з відповідача 5524945,13 грн. заборгованості, 544001 грн. пені, 256478,16 нарахувань за встановленим індексом інфляції, 118912,52 грн. та 3% річних судом було відмовлено.

Проте, 07.07.2011 року постановою Вищого господарського суду України у справі № 42/397 постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2011 року скасовано та залишено в силі рішення господарського суду м. Києва від 11.01.2011 року, яким було відмовлено в позові про визнання вказаного договору недійсним.

Отже, на момент розгляду справи апеляційним господарським судом відсутня така зазначена судом першої інстанції підстава для відмови в позові, як недійсність договору, за яким у відповідача виникло зобов’язання по погашенню боргу, а тому рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, а справа з урахуванням положень ст. 99 ГПК України перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Апеляційним судом встановлено, що 23.09.2009 року між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»та ЗАТ «Тепловоденергія»укладено договір № 06/09-1528 БО-34 на поставку природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник, згідно з цим договором зобов’язався передати у власність покупця природний газ за наявності його обсягів, а покупець зобов’язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в п. 2 цього договору.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що постачальник передає покупцю в період з 01.10.2009 року по 31.12.2009 року 2 550 000 куб. м. газу.

Приймання - передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна (визначена відповідно до постанови КМУ від 29.04.2006 року № 605 зі змінами внесеними постановою КМУ від 28.01.2009 року № 36) та вартість. Акт приймання передачі газу складається за встановленою формою на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та покупцем, з урахуванням планового обсягу поставки наданого постачальником. (п. 4.4 договору).

Оплата вартості газу, відповідно до п. 6.1 договору, проводиться грошовими коштами у такому порядку : перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу проводиться не пізніше 10-го числа поточного місяця, подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

23.09.2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки природного газу, відповідно до якої доповнено пункт 2.1 договору пунктом 2.1.1 –постачальник передає покупцю в період з 01.01.2010 року по 30.01.2010 року газ в обсязі один мільйон сто тисяч куб. м..

На виконання умов договору та додаткової угоди, відповідно до актів передачі - приймання природного газу від 31.10.2009 року на суму 424 309,10 грн., від 30.11.2009 року на суму 2 304 888,96 грн., від 31.12.2009 року на суму 2 226 313,20 грн., від 31.01.2010 року на суму 3 797 828,40 грн. постачальником передано ЗАТ «Тепловоденергія»природний газ на загальну суму 8 753 339,66 грн..

Взяті на себе зобов’язання за вказаним договором та додатковою угодою щодо оплати за отриманий газ ЗАТ «Тепловоденергія»належним чином не виконала.

06.04.2010 року між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», як кредитором, ЗАТ «Тепловоденергія», як первісним боржником та КП «Міськтепловоденергія», як новим боржником укладено договір № 14/10-128 про переведення боргу за договором № 06/09-1528 БО-34 поставки природного газу.

За умовами цього договору (п. 1.1) за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором № 06/09-1528 БО-34 поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання від 23.09.2009р. укладеним між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов’язанні та змінює первісного боржника у зобов’язанні.

Пунктом 2.1 договору про переведення боргу, сторони встановили, що сума боргу, який переводиться на нового боржника становить 5 912 995,13 грн..

За цим договором до нового боржника перейшли обов’язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена в пункті 2.1 статті 2 договору (п. 3.1 договору). Новий боржник зобов’язується протягом п’яти календарних днів з моменту підписання цього договору перерахувати грошові кошти у сумі, зазначеній в пункті 2.1 статті 2 цього Договору на рахунок кредитора (п. 3.2 Договору).

Отже, строк виконання зобов’язання за договором про переведення боргу у відповідача виник з 11.04.2010 року.

Взяті на себе зобов’язання за договором про перевід боргу відповідач належним чином не виконав. Його заборгованість на момент звернення позивача з позовом до суду складала 5 524 945,13 грн..

Проте, 03.08.2010 року відповідачем для позивача було здійснено платіж за договором в сумі 388050 грн. (платіжне доручення №665 від 03.08.2010 року, а.с. 77), що не заперечується сторонами та також підтверджується актом звіряння розрахунків від 28.09.2010 року (а.с. 54), внаслідок чого заборгованість відповідача зменшилась до 5136895,13 грн..

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції платіжними дорученнями № 807 від 20.09.2010 року на суму 150000 грн., №812 від 24.09.2020 року на суму 30000 грн., №815 від 28.09.2010 року на суму 10900 грн., № 247 від 28.09.2010 року на суму 61150 грн. № 246 від 27.09.2010 року на суму 136000 грн. відповідачем було перераховано позивачу у виконання умов договору від 06.04.2010 року ще 388050 грн.(а.с.78-82).

Тому, з відповідача підлягає стягненню саме 4748845,13 грн. основного боргу, а в частині стягнення 776100 грн. основного боргу (388050 грн. + 388050 грн.) провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України підлягає припиненню.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Як слідує із змісту ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем при нарахуванні штрафних санкцій, а також сум, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України було визначено період, що закінчувався 15.09.2010 року, а тому з урахуванням відсутності на підставі п. 2 ст.83 ГПК України клопотань будь-якої із сторін про вихід за межі позовних вимог, колегія суддів апеляційного господарського суду не вважає за можливе проводити нарахування будь-яких сум, як відповідальності за неналежне невиконання зобов’язання відповідачем за більш пізній період.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.1 договору, за невиконання або неналежне виконання зобов’язань, переданих згідно пункту 2.1 статті 2 договору, у строк визначений п. 3.2 статті 3 договору, новий боржник зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Сторона не несе відповідальності за порушення договору, якщо вона сталося не з її вини. (п.4.2).

Указаним положенням договору сторони фактично погодили індивідуалізацію відповідальності кожної із трьох сторін договору від 06.04.2010 року.

Як встановлено судом, зобов’язання за договором від 06.04.2010 року мало бути виконане 11.04.2010 року.

Враховуючи нарахування позивачем пені лише за період до 15.09.2010 року, суд прийшов до висновку, що за період з 11.04.2010 року по 15.09.2010 року розмір пені, що підлягав би стягненню з відповідача становить 445698,75 грн..

Проте, враховуючи ступінь виконання відповідачем зобов’язань по оплаті поставленого газу, а також те, що предметом даного спору є заборгованість, що виникла внаслідок невиконання зобов’язання по оплаті поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, приймаючи до уваги майновий стан сторін у вказаному зобов’язанні, а також клопотання відповідача про відмову в стягненні пені, колегія суддів на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України вважає за необхідне зменшити на 50% розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача 256 478,16 грн. нарахувань за встановленим індексом інфляції та 3 % річних в сумі 118 912,52 грн..

Враховуючи положення ст. 230 ГК України, інфляційні нарахування на суму боргу не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу входять до складу грошового зобов’язання, яке за договором про переведення боргу станом на 06.04.2010 року становило 5912995,13 грн.. Отже, інфляційні нарахування підлягали б стягненню з відповідача за період з 11.04.2010 року по 15.09.2010 року, проте, у вказаний період середній індекс інфляції становив 99,7%, тобто мала місце дефляція, врахування якої ч. 2 ст. 625 ЦК України не передбачено.

Згідно із проведеним колегією суддів розрахунком 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 11.04.2010 року по 15.09.2010 року з відповідача підлягає стягненню 72369,12 грн..

На підставі викладеного, керуючись п.1-1 ст.80, ст. 83, ст.99, ст.101, ст.103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволити частково.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 12.05.2011 року у справі № 20/1663-10 скасувати й прийняти нове рішення.

Позов задоволити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" (Хмельницька область, м. Кам’янець-Подільський, вул. Тімірязєва, 123, код ЄДРПОУ 36588183) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 4748845,13 грн. основного боргу, 445698,75 грн. пені, 72369,12 грн. –3 % річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.

У частині стягнення 776100 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 25500 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Стягнути з Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 12750 грн. судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

Господарському суду Хмельницької області видати відповідний судовий наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.