Рішення № 17288007, 20.07.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2011 р. Справа № 5023/3627/11 (н.р. 57/201-10)

вх. № 3627/11 (н.р. 9273/4-57)

Суддя господарського суду Шатерніков М.І.

при секретарі судовогозасідання Вишневський О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, особисто;

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність № 08-03-28/405-10 від 11.10.2010р.);

третя особа (ТОВ "Красота та Здоров'я") - не з'явився;

третя особа (Харківська обласна державна інспекція промислової безпеки охорони

праці на транспорті та звязку) - не з'явився;

третя особа (Харківський районний відділ управління ДАІ УМВС України в

Харківській області) - не з'явився;

третя особа (Відділ з питань наглядово-профілактичної діяльності Харківського

районного Управління ГУ МНСУ в Харківській області) - не з'явився;

третя особа (ОСОБА_4) - не з'явився;

третя особа (ОСОБА_3) - не з'явився;

розглянувши справу за позовом

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Харків,

3-я особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Красота та Здоров'я", м.Харків;

3-я особа - Харківська обласну державну інспекцію промислової безпеки охорони праці на транспорті та звязку, м.Харків;

3-я особа - Харківський районний відділ управління ДАІ УМВС України в Харківській області, м.Мерефа;

3-я особа - Відділ з питань наглядово-профілактичної діяльності Харківського районного Управління ГУ МНСУ в Харківській області, м.Харків,

до Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта" в особі Харківської обласної дирекції, м.Харків,

3-я особа - ОСОБА_4, м.Харків,

3-я особа - ОСОБА_3, с.Пісочин Харківського району Харківської області,

про стягнення 2052831,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, м.Харків, звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача - Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта" в особі Харківської обласної дирекції, суми страхового відшкодування в розмірі 1954274,42 грн., суми договірної неустойки в розмірі 2124,84 грн., інфляційних втрат в розмірі 77195,59 грн., 3% річних в розмірі 19236,37 грн. Всього - 2052831,22 грн. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.12.2010р. по справі № 57/201-10 позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 були задоволені частково, в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 1954274,42 грн., решту позовних вимог залишено без розгляду.

На виконання вищевказаного рішення 05.01.2011р. був виданий відповідний наказ.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2011р. рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2010р. по справі № 57/201-10 було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2011р. рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2010р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2011р. у справі № 57/201-10 скасовано; справу передано на новий розгляд місцевому господарському суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.05.2011р. справі присвоєно новий номер 5023/3627/11 (н.р. 57/201-10) та призначено її до нового розгляду на 22.06.2011р. о 10:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.06.2011р. за клопотанням відповідача та з урахуванням приписів Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 06.04.2011р. за результатами перегляду у касаційному порядку рішення по справі № 57/201-10, до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача були залучені: власник автомобіля MAN F 2000, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_4, м.Харків, та водій, який здійснював перевезення вантажу на автомобілі MAN F 2000, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3, с.Пісочин Харківського району Харківської області. Даною ухвалою розгляд справи було відкладено на 06.07.2011р. о 10:20 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.07.2011р. розгляд справи було відкладено на 11.07.2011р. об 11:45 год. у зв'язку з неявкою відповідача та третіх осіб у судове засідання, а також ненаданням витребуваних судом документів.

У судовому засіданні, яке відбулося 11.07.2011р., позивач підтримав заявлені позовні вимоги у повному розмірі.

Представник відповідача проти позову заперечував, повідомив про те, що зобов'язання ПАТ "НАСК "Оранта" по виплаті страхового відшкодування за умовами Генерального договору № І.91.0321.09.1.ю страхування відповідальності авто перевізника/експедитора від 13.10.2009р. та Договору добровільного страхування транспортних засобів від 10.06.2009р. були виконані.

На вимогу суду представник відповідача надав відзив на позовну заяву, який було долучено до матеріалів справи.

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились; витребуваних судом пояснень не надали; про причину неявки суд не повідомили; про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

У зв'язку із закінченням встановленого законом строку розгляду справи та необхідністю надання додаткових доказів, що мають суттєве значення для вирішення спору по суті, представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про продовження строку розгляду справи за межами двомісячного строку, встановленого частиною 1 статті 69 ГПК України, яке було задоволено судом як обґрунтоване.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 20.07.2011р. до 12:00 год.

Після перерви позивач звернувся до суду із заявою про відкладення розгляду справи.

Дослідивши надані сторонами докази, суд визнав їх достатніми для розгляду справи по суті, тому не вбачає підстав для задоволення заяви позивача та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник відповідача після перерви своєї позиції у справі не змінив.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

10.06.2009р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивачем) та Відкрити акціонерним товариством “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” в особі начальника структурного підрозділу “Благовєщенське” Харківської обласної дирекції НАСК “Оранта” (відповідачем) був укладений на умовах Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 100 від 13.03.2007р. Договір добровільного страхування транспортних засобів (форма № 83 серії УБ номер 499200), відповідно до умов якого, страхувальник (позивач) зобовязався сплачувати страхові платежі у терміни, зазначені в пункті 1.2. Договору (а саме щомісячно до 10 числа рівними частинами у сумі 1160,07 грн. Всього загальний страховий платіж за Договором складає 721616,00 грн.) та виконувати інші умови Договору, а страховик (відповідач) зобовязався здійснити страхувальнику (позивачу) виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну транспортним засобом, застрахованим за Договором, внаслідок настання події (страхових випадків), на випадок яких проводиться страхування та в порядку і на умовах, визначених Договором.

Згідно п. 1.2 Договору страхування, строк його дії становить - з 11.06.2009р. по 10.06.2010р.

Предметом договору добровільного страхування транспортних засобів, відповідно до п. 2.2. Договору, є майнові інтереси, повязані з володінням, користуванням або розпорядженням застрахованими транспортними засобами, зазначеними в Додатку № 1 до договору, а саме:

- автомобіль МАN 26.414, державний № НОМЕР_2, 2001 року випуску, дійсною вартістю 245308,00 грн., з річною тарифною ставкою 2,15 % страхової суми, з страховою премією 5274,12 грн.;

- автомобіль МАN F 2000, державний № НОМЕР_1, 2001 року випуску, дійсною вартістю 245308,00 грн., з річною тарифною ставкою 2,15 % страхової суми, з страховою премією 5274,12 грн.;

- автомобіль RENDERS В3; державний № НОМЕР_3 2001 року випуску, дійсною вартістю 115500,00 грн., з річною тарифною ставкою 1,46 % страхової суми, з страховою премією 1686,30 грн.;

- автомобіль RENDERS; державний № НОМЕР_4 2001 року випуску, дійсною вартістю 115500,00 грн., з річною тарифною ставкою 1,46 % страхової суми, з франшизою за ризиками “ДТП”, “Стихійні лиха”, “Пожежа”, “Противоправні дії третіх осіб” 0,5%.

В п. 1.4 Договору визначено, що право керування зазначеними вище транспортними засобами мають ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Додатковою угодою № ДУ1.91.0189.10КД від 09.07.2009р. сторони встановили розмір франшизи при пошкодженні скляних деталей у розмірі 0,0% на застраховані транспортні засоби, згідно додатку № 2, а також внесли зміни щодо розміру страхових платежів (п. 1.1., 1.2. Договору), який склав щомісячно до 10 числа рівними частинами у сумі 1205,05 грн.

Додатковою угодою № ДУ5.91.0189.10КД від 03.03.2010р., сторони внесли зміни до п. 1.4. Договору, встановивши, що право керування транспортного засобу має ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4.

13.10.2009р. між сторонами було укладено Генеральний договір № І.91.0321.09.1.ю страхування відповідальності авто перевізника/експедитора, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, повязані з його обовязком відшкодувати шкоду чи збитки, завдані третім особам під час надання ним послуг з перевезення чи експедирування майна та здійсненням ним додаткових витрат, зазначених у Договорі.

15.10.2009р. між Мустафаєвою Лачін Аскар-Кзи (наймодавець) та позивачем (наймач) було укладено Договір найму (оренди) транспортного засобу, відповідно до умов якого, наймодавець передав наймачу (позивачу) у тимчасове володіння і користування (оренду) транспортні засоби, у тому числі: MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_1 та причеп RENDERS В3, державний номер № НОМЕР_3.

Відповідно до п. 6.1. зазначеного Договору найму (оренди) транспортного засобу, наймач (позивач) зобов'язався відшкодувати збитки, якщо не доведе, що вони виникли не з його вини, завдані у зв'язку з втратою чи пошкодженням ТЗ, що виключає їх подальше використання за цільовим призначенням.

Відповідно до умов Договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом та надання послуг транспортного експедирування від 01.01.2010р., укладеного між позивачем і ТОВ “Красота та Здоровя”, позивач надавав послуги щодо перевезення вантажів ТОВ “Красота та Здоровя”.

Так, 03.03.2010р. вантажний автомобіль MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_1 з причепом RENDERS В3, державний номер № НОМЕР_3, відповідно до умов Договору оренди від 15.10.2009р., був завантажений товаром ТОВ “Красота та Здоровя” на загальну суму 1714674,26 грн., що підтверджується наступними доказами:

- актом приймання-передачі товару від 03.03.2010р.;

- товарно-транспортною накладною від 03.03.2010р. на загальну суму 619050,49 грн.;

- товарно-транспортною накладною від 03.03.2010р. на загальну суму 765928,57 грн.;

- товарно-транспортною накладною від 03.03.2010р. на загальну суму 329695,20 грн.;

- видатковою накладною № 1409/10 від 01.03.2010р.;

- видатковою накладною № 1415/10 від 02.03.2010р.;

- видатковою накладною № 1411/10 від 01.03.2010р.;

- пакувальною відомістю до накладної № 1415/10;

- пакувальною відомістю до накладної 1409/10;

- пакувальною відомістю до накладної 1411/10;

- актом огляду товарно-матеріальних цінностей від 03.03.2010р.

04.03.2010р. вказаний автомобіль відбув з м.Харкова до м.Києва.

Як вбачається з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи Харківського РУ ГУ МНС України в Харківській області від 16.03.2010р., 05.03.2010р., слідуючи до м.Києва водій ОСОБА_3 заїхав заправитися на АЗС в с.Травневе Харківського району. Дозаправивши бак пальним, водій сів в автомобіль та, відїхавши від заправки близько 100 метрів помітив, що йому не додали 200,00 грн. здачі. Він зїхав на узбіччя дороги, зупинився і залишивши автомобіль побіг на АЗС. Не знайшовши грошей, водій пішов у бік автомобіля, пройшовши метрів 20, він помітив проблиски в тумані та побіг скоріше. Підбіжавши ближче, він побачив, що з-під кабіни виривається полумя та почав кликати на допомогу. Пожежу було ліквідовано силами працівників МНС.

В результаті пожежі вогнем були знищені косметичні засоби та сигнальні дудки для футбольних фанатів, автомобіль MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_1. Матеріальні збитки склали 1959983,40 грн., з яких: 245308,00 грн. - вартість знищеного автомобіля; 1714675,40 грн. - вартість знищеного вантажу. Людських жертв не було.

У відповідь на заяву позивача про виплату суми страхового відшкодування відповідач листом від 04.11.2010р. № 09-03-09/24525 повідомив про відмову у виплаті страхового відшкодування у звязку із пошкодженням автомобіля MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_1.

Рішенням Правління ВАТ “НАСК “Оранта” від 09.11.2010р. № 382 позивачу було відмовлено у виплаті страхового відшкодування у звязку із пошкодженням автомобіля MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_1., що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Відносини у сфері страхування регулюються Цивільним Кодексом України, Законом України "Про страхування" та іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, ст. 16 Закону України “Про страхування”, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України "Про страхування", добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

У відповідності до ст. 25 Закону України "Про страхування", яка визначає порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування, здійснення страхової виплати і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката),складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про страхування", рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Умовами спірного Договору добровільного страхування транспортних засобів (п.п. 2.11.4., 2.11.4.1. та п. 2.11.4.2.) передбачено, що протягом 10 робочих днів з моменту одержання всіх необхідних документів для підтвердження факту настання, причин, обставин та наслідків страхового випадку та визначення розміру збитків страховик: складає страховий акт із визначенням розміру страхового відшкодування і в строк до 15 робочих днів після складання страхового акту здійснює страхову виплату або приймає обґрунтоване рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування і в строк до 15 робочих днів з моменту прийняття надсилає його страхувальнику.

Відповідно до п.п. 2.11.5. та п. 2.11.5.1. вказаного Договору, страховик має право відстрочити прийняття рішення щодо визнання випадку страховим та розміру страхового відшкодування у випадку, коли неповністю зясовано обставини страхового випадку та розмір збитків - до зясування таких обставин, але в будь-якому разі на термін, що не перевищує шести місяців з дня подання заяви про страхову виплату.

Згідно п. п. 10.2., 10.3., 10.4., 10.5. Генерального договору страхування відповідальності автоперевізника/експедитора, упродовж 15 банківських днів після отримання заяви на страхову виплату чи виплату страхового відшкодування та всіх необхідних документів страховик зобовязаний провести страхове розслідування обставини події та прийняти одне із зазначених нижче рішень: про страхову виплату (страхове відшкодування) або про відмову у страховій виплаті або про відстрочення прийняття рішення про страхову виплату чи про відмову у страховій виплаті та про необхідність проведення додаткових заходів із розслідування обставин події.

У разі ухвалення рішення про відстрочення прийняття рішення страховик впродовж 5 робочих днів з дня прийняття цього рішення надає страхувальнику письмове повідомлення з обґрунтуванням причин відстрочення, в якому зазначає термін проведення додаткового розслідування. Цей термін не може перевищувати 30-ти календарних днів. Однак, якщо обставини вимагають отримання додаткової інформації від державних органів, підприємств, установ і організацій, страховик може подовжити цей термін ще на 60 календарних днів.

Як свідчать матеріали справи, 29.04.2009р. відповідач направив на адресу позивача лист-відповідь за № 2-12/573 щодо розгляду досудової вимоги по врегулюванню збитків, в якому страховик зазначив, що він має право відстрочити прийняття рішення щодо визнання випадку страховим та розміру страхового відшкодування у випадку, коли неповністю зясовано обставини страхового випадку та розмір збитків, отже граничний термін для прийняття рішення за цим збитком спливає 04.09.2010р.

26.08.2010р. відповідач листом витребував від ФОП ОСОБА_1 (позивача) документи та відомості, необхідні для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, які були надані йому позивачем разом із заявою про виплату страхового відшкодування, інші документи - щодо відшкодування вартості вантажу - в додатковий строк на підставі п. 10.5. Генерального договору страхування відповідальності авто перевізника/експедитора.

04.11.2010р. відповідач направив на адресу позивача відповідь за № 09-03-09/24525 щодо виплати страхового відшкодування у звязку із пошкодженням транспортного засобу, в якій, посилаючись на недотримання водієм правил експлуатації ТЗ, порушення яких стало, на погляд страховика, причиною пожежі, а також правил дорожнього руху щодо технічного стану транспортних засобів та їх обладнання, вимог безпеки під час перевезення вантажів, відповідач зазначив, що дана подія не вважається страховим випадком, тому немає правових підстав для здійснення страхового відшкодування.

Рішення Правління ВАТ "НАСК "Оранта" від 09.11.2010р. № 376 та № 382 були обґрунтовані тим, що відповідно до "Висновку комплексного авто-технічного та пожежно-технічного експертного дослідження" № 6759/6760 від 27.09.2010р. дії водія ОСОБА_3 по незупиненню двигуна автомобіля MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_1 під час стоянки біля АЗС є порушенням п. 16.1.24. "Правил охорони праці на автомобільному транспорті" та п. 15.12. Правил дорожнього руху та стали причиною пожежі.

Відповідач також вказує, що однією з обставин, що сприяли поширенню пожежі була відсутність заходів щодо гасіння пожежі після її виявлення, що суперечить п.2.9.2.7. Договору добровільного страхування транспортних засобів, відповідно до якого страхувальник зобовязаний уживати всіх необхідних заходів для запобігання збільшення розміру збитку. Крім того, позивачем без письмового дозволу ВАТ "НАСК "Оранта" було проведено зміни в рештках автомобіля, що суперечить п. 2.4.3.8. вказаного Договору.

У своїх запереченнях проти позову відповідач посилався на п. 10.1.1. Генерального договору страхування відповідальності автоперевізника/експедитора, згідно якого страховик сплачує страхову виплату за шкоду, завдану життю чи здоровю третіх осіб та/або страхове відшкодування за завдані збитки безпосередньо страхувальнику після фактичної оплати страхувальником або його представником претензій, отриманих від третіх осіб.

Проте відповідно по п. 2.3. Договору добровільного страхування транспортних засобів від 10.06.2009р. та Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 100 страховими ризиками є втрата або пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок настання події, зокрема, пожежі чи вибуху, що не повязані з протиправними діями третіх осіб (ризик "Пожежа")

Пунктом 10.1. Генерального договору № 1.91.0321.09.1ю страхування відповідальності авто перевізника/експедитора та пунктом 3.1. Правил добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника/експедитора) № 118, передбачена відповідальність за повну загибель, нестачу чи пошкодження майна, прийнятого до перевезення або експедирування.

04.08.2010р. Харківська обласна дирекція ВАТ "НАСК "Оранта" звернулася листом до ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса з проханням провести пожежно-технічне дослідження.

20.08.2010р. експертами ОСОБА_9 та ОСОБА_10 дослідження автомобіля MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_1 було проведено за місцем його зберігання.

Як вбачається з “Висновоку комплексного авто-технічного та пожежно-технічного експертного дослідження” № 6759/6760 від 27.09.2010р., зробленого фахівцями ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, надати відповіді на питання: “Чи був справний транспортний засіб на момент виникнення пожежі? Чи була можливість виправлення несправності, яка стала причиною пожежі? Чи була можливість виявити несправність, яка стала причиною пожежі, до її виникнення? Причина та час виникнення несправності? Обставини, які сприяли виникненню несправності? Механізм руйнування деталі такого засобу транспортним нормам і вимогам безпеки дорожнього руху? неможливо.

Найбільш ймовірною технічною причиною виникнення пожежі в автомобілі МАN F2000, державний номер НОМЕР_5, могла бути дія на вибухопожежонебезпечну пароповітряну суміш, яка утворилася внаслідок розгерметизації однієї із функціональних систем автомобіля із наявністю небезпечної рідини, теплової енергії високонагрітою поверхні елементів випускної системи двигуна або теплової енергії електричного походження у вигляді іскор, які виникали при експлуатації електрообладнання з елементами, що іскрять при нормальному режимі роботи. При цьому, установити причинний зв'язок мiж несправностями транспортного засобу та виникненням пожежі неможливо за причинами, що наведені у дослідницькій частині висновку. Також експертами встановлено, що у випадку, якщо пожежа виникла внаслідок витікання з однієї із функціональних систем автомобіля вибухопожежонебезпечної речовини, то не виконання водієм автомобіля MAN F2000, державний номер НОМЕР_5, ОСОБА_3 вимоги п. 16.1.24. "Правил охорони праці на автомобільному транспорті " знаходиться у причинному зв'язку з виникненням пожежі, умовами її виявлення, особливостями гасіння та наслідками. У випадку, якщо пожежа виникла із наявністю штучно внесеного ініціатора горіння, то не виконання водієм автомобіля MAN F2000, державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 вимоги п. 16.1.24. "Правил охорони праці на автомобільному транспорті " не знаходиться у причинному звязку з виникненням пожежі ,умовами її виявлення, особливостями гасіння та наслідками.

ОСОБА_11 ОСОБА_10, викликаним для дачі пояснень під час попереднього розгляду справи, не надано однозначного висновку про наявність причинного зв'язку між діями водія та виникненням пожежі.

В матеріалах справи знаходяться копії матеріалів справи № 41 по пожежі, що сталася в автомобілі MAN F2000 за адресою: с.Травневе, автошлях Харків-Київ, які були надані спеціалістом Харківського районного управління ГУ МНС України в Харківській області інспектором Наклюцьким Є.С., у тому числі Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 16.03.2010р., затверджена начальником відділу з питань НПД Харківського РУ ГУ МНС України в Харківській області, з якої вбачається, що виходячи із пояснень свідків видно, що пожежа в автомобілі виникла внаслідок несправності бортової паливної системи, в звязку з чим відсутня подія злочину.

Акт про пожежу, складений комісією у складі інспекторів з дізнання Управління ГУ МНС України в Харківській області та відібрані пояснення у водія ОСОБА_3, громадянки ОСОБА_12, громадянки ОСОБА_13, громадянина ОСОБА_14, складений протокол огляду місця пожежі.

Згідно висновку пожежно-технічного спеціаліста про дослідження пожежі, що сталася 05.03.2010р. в вантажному автомобілі MAN F2000, державний номер НОМЕР_5, який надала дослідно-випробувальна лабораторія Головного управління МНС України в Харківській області, вбачається що найбільш ймовірною причиною пожежі є несправність паливної системи, що призвело до аварійного витікання палива з паливної системи внаслідок неналежної якості матеріалу комплектуючих виробів системи живлення, наявністю скритих дефектів або іншими подібними технічними аспектами. У даному випадку осередкова зона пожежі знаходиться під водійською кабіною, з правої сторони моторного відсіку. Джерела запалювання, які відносять до груп "Теплові прояви іскор різного походження" та "Тепло, отримане від більш розігрітого або розжареного предмета" в даному випадку однаково ймовірні.

Як вбачається з "Висновку комплексного авто-технічного та пожежно-технічного експертного дослідження" № 6759/6760 від 27.09.2010р. та з Висновку пожежно-технічного спеціаліста про дослідження пожежі, що сталася 05.03.2010р. в вантажному автомобілі MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_5, з напівпричепом RENDERS B3, державний номер НОМЕР_6 № 350/043/10 від 12.03.2010р. встановити справжню причину пожежі неможливо.

Згідно Акту виконаних робіт від 12.05.2009р., автомобіль НОМЕР_7 та причеп АХ 3739ХТ знаходився в належному стані, обслуговувався на станції технічного обслуговування згідно договору на технічне обслуговування та ремонт автомобілів, укладеного між позивачем та СПДФО ОСОБА_15

Відповідно до Закону України "Про автомобільний транспорт", позивачем вівся журнал виїзду автотранспорту з лінії, в якому фіксувалось дата виїзду-заїзду автомобілю, його держаний номер, ПІБ водія, показники спідометру, технічний стан транспортного засобу, підпис механіка, який фіксує та проводить огляд технічного стану автомобілю. Так, відповідно журналу виїзду та повернення автотранспорту з лінії за період з 21.12.2008р. по 15.03.3010р., автомобіль НОМЕР_7 знаходився в технічно справному стані.

З довідок, наданих ФОП ОСОБА_16 та ФОП ОСОБА_15, вбачається, що за час обслуговування несправностей у автомобіля MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_1, з напівпричепом RENDERS B3, державний номер НОМЕР_3 виявлено не було. В рейс 04.03.2010р. автомобіль відбув у справному стані.

Працівниками підрозділу МНС, які ліквідовували пожежу та спеціалістом Дослідно-випробувальної лабораторії ГУ МНС України в Харківській області, який проводив дослідження відразу після пожежі (Висновок спеціаліста від 12.03.2010р.) факту відсутності первинних засобів пожежогасіння встановлено не було.

Згідно з Порядком здійснення нагляду за забезпеченням руху на транспорті , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997р. № 204, нагляд здійснюється за видами транспорту та покладається на Мінтранс, Державні департаменти авіаційного, автомобільного транспорту, Держфлотінспекцією, Укрзалізницею та їх органи на місцях та проводиться у взаємодії з іншими державними органами (Державтоінспекцією, Держнаглядохоронпраці тощо), що здійснюють нагляд за безпекою руху.

Відповідно до пункту 16.1.24. "Правил охорони праці на автомобільному транспорті", затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 13.01.1997р. № 5, приписи якого на думку відповідача було порушено водієм ОСОБА_3, при зупинці автомобілю, водій, залишаючи транспортний засіб, повинен прийняти всі заходи проти самовільного його руху: зупинити двигун, зупинити важіль переключення передач в нейтральний стан, загальмувати автомобіль зупиночним засобом.

Під час попереднього розгляду справи начальником Харківської державної інспекції промислової безпеки та охорони праці на транспорті та звязку ОСОБА_17 були надані пояснення у судовому засідання, з яких вбачається, що в діях водія ОСОБА_3 порушень пункту 15.12. Правил дорожнього руху та пункту 16.1.24 "Правил охорони праці на автомобільному транспорті" не вбачається, оскільки угону та заволодіння транспортним засобом не було, а виникнення пожежі під час руху автотранспорту, могло привести до загибелі водія.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. N 1306 були затверджені "Правила дорожнього руху", згідно з п. 15.12. яких водій не повинен залишати транспортний засіб, не вживши всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху, проникнення до нього і (або) незаконного заволодіння ним.

Згідно інформаційної бази Управління ДАЇ ГУМВС України в Харківський області, адміністративні протоколи на водіїв, які керують автомобілем МАN, номерний знак НОМЕР_1 на протязі 2010 року не складались. В базі відсутні також відомості про ДТП за участю вищенаведеного транспортного засобу. Перевірка проводилась за номерним знаком НОМЕР_1.

В ч. 1 ст. 62 Конституції України закріплено принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому, неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості.

Порушення Правил дорожнього руху, в силу ст. 286 Кримінального кодексу України або в силу ст.ст. 121-128 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є кримінально караним діянням або адміністративним правопорушенням, а тому обставини вчинення такого порушення та вина певної особи у вчиненому має встановлюватися вироком суду або постановою у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про охорону праці", за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Тобто, вина особи в порушенні "Правил охорони праці на автомобільному транспорті" має бути встановлена у дисциплінарному, адміністративному або кримінальному провадженні.

Доказів, які б свідчили про порушення водієм ОСОБА_3 п. 15.12. "Правил дорожнього руху" або п. 16.1.24. "Правил охорони праці на автомобільному транспорті", як вбачається з "Висновку комплексного авто-технічного та пожежно-технічного експертного дослідження" № 6759/6760 від 27.09.2010р., у експерта не було. Такі докази також відсутні і в матеріалах справи.

Судом встановлено, що водій ОСОБА_3 не притягувався до будь-якого виду відповідальності, тому суд вважає, що в його діях відсутнє порушення п. 15.12. "Правил дорожнього руху" та п. 16.1.24. "Правил охорони праці на автомобільному транспорті", а також відсутня вина в пожежі, що сталася 05.03.2010р. з автомобілем MAN F-2000, державний номер НОМЕР_5.

Як свідчать матеріали справи, позивач листом від 22.08.2010р., який було отримано Харківською обласною дирекцією ВАТ "НАСК "Оранта" 02.07.2010р., повідомив відповідача про те, що має намір провести утилізацію решток автомобілю MAN F-2000, державний номер НОМЕР_5, у звязку зі збитковістю їх зберігання, та просив якнайшвидше врегулювати страховий випадок.

Однак, відповідач всупереч прохання позивача, приступив до вивчення решток автомобілю лише 04.08.2010р., звернувшись до ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса з проханням провести пожежно-технічне дослідження.

З урахуванням викладеного, господарський суд вважає безпідставними посилання відповідача на п. 2.4.2.17., п. 2.9.2.7. Договору добровільного страхування транспортних засобів і на п. 4.1.9. та п. 8.2.4. Генерального договору страхування відповідальності автоперевізника/експедитора, як на підставу відмови у виплаті страхового відшкодування за подією, яка сталася 05.03.2010р.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту прав і законних інтересів субєктів господарювання є відшкодування збитків.

Загальні положення про відшкодування шкоди закріплені у статтях 1166, 1173 Цивільного кодексу України.

Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода може відшкодовуватися у вигляді відшкодування збитків, відшкодування в натурі.

Відповідальність у господарському праві наступає за господарське правопорушення, що являє собою протиправну дію або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського, цивільного права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншого учасника відносин. Залежно від юридичної підстави розрізняються договірні та позадоговірні правопорушення.

Виходячи з приписів цивільного та господарського законодавства України, відшкодування збитків є одним з видів цивільно-правової (господарсько-правової, майнової) відповідальності, в тому числі за порушення договірних зобов'язань.

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, цивільно-правова (господарсько-правова) відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарських відносин. По-друге, це правосуб'єктність правопорушника, тобто сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності у спорі, що розглядається у рамках господарського процесу, можуть бути підприємства, установи, організації тощо.

Третя підстава - це протиправні дії або бездіяльність особи (осіб), що порушують права і законні інтереси потерпілої особи.

Зазначена підстава складається з чотирьох елементів, які називаються умовами цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності, до них відносяться:

- наявність факту порушення, тобто порушення норми закону, умови договору, внаслідок чого завдаються збитки потерпілому (позивачу у справі) та обґрунтований розмір збитків, яких зазнала потерпіла сторона;

- протиправність поведінки правопорушника, тобто його дія або бездіяльність, що порушує правову норму або умови договору;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками; тобто, необхідно довести, що протиправна дія (або бездіяльність) є об'єктивною причиною такого наслідку, як збитки, завдані кредитору у визначеному ним розмірі;

- вина господарського правопорушника.

Застосування майнової відповідальності можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, і вини.

Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобовязань безпосередньо повязано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право, зокрема, на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

В силу ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Стаття 614 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобовязань покладається при наявності вини (умислу або необережності). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Аналогічний припис міститься у ст. 224 Господарського кодексу України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушені.

В силу ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. При цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є субєкт та обєкт правопорушення, а також субєктивна та обєктивна сторони.

Субєктом цивільного правопорушення є боржник, а обєктом правопорушення - зобовязальні правовідносини кредитора та боржника. Субєктивну сторону становить вина боржника, а обєктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обовязку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний звязок між протиправною поведінкою боржника та збитками. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного звязку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі зазначених правових норм, з урахуванням п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992р. № 6 та з урахуванням п. 6 Розяснення Вищого Арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 01.04.1994р. № 02-5/215, суд зазначає наступне.

Задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, наявність збитків, а також причинного зв'язку між першим та другим лежить на позивачеві згідно з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України, позивач в даному випадку повинен довести наступні обставини: наявність обовязку відповідача здійснити страхове відшкодування; факт порушення цього обовязку; наявність збитків внаслідок пошкодження майна; наявність безпосереднього причинно-наслідкового звязку, тобто прямої залежності завданих збитків від дій або бездіяльності відповідача

Відповідно до ст. 52 Закону України від 05.04.2001р № 2344-ІП "Про автомобільний транспорт", виконавець (перевізник) зобов'язаний забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення; відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Згідно п. 2. ст. 308 Господарського кодексу України, відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до п. 3. ст. 310 Господарського кодексу України, відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення.

Статтею 314 Господарського кодексу України та пунктом 3 ст.13 Закону України "Про транспорт" встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

З урахуванням наведених вище норм, зважаючи на те, що відповідальність за збереження вантажу покладена саме на Експедитора, в тому числі за дії третіх осіб, суд приходить до висновку, що позивач є особою, відповідальною за завдані ТОВ "Красота і здоровя" збитки, що виникли внаслідок пожежі транспортного засобу.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про пожежну безпеку", забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

Статтями 5, 6 зазначеного вище Закону передбачені обов'язки підприємств, установ та організацій та громадян щодо забезпечення пожежної безпеки.

Згідно п.10.1. Договору страхування, у разі визнання події страховим випадком, страховик сплачує страхове відшкодування за завдані збитки безпосередньо страхувальнику після фактичної оплати страхувальником або його представником претензій, отриманих від третіх осіб (страхувальник зобовязаний попередньо узгоджувати зі страховиком свої рішення щодо врегулювання претензії - п.п.10.1.1.), або ж безпосередньо третім особам, які заявили претензії страхувальнику (на вимогу страхувальника та за умови надання ним страховику всіх необхідних претензійних документів - п.п.10.1.2.).

Судом було встановлено, що 07.10.2010р. позивачем оплачено ТОВ "Красота і здоровя" простим векселем на суму 1714674,00 грн. за завдану шкоду.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 26.09.2003р. N 269, простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму.

Тобто, ТОВ "Красота і здоровя" прийняло зобовязання від позивача щодо сплати 1714674,00 грн. за завдану шкоду.

Про відшкодування третій особі - ТОВ "Красота і здоровя" збитків позивач повідомив відповідача повідомленням від 07.10.2010р., яке було надіслано цінним листом з описом на адресу Харківської обласної дирекції ВАТ "НАСК "Оранта".

Однак, лист позивача було повернуто відправнику у звязку із закінченням терміну зберігання, про що свідчить довідка відділення поштового звязку.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність в діях відповідача складу цивільного правопорушення, який складається з наявності реальних збитків, розмір яких підтверджений платіжними документами, договором, наявністю причинного звязку між діями відповідача, а саме неналежним виконання ним умов Договору в частині сплати страхового відшкодування, як це передбачено п. 10.1. Договору страхування у встановлений Договором строк та заподіянням збитків, а також наявністю вини, відсутність якої не доведена відповідачем

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем не надано обґрунтованих заперечень проти позову, суд визнав позовні вимоги позивача в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 1952474,42 грн. належно обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

В матеріалах справи міститься клопотання позивача про залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних та річних, заявлене під час попереднього розгляду справи.

Враховуючи, що під час нового розгляду даної справи позивач не відмовився від даного клопотання, та приймаючи до уваги, що в матеріалах справи відсутній повний та обґрунтований розрахунок заявлених до стягнення пені, інфляційних та річних, суд вважає за необхідне залишити позов в цій частині позовних вимог без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем надано докази виконання в примусовому порядку рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2010р. по справі № 57/201-10, яким дані позовні вимоги також були задоволені в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 1952474,42 грн., накази на виконання даного рішення не видавати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 16, 22, 526, 611, 614, 623, 629, 979, 1166, 1173 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 193, 198, 216, 218, 224, 225, 308, 310, 314 Господарського кодексу України, ст. 52 Закону України "Про автомобільний транспорт", Законами України "Про транспорт", "Про пожежну безпеку", "Про транспортно-експедиторську діяльність", ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", ст.ст. 1, 6, 16, 22, 25, 26 Закону України "Про страхування", ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 44 Закону України "Про охорону праці", "Правилами охорони праці на автомобільному транспорті", ст.ст. 1, 4, 12, 15, 25, 33, 34, 43, 47-49, п. 5 ч. 1 ст.81, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні заяви позивача про відкладення розгляду справи відмовити.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (код ЄДРПОУ: 00034186; 01032, м.Київ, вул.Жилянська, 75) в особі Харківської обласної дирекції НАСК "Оранта" (код ЄДРПОУ: 02310265; 61166, м.Харків, вул.Новгородська, 11-А) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61202, АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер: НОМЕР_8) - суму страхового відшкодування в розмірі 1954274,42 грн., 19542,74 грн. держмита та 224,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Іншу частину позовних вимог залишити без розгляду.

Наказ на виконання рішення суду не видавати.

Суддя Шатерніков М.І.

Повне рішення складено "22" липня 2011 року.