Рішення № 17287885, 18.07.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.11 Справа № 19/63/2011

Суддя Косенко Т.В., за участю секретаря судового засідання Хухрянської І.В., розглянув матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрнафко”, м.Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргумент-Ойл", м.Лисичанськ Луганської області

про стягнення 233380 грн. 96 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача представник не прибув;

від відповідача ОСОБА_1, представник за довіреністю № б/н від 13.08.2009.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на його користь заборгованості у сумі 188400,00 грн., 3 % річних у сумі 1906,92 грн., інфляційних нарахувань у сумі 8248,79 грн., витрат у вигляді сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 14825,25 грн., моральних збитків у розмірі 20000,00 грн.

В судових засіданнях від 22.06.2011 та 05.07.2011, на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України, були оголошені перерви.

22.06.2011 представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просить позовні вимоги задовольнити частково в розмірі 188400,00 грн., оскільки відсутні правові підстави для застосування до нього будь-якої відповідальності за порушення прийнятих на себе зобов”язань за договором № 003/НП-2010 від 19.01.2010 і додаткової угоди № 36 від 22.12.2010, у тому числі і стягнення моральної шкоди.

Позивач не скористався наданим йому правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечив участі повноважного представника у судовому засіданні, хоча був належним чином повідомлений про час і місце проведення розгляду справи, про що свідчить його власноручний підпис на бланку запису про оголошення перерви в судовому засіданні 05.07.2011.

Неприбуття у судове засідання позивача не перешкоджає розгляду спору по суті, згідно положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається по наявних у ній матеріалах.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, який прибув у судове засідання, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Аргумент-Ойл” (постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Укрнафко” (покупець, позивач) 19.01.2010 був укладений договір поставки нафтопродуктів № 003/НП-2010, за умовами якого постачальник зобов”язується передати нафтопродукти (далі товар) у власність покупця, а покупець зобов”язується прийняти й оплатити товар на умовах договору (п.1.1 договору).

Відповідно п.1.2 договору асортимент, кількість, ціна та умови поставки товару узгоджуються сторонами у додаткових угодах, які є невід”ємною частиною договору.

Як вбачається з п.2.3 договору сторони домовились, що товар належить поставці після підписання сторонами додаткових угод по кожній партії товару, де у обов”язковому порядку зазначаються: ціна товару, умови його поставки та оплати.

Товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості у відповідності з умовами договору та додаткових угод до нього, а також згідно паспорту якості, виданому виробником. Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі постачальником товару вантажоперевізнику або вантажовідправнику покупця, або покупцю в залежності від базису поставки товару закріпленого у відповідній додатковій угоді до договору та підтверджується відповідною відміткою в залізничній або товарно-транспортній накладній (п.2.4 договору).

Відповідно до умов п.4.1 договору покупець зобов'язався оплачувати вартість товару на умовах 100% передплати на рахунок продавця.

Підставою для оплати є договір та додаткова угода, а також рахунки-фактури (п.4.2 договору).

Розрахунки здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Зобов'язання по оплаті товару вважаються виконаними покупцем в момент зарахування грошових коштів за оплату товару на поточний рахунок постачальника (п.4.3 договору).

22.12.2010 між сторонами був укладений додаток № 36 до договору, за умовами якого згідно умов договору постачальник поставляє покупцю товар - дизпаливо у кількості 60,000 тон на загальну суму 488400,00 грн.

Відповідно до п.4 додатку платежі за додатком за партію товару, яка відвантажується постачальником за реквізитами покупця, здійснюється покупцем на р/рахунок постачальника протягом одного банківського дня.

На підставі зазначеної угоди відповідач направив рахунок, який позивач оплатив у повному обсязі шляхом безготівкового перерахування 488400,00 грн. на розрахунковий рахунок відповідача платіжним дорученням № 2538 від 23.12.2010.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з приписів ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 538 Цивільного кодексу України передбачає, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Однак, відповідач свої договірні зобов”язання не виконав, дизельне паливо не поставив та заявив про неможливість здійснення цієї поставки.

Відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплачених товарів або повернення суми попередньої оплати.

11.01.2011 позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення перерахованих коштів, з причини невиконання умов договору останнім.

Відповідач, на підставі вимоги, повернув 300000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3 від 13.01.2011 на 200000,00 грн. та платіжним дорученням № 20 від 08.03.2011 на 100000,00 грн. Тобто заборгованість відповідача перед позивачем з неповернутої суми передплати за товар складає 188400,00 грн.

Порушенням зобовязання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання, тобто неналежне виконання.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений до говором або законом.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

В листі N 62-97р від 03.04.1997 Верховний Суд України надає рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, з яких вбачається, що для визначення індексу за любий період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

У випадках, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається із внесків, які зроблені у різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

Позивач правомірно нарахував суму 3% річних за період з 19.01.2011 по 10.05.2011, яка складає 1906,92 грн., та інфляційні витрати, період яких буде складати з лютого по квітень 2011 року, а сума 6862,78 грн., оскільки позивач при розрахунку допустився помилки, розраховуючи індекс інфляції за кожен день. Тобто в задоволенні вимог стосовно стягнення інфляційних витрат у розмірі 1386,01 грн. слід відмовити за необгрунтованістю.

Відповідно до п.5.1 договору у випадку невиконання або неналежного виконання будь-якою зі сторін своїх зобов”язань по договору, винна сторона відшкодовує іншій стороні всі збитки або понесені витрати, які виникли у зв”язку з цим. Факт понесених витрат або виникнення збитків та їх зв”язок з невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов”язань винною стороною підтверджується відповідними документами.

Відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Позивач посилається на те, що внаслідок несумлінних дій відповідача, він зазнав додаткових витрат у вигляді сплати відсотків за користування кредитом, кошти якого було використано для розрахунків на виконання умов додаткової угоди № 36 від 22.12.2010 до договору поставки № 003/НП-2010 від 19.01.2010. Загальний розмір витрат у вигляді сплати відсотків за користування кредитом складає 14825,25 грн.

Так, відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Так, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є обєктивна сторона, яку утворюють: наявність збитків у майновій сфері кредитора; протиправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобовязання; причинний звязок між протиправними діями боржника та збитками.

Важливим елементом обєктивної сторони правопорушення є причинний звязок між збитками, які виникли у кредитора, та протиправними діями боржника, які виражені у порушенні ним взятих на себе зобовязань.

Як вбачається з розділу 4 "Цільове використання овердрафту" договору овердрафтного кредитування № 1951/2010-о від 26.07.2010 овердрафт надається позичальнику для поповнення оборотних (обігових) коштів в межах статутних цілей діяльності позичальника, на здійснення яких позичальник має право відповідно до чинного законодавства України, і кредитування яких не заборонено чинним законодавством України та цим договором.

Позивачем не надано належних доказів щодо наявності факту використання коштів за договором овердрафтного кредитування № 1951/2010-о від 29.07.2010 саме для виконання своїх зобов"язань за договором поставки нафтопродуктів № 003/НП-2010 від 19.01.2010, до того ж не надано документального підтвердження розміру сплачених відсотків за користування кредитними коштами, тобто неможливо встановити розмір понесених позивачем витрат, в договорі поставки нафтопродуктів також жодних посилань на договір овердрафтного кредитування № 1951/2010-о від 29.07.2010 не вбачається.

Крім того, з огляду на зазначені вище норми законодавства, додаткові витрати нібито понесені позивачем у вигляді сплати відсотків за користування кредитом не підпадають під поняття додаткових витрат у розумінні ст.225 Господарського кодексу України.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи суд вважає вимоги позивача щодо стягнення витрат у вигляді сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 14825,25 грн. необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Крім іншого, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрнафко" повідомило, що мало певні зобов"язання перед контрагентами, від виконання яких довелось відмовитись внаслідок зриву договору поставки дизельного палива та відсутності оборотних коштів. Зазначені зв"язки напрацьовувались не один рік і свої зобов"язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрнафко" виконувало завжди своєчасно. Як зазначив позивач, внаслідок порушення заздалегідь запланованої та узгодженої роботи був скасований ряд угод про наміри і ряд контрагентів відмовився з ним співпрацювати. Також у нього виникли проблеми пов"язані зі своєчасністю погашення банківського кредиту, що сприяло погіршенню іміджу підприємства як надійного ділового партнера. Внаслідок чого, при зверненні до банку з проханням про надання додаткового кредиту, йому було відмовлено. Таким чином позивач зазнав значних моральних збитків, які виражаються у втратах немайнового характеру, пов"язаних з приниженням його ділової репутації, внаслідок дій спрямованих на зниження престижу та підриву довіри до його діяльності. Моральні збитки нанесені Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрнафко" позивач оцінив у суму 20000,00 грн., яку просить стягнути з відповідача.

Статтею 94 Цивільного кодексу України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Згідно з ч.1 ст.201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів (пункти 5 і 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 № 01-8/184 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію").

Відповідно до ст.277 Цивільного кодексу України особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації; спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Тобто цією нормою встановлюється презумпція недостовірності негативної інформації про особу.

У п.15 постанови Пленуму зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Стаття 23 Цивільного кодексу України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв”язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров”я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв”язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім”ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв”язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, враховується ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 1 ст.1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Відповідно до положень цієї статті, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Підприємство чи організація має право вимагати відшкодування моральної шкоди відповідно до ст.ст.23, 1167 Цивільного кодексу України і інших законодавчих актів, а саме Закону України «Про інформацію», Закону України «Про авторське право і суміжні права», Закону України «Про режим іноземного інвестування».

До позову не надано доказів завдання відповідачем моральної шкоди, ніяких відомостей, що не відповідають дійсності, або викладені неправдиво, які порочать репутацію позивача, або завдають шкоду його інтересам, приниженням його ділової репутації, тобто привели до моральних страждань, відповідачем поширено не було. Розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи - заподіювача шкоди, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача, але позивач не надав до суду таких доказів.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а також заперечень на них господарський суд дійшов до висновку стосовно того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту завдання йому моральних збитків.

Відповідно до ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В силу ст.ст. 33, 42, 43 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вказані положення, позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду певні докази допущення відповідачем порушень. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачем, на останнього покладається обовязок їх спростування.

За вказаних обставин, вимоги позивача підлягають до задоволення частково.

Судові витрати покладаються на сторін відповідно задоволеним вимогам, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 18.07.2011 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрнафко”, м.Харків, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Аргумент-Ойл”, м.Лисичанськ Луганської області задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Аргумент-Ойл”, Луганська область, м.Лисичанськ, вул.Свердлова, б.434, кв.29, код 35689591 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрнафко”, м.Харків, вул.Велика Гончарівська, б.6, код 30427998 заборгованість у розмірі 188400 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 1906 грн. 92 коп., інфляційні нарахування в розмірі 6862 грн. 78 коп., витрати по сплаті державного мита у сумі 1971 грн. 70 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 199 грн. 38 коп., видати наказ позивачу.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 25.07.2011

Суддя Т.В. Косенко