Рішення № 17287427, 18.07.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.11 Справа № 8/5009/3493/11

Суддя Попова І.А.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Риа-Транс” (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 87, кв. 53)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “НМП-2009” (69002, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, 51, кв. 10)

про визнання недійсним договору поставки № 15/02-10 від 15.02.2010 р.

Суддя Попова І.А.

Представники:

від позивача:ОСОБА_1., дов. № 14 від 10.06.2011 р.

від відповідача: не з'явився

Розглядаються позовні вимоги про визнання недійсним договору поставки № 15/02-10 від 15.02.2010 р.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 18.07.2011 р.

Позивач підтримує вимоги з підстав, викладених в позові. В обґрунтування вимог зазначає, що 15.02.2010 р. ТОВ «Риа-Транс»укладено договір поставки № 15/02-10 з ТОВ «НМП-2009», згідно з яким відповідач зобовязався поставити в порядку та на умовах, визначених даним договором, а позивач прийняти та оплатити товар, найменування і кількість якого визначається рахунками-специфікаціями. З 1 листопада по 10 грудня 2010 р. Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м. Запоріжжя проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 21.11.2007 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої складено акт № 4301/2305/35553736 від 15.12.2010 р. Згідно з актом ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя зміст договору поставки № 15/02-10 від 15.02.2010 р., укладеного позивачем та відповідачем, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України. Крім цього, податковим органом зазначено, що договір вчинено без наміру створення правових наслідків, передбачених самим договором, в результаті чого він є фіктивним правочином. Відповідно до ст. 203, 215, 228, 234 ЦК України позивач просить визнати недійсним договір поставки № 15/02-10 від 15.02.2010 р.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, не скористався правом надати відзив на позов, представник відповідача в судове засідання за викликом не зявився. Про час та місце судового засідання відповідача повідомлено належним чином. Згідно до п. 3.6 роз'яснень президії ВГСУ від 18.09.1997 р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Відповідні процесуальні документи надіслані згідно з поштовими реквізитами учасників процесу. Ухвалу від 20.06.2011 р. про порушення провадження по даній справі відповідачем отримано 25.06.2011 р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, наявне в матеріалах справи.

Згідно до ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Заслухавши представника позивача, дослідивши додані матеріали, суд знаходить позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню внаслідок наступного:

Предметом спору у даній справі є договір поставки № 15/02-10 від 15.12.2010 р., про недійсність якого заявлено товариством «Риа-Транс». За умовами даного договору постачальник (відповідач по справі) зобовязався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупця (позивача по справі) товар, визначений у п. 1.2 даного договору, а покупець зобовязався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити визначений товар.

Згідно Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»(з наступними змінами та доповненнями) якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду слід керуватися правилами статті 2 ГПК України. Крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

Позивач жодним чином не обґрунтував та не навів доводів на підтвердження порушення його прав або охоронюваних законом інтересів внаслідок укладання оспорюваної угоди.

Підставами визнання договору № 15/02-10 недійсним позивач зазначає наявність обставин, встановлених ст. 203, 215, 228, 234 ЦК України.

Статтею 234 ЦК України визначені правові наслідки фіктивного правочину. За визначенням зазначеної норми закону фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Зробивши посилання на фіктивність договору № 15/02-10, позивач разом з тим заявляє, що в рамках даного договору за замовленням позивача, відповідач поставив товар на суму 448269,61 грн. Тобто, при укладенні договору поставки № 15/02-10 від 15.02.2010 р. сторони мали намір створити правові наслідки, які обумовлювалися цим договором, оскільки товар відповідачем був поставлений позивачу. Таким чином, позивач не довів наявність умислу сторін договору на вчинення його без наміру створення правових наслідків, свій умисел заперечує. Що стосується акта перевірки ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя від 15.12.2010 р. та викладених у ньому висновків (з посиланням на акт перевірки від 21.08.2010 р., складений ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя), суд зазначає наступне: законодавство розмежовує види недійсності правочинів: нікчемні якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Відповідно до ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно п. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересований особи та не відноситься законодавством до нікчемних правочинів.

Також з посиланням на акт перевірки ДПІ у Комунарському районі від 15.12.2010 р. позивач зазначає про нікчемність договору № 15/02-10 від 15.02.2010 р., оскільки він порушує публічний порядок, так як був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, що в силу приписів ст. 228 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України тягне його недійсність.

З цього приводу суд зазначає наступне:

Як зазначено у вищеназваних розясненнях ВАС України відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

На час укладання оспорюваного договору поставки від 15.02.2010 р. стаття 228 ЦК України діяла в наступній редакції: «Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.».

В пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначено, що нікчемними є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Позивач заперечує укладання ним оспорюваного договору з метою порушити публічний порядок та всупереч моральним засадам суспільства. Не надано ним таких доказів і щодо мети укладання угоди іншою стороною товариством «НМП-2009». При цьому суд зазначає, що статтею 207 ГК України господарське зобов'язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не визначено, як нікчемне, а віднесено до оспорюваних з відповідними правовими наслідками, передбаченими ст. 208 ГК України з урахуванням вини сторін у недійсному зобовязані.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки товариство «Риа-Транс»заперечує як укладання з його боку фіктивного правочину, так і наміру порушити публічний порядок укладанням договору поставки, одночасно не надало доказів таких обставин та намірів і щодо іншої сторони угоди товариства «НМП-2009», суд не знаходить доведеними та обґрунтованими вимоги про визнання недійсним договору з зазначених у позові підстав.

В задоволенні позову відмовляється.

Судові витрати відносяться на позивача.

На підставі викладеного, ст. ст. 215, 228, 234 ЦК України, ст. 207 ГК України, керуючись ст. ст. 49, 75, 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя І.А. Попова

Рішення підписано 21 липня 2011 року.