Постанова № 1728524, 11.06.2008, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.08 р. Справа № 29/221а

м. Донецьк, вул. Артема, 157, к. 223

Суддя господарського суду Донецької області Гончаров С.А.

при секретарі судового засідання Говор О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою Приватного підприємства „Албір” м. Маріуполь

до відповідача: Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 22.06.2006 року № 0000052344/0

Позивач, Приватне підприємство „Албір”, звернувся до суду з позовною заявою до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 22.06.2006 року № 0000052344/0.

Ухвалою суду від "10" липня 2006 року було відкрито провадження у адміністративній справі № 29/221а.

Ухвалою від 16.08.2006р. закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 29/221а та справу призначено до судового розгляду.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що спірне податкове повідомлення-рішення є незаконним та підлягає визнанню недійсним. При цьому, позивачем зазначено, що у відповідності до п. 6.2. ст. 6 Закону України „Про ПДВ” при експорті послуг, супутніх експорту товару, ставка ПДВ складає „0” відсотків від бази оподаткування, та Закон не обмежує коло осіб, які можуть здійснювати експорт супутніх послуг та застосовувати нульову ставку ПДВ. Що стосується застосування ставки 0% при оподаткуванні безпосередньо послуг позивача за транспортно-експедиційного обслуговування експортних вантажів, то, на думку позивача, вартість послуг є комісійною винагородою та у відповідності до ст. 274 Митного кодексу України, була включена у загальну митну вартість експортованих товарів, що унеможливлює можливість застосування ставки ПДВ 20%.

Позивач вважає дії відповідача по донарахуванню сум ПДВ за ставкою 20% додатково до вартості наданих підприємством супутніх послуг незаконними, оскільки оподатковувані операції позивача, виконані за договором для замовників-нерезидентів, не підпадають під дію пунктів 5.1. та 5.2. Закону України „Про ПДВ”.

Також, позивач вважає таким, що не спирається на закон, твердження відповідача про те, що до супутніх послуг може застосовуватись нульова ставка ПДВ тільки у експортера товарів, а не у того, хто їх безпосередньо надає. Позивач стверджує, що достатнім доказом включення вартості послуг позивача у загальну митну вартість експортованих товарів, що дає право застосування нульової ставки ПДВ, є дані відповідних граф вантажних митних декларацій, оформлених при експорті товарів, що обслуговуються підприємством.

Позивачем надані до суду пояснення по справі від 29.09.2006 року, відповідно до яких позивачем зазначено, що ним було правомірно застосовано ставку 0% при оподаткуванні вартості послуг ДП „Маріупольський морський торгівельний порт” та ТОВ „СРЗ”, оскільки позивач як експедитор, ДП „Маріупольський морський торгівельний порт” та ТОВ „СРЗ” як особи, які за допомогою своїх основних фондів безпосередньо виконують роботи з перевалки вантажів, є учасниками одних правовідносин у сфері транспортного обслуговування експортних вантажів та, оскільки закон прямо надає експедитору право залучати для виконання своїх зобов’язань за зовнішньоекономічними контрактами будь-які транспортні підприємства та за зовнішньоекономічними контрактами, зобов’язаною особою є позивач, то саме він, як безпосередній експортер супутньої послуги, повинен застосовувати ставку 0 % при оподаткуванні операції з поставки послуги нерезиденту.

Позивач стверджує, що за описаними у акті відповідача господарськими операціями позивачем було в повному обсязі сплачено податок на додану вартість за ставкою 20%, сплачені суми ПДВ було взято у податковий кредит, виходячи з вимог п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про ПДВ”.

Щодо правомірності віднесення наданих послуг до категорії „супутні послуги” у розумінні п. 1.14. Закону України „Про ПДВ”, позивачем пояснено, що єдиним критерієм можливості застосування нульової ставки є віднесення відповідних видів послуг до супутніх послуг за нормами митного законодавства, із роз’яснення Маріупольської митниці вбачається, що позивачем правомірно включено відповідні витрати у митну вартість експортного вантажу. Крім того, на думку позивача, ним було правомірно включено до складу супутніх послуг оплату послуг позивача як експедитора, оскільки позивачем отримано комісійну винагороду, навіть виходячи з сутності договору комісії як правової категорії.

Відповідач, згідно із запереченнями на позовну заяву (вих.. № 25453/10/10 від 24.07.2006 року) проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивач не здійснював супутні послуги, визначені в ч. 2 ст. 274 Митного кодексу України, а відповідно до вимог договорів, здійснювало лише транспортне-експедиційне обслуговування вантажів, контроль за здійсненням технології перевантажувальних робіт, та, враховуючи, що послуги з навантаження, розвантаження, транспортування, експедирування, страхування, порти та інші підприємства здійснюють обслуговування товарів, що експортуються, а не здійснюють безпосередньо експорт таких товарів, право на застосування нульової ставки до операцій з надання перерахованих та подібних їх послуг, відсутнє.

Відповідач наполягає на тому, що при наданні послуг, місце поставки яких з огляду на п.п. 6.5. ст. 6 Закону України „Про ПДВ”, визначено на митній території України, вартість таких послуг включається в базу оподаткування та оподатковується у загальновстановленому порядку за ставкою 20%.

Крім того, як пояснює відповідач, приписами п.п. 6.5. ст. 6 Закону України „Про ПДВ” передбачається, що ставка „0” відсотків до бази оподаткування застосовується саме на експорт товарів та супутніх такому експорту послуг, тобто аналіз зазначеної норми свідчить про те, що і експорт товарів, і експорт послуг повинні здійснюватись одночасно та однією особою (експортером), тобто, надання послуг (супутніх послуг) без здійснення експортером одночасно експорту товарів, не є підставою для застосування ставки „0” відсотків.

Ухвалою суду від 16.08.2006р. провадження у справі було зупинено до надання сторонами відомостей про прийняття (повернення) касаційної скарги по справі №31/206а.

Ухвалою від 19.05.2008 року провадження у справі поновлено.

У судовому засіданні судом досліджені надані сторонами документи: податкове повідомлення-рішення від 22.06.2006 року № 0000052344/0, акт перевірки від 16.06.2006 року № 909/23-7/31317706, податкові декларації з податку на додану вартість, розрахунки суми бюджетного відшкодування, заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, довідки, направлення на перевірку, договори, вантажні митні декларації, рахунки, правовстановлюючі документи позивача, постанова господарського суду Донецької області від 18.09.2006 року по справі № 31/206а, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 07.11.2006 року по справі № 31/206а, ухвала Вищого адміністративного суду України від 08.04.2008 року № К-37188/06.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

В період з 21.04.2006 по 04.05.2006 року, з 06.06.2006 по 15.06.2006 року відповідачем було проведено позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за період: січень, лютий, березень, квітень 2006р.

За результатами перевірки відповідачем зроблені висновки про порушення позивачем:

- п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1 п.7.7, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, внаслідок чого встановлено завищення суми бюджетного відшкодування в 467165грн., у тому числі по періодах: січень 2006р. – 265513,00 грн., лютий 2006р. – 53086,00 грн., березень 2006р. – 42281,00 грн., квітень 2006р. – 106285,00 грн.;

- п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 Закону України “Про податок на додану вартість”, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 192757,00 грн., у тому числі по періодах: січень 2006р. – 73835,00 грн., лютий 2006р. –44716,00 грн., березень 2006р. – 40394,00 грн., квітень 2006р. – 33812,00 грн.

Зазначені висновки відображені відповідачем у акті № 909/23-7/31317706 від 16.06.2006р. (надалі – акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем було складено та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення від 22.06.2006 року № 0000052344/0, яким на підставі на п.п. „б” п.п.4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість в розмірі 385514,00 грн., в тому числі: за основним платежем – 192757,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 192757,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Приватним підприємством “Албір” на підставі укладених з нерезидентами договорів про транспортно-експедиційне обслуговування від 04.11.2003р. №22-11/03, від 06.04.2004р. № 07-04/04 від 01.07.2005р. № 01-07, від 03.02.2006 року № 1/02-06 та на підставі договору доручення від 01.10.2004р. №18-10/04 в період за січень-квітень 2006р. були надані нерезидентам: “Metcoal S.A.” (Женева, Швейцарія), фірмі „ALLIED CARBON LLP” (Великобританія), “Veraco LLC” (США), компанії „CHEMFERT LTD”, фірмі “FERROCHEM” (Швейцарія) послуги з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів.

З метою виконання своїх зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами позивач укладав договори на проведення робіт з навантаження та перевантаження вантажів з резидентами України - Державним підприємством “Маріупольський морський торговий порт” (м. Маріуполь): від 23.12.2004р. № 25-6/106/12, від 23.12.2004р. № 25-6/106/14, від 21.09.2005р. №25-6/106/11 та з Товариством з обмеженою відповідальністю “СРЗ” (м.Маріуполь): від 26.02.2004р. № 33.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або Інших вантажів.

Транспортно-експедиторська послуга є за своїм змістом роботою, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Учасниками транспортно-експедиторської діяльності є клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Приватним підприємством від свого імені, але за дорученням і за рахунок контрагентів-нерезидентів було укладено з підприємства-резидентами України договори про надання послуг з навантаження та перевантаження товарів, що згідно до ст.1011 Цивільного кодексу України є комісійною діяльністю.

Відповідно до п.1.14 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” супутні послуги - це послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купІвлі-продажу або міни, відповідно до ст. 274 Митного кодексу України, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:

а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України;

б) комісійні та брокерські винагороди;

в) ліцензійні та інші платежі за використання об’єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

З огляду на вищезазначені норми послуги з навантаження та перевантаження товарів є послугами, супутніми експорту.

Згідно п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить “0” відсотків до бази оподаткування.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач надавав послуги, супутні експорту товарів і на законних підставах застосовував нульову ставку оподаткування.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.11.2006 року по справі № 31/206а (залишеним без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.04.2008 року № К-37188/06) визнано недійсним податкове-повідомлення-рішення Жовтневої МДПІ м. Маріуполя від 22.06.2006р. №0000042344/0, яке було винесене на підставі акта від 16.06.2006р. №909/23-7/31317706 та яким на підставі на п.п. „б” п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”№2181-ІІІ від 21.12.2000р., п.1.14 ст.1, п.6.2 ст.6, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі за декларацією з ПДВ за січень 2006р. в сумі 265513грн., за лютий 2006р. в сумі 53086грн., за березень 2006р. в сумі 42281грн., за квітень 2006р. 106285грн. на загальну суму 467165грн.

Як вбачається із зазначеної постанови, судом, при розгляді справи № 31/206а досліджувались ті ж самі обставини, що є предметом дослідження у справі № 29/221а, та судом було встановлено, що послуги з навантаження та перевантаження товарів є послугами, супутніми експорту.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи викладене, визначення відповідачем позивачу суми податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 192757,00 грн., є безпідставним та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Безпідставність визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість обумовлює безпідставність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 192757,00 грн.

З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 22.06.2006 року № 0000052344/0 суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.1, 6 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст. 1 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність”, ст.1011 Цивільного кодексу України, ст. 274 Митного кодексу України, ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 72, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 пунктами 6,7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ

Позовні вимоги Приватного підприємства „Албір” до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 22.06.2006 року № 0000052344/0 – задовольнити.

Визнати повністю недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 22.06.2006 року № 0000052344/0.

Присудити Приватному підприємству „Албір”, м. Маріуполь, з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання повного тексту постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Гончаров С.А.