Рішення № 17285133, 15.07.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2011 р. Справа № 5023/4985/11

вх. № 4985/11

Суддя господарського суду Присяжнюк О.О.

при секретарі судовогозасідання Стрижак О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1., довіреність б/н від 05.05.2011 року

відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 01.07.2011 року

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Беліал", м. Київ

до Закритого акціонерного товариства "Науково дослідний інститут "Техностандарт", м. Харків

про визнання недійсним договору

та за зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства "Науково дослідний інститут "Техностандарт", м. Харків

до Приватного підприємства "Беліал", м. Київ

про визнання дійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору № 22/10-10 від 01.11.2010 року, укладеного між Приватним підприємством "Беліал" та Закритим акціонерним товариством "Науково дослідний інститут "Техностандарт".

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд задовольнити позов.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні заперечує проти позову.

Закрите акціонерне товариство "Науково дослідний інститут "Техностандарт" 11.07.2011 року звернулося до суду із зустрічним позовом до Приватного підприємства "Беліал" про визнання договору № 22/10-10 від 01.11.2010 року дійсним. який був прийнятий судом для сумісного розгляду з первісним позовом.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між Приватним підприємством "Беліал" та Закритим акціонерним товариством "Науково дослідний інститут "Техностандарт" був укладений договір № 22/10-10 від 01.11.2010 року.

Згідно п. 1.1. зазначеного договору - по договору виконання робіт, що відшкодовуються виконавець зобов'язався по завданню замовника виконати роботи за темою: «Розробка верифікаціонних прикладів розрахунків навантажуючи факторів та верифікація розрахунку пошкодження РУ блоків № 1,2 ОП РАЕС, Створення баз даних проектних режимів експлуатації енергоблоку з РУ В-213 для відновлення даних по пошкодженню блоків № 1,2 ОП РАЕС, Розробка сервісних електронних баз даних у рамках реалізації системи діагностики залишкового усталостного ресурсу (СДОР).

Відповідно до пункту 1.2. договору склад, етапи, строки виконання робіт та звітні документи визначаються календарним планом (додаток №1 до договору).

Вартість робіт передбачена п. 2,1 договору та складає з ПДВ 6 900 600,00грн.

Згідно складених сторонами Актів, засвідчені копії яких залучені до матеріалів справи, виконавцем виконані роботи по договору № 22/10-10 від 01.11.2010 року на загальну суму 6 900 600,00грн.

Згідно платіжних доручень та Актів прийому-передачі векселів, копії яких долучені до матеріалів справи, сплата за продукцію була проведена на загальну суму 6 900 600,00 грн..

Між тим, позивач за первісним позовом наголошує, що зазначений договір № 22/10-10 від 01.11.2010 року, його предмет передбачений актами цивільного законодавства та не відповідає загальним засадам цивільного законодавства у розумінні ст. 6 Цивільного кодексу України.

Так, згідно умов вищезазначеного договору позивач виконав роботи за відповідною темою, що передбачена п. 1.1, та зазначений договір не регламентований ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України, ні іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, позивач за первісним позовом вважає, що укладений договір № 22/10-10 від 01.11.2010р. суперечить ст. 6 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що укладені договори повинні відповідати актам цивільного законодавства чи відповідати загальним засадам цивільного законодавства. Як наслідок, укладений договір № 22/10-10 від 01.11. 2010р. є незаконним, та підлягає визнанню недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що 03.11.2010 року була укладена додаткова угода до договору № 22/10-10 від 01.11.2010р., якою сторони передбачили, що способом захисту сторони, право якої порушено, є предявлення позову про визнання правочину дійсним.

Згідно ст.. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковими.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а згідно ч. 2 вказаної статті суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобовязується на свій ризик виконувати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Отже, договір № 22/10-10 від 01.11.2010р., є договором підряду в контексті положень Цивільного кодексу України, хоча сторони й не визначили його як договір підряду.

Суд також зазначає, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Тому зазначений договір по своїй суті є договором підряду, положення якого передбачені актами цивільного законодавства, а також відповідають загальним засадам цивільного законодавства.

В свою чергу ст. 638 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони досягли згоди з істотних умов щодо виконання, прийняття та оплати за роботи.

З матеріалів справи вбачається, що згідно актів прийому-передачі виконаних робіт позивачем виконані роботи, а відповідачем зазначені роботи прийняті та сплачені. Відповідачем на підставі платіжних доручень, копії яких містяться в матеріалах справи, сплачено 3859354,00 грн., на залишок суми видані прості векселі, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі векселів на суму 3041246,00 грн., копії яких також містяться у матеріалах справи.

Відповідно до п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України договір № 22/10-10 від 01.11.2010 року були спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Отже, договір № 22/10-10 від 01.11.2010р укладений з додержанням вимог законодавчих та нормативних актів України та є дійсним.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає первісний позов ПП "Беліал" необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Зустрічні позовні вимоги ЗАТ "НДІ "Техностандарт" відповідають вимогам чинного законодавства, їх обґрунтованість підтверджена матеріалами справи.

У відповідності зі ст.49 ГПК України суд вважає необхідним витрати по сплаті державного мита у сумі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. покласти на відповідача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст.8 Конституції України, ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Зустрічний позов задовольнити.

Визнати договір № 22/10-10 від 01.11.2010 року дійсним.

Стягнути з Приватного підприємства "Беліал" (03040 м. Київ, вул. Бурмістенко, буд .11, кім. 1, ЄДРПОУ 35509891, р/р 26006009811001 в Київській Філії ПАТ "КБ "ПІВДЕНКОМБАНК" МФО 320876) на користь Закритого акціонерного товариства "Науково дослідний інститут "Техностандарт" (61002, М. Харків, вул. Дарвіна, буд. 37, кв. 1, код ЄДРПОУ 32674865) витрати по сплаті державного мита у сумі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Присяжнюк О.О.

Повний текст рішення підписаний ___ липня 2011 року.