Постанова № 17283180, 20.07.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2011 р. Справа № 08/150-10 Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого - судді Козир Т.П.,

суддів: Малетича М.М.,

Прокопанич Г.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2011р. у справі № 08/150-10 господарського суду Харківської області за позовом Приватного підприємства “Єлізарівське” до Комунального підприємства “Харківське міське бюро технічної інвентаризації”, Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, Харківської міської ради про визнання права власності та зобовязання вчинити дії,

за участю представників:

Заявника: не зявився,

Позивача:ОСОБА_1, дов. № 1 від 10.01.2011р., Барабаш Д.А. директор,

Відповідача 1: не зявився,

Відповідача 2: не зявився,

Відповідача 3: ОСОБА_2, дов. № 08-11/105/2-11 від 10.01.2011р.

В с т а н о в и в :

Приватне підприємство “Єлізарівське” (далі ПП “Єлізарівське”, Позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства “Харківське міське бюро технічної інвентаризації” (далі МБТІ, Відповідач 1), Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради (далі Управління, Відповідач 2) про визнання права власності на нежитлову будівлю, літ. “А-1”, загальною площею 373,9 м2, яка знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Єлізарова, 79.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Після скасування прийнятих судових рішень постановою Вищого господарського суду України від 20.10.2010р., справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду даної справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2010р. до участі у справі в якості іншого відповідача було залучено Харківську міську раду (далі Рада, Відповідач 3).

Крім того, Позивач уточнив свої позовні вимоги у справі та остаточно просив суд визнати за ним право власності на нежитлову будівлю, літ. “А-1”, загальною площею 373,9 м2, яка знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Єлізарова, 79, а також зобовязати МБТІ зареєструвати це нерухоме майно за ПП “Єлізарівське” на праві власності, а Раду видати відповідне свідоцтво про право власності.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.02.2011р. позов ПП “Єлізарівське”, з урахуванням уточнень, було задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2011р. рішення господарського суду Харківської області від 07.02.2011р. в частині зобовязання МБТІ зареєструвати нежитлову будівлю, літ. “А-1”, загальною площею 373,9 м2, яка знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Єлізарова, 79, та про зобовязання Ради видати Позивачу свідоцтво про право власності на це нерухоме майно, скасовано і прийнято нове рішення, яким у цій частині позовних вимог, відмовлено. В іншій частині, рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі, Інспекція держаного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області (далі Інспекція, Заявник), посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 331, 376, 392 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст. 10 Закону України “Про архітектурну діяльність” (далі ЗУ “Про архітектурну діяльність”), просить скасувати прийняті у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Представник Ради, у своєму письмовому відзиві, доводи та вимоги Заявника, викладені у касаційній скарзі, підтримав.

Разом з тим, представник Позивача, у своєму письмовому відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, просить залишити таку без задоволення, а оскаржувані судові рішення у даній справі без змін.

Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи викладені у касаційній скарзі, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 29.06.1994р. між Фондом міського майна Харківської міської Ради народних депутатів (Продавець) та організацією орендарів магазину “Єлізарівський” (Покупець) було укладено договір № 140-В купівлі-продажу нежитлового приміщення, орендованого організацією орендарів магазин “Єлізарівський” (далі Договір), згідно умов якого (п. 1.) Продавець продав, а Покупець викупив нежитлове приміщення площею 255,5 м2, яке знаходилось в оренді організації орендарів магазину “Єлізарівський” згідно з договором оренди майна № 26 від 21.12.1992р., розташоване за адресою: м.Харків, вул.Єлізарова, 79, оціночною вартістю 77804,3 тис. укр. крб., склад та вартість купованих фондів якого наведені у додатку № 2, який є невідємною частиною цього Договору.

Відповідно до Акту № 140-В прийому-передачі майна державного підприємства від 14.07.1994р. Продавець передав Покупцю майно нежитлове приміщення за адресою: м.Харків, вул.Єлізарова, 79, згідно з актом експертної оцінки вартістю 14991,175 тис. крб.

На підставі вказаного Договору Фонд міського майна Харківської міської Ради народних депутатів 14.07.1994р. видав організації орендарів магазину “Єлізарівський” свідоцтво № 140-В про право власності на вказане нежитлове приміщення площею 255,5 м2.

Згідно свідоцтва виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 14094625 від 10.08.94р. та свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) субєкта підприємницької діяльності-юридичної особи від 16.01.1997р. орендне підприємство магазин “Єлізарівський” було перереєстроване у Акціонерне товариство “Магазин “Єлізарівський”, правонаступником якого стало ПП “Єлізарівське”, що підтверджується п. 1.4. Статуту останнього.

Листом від 24.07.2009р. МБТІ повідомило ПП “Єлізарівське” про те, що при обстеженні 30.06.2009р. (згідно заказу № 2090107 на виготовлення технічного паспорту) було встановлено, що фактична площа нежитлової будівлі, літ. “А-1”, по вул.Єлізарова, 79, у м.Харкові складає 373,9 м2. Різниця у площі виникла у звязку з неврахуванням ряду приміщень підвалу та першого поверху під час проведення технічної інвентаризації вказаної будівлі 10.06.1993р.

Згідно технічного паспорту на будинок № 79 по вул. Єлізарова у м.Харкові, технічна характеристика вказаної будівлі станом на 10.06.1993р. становить: площа забудови 212,2 м2, обєм будівлі 1987 м3, площа нежитлових приміщень 255,5 м2, рік забудови 25.11.1993.

Відповідно до експертного висновку про оцінку вартості зазначеної будівлі магазину “Єлізарівський”, складеному у 1994 році, розрахунок оціночної вартості будівлі проводився виходячи з обєму приміщення 1987 м3. Залишкова вартість будівлі станом на 20.05.1994р., з урахуванням фізичного зносу, складає 14991 тис. крб., про що складений розрахунок залишкової вартості будівлі.

Згідно Акту від 04.03.2010р. Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради було проведено перевірку нежитлової будівлі, яке знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Єлізарова, 79, літ. “А-1”, з виходом на місце, в результаті якої було встановлено, що при складанні технічного паспорту МБТІ від 10.06.1993р. було допущено помилку у замірах і були пропущені ряд приміщень у підвалі та на першому поверсі, у результаті чого загальна площа була вказана 255,5 м2 замість фактичних 373,9 м2. Під час перевірки реконструкції не виявлено.

Вимогами ПП “Єлізарівське” у даній справі є визнання за ним права власності на нежитлову будівлю, літ. “А-1”, загальною площею 373,9 м2, яка знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Єлізарова, 79, а також про зобовязання: МБТІ зареєструвати це нерухоме майно на праві власності за ПП “Єлізарівське”, а Раду видати відповідне свідоцтво про право власності, з посиланням на ст.ст. 328, 334, 345, 392 ЦК України, і те, що за Договором купівлі-продажу нерухомого майна Позивачем було здійснено оплату будівлі обємом 1987 м3, тоді як її фактичний обєм складає 1946 м3, однак при виготовлені технічного паспорту спірної будівлі 10.06.1993р. було допущено помилку, як при складанні поверхового плану та підвалу, так і щодо визначення дійсної площі приміщень будівлі, розмір якої становить фактично 373,9 м2.

Суд першої інстанції, посилаючись на те, що згідно відповіді МБТІ за № 3020 від 29.07.2009р., при виготовленні технічного паспорту 10.06.1993р. на нежитлове приміщення по вул. Єлізарова, 79, були допущені помилки при складанні по-поверхового плану, а саме пропущені приміщення у підвалі та на першому поверсі, внаслідок чого, загальна площа була вказана 255,5 м2 замість фактичних 373,9 м2, тоді як доказів того, що спірна будівля з моменту її придбання була реконструйована, перебудована чи добудована, до суду не надано, тобто обсяг нежитлового приміщення за який Позивачем було сплачено кошти, не збільшився, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і їх задоволення.

Погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині визнання за Позивачем права власності на спірне нерухоме майно та, залишивши його у цій частині без змін, в той же час, суд апеляційної інстанції, в частині позовних вимог про зобовязання: Відповідача 2 зареєструвати спірну нежитлову будівлю за Позивачем, а Відповідача 3 видати йому відповідне свідоцтво про право власності на це нерухоме майно, не погодився у цій частині з таким рішенням, вказуючи на те, що рішення про визнання за Позивачем права власності на нежитлову будівлю, літ.“А-1”, загальною площею 373,9 м2, по вул.Єлізарова, 79, у м.Харкові, ще не набрало законної сили, а відтак і відсутні підстави для зобовязання МБТІ здійснити реєстрацію права власності на це приміщення, тоді як до повноважень Ради не відноситься видача свідоцтв про право власності на підставі рішення суду про визнання права власності на відповідне нерухоме майно, оскільки на підставі такого рішення і виникає право власності, а закон у такому випадку не вимагає оформлення свідоцтва про право власності, у звязку з чим, скасувавши у цій частині судове рішення, відмовив у цій частині позову.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.

Так, згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Крім того, статтею 18 Закону “Про основи містобудування” передбачено, що закінчені будівництвом обєкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку обєктів забороняється.

При цьому, виходячи з положень ст. 14 Закону України “Про основи містобудування”, виключно до компетенції відповідної ради належить надання акту про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкту та рішення про затвердження цього акту.

Статтею 10 Закону Україну “Про архітектурну діяльність” державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва обєктів архітектури додержання субєктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд. Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи (далі інспекції державного архітектурно-будівельного контролю).

В даному випадку, як зазначалось вище, предметом спору у даній справі є вимоги Позивача про визнання за ним права власності на нежитлову будівлю, літ. “А-1”, загальною площею 373,9 м2, яка знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Єлізарова, 79, а також про зобовязання: МБТІ зареєструвати це нерухоме майно на праві власності за ПП “Єлізарівське”, а Раду видати відповідне свідоцтво про право власності, з тих підстав, що за Договором купівлі-продажу нерухомого майна ним було здійснено оплату будівлі обємом 1987 м3, тоді як її фактичний обєм складає 1946 м3, однак при виготовлені технічного паспорту спірної будівлі 10.06.1993р. було допущено помилку, як при складанні поверхового плану та підвалу, так і щодо визначення дійсної площі приміщень будівлі, розмір якої становить фактично 373,9 м2.

З такими доводами Позивача повністю погодився і суд першої інстанції, обґрунтовуючи таке своє рішення, зокрема, листом МБТІ № 3020 від 29.07.2009р., та з посланням на те, що у справі не міститься доказів того, що спірна будівля з моменту її придбання була реконструйована, перебудована чи добудована.

В той же час, проти доводів та вимог Позивача заперечував під час розгляду справи Відповідач 3, який вказував на відсутність помилки при виготовлені технічного паспорту спірної будівлі 10.06.1993р., що підтверджується відповідними даними МБТІ від 10.06.1987р.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарських суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані, відповідно до ч. 2 цієї ж статті Закону, встановлюються такими засобами, зокрема, як письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Відповідно до вимог ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно вимог ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковим.

Також, відповідно до частин 1-3 ст. 41 ГПК України для розяснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути розяснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Разом з тим, згідно вимог ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, при прийнятті рішення у даній справі, суд першої інстанції, не врахувавши вимог вказаних процесуальних норм, а також право суду, у випадку необхідності, призначити у справі відповідну судову експертизу, в дійсності, так і не встановив належним чином причини різниці між фактичним обємом спірної будівлі та загальної площі його приміщень, із значеннями таких даних у свідоцтві за №140-В від 14.07.1994р., реєстраційному посвідченні від 26.11.1997р., технічному паспорті, оформленому 10.06.1993р. та ін. документах, як і не спростував такі дані останніх належними та допустимими доказами по справі.

Щодо посилання суду на те, що у справі не міститься доказів того, що спірна будівля з моменту її придбання була реконструйована, перебудована чи добудована, тоді такі висновки суду не можна вважати правильними, оскільки вони не ґрунтуються на доказах, які підтверджують або ж спростовують доводи сторін щодо обставин справи, та суперечать приписам ч. 1 ст. 33 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, приймаючи рішення про визнання за Позивачем права власності на нежитлову будівлю, літ. “А-1”, загальною площею 373,9 м2, яка знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Єлізарова, 79, суд першої інстанції залишив поза увагою і той факт, що таке рішення суперечить свідоцтву про право власності № 140-В від 14.07.1994р., яке є правовстановлюючим документом, виданим Позивачу на спірне майно, чинним на час вирішення спору, згідно якого, площа вказаного нерухомого майна становить 255,5 м2.

При цьому, судом не було прийнято до уваги і те, що фактично Відповідач 3 оспорює право власності Позивача на нежитлову будівлю тільки у частині різниці площ між фактичними даними і тими, які зазначені у правовстановлюючих документах, а не всієї площі приміщень будівлі, як вважав суд при вирішенні спору.

У той же час, на вказані обставини, як мають важливе значення для правильного вирішення даного справи, не звернув належної уваги і суд апеляційної інстанції, частково скасувавши рішення суду першої інстанції в частині зобовязання Відповідача 1 зареєструвати спірну нежитлову будівлю, а Відповідача 3 видати Позивачу свідоцтво про право власності на це нерухоме майно, та прийнявши у цій частині нове рішення про відмову в позові і, водночас, залишивши без змін необґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині визнання за Позивачем права власності на спірне нерухоме майно, чим, у свою чергу, припустився крім вказаних вище порушень норм матеріального та процесуального права ще й порушень частин 1, 2 ст. 101 ГПК України, за якими, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу та не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

За таких обставин, судові рішення судів попередніх інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому такі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

При цьому, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити про наступне.

Згідно ст. 107 ГПК сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обовязків.

Тобто, судове рішення, яке оскаржується особою, що не була залучена до участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обовязків цієї особи, або коли справа, у якій безпосередньо розглядається та вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обовязки цієї особи у відповідних правовідносинах.

В той же час, як зазначалось вище, статтею 10 Закону Україну “Про архітектурну діяльність” державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва обєктів архітектури додержання субєктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд. Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи (далі інспекції державного архітектурно-будівельного контролю).

З огляду на такі вимоги законодавства, та з урахуванням предмету спору у даній справі, судам попередніх інстанцій при новому розгляді справи судам слід врахувати наведене та, у звязку з цим, вирішити питання про можливість залучення до участі у справі Інспекції держаного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, зясувати підстави виникнення спору та дійсні права і обовязки сторін, витребувати належні і допустимі докази по справі, встановити фактичні обставини справи, і в залежності від вставленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2011р. та рішення господарського суду Харківської області від 07.02.2011р. у справі № 08/150-10 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Головуючий - суддя Козир Т.П.

Судді Малетич М.М.

Прокопанич Г.К.