Рішення № 17269134, 17.06.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 55/20117.06.11 Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Іванова О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТГ Полімерконсалтінг», м.Дніпропетровськ

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Легко Інк», м.Київ

про: стягнення заборгованості у розмірі 431 178,77 грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_1 (за довіреністю №б/н від 04.04.2011р.);

від Відповідача не зявився.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТГ Полімерконсалтинг», м.Дніпропетровськ (далі Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Легко Інк», м.Київ, (далі Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 431 178,77 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобовязань внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість.

В судовому засіданні 27.05.2011р. від Позивача надійшли для залучення до матеріалів справи додаткові документи, а саме: Довідка Головного управління статистики у м.Києві щодо статусу та місцезнаходження Відповідача, Акт звіряння взаємних розрахунків станом на 19.04.2011р. підписаний з боку Позивача, фіскальний чек.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2011р. розгляд справи було відкладено на 17.06.2011р.

В судовому засіданні 17.06.2011р. від Позивача надішли для залучення до матеріалів справи докази направлення та отримання Відповідачем позовної заяви, претензії, акту звіряння взаємних розрахунків.

Позивач у судове засідання 17.06.2010р. зявився, підтримав позовні вимоги, просив задовольнити їх у повному обсязі, клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у звязку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.

Відповідач у судові засідання не зявлявся, відзиву та доказів сплати заборгованості не надав, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи, та за Довідкою з ЄДРПОУ станом на 23.05.2011р., щодо статусу та місцезнаходження Відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що вказана судова кореспонденція не отримана Відповідачем, у звязку з відсутністю Відповідача за його юридичною адресою 02099, м.Київ, вул.Ялтинська, 5-а.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались відповідачу за адресою, зазначеною в позовній заяві, та в Довідці від 23.05.2011р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно статусу та місцезнаходження Відповідача доданої Позивачем до матеріалів справи на вимогу ухвали суду.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання, шляхом надсилання поштової кореспонденції на його юридичну адресу.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані Позивачем докази та заслухавши в засіданні пояснення представника Позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) був укладений Договір поставки №СП-21/10/06К від 21.10.2009р. (надалі-Договір).

Відповідно до п.1.1.Договору, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та сплатити продукцію, іменовану у подальшому Товар у кількості, асортименті та по ціні вказаній у рахунку Постачальника.

Згідно п.3.1.Договору, Ціни на Товар вказується в рахунку Постачальника та діє протягом трьох календарних днів з моменту виставлення рахунку.

Відповідно до п.4.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 12.01.2010р. до Договору поставки № СП-21/10/06К від 21.10.2010р.), товар оплачується Покупцем в 4-ти денний термін з моменту відвантаження, якщо інше не передбачено Додатковою угодою.

Як вбачається з п.4.2. Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 12.01.2010р. до Договору поставки № СП-21/10/06К від 21.10.2010р.), у разі несвоєчасної оплати товару, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховується відсотки за користування чужими грошовими коштами по ставці 0,1% за кожний день користування. Оплата відсотків здійснюється на протязі трьох банківських днів після їх нарахування.

Згідно п.7.2.Договору, у випадку порушення Покупцем термінів оплати, відповідно до умов даного Договору він оплачує Постачальнику штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочена оплати, за весь період нарахування пені.

Відповідно до п.9.1.Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 12.01.2010р. до Договору поставки № СП-21/10/06К від 21.10.2010р.), Договір набирає сили з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2010р., а в частині розрахунків до повного виконання Покупцем своїх зобовязань за Договором.

На виконання умов Договору №СП-21/10/06К від 21.10.2009р. Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 445 496,05 грн., що підтверджується видатковими накладним, підписаними з боку обох сторін, які містяться в матеріалах справи.

Факт отримання товару Відповідачем, підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, які підписані Відповідачем та містяться в матеріалах справи.

Відповідач за поставлений Товар розрахувався частково у розмірі 127725,63 грн., що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи, внаслідок чого утворилась заборгованість за поставлений товар у розмірі 317 770,42грн.

Відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків, який підписаний та скріплений з боку обох сторін без заперечень та зауважень, сальдо на користь Позивача станом на 31.12.2011р. складає 317 770,42грн.

Позивач направив Відповідачу претензію про сплату заборгованості № 1904/1 від 19.04.2011р.

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не оплатив.

За таких обставин та у звязку із неналежним виконанням грошових зобовязань Відповідачем Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобовязань за договором поставки та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення штрафних санкцій.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обовязки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч.1 ст.265 Господарського кодексу України та ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобовязаний сплатити постачальнику певну грошову суму.

В силу приписів ч.6 ст.265 Господарського кодексу України та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обовязок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір поставки №СП-21/10/06К від 21.10.2009р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобовязань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

На виконання умов Договору №СП-21/10/06К від 21.10.2009р. Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 445 496,05 грн., що підтверджується видатковими накладним, підписаними з боку обох сторін, які містяться в матеріалах справи.

Факт отримання товару Відповідачем, підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, які підписані Відповідачем та містяться в матеріалах справи.

В порушення умов Договору, а саме п.4.2. (в редакції Додаткової угоди №1 від 12.01.2010р. до Договору поставки № СП-21/10/06К від 21.10.2010р.) Відповідач за поставлений Товар розрахувався частково у розмірі 127725,63 грн., що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи, внаслідок чого утворилась заборгованість за поставлений товар у розмірі 317 770,42грн.

Відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків, який підписаний та скріплений з боку обох сторін без заперечень та зауважень, сальдо на користь Позивача станом на 31.12.2011р. складає 317 770,42грн.

Позивач направив Відповідачу претензію про сплату заборгованості № 1904/1 від 19.04.2011р.

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не оплатив.

Таке невиконання грошових зобовязань кваліфікується судом як їх порушення зобовязання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, що узгоджується із правами постачальника, передбаченими ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості перед Позивачем за поставлений товар та її розмір, підтверджується матеріалами справи, Відповідачем в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не тільки не спростована (наявність)/недоведене припинення зобовязання будь-яким передбаченим законом способом, а й підтверджується Відповідачем відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків станом, який підписаний з боку обох сторін, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсягу у сумі 317 770,42 грн.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати сформульована безпосередньо у п.7.2. Договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобовязання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

З огляду на встановлений судом факт порушення грошових зобовязань Відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість висування Позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення пені.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем у досліджуваний період підтверджується матеріалами справи, розмір заявленої до стягнення пені не перевищує встановленого ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” граничного розміру, а період стягнення визначений із урахуванням меж, передбачених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України суд, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог дійшов висновку про задоволення стягнення пені у розмірі 27 833,24 грн.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора має сплатити, крім суми боргу, інфляційні нарахування та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом п.4.2 Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 12.01.2010р. до Договору поставки № СП-21/10/06К від 21.10.2010р.), встановлено, що у разі несвоєчасної оплати товару, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховується відсотки за користування чужими грошовими коштами по ставці 0,1% за кожний день користування.

Таким чином, договором сторони встановили інший розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, ніж передбачений ст.625 ЦК України.

Суд перевіривши арифметичний розрахунок нарахування 0,1 % річних за користування чужими грошовими коштами за період з 17.01.2010р. по 19.04.2011р. у розмірі 64 190,31 грн. дійшов висновку про їх задоволення у повному обсязі.

Проте, суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення з Відповідача 3% річних у розмірі 5 284,22 грн. за період з 17.01.2010р. по 19.04.2011р., оскільки відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення, а судом вже задоволено вимогу Позивача про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.

Щодо стягнення інфляційних, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату індексу інфляції, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Ліга:ЗАКОН” та згідно з Рекомендаціями Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. №62-97р, за період з 17.01.2010 по 19.04.2011р. включно, встановив: що визначений Позивачем індекс інфляції у сумі 16 100,58 грн., не перевищує розмір індексації, яка може бути нарахована за вказаний період, а отже, підлягає стягненню з Відповідача у розмірі 16 100,58грн.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судової витрати розподіляються пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33,34,43, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТГ Полімерконсалтінг», м.Дніпропетровськ задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Легко Інк», м.Київ, ідентифікаційний код 32070498 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТГ Полімерконсалтінг», м.Київ ідентифікаційний код 36641330, основну суму боргу у розмірі 317 770,42 грн., пеню у розмірі 27833,24 грн., відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 64190,31 грн., інфляційні нарахування у розмірі 16100,58 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Легко Інк», м.Київ, ідентифікаційний код 32070498 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТГ Полімерконсалтінг», м.Київ ідентифікаційний код 36641330 державне мито в розмірі 4258,94 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 233,10 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 17.06.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 21.06.2011р.

Суддя Н.І. Ягічева