Постанова № 1724451, 12.05.2008, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"12" травня 2008 р. Справа №21/281-НА

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торн" м. Хмельницький

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішенняза № 0000342302/0/3064 від 11.04.2008 р.

Суддя Огороднік К.М. Секретар судового засідання Козій Т.М.

Представники сторін:

від позивача Лучковський В.В. - за довіреністю

від відповідача Паукова А.П. - за довіреністю,

Коцюба А.І. - за довіреністю.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 12.05.2008 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 14.05.2008 року, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови,

Товариство з обмеженою відповідальністю „Торн” м. Хмельницький (далі - позивач) звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі - відповідач), в якому просить визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення за № 0000342302/0/3064 від 11.04.2008 року.

Неправомірність зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 20131,00 грн. позивач обґрунтовує тим, що ДПІ у м. Хмельницькому було проведено позапланову документальну перевірку ТзОВ „Торн” з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість. За результатами перевірки 28.03.2008 року було складено акт за № 2816/23-3/21343039. На підставі акту перевірки було прийнято оскаржуване податкове рішення-повідомлення, яким ТзОВ „Торн” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень місяць 2007 року в сумі 20131,00 грн. Підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування став висновок перевірки про те, що ТзОВ „Торн” порушено вимоги пп. 6.1.1 п. 6.1, пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” - невірно визначено розмір бази оподаткування по операціях з поставки транспортних послуг, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та по операціях, що підлягають оподаткуванню за ставкою 0 %, що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ за листопад 2007 року в сумі 11673,00 грн. і до заниження податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2007 року в сумі 8458,00 грн. В результаті наведеного, на думку контролюючого органу, товариством завищено залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду, за вирахуванням суми податку, що підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду (рядок 24 декларації з ПДВ за грудень 2007 року та рядок 1 Розрахунку суми бюджетного відшкодування) на 20131,00 грн.

Позивач вказує, що зазначений висновок про порушення пп. 6.1.1 п. 6.1, пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” відповідно до акту перевірки, обґрунтовано тим, що ТзОВ „Торн” при визначені собівартості 1 км міжнародного вантажного перевезення не враховано той факт, що рух транспортного засобу, як по території України, так і за її межами є складовою одного виду перевезення - міжнародного вантажного перевезення. Витрати, що несе платник за кордоном при здійснені міжнародного перевезення, нерозривно пов'язані з витратами, що платник несе на території України, оскільки здійснення будь-яких дій за межами України є наслідком перетину транспортним засобом території України. Відповідно така собівартість 1 км повинна мати єдине значення для всього виду перевезення. На підставі такого висновку, контролюючим органом було самостійно визначено вартість 1 км перевезення шляхом ділення загальної суми коштів, отриманих товариством від контрагентів на загальну кількість кілометрів перевезення.

Товариство вважає, що зазначені висновки є хибними, а дії контролюючого органу є протиправними, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Позивач звертає увагу на те, що відповідно до п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

ТзОВ „Торн” вказує, що відповідно до п. 4.3 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом „а” підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством. За непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону. Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються. Застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється. Рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Позивач вважає, що контролюючому органу під час здійснення перевірки було надано всі необхідні документи: договори на здійснення перевезення, заявки на транспортування вантажу, інша первинна бухгалтерська документація. Зазначений факт підтверджується самим актом перевірки. В п. 2.13.6 зазначеного акту перевірки зазначено, що надання послуг здійснюється згідно умов договорів за визначеними цінами та згідно заявок на транспортування вантажу автотранспортом по зазначеному маршруту. В заявці замовника зазначається загальна сума фрахту, в тому числі на території України та за кордоном. Ціна реалізації послуг формується на підставі собівартості та рівня рентабельності. Витрати, понесені на виконання транспортних послуг підприємство розподілило на: 1) витрати на виконання транспортних послуг виключно на території України (добові по території України, пальне паркування тощо), 2) витрати на виконання транспортних послуг виключно за межами України (добові за межами України, витрати на страхування, пов'язане з міжнародним доставленням вантажу, плата за книжки МДП, страхування, паливо тощо), 3) загальні витрати, пов'язані з виконанням транспортних послуг в цілому (амортизація, зарплата водіїв, нарахування на заробітну плату, оренда території, страхування транспортних засобів, техобслуговування, експертні послуги тощо). Згідно калькуляції на перевезення по території України та за межами митного кордону України за листопад 2007 року: собівартість 1 км (з ПДВ) по території України - 2,48 грн., собівартість 1 км (з ПДВ) за межами України - 5,34 грн., вартість 1 км (з ПДВ) по території України - 2,86 грн., вартість 1 км (з ПДВ) за межами України - 6,58 грн. Згідно калькуляції на перевезення по території України та за межами митного кордону України за грудень 2007 року: собівартість 1 км (з ПДВ) по території України - 2,17 грн., собівартість 1 км (з ПДВ) за межами України - 5,13 грн., вартість 1 км (з ПДВ) по території України - 2,51 грн., вартість 1 км (з ПДВ) за межами України - 4,78 грн.

Позивач стверджує, що калькуляції витрат на перевезення вантажів по території України та за межами митного кордону України, на підставі яких ТзОВ „Торн” здійснювало розрахунки вартості перевезення при укладенні договорів із замовниками, були розроблені на основі положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, оскільки визначення окремо вартості перевезення ватажу по території України та окремо за її межами не заборонено і не суперечить жодному нормативному акту. Укладені із замовниками договори на перевезення вантажу повністю відповідають вимогам Закону України „Про автомобільний транспорт”, яким передбачено, що однією із істотних умов договору є вартість перевезення. Визначення окремо вартості перевезення по території України та окремо вартості перевезення за межами України не суперечить ст.ст. 6, 7 Закону України „Про ціни та ціноутворення”, Цивільному та Господарському кодексам України, іншим нормативним актам. В Законі України „Про податок на додану вартість” законодавець сам розділяє таким чином перевезення. Встановлення окремо ціни на перевезення по території України та окремо за її межами не суперечить жодному нормативному акту, є економічно обгрунтованим і здійснюється у зв'язку із наступним: перевізник здійснюючи перевезення у міжнародному сполученні несе різні витрати. Вартість добових, що нараховуються водіям, вартість пального, вартість паркування тощо на території України та за її межами істотно відрізняється. Крім того, здійснюючи перевезення за межами території України перевізник несе додаткові витрати пов'язані із оплатою вартості проїзду автошляхами, страхування, книжки МДП тощо, які перевізник не несе, здійснюючи перевезення по території України. Враховуючи зазначенні чинники, собівартість перевезення за межами України значно перевищує собівартість перевезення по території України. Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється за різними маршрутами: у одного замовника це може бути маршрут, згідно якого перевізник рухається понад тисячу кілометрів по території України і лише кілька кілометрів за її межами (наприклад Севастополь - Ржешев (100 км від кордону України)); у іншого замовника це може бути маршрут Львів - Амстердам, де перевізник проїжджає кілька кілометрів по території України, а кілька тисяч кілометрів за її межами. За таких обставин, товариство вважає, що встановити однакову вартість 1 км перевезення за такими різними маршрутами неможливо. Визначаючи загальну вартість перевезення, без її розподілу на вартість перевезення по території України та за її межами, враховуючи відмінність маршрутів, в кожному конкретному випадку перевезення буде різна вартість 1 км перевезення, яка не буде обґрунтована реальними витратами і буде суперечити п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Тому визначати вартість перевезення шляхом простого ділення отриманих перевізником коштів від перевезення на загальну кількість кілометрів, і на підставі зазначеної вартості здійснювати донарахування податку, як було здійснено контролюючим органом в нашому випадку, - є не лише необгрунтованим, а й протиправним, оскільки таке визначення ціни перевезення не ґрунтується на жодному нормативному акті. Відповідно, позивач вказує, що база оподаткування визначалась ТзОВ „Торн” на підставі їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами. А оскільки підтвердженням фактичного перетину певним вантажем митного кордону України є належним чином оформлені товарно-транспортні накладні (СМК), ставка податку на додану вартість визначалась у повній відповідності до пп. 6.1.1 та п. 6.2 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Позивач вказує, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому, здійснення відповідачем нарахування податкового зобов'язання ТзОВ „Торн” за непрямим методом є незаконним.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву та наданих поясненнях просить відмовити в задоволенні позову, оскільки правомірність зменшення суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень місяць 2007 року в сумі 20131,00 грн. підтверджується виявленими вході перевірки порушеннями. Зокрема відповідач вказує, що виїзною позаплановою перевіркою з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування сум ПДВ на рахунок платника у банку заявленого у деклараціях за грудень 2007 року ТзОВ „Торн” встановлено, що в порушення пп. 6.1.1 п. 6.1, пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” підприємством завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за грудень 2007 року на 20131 грн. Виявлені податковим органом порушення в діяльності позивача, відображені в акті перевірки № 2816/23-3/21343039 від 28.03.2008 року. На підставі вказаного акта перевірки прийняте вказане податкове повідомлення-рішення.

Відповідач зазначає, що при прийняті оспорюваного рішення взято до уваги, що відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. При проведенні перевірки позивача, з метою перевірки достовірності даних податкової звітності з ПДВ, було проведено аналіз даних бухгалтерського обліку підприємства з урахуванням вимог спеціалізованого законодавства у галузі вантажних транспортних перевезень, які є основним видом діяльності підприємства. Одним із таких документів є Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 65 від 05.02.2001 року та розроблені у відповідності до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.1998 року № 1706 (далі-наказу Мінтрансу № 65). Відповідно до п. 6 наказу Мінтрансу № 65, калькулювання собівартості - це визначення розміру витрат у грошовій формі на виробництво одиниці певного виду робіт (послуг). За допомогою калькулювання визначаються собівартість одиниці робіт (послуг), тобто собівартість як окремих видів перевезення, так і всього обсягу перевезень. Відповідач вважає, що у даному випадку видом перевезень, що здійснює позивач, є міжнародні вантажні перевезення. Одиницею виміру перевезень, в т.ч. міжнародних , є кілометр шляху. Позивачем було надано до перевірки калькуляцію собівартості наданих послуг по міжнародних перевезеннях за листопад, грудень 2007 року та проведено визначення всіх понесених витрат при здійсненні міжнародних перевезень у розрізі статей витрат, що відповідає вимогам п. 46 розділу V наказу Мінтрансу № 65 та являє собою позамовний метод обліку витрат.

Відповідач зазначає, що з метою визначення собівартості 1 км пробігу підприємством проведено розподіл загальної суми витрат на такі, що понесені на території України та такі, що понесені за межами України , що нє відповідає вимогам П(С)БО 16 „Витрати” та наказу Мінтрансу № 65 з наступних підстав: відповідно до п. 46 розділу V наказу Мінтрансу № 65, об'єктом обліку і калькулювання у бухгалтерському обліку є окремі види перевезень, а калькуляційними одиницями –відповідні одиниці їх виміру; відповідно до П(С)БО 16 „Витрати” об'єктом витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Тобто, з урахуванням вимог П(С)БО 16 „Витрати” передбачено визначення собівартості цілого об'єкту - послуги, або цілого виду діяльності - міжнародного перевезення, та не передбачено поділ послуги чи виду діяльності на частини - у даному випадку, на перевезення на митній території та за її межами.

Відповідач стверджує, що в порушення вимог П(С)БО 16 „Витрати” та наказу Мінтрансу № 65 підприємством невірно визначено об'єкт витрат, що призвело до невірного визначення собівартості калькуляційної одиниці - кілометра перевезення. Позивачем при визначенні вартості 1 км міжнародного вантажного перевезення не враховано той факт, що рух транспортного засобу як по території України, так і за її межами є складовою одного виду перевезення - міжнародного вантажного перевезення. При цьому покупець замовляє та оплачує одну послугу, а не дві її частини. Витрати, що несе позивач за кордоном при здійснені міжнародного перевезення, нерозривно пов'язані з витратами, що позивач несе на території України, оскільки здійснення будь-яких дій за межами України є наслідком перетину транспортним засобом території України. Відповідно така вартість 1 км повинна мати єдине значення для всього виду перевезення. Платником проведено розподіл понесених витрат по критерію їх належності до пробігу на митній території України та за її межами, та визначено окремо вартість 1 км перевезення на митній території України та вартість 1 км за її межами. За даними позивача такий показник вартості частини перевезення за кордоном втричі перевищує показник вартості перевезення по території України, що призвело до відповідного визначення бази оподаткування. З урахуванням викладеного вище вартість одного кілометра у межах одного перевезення має єдине значення, яке визначається шляхом ділення загального доходу від перевезення на загальну довжину маршруту. Собівартість перевезень, тобто сума витрат, що припадає на калькуляційну одиницю (на кілометр), визначається шляхом ділення суми фактичних витрат по кожному об'єкту калькулювання на відповідний обсяг виконаних перевезень.

Відповідач вказує, що позивачем при визначенні собівартості 1 км міжнародного вантажного перевезення не враховано той факт, що рух транспортного засобу як по території України, так і за її межами є складовою одного виду перевезення - міжнародного вантажного перевезення. Витрати, що несе платник за кордоном при здійснені міжнародного перевезення, нерозривно пов'язані з витратами, що платник несе на території України, оскільки здійснення будь-яких дій за межами України є наслідком перетину транспортним засобом території України. Відповідно така собівартість 1 км повинна мати єдине значення для всього виду перевезення. Відповідно до пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість” за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки транспортних послуг автомобільним транспортом по перевезенню пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України, а (саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України. Перевіркою встановлено, що в порушення пп. 6.1.1 п. 6.1, пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість” підприємством невірно визначено розмір бази оподаткування по операціях з поставки транспортних послуг, що підтягають оподаткуванню за ставкою 20% та по операціях, що підлягають оподаткуванню за ставкою 0%, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ в листопаді 2007 року –грудні 2007 року. Згідно платіжних доручень покупцями оплачувалась загальна вартість такого рейсу, що включала в себе вартість поставок послуг з транспортних перевезень в межах митного кордону України та вартість перевезень за межами митного кордону України. Позивачем проведено розподіл понесених витрат по критерію їх належності до пробігу на території України та за її межами, та визначено окремо вартість 1 км перевезення на території України та вартість 1 км за її межами. За даними платника такий показник вартості частини перевезення за кордоном втричі перевищує показник вартості перевезення по території України, що призвело до відповідного визначення бази оподаткування. За даними перевірки встановлено, що: - при загальному обсягу наданих у листопаді 2007 року послуг по міжнародних вантажних перевезеннях у розмірі 78111 км загальна вартість таких перевезень склала 368444 грн. Відповідно вартість 1 км перевезення складає 4,72 грн. (у т.ч. ПДВ); - при загальному обсягу наданих у грудні 2007 року послуг по міжнародних вантажних перевезеннях у розмірі 89140 км загальна вартість таких перевезень склала 327319 грн. Відповідно вартість 1 км перевезення складає 3,67 грн. (у т.ч. ПДВ). Враховуючи вимоги пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість” база оподаткування операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 0%: у листопаді 2007 року складає 183820 грн. (38945 км х 4,72 грн.); у грудні 2007 року складає 167205 грн. (45 560 км х 3,67 грн.). Відповідно операції, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20%: у листопаді 2007 року складають 184624 грн. (368444 грн. - 183820 грн.): база оподаткування - 153853 грн., ПДВ - 30771 грн.;су грудні 2007 року складають 160114 грн. (327319 грн. - 167205 грн.): база оподаткування - 133428 грн., ПДВ - 26686 грн.

Відповідач стверджує, що в порушення пп. 6.1.1 п. 6.1, пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість” ТзОВ „Торн” завищено базу оподаткування операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 0%: в листопаді 2007 року на 70037 грн., в грудні 2007 року на 50747 грн. та занижено базу оподаткування операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20%: в листопаді 2007 року на 58364 грн., в грудні 2007 року на 42289 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань: за листопаді 2007 року на 11673 грн.; за грудень 2007 року на 8458 грн. За рахунок даного порушення підприємством завищено суму бюджетного відшкодування на 20131 грн.

Під час проведення підготовчого провадження судом були витребувані від осіб, які беруть участь у справі документи та інші матеріали, на яких ґрунтуються їх доводи і заперечення та прийнято рішення про обов'язковість особистої участі у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у м. Хмельницькому проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю „Торн” з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість рахунок платника у банку за грудень 2007 року, про що складено акт від 28.03.2008 року № 2816/23-3/21343039.

Перевіркою встановлено, що позивач надавав міжнародні транспортні послуги з перевезення багажу та вантажобагажу (товаробагажу) на митній території України та за її межами.

В акті перевірки записано про порушення платником податку пп. 6.1.1 п. 6.1, пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” підприємством завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за грудень 2007 року на 20131 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ у м. Хмельницькому 11.04.2008 року прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000342302/0/3064, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 20131,00 грн.

Із вказаним податковим повідомленням рішенням позивач не погодився та звернувся до суду із позовом про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення за № 0000342302/0/3064 від 11.04.2008 року.

Суд вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам законодавства, а тому позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 4.1 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування. Пунктом 1.18 ст. 1 цього Закону встановлено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Згідно з пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Наявними в матеріалах справи доказами (договорами, заявками, замовленнями, актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг)) підтверджується, що саме по звичайній ціні, яка відповідає справедливій ринковій ціні, як того вимагає згадана норма, позивач надавав послуги у перевірений період, а тому підприємством дотримано вимоги п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Підпунктом 1.20.8 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках. визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. Відповідно до пп. 1.20.10 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Податковий орган не мав правових підстав, передбачених п. 4.3 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” для визначення позивачу податкових зобов'язань за непрямими методами визначаючи собівартість перевезень, а відтак діяв не у спосіб, передбачений Законом.

Тому, висновки податкового органу про завищення позивачем заявленої суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок у банку на 20131 грн., не відповідають обставинам справи, а оспорюване податкове повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, суд вважає, що позов підлягає задоволеню, відповідно оспорюване податкове повідомлення-рішення необхідно визнати неправомірним та скасувати.

Доводи відповідача, наведені у відзиві на позов, спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Враховуючи задоволення позову згідно ч. 3 ст. 94 КАСУ судові витрати, здійснені позивачем (держмито в сумі 3,40 грн.)., присуджуються йому. При цьому згідно ч. 1 ст. 94 цього Кодексу документально підтверджені судові витрати присуджуються з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.6, 14, 71, 86, 94, 104, 105, 158-163, 167, 254-259, п.п.3, 6-7 Розділу 7 „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торн" м. Хмельницький до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення за № 0000342302/0/3064 від 11.04.2008 року задоволити повністю.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення за № 0000342302/0/3064 від 11.04.2008 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торн" м. Хмельницький (вул. Північна, 99, код 21343039) 3,40 грн. (три гривні 40 коп.) відшкодування сплаченого державного мита.

Згідно ст.ст. 185-186 КАСУ сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Подаються до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАСУ Постанова, якщо інше не встановлено, КАСУ набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя К.М. Огороднік

Постанова оформлена та підписана 14.05.2008 року.

Віддрук. 3 прим. :

1 - до справи,

2 - позивачу,

3 - відповідачу.