Рішення № 17224108, 29.06.2011, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.06.11 Справа № 5021/1180/2011. За позовом Тростянецької міської ради, м. Тростянець, Сумської області

до відповідача Статутного територіально-галузевого обєднання «Південна

залізниця», м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Сумське обласне комунальне підприємство «Облпаливо», м. Суми

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Відділ Держкомзему у Тростянецькому районі Сумської області

про скасування Державного акту на право користування земельною ділянкою

СУДДЯ ЗРАЖЕВСЬКИЙ Ю.О.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 14.06.2011р.

Від відповідача:ОСОБА_2, довіреність № 421 від 04.04.2011р.

3-я особа на стороні позивача: Карпусь Т.С.

3-я особа на стороні відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 9 від 29.03.2011р.

За участю секретаря судового засідання Черненко І.О.

Суть спору: позивач просить суд скасувати Державний акт І-СМ № 001084 від 08.01.2004р. на право постійного користування земельною ділянкою статутного територіально-галузевого обєднання «Південна залізниця» та зобовязати відповідача внести зміни до технічної документації вилучивши частину земельної ділянки площею 0,8590 га з постійного користування як помилково включену.

В судовому засіданні (29.06.2011р.) позивач усно уточнив позовні вимоги та просить суд визнати недійсним Державний акт І-СМ № 001084 на право постійного користування земельною ділянкою статутного територіально-галузевого обєднання «Південна залізниця», в частині позовних вимог про зобовязання відповідача внести зміни до технічної документації вилучивши частину земельної ділянки площею 0,8590 га з постійного користування як помилково включену позивач відмовився від заявлених вимог.

Відповідач у відзиві на позовну заяву обґрунтування або пояснень по суті заявлених вимог суду не надав, лише зазначив, що на його думку, даний спір є адміністративним, оскільки виник за участю субєкта владних повноважень міської ради, яка реалізувала у спірних правовідносинах надані їй чинним законодавством України владні управлінські функції стосовно розпорядження землями комунальної власності, а тому просить суд припинити провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України оскільки даний спір підсудний адміністративним судам України.

Третя особа на стороні позивача надала суду письмову заяву (позицію по справі), в якій зазначила, що вважає державний акт від 08.01.2004р., виданий відповідачу недійсним, а позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 02.02.1998р. серія І-СМ № 001084, земельна ділянка Тростянецького паливного складу площею 0,859 га знаходиться на праві постійного користування за ОКП «Облпаливо». Правовим обґрунтуванням цього третя особа наводить положення п. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, якими передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушується права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін та дослідивши наявні докази, що мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

Відповідно до п. 3.1. Статуту обласного комунального підприємства «Облпаливо», затвердженого розпорядженням виконавчого комітету Сумської міської ради народних депутатів від 15.04.1997р., майно ОКП «Облпаливо» складають основні фонди та інші матеріальні цінності, передані у користування та набуття підприємством і придбання їх за рахунок прибутку, вартість яких відображається в балансі. Основні засоби та інші матеріальні цінності були передані підприємству для господарського використання з метою забезпечення його статутної діяльності на праві повного господарського відання. До складу переданого майна підприємства входили 28 паливних складів в районах області, які мали статус відокремлених структурних підрозділів підприємства без права юридичної особи, в тому числі і Тростянецький паливний склад. Площа земельної ділянки Тростянецького паливного складу, яка знаходиться в користуванні підприємства, за даними бухгалтерського обліку ОКП «Облпаливо» становить 8590 кв.м.

Пунктом 1.4. статуту ОКП «Облпаливо» засвідчується, що до його складу на правах прилеглих організацій та дільниць входили паливні склади в кількості 28 шт., серед яких обліковується Тростянецький паливний склад.

Право третьої особи ОКП «Облпаливо» на постійне користування земельною ділянкою Тростянецького паливного складу площею 0,859 га засвідчене державним актом на право постійного користування землею від 02.02.1998р. серія І-СМ № 001084.

Крім того, 08.01.2004р. Статутному територіально-галузевому обєднанню «Південна залізниця» (відповідачу) було помилково видано державний акт на земельну ділянку І-СМ № 001084.

Як зазначає позивач, 09.07.2010р. прийняте рішення Тростянецької міської ради № 446 «Про надання дозволу СОКП «Фонд інвестування обєктів соціальної сфери та промисловості» на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування в м. Тростянець.

28.09.2010р. листом № 570 КП «Фонд інвестування обєктів соціальної сфери та промисловості» було виявлено технічну помилку при виготовлення технічної документації із землеустрою по складанню документів, що посвідчують право на земельну ділянку статутного територіального обєднання «Південна залізниця». А саме, частина земельної ділянки площею 0,8590 га, яка знаходиться у постійному користуванні Сумського обласного комунального підприємства «Облпаливо» була помилково включена до технічної документації із землеустрою по складанню документів, що посвідчують право на земельну ділянку СТГО «Південна залізниця» на території Тростянецької міської ради.

26.11.2010р. Тростянецька міська рада (позивач) зверталась з листом № 4563 від 26.11.2010р. до СТГО ««Південна залізниця» (відповідача) з питанням у сприянні вирішення виявленої помилки при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку СТГО «Південна залізниця» щодо погодження вилучення частини земельної ділянки з постійного користування СТГО «Південна залізниця» площею 0,8590га, як помилково включену, та внесення змін у державний акт на право постійного користування СТГО «Південна залізниця». На це Тростянецька рада отримала відповідь лист № 03 від 04.01.2011р. про те, що питання вилучення вищезазначеної земельної ділянки не може бути погоджено з залізницею.

Також, 21.01.2011р. Тростянецька міська рада отримала лист № 126 відділу Держкомзему у Тростянецькому районі Сумської області, щодо виявленої помилки при виготовленні технічної документації на землю та видачі державних актів СТГО «Південна залізниця» та ОКП «Облпаливо» з вимогою врегулювати дане питання та не допустити подвійного оподаткування.

В звязку з ухиленням відповідача - СТГО «Південна залізниця» від виконання вимог Тростянецької міської ради, остання звернулась до господарського суду з позовом про скасування державного акту І-СМ № 001084 на право постійного користування земельною ділянкою СТГО ««Південна залізниця» та зобовязання останнього внести зміни до технічної документації вилучивши частину земельної ділянки площею 0,8590 га з постійного користування як включену.

Правовою підставою звернення Тростянецької міської ради до господарського суду є посилання на ст. 14 Конституції України та ст. 1 Земельного Кодексу України, згідно чого земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, яка належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю, тому Тростянецька міська рада є органом, уповноваженим державою на здійснення такої функції є належною стороною у справі.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивач є субєктом владних повноважень (органом державної влади, органом місцевого самоврядування), яка реалізувала у спірних правовідносинах надані їй чинним законодавством України владні управлінські функції стосовно розпорядження землями комунальної власності. А тому, на думку відповідача, даний спір є адміністративним.

Так, імперативні приписи норм статей 13, 14 Конституції України, статей 177 і 181 Цивільного кодексу України та статей 1, 6-17 Земельного кодексу України прямо визначають, що земля та її надра, які знаходяться в межах території України - є об'єктами права власності Українського народу. При цьому, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Означені норми вказують не тільки те, що земля є об'єктом цивільного права з усіма необхідними ознаками нерухомої речі, але й те, що реалізація визначених частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України повноважень власника цієї нерухомої речі здійснюється відповідними органами державної влади та органами місцевого самоврядування, на підставі відповідних законів, причому суб'єкти прав є рівними у праві на користування природними об'єктами права власності Українського народу.

Участь державних органів та органів місцевого самоврядування у земельних відносинах як колегіальних представників, які реалізують права держави, територіальних громад та Українського народу в цілому, як власників землі - докорінно відрізняється від участі цих органів у земельних відносинах, як суб'єктів владних повноважень.

Зокрема, юридичний факт участі у спорі суб'єкта владних повноважень не є вирішальним критерієм віднесення цього спору до такого, який підлягає розгляду виключно адміністративним судом. При розмежуванні компетенції адміністративних і господарських судів ключове значення мають саме ознаки „предмет спору" та „підстави заявленого спору", які розкривають характер спірних правовідносин між сторонами і вказують на рівність або адміністративне підпорядкування сторін спору. Пунктом 6 частини 1 статті 12 ГПК України визначено господарську підвідомчість справ у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів. При цьому чинне законодавство України, зокрема, норми статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 133 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України встановлюють, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (надання земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або у користування, відчуження земельних ділянок державної або комунальної власності, укладення, зміна, розірвання договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки, про встановлення сервітуту, суперфіцію, емфітевзису та інших договорів щодо земельних ділянок, в тому числі прийняття державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) - діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Оспорювання зацікавленими особами рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності по зазначених вище категоріях спорів (що мають приватноправовий характер) має провадитись у порядку господарського судочинства, оскільки прийняття компетентними органами (місцевого самоврядування або державної адміністрації) рішень з означених питань є єдиним способом втілення волевиявлення власника землі - Українського народу.

Критеріям публічно-правового земельного спору за участі суб'єкта владних повноважень відповідають лише спори, пов'язані з управлінням в галузі використання земель, врегульовані розділом VII ЗК України, зокрема, встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень, планування використання земель, землеустрій, контроль за використанням та охороною земель, моніторинг земель, ведення державного земельного кадастру, у відносинах охорони земель, врегульованих розділом VI ЗК України, а також у відносинах, визначених частиною 1 статті 16 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

Системно аналізуючи вищенаведені обставини та норми закону, суд доходить висновку, що відносини щодо набуття та реалізації суб'єктами підприємництва прав на земельні ділянки та цивільного обороту земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін та є цивільно-правовими, тому, як наслідок, спори щодо вказаних відносин мають розглядатися у порядку господарського судочинства.

Крім того, як вбачається з постанови Верховного Суду України від 27.04.2010 року, якою визначено, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовою чи службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно до прийняття або вчинення ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Земельні відносини поділяються на публічні і приватні. Відповідно і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Територіальні громади набувають, здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України).

В даному випадку, третя особа Сумське обласне комунальне підприємство «Облпаливо», у справі виступає як суб'єкт цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, яка перебувала у її власності, третя особа відповідно до ст. 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто, при здійсненні повноважень власника землі позивач є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Ці положення Основного Закону кореспондуються з п."в" ст. 5 Земельного Кодексу України, згідно з яким земельне законодавство базується на принципі невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків передбачених законом.

Правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права власності на спільну ділянку та підстав його набуття. Рада, як власник землі вільна у виборі субєкта щодо надання йому цього права в порядку, встановленому законом. Разом з цим, Рада владних управлінських функцій не здійснювала і субєктом владних повноважень у цих відносинах не виступала.

Проте, посилання відповідача на те, що вказаний спір не підвідомчий господарському суду є невірним, оскільки факт участі у спорі суб'єкта владних повноважень не є вирішальним критерієм віднесення цього спору до такого, який підлягає розгляду виключно адміністративним судом.

При розмежуванні компетенції адміністративних і господарських судів ключове значення мають саме ознаки "предмет спору" та "підстави заявленого спору", які розкривають характер спірних правовідносин між сторонами і вказують на рівність або адміністративне підпорядкування сторін спору.

Оспорювання зацікавленими особами рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності по зазначених вище категоріях спорів (що мають приватноправовий характер) має провадитись у порядку господарського судочинства, оскільки прийняття компетентними органами (місцевого самоврядування або державної адміністрації) рішень з означених питань є єдиним способом втілення волевиявлення власника землі - Українського народу.

Виходячи з резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 р. у справі № 1-6/2010, випадки поширення компетенції адміністративних судів на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності - слід розуміти у ракурсі того, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має виступати у цьому спорі не тільки як суб'єкт владних повноважень, але і як учасник публічно-правового спору.

Критеріям публічно-правового земельного спору за участі суб'єкта владних повноважень відповідають лише спори, пов'язані з управлінням в галузі використання земель, врегульовані розділом VII ЗК України, зокрема, встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень, планування використання земель, землеустрій, контроль за використанням та охороною земель, моніторинг земель, ведення державного земельного кадастру, у відносинах охорони земель, врегульованих розділом VI ЗК України, а також у відносинах, визначених частиною 1 статті 16 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

За таких обставин вказаний спір має розглядатись в порядку господарського судочинства.

Статтею 152 Земельного кодексу України, як спеціального нормативного акту в галузі регулювання земельних правовідносин, передбачено способи захисту прав на земельні ділянки: власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; д) відшкодування заподіяних збитків; е) застосування інших, передбачених законом, способів.

При цьому, відповідно до статей 116, 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування посвідчується державними актами встановленої форми. Право оренди землі оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону.

З наведеної норми випливає, що державний акт лише посвідчує наявність в особи права власності на земельну ділянку або право користування земельною ділянкою.

Відповідний акт видається на підставі та на виконання відповідних актів (рішень) уповноважених на це органів про надання земельних ділянок у власність або постійне користування і не породжує, змінює або припиняє певні права та обовязки такої особи щодо земельної ділянки.

У звязку з виникненням обставин припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право втрачає свою дію та, виходячи зі змісту п. 3.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельним ресурсам від 04.05.1999р. № 43, підлягає поверненню до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа.

Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила право чин, помилилася щодо обставин, що мають істотне значення, такий право чин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Нормами ст. 378 Цивільного Кодексу України встановлено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 02.02.1998р. серія І-СМ № 001084, земельна ділянка Тростянецького паливного складу площею 0,859 га знаходиться на праві постійного користування за СКП «Облпаливо», державний акт від 08.01.2004р., виданий відповідачу СТГО «Південна залізниця», є недійсним.

Господарський суд, дослідивши матеріали справи та врахувавши всі наведені вище норми права дійшов висновку щодо обґрунтованості та правомірності позовних вимог. З огляду на викладене, позовні вимоги в частині визнання недійсним Державного акту І-СМ № 001084 на право постійного користування земельною ділянкою статутного територіально-галузевого обєднання «Південна залізниця» підлягають задоволенню, в частині позову про зобовязання відповідача внести зміни до технічної документації вилучивши частину земельної ділянки площею 0,8590 га з постійного користування як помилково включену провадження підлягає припиненню на підставі п. 4 ст.80 ГПК України в звязку з відмовою позивача від заявлених вимог.

За приписами ст.ст. 44, 49 ГПК України з відповідача підлягає стягненню в доход державного бюджету державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 33-34, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати недійсним Державний акт І-СМ № 001084 від 08.01.2004р. на право постійного користування земельною ділянкою статутного територіально-галузевого обєднання «Південна залізниця».

3.І іншій частині позову провадження у справі припинити.

4.Стягнути з Статутного територіально-галузевого обєднання «Південна залізниця» (62001, м. Харків, Ленінський район, вул. Червоноармійська, 7, код ЄДРПОУ 01072609) в доход державного бюджету м. Суми (р/р 31112095700002 в ГУДКУ в Сумській області, одержувач держбюджет м. Суми, код ЄДРПОУ 23636315, МФО 837013, код платежу 22090200, символ 095) 85 грн. 00 коп. держмита.

5.Стягнути з Статутного територіально-галузевого обєднання «Південна залізниця» (62001, м. Харків, Ленінський район, вул. Червоноармійська, 7, код ЄДРПОУ 01072609) в доход державного бюджету м. Суми (р/р 31211264700002, в ГУДКУ у Сумській області, одержувач держбюджет м. Суми, код ЄДРПОУ 23636315, МФО 837013, код платежу 22050003) 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СУДДЯ Ю.О. ЗРАЖЕВСЬКИЙ

Повне рішення підписано 01.07.2011р.