Рішення № 17217682, 22.07.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.07.11р.Справа № 22/5005/8536/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротурбіна", м.Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетав Стальсервіс", м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору №ДГ-063-10-2 від 04.08.2010р.

Суддя Пуппо Л.Д.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 - дов. 14.06.11 р., представник

Від відповідача: ОСОБА_2. - дов. 08.06.11 р.представник

СУТЬ СПОРУ

Позивач просить визнати недійсним договір № ДГ-063-10-2 від 04.08.2010р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства, зазначене підтверджено висновками невиїзної документальної перевірки позивача, проведеної ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова (акт від 10.03.2011р. №216/15-409/35070857) щодо порушення останнім вимог Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого зменшено податкові зобовязання позивача (у тому числі й по товарам, відвантаженим на користь відповідача) та зменшено суму податкового кредиту. Позивач вважає, що ТОВ «СЕТАВ СТАЛЬСЕРВИС» неправомірно було включено до складу валових витрат суму 351086,98 грн. та податкового кредиту суму податку на додану вартість 73143,12 грн. за оспорюваного від позивача товар в рамках оскаржуваного правочину.

В даному засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що договір відбувся, був схвалений позивачем і ніяким чином не порушує будь-яких його прав та інтересів; позивачем не надано до суду жодного доказу того, що спірний правочин посягає саме на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відсутні докази і наявності вини (яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін): вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо незаконного заволодіння певним майном тощо.

В порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ

04 серпня 2010 року між позивачем та відповідачем був укладений договір № ДГ-063-10-2 від 04.08.2010р. Згідно з предметом вищезазначеного договору, продавець (ТОВ «ЄВРОТУРБИНА») продає, а покупець (ТОВ «СЕТАВ СТАЛЬСЕРВИС») купує меблі, компютерну техніку і складське обладнання (далі Товар).

На виконання умов договору продавець продав, а покупець придбав товар на загальну суму 438858,72 грн., в т.ч. ПДВ - 73143,12 грн. на підставі видаткових накладних: від 05.08.2010р. № 50801 на суму 33988,80 грн., від 05.08.2010р. № 50802 на суму 44965,20 грн., від 05.08.2010р. № 50803 на суму 15624,00 грн., від 06.08.2010р. № 60801 на суму 128745,60 грн., від 09.08.2010р. № 90801 на суму 12984,00 грн., від 09.08.2010р. № 90802 на суму 35687,52 грн., від 16.08.2010р. № 160802 на суму 55425,60 грн., від 17.08.2010р. № 170801 на суму 92238,00 грн., від 20.08.2010р. № 200801 на суму 19200,00 грн.

Покупець здійснив оплату у повному обсязі ціни отриманого від продавця товару на загальну суму 438858,72 грн.

Суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьої, пятою, шостою статті 203 ЦКУ. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон повязує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 Господарського кодексу України (далі ГКУ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 6 ЦКУ України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦКУ).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦКУ).

При укладенні господарського договору сторони зобовязані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (стаття 179 ГКУ). При непогодженні вказаних умов договір є таким, що не відбувся.

Оспорюваним Договором № ДГ-063-10-2 від 04 серпня 2010року сторони погодили предмет договору - пункт 1.1. Договору; ціну пункти 2.1. і 2.4. Договору та строк дії пункт 31.12.2010. Договору.

Таким чином, суд доходить висновку про узгодження всіх істотних умов в розумінні статті 179 Господарського кодексу України. Сторонами виконувалися умови Договору, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку та свідчить про реальність договору.

Пояснення представника позивача (із посиланням на акт перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 10.03.2011р. №216/15-409/35070857), що такий правочин не був спрямован на реальне настання правових наслідків, не знайшло документального підтвердження.

У судовому засіданні було досліджено та надано правову оцінку письмовим доказам, що містяться в матеріалах справи: видатковими накладними і платіжним дорученням, що оформлені згідно з вимогами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та нормами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, і є підставою для відповідного відображення в бухгалтерському обліку операцій з отримання товарно - матеріальних цінностей.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на зазначене, ТОВ «СЕТАВ СТАЛЬСЕРВИС»правомірно віднесено до складу валових витрат витрати по операціях з позивачем в рамках оспорюваного договору, на підставі зазначеної статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до ч.2. статті 3 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В судовому засіданні також було надано правову оцінку податковим накладним, виданим позивачем відповідачу.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В акті перевірки відсутні зауваження щодо відсутності податкових накладних у позивача та несплати останнім податкових зобовязань з податку на додану вартість по відвантаженим товарам на користь відповідача.

Твердження представника позивача щодо їх недійсності оцінюється судом критично, так як на момент складання податкових накладних позивачем він мав чинний статус платника ПДВ на підставі діючого свідоцтва платника ПДВ.

Будь-яких інших підстав щодо недійсності податкових накладних сторонами в судовому засіданні не наведено та матеріали справи не містять.

Суд доходить до висновку, що здійснення господарських операцій, повязаних з формуванням валових витрат і податкового кредиту у ТОВ «СЕТАВ СТАЛЬСЕРВИС», при виконанні Договору № ДГ-063-10-2 від 04 серпня 2010року з ТОВ «ЄВРОТУРБИНА», підтверджуються первинним документами бухгалтерського та податкового обліку: безпосередньо оскаржуваним договором, видатковими і податковими накладними, платіжними дорученнями тощо.

Не є обґрунтованими і доводи позивача щодо нікчемності спірних договорів згідно зі статті 228 ЦКУ.

З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді судових справ про визнання правочинів недійсними, Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" надав наступні розяснення: «Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорюванні - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо)».

Отже, вища судова інстанція визначає два види недійсності правочинів із вичерпним переліком правових підстав, які характеризують таку недійсність:

1.нікчемний правочин, недійсність якого встановлена законом, а саме:

а) у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним (частина перша статті 219 ЦК України);

б) у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України);

в) правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування, є нікчемним (частина перша статті 224 ЦК України).

2. оспорюваний правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом:

а) правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи (частина друга статті 222 ЦК України);

б) у разі відсутності такого схвалення правочин за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати (частина друга статті 223 ЦК України);

в) правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України).

Отже, з урахуванням зазначеного та з огляду на вимоги постанови ВСУ від 06.11.2009р. № 9, відповідний правочин між товариствами не можна віднести до нікчемного, недійсність яких встановлена законом, так як: зазначений договір укладено в письмовій формі; підписано уповноваженими особами сторін; волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, що підтверджується досягненням згоди щодо усіх його істотних умов та повним взаємним виконанням; договір направлений на настання реальних правових наслідків, що підтверджено повним пакетом первинних документів (договором, податковими накладними, видатковими накладними та відповідним прийняттям їх шляхом оплати); цей правочин не відносяться до видів договорів, які регламентуються цивільними правовими нормами: ч.1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч.1 ст. 224 тощо.

Якщо цей договір не є нікчемним в силу закону (як на такій нікчемності наполягає позивач), то він також не є й оспорюваним правочином, так як його дію не регламентовано ч. 2 ст. 222, ч.2 ст. 223, ч.1 ст. 225 ЦК України.

Так, за положеннями частин 1, 3 статті 228 ЦКУ правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦКУ має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З огляду на вищенаведене, виходячи з обставин справи та наявних у справі доказів, суд, надавши у судовому засіданні оцінку оспорюваному правочину, дійшов висновку, що Договір № ДГ-063-10-2 від 04 серпня 2010року, укладений між сторонами, не містять ознак нікчемності, встановлених статтею 228 ЦКУ.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями. 6, 203, 215, 228, 627, 628 Цивільного кодексу України, статтями 189-191, 207 Господарського кодексу України, статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ

В позові відмовити.

Суддя Пуппо Л.Д.

Рішення підписано 19.07.2011 року