Рішення № 17150535, 07.07.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.11 Справа№ 5015/2780/11

за позовом ТзОВ «А.Омега», м.Миколаїв

до відповідача Миколаївська районна державна адміністрація Львівської області

про визнання права оренди і зобов»язання укласти договір оренди

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Сорочик В.Ю.

Представники:

від Позивача - ОСОБА_1 -представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача ОСОБА_2- представник (довіреність в матеріалах справи).

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «А.Омега»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області про визнання права оренди і зобов»язання укласти договір оренди.

Позовні вимоги мотивовані, зокрема копією проекту відведення земельної ділянки в довгострокову оренду загальною площею 3,36га під будівництво автостоянки, бази відпочинку, артсвердловини та очисних споруд за рахунок земель запасу Гонятичівської сільської ради в районі озера “Байкал”; копією заяви ТзОВ “А.Омега” від 16.03.2011р. (вх.№Відповідача 667/02-18); копією листа відповіді Миколаївської районної адміністрації Львівської області від 15.04.2011р. №02-18/0-1266/03; копією свідоцтва про державну реєстрацію ТзОВ “А.Омега”; Доказами в підтвердження посадового становища особи, що підписала позов; доказами сплати державного мита та ІТЗ; доказами надіслання копії позовної заяви Відповідачу.

Ухвалою господарського суду Львівської області №5015/2780/11 від 24.05.2011р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 12год. 30хв. 07.06.2011р. В судових засіданнях оголошувалась перерва від 07.06.2011р., 21.06.2011р.01.07.2001р.

Представнику Позивача та Відповідача в судовому засіданні оголошено права та обовязки, визначені ст.ст.20, 22, 28,38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення та дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області), зазначалось, що права та обовязки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача в судове засідання зявилась, позовні вимоги підтримала.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; заяву про відсутність обставин передбачених п.2 ч.1 ст.62Господарського процесуального кодексу, копію довідки з ЄДРПОУ; копії довідок з управління державного казначейства №№03-26/195, 03-26/196 від 20.06.2011р.; лист Миколаївської районної державної адміністрції; а також письмові пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання зявився, проти позову усно заперечив, заявивши, що Відповідач не вправі поза аукціоном прийняти рішення, про які просить Позивач, та що не оспорює права Позивача на оренду земельної ділянки, і наголосив, що питання, зазначені у п.2 прохальної частини позовної заяви є виключною компетенцією Відповідача.

Протягом розгляду справи представником Відповідача подано наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; копію свідоцтва про державну реєстрацію; довідку №12002/20 з управління статистики.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобовязувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали копій документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Рішенням Гонятичівської сільської ради №34 від 02.08.2002р. погоджено ТзОВ «А. Омега»вбір земельної ділянки в районі озера Байкал площею 8га на умовах оренди терміном на 50 років для влаштування автостоянки та будівництва бази відпочинку, артсвердловини та очисних споруд та запропоновано Позивачу звернутись до Миколаївської районної державної адміністрації з клопотанням про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки.

За результатами розгляду клопотання Позивача, розпорядженням голови Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області від 19.05.2003р. №191 ТзОВ «А. Омега»надано дозвіл на оформлення матеріалів вибору земельної ділянки з метою надання в довгострокову оренду, а розпорядженням голови Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області від 03.07.2003р. №267 Позивачу надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки в довгострокову оренду загальною площею 3,36 га під будівництво автостоянки, бази відпочинку, артсвердловини та очисних споруд за рахунок земель запасу Гонятичівської сільської ради в районі озера «Байкал».

На виконання вказаних вище розпоряджень голови Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області Позивачем виготовлено вказаний проект відведення земельної ділянки.

Позивачем отримано відповідні погодження, в тому числі щодо вибору та місця розташування земельної ділянки: Державного управління екології та природних ресурсів в Львівській області №06-04-04 від 12.05.2003р., Держуправлння екоресурсів у Львівській області №81/04 від 24.05.2004р. та №06/04-04 від 12.05.2003р., Миколаївського районного відділу земельних ресурсів №305 від 23.07.2003р., постійно діючою комісією районної ради по вибору земельних ділянок проведено вибір такої та складено акти вибору земельної ділянки, відділу архітектури, містобудування та комунального господарства №28 від 28.04.2003р., органів державного пожежного нагляду.

На підставі заяви Позивача №48 від 24.07.2003р. на імя начальника районного відділу земельних ресурсів виготовлено технічну документацію по відводу земельної ділянки, в тому числі технічне завдання на виконання проектно-пошукових робіт, технічні умови на інженерні мережі, гідрогеологічний розрахунок зон санітарної охорони свердловини, отримано позитивні висновки органів Державного санітарного нагляду, установлено та узгоджено зовнішні межі, про що складено відповідний акт.

Заявою від 16.03.2011р. (вх. №667/02-18) Позивач звернувся до Відповідача з проханням затвердити проект відведення вказаної вище земельної ділянки площею 3,36га, за результатами чого укласти договір оренди. Відповідач листом від 15.04.2011р. № 02-18/0-1266/03 відмовив в затвердженні проекту відведення, мотивуючи відмову тим, що оскільки Закон України №509-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву», яким внесено зміни, зокрема, до п.1 розділу Х «Перехідні положення»Земельного кодексу України, набрав чинності 14.10.2008р., то абзац третій пункту 1 розділу Х «Перехідні положення»Земельного кодексу України діяв до 14.10.2010р., розпорядження райдержадміністрації від 19.05.2003р. №191 та від 03.07.2003р. №267 також були чинними до 14.10.2010р. У вказаний термін Позивач не звернувся з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо надання в оренду земельних ділянок. Тому станом на 15.04.2011р. клопотання Позивача задоволити неможливо.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України „Про оренду землі”, ст.ст. 792-797 Цивільного кодексу України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх виконання.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є обєктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Основним законом України. У статті 14 Конституції України проголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частинами 1, 2 ст.2, ч.1 ст.4 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею;.суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади; завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до п.п. а, в, г ст.17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок.

Згідно ч.4 ст.4 Закону України «Про оренду землі», орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Пунктом 2 ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»визначено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 п.12 розділу X Перехідних Положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно ч.1 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.1 ст.123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості); надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі; у разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону.

Відповідно до ч.2 ст.124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Також, відповідно до ч.2 ст.16 Закону України „Про оренду землі”, укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно ч.ч.1, 2 Закону України „Про місцеві державні адміністрації”, на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів накази; розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Враховуючи вищенаведене, умовою та підставою для отримання земельної ділянки в оренду є винесення головою місцевої державної адміністрації розпорядження про затвердження Позивачу проекту відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду; розпорядження є підставою для укладення договору оренди землі.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник у звязку з відмовою Відповідача (лист від 15.04.2011р. № 02-18/0-1266/03) у затвердженні Позивачу представленого останнім проекту відведення земельної ділянки, виготовленого на виконання розпорядження голови Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області від 19.05.2003р. №191 та розпорядження від 03.07.2003р. №267.

Щодо підставності відмови у затвердженні проекту відведення земельної ділянки та надання такої в оренду з причин, зазначених у листі Відповідача №-2018/0-1266/03 від 15.04.2011р., суд зазначає наступне.

14.10.2008р. набрав чинності Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву” від 16.09.2008 року № 509-VI. Відповідно до абзацу третього підпункту 17 пункту 2 розділу I наведеного закону пункт 1 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено, абзацом третім такого змісту: „ У разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів)”. Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення»Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву” абзац третій підпункту 17 пункту 2 розділу I цього Закону діє протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення»наведеного Закону передбачено, що прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розглядаються в установленому законом порядку; передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

Розпорядження голови Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області від 19.05.2003р. №191 про надання дозволу на оформлення матеріалів вибору земельної ділянки з метою надання в довгострокову оренду та розпорядження від 03.07.2003р. №267 про надання Позивачу дозволу на складання на розробку проекту відведення земельної ділянки в довгострокову оренду загальною площею 3,36 га під будівництво автостоянки, бази відпочинку, артсвердловини та очисних споруд за рахунок земель запасу Гонятичівської сільської ради в районі озера «Байкал»були прийняті до 01.01.2008р., тобто, на них розповсюджуються вищезазначені положення законодавства України.

Суд зазначає, що абзац третій підпункту 17 пункту 2 розділу I Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву” від 16.09.2008 року, а, відтак, і абзац третій пункту 1 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, з 15.10.2009р. втратили чинність, а відтак зазначені вище положення не підлягають застосуванню до спірних правовідносин на момент вирішення спору по суті.

Проте, з 23.07.2010р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла»від 29.06.2010р., відповідно до п.20 якого у розділі II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" внесено наступні зміни: у пункті 2 слова "одного року" замінити словами "двох років"; пункт 3 викласти в такій редакції: "3. Прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розглядаються в установленому законом порядку. Передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів)".

Враховуючи наведене, на момент вирішення спору по суті, абз. 3 п. 1 розділу Х «Перехідні положення»Земельного кодексу України встановлює, що у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів). ( Пункт 1 розділу X доповнено абзацом третім згідно із Законом № 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008р. - діє протягом двох років з дня набрання чинності, п.2 розділу II Закону № 509-VI від 16.09.2008р. (із змінами, внесеними згідно із Законом від 29.06.2010р.).

З даного приводу суд також зазначає, що у звязку з набранням чинності 23.07.2010р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла», дворічний строк дії абз. 3 п. 1 розділу Х «Перехідні положення»Земельного кодексу України слід обраховувати з 23.07.2010р. по 23.07.2012р.

При цьому, беручи до уваги доводи Позивача щодо того, що після редакції від 23.07.2010р. Закон України від 16.09.2008р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву»було викладено в редакції від 01.01.2011р., від 12.03.2011р., які підлягають до застосування, суд зазначає про їх необґрунтованість, оскільки остання редакція є чинною на момент звернення Позивача з заявою від 16.03.2011р. (вх. № Відповідача 667/02-18) до Відповідача, а також на момент звернення Позивача до суду з даним позовом. Судом зазначає, що оскільки вказані редакції жодним чином не змінили строку дії абз. 3 п.1 розділу Х «Перехідні положення»Земельного кодексу України, а також не змінили процедуру отримання особами у користування земельної ділянки на підставі відповідного рішення компетентного органу, датованого до 01.01.2008р., а стосувались зовсім іншого предмету правового регулювання, тому редакції Закону України №509-VІ від 01.01.2011р., від 12.03.2011р. не застосовуються судом до спірних правовідносин.

Як зазначено вище у мотивувальній частині рішення суду та відповідно до матеріалів справи, проект відведення земельної ділянки Позивачем розроблено до 01.01.2008р. на виконання розпорядження голови Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області від03.07.2003р. №267. З відповідною заявою Позивач звернувся до Відповідача 16.03.2011р., тобто в період дії вказаних вище положень Закону. Таким чином, Позивач діяв в межах встановленого законом строку на звернення за затвердженням цього проекту та одержання в оренду земельної ділянки без проведення земельних торгів (аукціону). Разом з тим, у відповідності до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих положень» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" в редакції від 23.07.2010р., розпорядження голови Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області від 19.05.2003р. №191, від 03.07.2003р. №267 є чинними, тому підлягають обовязковому виконанню та застосуванню.

Частиною 6 ст.123 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Пунктом 10 ст.123 Земельного кодексу України визначено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази невідповідності розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Закону України «Про землеустрій», зокрема ст. 56 в редакції від 08.07.2003р. (редакція, чинна на момент видання головою Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області розпоряджень від 19.05.2003р. №191 та від 03.07.2003р. №267, а також виготовлення Позивачем вказаного проекту відведення земельної ділянки) та Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. №677.

Крім того, лист Відповідача від 15.04.2011р. №02-18/0-1266/03 яким відмовлено у затвердженні Позивачу проекту відведення земельної ділянки, не грунтується на невідповідності представленого проекту відведення земельної ділянки вимогам закону та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (ч. 10 ст. 123 Земельного кодексу України).

Згідно статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності здійснюється на підставі рішення районної державної адміністрації шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну чи припинення прав та обовязків сторін, а є лише невідємною частиною договору оренди земельної ділянки (ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»). При цьому, суд зазначає, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній чи комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. Таким рішенням (розпорядженням), компетентний орган одночасно затверджує проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучає земельну ділянку у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надає земельну ділянку особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (ч. 9 ст. 123 ЗК України). Договір оренди земельної ділянки укладається на виконання вказаного вище рішення органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади.

Судом встановлено та Сторонами не заперечується, що головою Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області не видавалось розпорядження про затвердження проекту землеустрою щодо відведення Позивачу земельної ділянки загальною площею 3,36 га під будівництво автостоянки, бази відпочинку, артсвердловини та очисних споруд за рахунок земель запасу Гонятичівської сільської ради в районі озера «Байкал»та надання такої Позивачу в довгострокову оренду.

Крім того, з наведеного вище аналізу законодавства вбачається відсутність правових підстав для проведення земельних торгів (аукціонів) щодо надання Позивачу земельної ділянки загальною площею 3,36 га під будівництво автостоянки, бази відпочинку, артсвердловини та очисних споруд за рахунок земель запасу Гонятичівської сільської ради в районі озера «Байкал» в довгострокову оренду.

В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведено доводів та не подано доказів існування будь-яких інших підстав для відмови у затвердженні Відповідачем проекту землеустрою.

У відповідності до вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, Відповідачем в порушення приписів ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України, заяву Позивача від 16.03.2011р. (вх. № Відповідача 667/02-18) безпідставно не було задоволено, відповідно, представлений останнім проект відведення земельної ділянки безпідставно не погоджено, розпорядження на цей предмет не видано.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують, зокрема, виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян.

При цьому, суд зазначає, що межі господарського спору обмеженні підставою та предметом позову. В основі заявленого Позивачем позову лежить безпідставна відмова Відповідача у затвердженні Позивачу проекту відведення земельної ділянки шляхом видачі відповідного розпорядження. Як зазначено вище в мотивувальній частині рішення, відмова відповідача у затвердженні проекту землеустрою є такою, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого порушеного права або інтересу.

Захист порушених прав має відповідати способам, передбаченим чинним законодавством (ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України). Господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. При цьому захист таких інтересів повинен вчинятись у спосіб, передбачений законодавством.

Відповідно до норм ст.152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю; захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, застосування інших, передбачених законом, способів, в тому числі, зобовязання до вчинення дій (ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України).

Позивачем заявлено позовну вимогу про визнання за Позивачем права на отримання в довгострокову оренду земельної ділянки загальною площею 3,36 га під будівництво автостоянки, бази відпочинку, артсвердловини та очисних споруд за рахунок земель запасу Гонятичівської сільської ради в районі озера «Байкал». Вирішуючи вказану позовну вимогу, суд виходить з наступного. Матеріалами справи не підтверджується наявність між сторонами спору щодо права Позивача на отримання земельної ділянки в довгострокову оренду. В судовому засіданні Відповідач проти такого права Позивача заперечень не надав, та зазначив, що таке право Позивача Відповідачем не оспорюється. За наведених обставин суд приходить до висновку про відсутність предмету спору в частині першої позовної вимоги, тому у відповідності до положень п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі в частині даної позовної вимоги слід припинити.

Також, суд зазначає, що у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, заснованих на положеннях ст.319 Цивільного кодексу України, глав 27, 29 33, 34 Цивільного кодексу України та глави 15 Господарського кодексу України, розділів ІІІ-V Земельного кодексу України, зокрема, щодо набуття, здійснення та припинення прав юридичних та фізичних осіб-підприємців, територіальних громад та держави на земельні ділянки (крім спорів, передбачених ч.1 ст.16 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших обєктів нерухомого майна, що на них розміщенні, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб»); про зобовязання органів державної влади та органів місцевого самоврядування залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства; аналогічна позиція відображена і у п.1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин». При цьому, суд відзначає, що за наслідками розгляду справ за позовами до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування щодо оскарження (визнання незаконними) прийнятих ними актів з питань, повязаних з наданням земельних ділянок у власність чи у користування субєктам господарської діяльності (про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи у користування, у продажу земельної ділянки, у наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо) господарський суд залежно від характеру спору може зобовязати названі вище органи виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства, зокрема, розглянути у встановленому для даного органу порядку питання, яке стосується предмету спору. Водночас, суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів, наприклад, про надання земельних ділянок у власність або у користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначити, яке конкретно рішення повинно бути прийнято; аналогічна позиція відображена і у п. 2.14. постанови Пленуму ВГС України від 17.05.2011р. №6. Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 14.12.2004р. по справі №6/11, суд, встановивши що рішення, дії чи бездіяльність державного органу чи органу місцевого самоврядування не відповідають нормам чинного законодавства України, визначаючи спосіб поновлення порушених прав та законних інтересів особи має задовольнити позов, скасувати рішення повністю чи частково, визнати дії чи бездіяльність відповідного органу неправомірними, зобовязати субєкта оскарження задовольнити вимоги особи, яка звернулася з позовом, або іншим шляхом поновити порушенні права та законні інтереси.

Відповідно до ч.11 ст.123 Земельного кодексу України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Відмова Відповідача у затвердженні представленого Позивачем проекту відведення земельної ділянки, безпідставність та неправомірність якої встановлена судом вище у мотивувальній частині рішення, свідчить про порушення з боку Відповідача порядку надання Позивачу земельної ділянки в оренду, передбаченого чинним законодавством, в тому числі абз.3 п.1 розділу Х «Перехідні положення»Земельного кодексу України. Ввраховуючи наведене, суд зазначає, що заявлена Позивачем позовна вимога про зобовязання Відповідача затвердити проект відведення земельної ділянки та надати в довгострокову оренду земельну ділянку загальною площею 3,36 га під будівництво автостоянки, бази відпочинку, артсвердловини та очисних споруд за рахунок земель запасу Гонятичівської сільської ради в районі озера «Байкал», є належним способом захисту порушених прав Позивача, який відповідає вимогам, вказаних вище приписів законів, а також судовій практиці щодо підвідомчості спорів господарському суду. Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення, така позовна вимога підлягає до задоволення. При цьому суд зазначає, що у спірних правовідносинах за встановлених судом обставин справи, задоволення судом даної позовної вимоги не суперечить встановленій Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», Законом України «Про місцеві державні адміністрації», компетенції органу державної влади, не підміняє таку, а свідчить про належний судовий захист порушених прав Позивача. Оскільки, у відповідності до положення ч. 9 ст.123 Земельного кодексу України, рішенням компетентного органу одночасно затверджується проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і вчиняється волевиявлення на передачу земельної ділянки в оренду, яке в подальшому є підставою для укладення договору оренди землі, тому поєднання нерозривно повязаними між собою зобовязальних дій щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в довгострокову оренду є, доцільним і правильним в силу вищенаведеного. Законодавство не передбачає прийняття компетентним органом окремих рішень щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду. Вказані питання вирішуються одним рішенням компетентного органу, яке є підставою для подальшого укладення договору оренди землі.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

07.07.2011року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 12.07.2011року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер позовних вимог, судові витрати у справі слід залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.13, 14, 19 Конституції України, ст.ст., 4-7, 22, 34, 43, 75, ст.80, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, ст.ст.15,16, 792-797 Цивільного кодексу України, ст.ст.4, 6, 15,16 ЗУ “Про оренду землі”, ст.ст.2,21 ЗУ “Про місцеві державні адміністрації”, ст.ст.4, 17, 116, 123, 124, 152, розділ X Перехідні положення Земельного кодексу України, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла», суд -

В И Р І Ш И В:

1.В позові відмовити частково.

2.В частині позовних вимог щодо визнання за Позивачем права на отримання в довгострокову оренду земельної ділянки загальною площею 3,36га під будівництво автостоянки, бази відпочинку, артсвердловини та очисних споруд за рахунок земель запасу Гонятичівської сільської ради в районі озера «Байкал»провадження у справі припинити.

3.Зобовязати Миколаївську районну державну адміністрацію Львівської області (81600, Львівська обл.., Миколаївський р.-н, м.Миколаїв, вул.Володимира Великого, 6, ідентифікаційний код 04056339) розглянути та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати товариству з обмеженою відповідальністю «А. Омега»(81600, Львівська обл.., Миколаївський р.-н, м.Миколаїв, вул.Данила Галицького, 15А/24, ідентифікаційний код 30123825) в довгострокову оренду земельну ділянку загальною площею 3,36га під будівництво автостоянки, бази відпочинку, артсвердловини та очисних споруд за рахунок земель запасу Гонятичівської сільської ради в районі озера «Байкал».

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя