Рішення № 17147072, 07.06.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 23/10207.06.11 За позовомпрокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської

міської державної адміністрації

до відповідач1відкрите акціонерне товариство «Радикал» відповідач2товариство з обмеженою відповідальністю Міжнародна українська компанія «Вігор»

пропро визнання недійсним договору

Суддя Кирилюк Т.Ю.

Представники:

від прокуратури Холявська І.В. посвідчення від 26.03.2009 року

від позивачане зявився

від відповідача1

від відповідача2представник ОСОБА_1 (довіреність від 23.05.2011 року)

представник ОСОБА_2 (довіреність від01.06.2011 року) ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Прокурор Деснянського району міста Києва звернувся в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відкритого акціонерного товариства «Радикал»та товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародна українська компанія «Вігор»про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами чинного на час укладення та реалізації спірного договору купівлі-продажу законодавства України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2011 року порушено провадження у справі №23/102 та призначено її розгляд на 26.04.2011 року.

Перед початком розгляду справи по суті учасників судового процесу ознайомлено з правами та обовязками у відповідності зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, учасникам судового процесу у судовому засіданні розяснено вимоги статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, у відповідності з вимогами статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи неодноразово відкладався.

Судом відмовлено у задоволенні клопотання прокурора, викладеного у позовній заяві, про застосування заходів забезпечення позову, оскільки у матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачами будь-яких дій, направлених на відчуження спірного майна.

Через відділ діловодства суду Відповідачем1 22.04.2011 року надано відзив на позовну заяву, яким заперечено вимоги у повному обсязі з огляду на відсутність на момент вчинення оспореного прокурором правочину державної частки у статутному капіталі Відповідача1.

У судовому засіданні 31.05.2011 року Відповідачем2 надано суду відзив на позов, яким заперечено вимоги у повному обсязі з огляду на відсутність державної частки у статутному капіталі Відповідача1 та невикористання ним відчуженого майна у виробничий діяльності.

Крім того, у судовому засіданні 31.05.2011 року представником Відповідача2 надано заяву про застосування правових наслідків спливу позовної давності.

Судом визнано поважними причини пропущення позовної давності Позивачем та встановлено, що порушене право підлягає захисту.

Судом відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача2 про залучення Фонду державного майна України в якості третьої особи на стороні відповідачів, оскільки з наявних у матеріалах справи документів вбачається відсутність будь-якого правового інтересу Фонду державного майна України у правовідносинах, що стали предметом даного судового дослідження.

У судовому засіданні 07.06.2011 року оголошено вступну та резулятивну частини рішення у справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Ліквідатором Стадніком Д.В. від імені Відповідача1 укладено 10.01.2002 року з Відповідачем2 договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3.

Відповідно до пункту 1.1 укладеного відповідачами договору загальна площа відчужених будівель та споруд склала 1421,6 квадратних метрів без урахування площі відкритого майданчика для складування (літера 70).

Відповідно до довідки-характеристики Київського міського бюро технічної інвентаризації №487743 від 25.12.2001 року відчужені будівлі та споруди були складами сировини, що фактично спростовує твердження Відповідача2 про їх невикористання у виробничій діяльності Відповідача1.

22 лютого 2002 року сторонами договору купівлі-продажу складів сировини підписано акт приймання-передачі визначеного договором нерухомого майна, яким окремо визначено, що розрахунки за договором Відповідачем2 проведено повністю.

За умовами пункту 1.1 договору від 10.01.2002 року вартість переданого майна склала 133730,00 гривень (курс НБУ на дату укладення договору 5,3114).

Таким чином, Відповідачем2 фактично за придбані ним приміщення без врахування вартості майданчику відкритого зберігання було сплачено Відповідачу1 грошові кошти з розрахунку вартості 1 квадратного метру нежитлового приміщення у розмірі 94,07 гривень.

З матеріалів справи та пояснень представників сторін у судових засіданнях суд встановив, що на час укладення та реалізації договору купівлі-продажу нежитлових приміщень (складів сировини та відкритого майданчику для складування) від 10.01.2002 року 27,68% акцій Відповідача1 належали територіальній громаді міста Києва.

Представник прокурора Деснянського району міста Києва стверджує, що зміна державного органу, уповноваженого здійснювати функції власника (Фонду державного майна на Київську міську державну адміністрацію) не призвела до зміни форми власності 27,68 відсоткового пакету акцій. Відповідно, на правовідносини відчуження нерухомого майна за укладеним відповідачами 10.01.2002 року договором купівлі-продажу розповсюджувалась дія Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», який набув чинності 05.01.2002 року.

Означені обставини заперечені представниками відповідачів з посиланням до загальних принципів Конституції України та спеціальних законів з питань приватизації майна.

В якості доказів відсутності частки у статутному капіталі Відповідача1 державної форми власності, відповідачами надані листи Фонду державного майна України.

Фонд державного майна України не є єдиним державним органом, уповноваженим здійснювати управління державною власністю в Україні. Відповідно, означені вище документи не можуть бути визнані судом належним доказом відсутності частки державної форми власності взагалі, оскільки ці документи є лише доказом того, що на момент укладення спірного договору Фонд державного майна України не здійснював управлінські функції щодо 27,68 відсоткового пакету акцій Відповідача1. На час укладення договору ці функції була уповноваженою здійснювати Київська міська державна адміністрація як виконавчий орган Київської міської ради (Рішення Київської міської ради №206/307 від 22.04.1999 року).

Надане Відповідачем2 рішення третейського суду при всеукраїнській організації «Всеукраїнський культурний центр тюркомовних та східних народів»не має преюдиціального значення для розгляду справи господарським судом. Суд не здійснює правову оцінку цього документу, оскільки правомірність викладених у ньому висновків не є предметом даного судового розгляду.

Частина четверта статті 86 Цивільного кодексу УРСР (чинний на час укладення оспореного прокурором договору) визначає, що власність в Україні виступає в таких формах:

-приватна;

-колективна;

-державна.

Відносини власності в Україні відповідно до частини шостої статті 86 Цивільного кодексу УРСР на час укладення спірного договору регулювались Законом України «Про власність», Цивільним кодексом УРСР та іншими законодавчими актами.

Частина четверта статті 2 Закону України «Про власність»(чинний на час укладення оспореного прокурором договору) визначає, що власність в Україні виступає у приватній, колективній та державній формах.

Стаття 31 Закону України «Про власність»визначала, що до державної власності належить загальнодержавна власність та власність адміністративно-територіальних одиниць.

Таким чином, законодавцем на час виникнення спірних правовідносин чітко було визначено комунальну власність підвидом державної форми власності.

Оскільки Конституція України не надавала на час виникнення спірних правовідносин інших визначень форм власності, а лише розмежовувала окремі повноваження окремих субєктів права власності, доводи відповідачів про наявність колізій конституційних та цивільно-правових норм не відповідають дійсності.

За таких обставин, відсутні правові підстави для твердження про нерозповсюдження вимог Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»на оспорені прокурором правовідносини.

Правові приписи є загальнообовязковими, що забезпечує реальну регулятивну роль права в цілому. Вимоги права однаково обовязкові для усіх учасників певного виду правовідносин. Винятки можуть мати місце лише у випадках, передбачених самим законом.

Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»не встановлює винятків для невиконання його імперативних приписів щодо заборони відчуження повязаного з виробничою діяльністю майна підприємства, функції власника якого виконує територіальна громада, а не центральний орган влади.

Таким чином, відчужуючи будівлі та споруди, які мали використовуватись для зберігання сировини, що прямо повязано з забезпеченням виробничої діяльності підприємства, відповідачі порушили імперативні правові приписи Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»в частині заборони до прийняття відповідних законодавчих актів здійснення продажу цього майна в процесі провадження справи про банкрутство.

Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою. Виходячи з наведеного, суд встановив, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються пропорційно на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 10.01.2002 року відкритим акціонерним товариством «Радикал»та товариством з обмеженою відповідальністю Міжнародна українська компанія «Вігор», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3. та зареєстрований в реєстрі за номером 121.

3.Зобовязати кожну з сторін договору купівлі-продажу, укладеного 10.01.2002 року відкритим акціонерним товариством «Радикал»та товариством з обмеженою відповідальністю Міжнародна українська компанія «Вігор», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3. та зареєстрованого в реєстрі за номером 121, повернути другій стороні все одержане за цією угодою.

4.Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Радикал»(02094, м.Київ, вул. Червоноткацька, 61, ідентифікаційний код 05757570) на користь державного бюджету України 42,5 грн. (сорок дві гривні 50 коп.) державного мита та 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародна українська компанія «Вігор»(03125, м.Київ, вул. Бубнова, 3, ідентифікаційний код 24915342) на користь державного бюджету України 42,5 грн. (сорок дві гривні 50 коп.) державного мита та 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.Видати накази.

Суддя Кирилюк Т.Ю.

Дата підписання: 09.06.2011 року