Рішення № 17144974, 18.07.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.07.11 р. Справа № 40/117

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Лазаренко Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

до Відповідача: Відкритого акціонерного товариства „Укртелеком”, м. Київ, ідентифікаційний код 21560766 в особі Донецької філії, м. Донецьк

про: стягнення неустойки в сумі 5921,33грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_1 (за довіреністю №16 від 01.02.2011р.);

від Відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю б/н від 30.12.2009р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань..

Згідно із ст.77 ГПК України у судовому засідання 07.07.2011р. оголошувалась перерва до 18.07.2011р.

У судовому засіданні 18.07.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства „Укртелеком”, м. Київ в особі Донецької філії, м. Донецьк (далі Відповідач) про стягнення неустойки в сумі 21346,38грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на припинення орендних правовідносин за договором оренди майна №3683/2009 від 31.03.2009р. з 27.06.2010р. у звязку із закінченням строку його дії та відмовою Орендодавця від подальшої оренди, повернення обєкту оренди лише 09.02.2011р., внаслідок чого за період з28.07.2009р. по 09.02.2011р. включно була нарахована заявлена до стягнення неустойка, при визначені розміру якої були враховані як часткове погашення орендні платежі Відповідача за період після припинення договору.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір оренди №3294/2007 від 27.08.2007р. з додатками, додаткову угоду №1 від 19.06.2009р., докази надсилання і отримання кореспонденції, лист №11-06-04-04465 від 28.04.2009р., довідку про нарахування грошових зобовязань станом на 04.05.2011р., акт приймання-передачі від 09.02.2010р., лист №11-06-03-04006 від 11.04.2011р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 10, 17, 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 611, 638, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст.180, 193 Господарського кодексу України та надав додаткові документи (а.с.а.с.41-46, 51-53, 82-87), у тому числі:

- клопотання про виправлення визначених у позові реквізитів договору оренди;

- заперечення щодо висловлених Відповідачем доводів із обґрунтуванням безпідставності застосування річного строку позовної давності до стягуваної неустойки і правомірності зарахування в рахунок її погашення здійснений після припинення договору орендних платежів.

Відповідач надав відзив від 17.06.2011р. (а.с.а.с.32, 33), яким проти позову заперечив, посилаючись на здійснення орендних платежів за весь час користування майном та необхідність застосування строку позовної давності до заявлених вимог.

Відповідачем були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.34-37, 56-80), у тому числі пояснення від 15.07.2011р., в яких наголосив на: непослідовності позиції Орендодавця відносно питання тривалості орендних правовідносин, що усуває існування порушень та вини з боку Відповідача; наявність суперечностей у складеному Позивачем розрахунку заявлених вимог; застосуванні до розглядуваних вимог саме річного строку позовної давності.

Представники сторін у судовому засіданні 18.07.2011р. підтримали свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутності будь-яких додаткових доказів на її обґрунтування. При цьому, представник Відповідача представив для огляду оригінал договору оренди №3294/2007 від 27.08.2007р. для визначення судом встановленого сторона строку його дії.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними у справі документами, оскільки їх цілком достатньо для правильної правої кваліфікації розглядуваного спору.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

27.08.2007р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено договір оренди №3294/2007 (а.с.а.с. 8-11), згідно п.п. 1.1, 10.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне майно вбудовані приміщення площею 64,4кв.м. на першому поверсі будівлі залізничного вокзалу, які розташовані за адресою: м. Донецьк, з метою розміщення відділення „Телекомсервіс” №75, строком до 27.07.2008р.

Згідно умов розділу 3 зазначеного договору на Відповідача покладені грошові зобовязання із перерахування орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України (за базовий місяць розрахунку - березень 2007р. становить 2379грн. без ПДВ), що підлягає корегуванню кожного місяця на індекс інфляції, з розподілом між Державним бюджетом та Балансоутримувачем у співвідношенні 70% та 30% щомісяця не пізніше 12 числа місяця.

Положеннями п. 2.4 вказаного договору сторони передбачили, що у разі його припинення приміщення повертається Орендарем Балансоутримувачу за актом приймання-передачі, а можливість автоматичного продовження договору на новий строк за відсутності заяв про припинення або зміну договору пунктом 10.6. сторони поклали у залежність від погодження з боку Балансоутримувача. Майно вважається поверненим Орендарем з моменту підписання акту приймання-передачі, обовязок по складанню якого п. 2.5. покладений на сторону, яка передає майно іншій стороні по договору.

Обовязок Орендаря повернути орендоване майно Балансоутримувачу (або іншій вказані Орендодавцем юридичній особі) у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу, у разі припинення або розірвання договору закріплений сторонами у п. 5.6 договору.

За змістом п. 10.8. договору закінчення строку його дії визначається у якості однієї з підстави для припинення.

27.10.2007р. відповідно до умов п. 2.1. договору приміщення було передано в оренду Відповідачу, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.13).

Листом №11-06-04-04465 від 28.04.2009р. (а.с.83) Орендодавець повідомив Орендаря про закінчення 27.06.2009р. строку дії договору та необхідність повернення майна за актом приймання-передачі балансоутримувачу. Означений лист був отриманий Відповідачем 07.05.2009р. (а.с.82).

Додатковою угодою №1 від 19.06.2009р. до договору оренди (а.с. 14) сторони дійшли згоди про встановлення розміру орендної плати за травень грудень 2009р. у відповідності до Постанови КМУ від 25.03.2009р. №316 виходячи із розрахунку за базовий місяць квітень 2009р. 1610,32грн. з відновленням розрахунку орендної плати за договором з 01.01.2010р. та вказівкою про те, що інші положення договору залишаються без змін.

Листом №11-06-04-07827 від 17.07.2009р. (а.с.85), отриманим Орендарем 27.07.2009р. (а.с.84), Позивач знову наголосив на закінчення 27.06.2009р. строку дії договору та необхідності повернення майна балансоутримувачу за актом приймання-передачі.

09.02.2011р. майно було повернуто Орендарем балансоутримувачу, про що складено відповідний акт приймання-передачі, а листом №11-06-03-04006 від 11.04.2011р. (а.с.а.с.21,22), отриманим Відповідачем 18.04.2011р. (а.с.23), Позивач повідомив про припинення нарахування орендної плати у звязку із закінченням27.06.2009р. строку дії договору, зарахування всіх здійснених після цієї дати платежів як неустойки та необхідністю погашення її нарахованого залишку в сумі 5921,33грн., що відповідає розміру, визначеному у довідці станом на 04.05.2011р. (а.с.19).

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, наполягаючи на його задоволені та безпідставності тверджень про пропущення строку позовної давності, який в даному випадку має становити 3 роки.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві від 17.06.2011р. та пояснення від 15.07.2011р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, з урахуванням такого:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до сплати неустойки за період неповернення орендованого майна після припинення орендних правовідносин у звязку з закінченням строку договору та відмовою від його подальшого продовження.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема Законом України „Про оренду державного та комунального майна” та Цивільним кодексом України, а також умовами договору оренди №3294/2007 від 27.08.2007р.

Згідно ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України підставою виникнення правовідносин (прав та обовязків) є, зокрема, договір. Аналогічні положення закріплені і ст.ст. 144, 173, 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” і ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму (оренди) наймач зобовязаний повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір оренди №3294/2007 від 27.08.2007р. є належною підставою для володіння та користування майном впродовж орендних відносин та для обовязку із повернення обєкту оренди у разі припинення таких відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обовязковості договору для виконання сторонами.

За змістом ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України закінчення строку дії договору, який визначається як проміжок часу, протягом якого сторони управнені здійснювати свої права та обовязки, у зумовлює і припинення можливості здійснювати відповідні права учасником договору, в розглядуваному випадку користуватися Відповідачем майном на правах оренди.

Як встановлено ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, закінчення строку дії договору є підставою для його припинення.

Виходячи із наявних матеріалів справи, строк орендних правовідносин, в межах яких Відповідач міг правомірно володіти та користуватися наявним у нього обєктом оренди, визначався періодом з моменту підписання договору і по 27.06.2009р. після настання визначеного в п. 10.1. договору останнього дня строк його дії за відсутністю заперечень сторін і продовження фактичного використання майна відбулося його автоматична пролонгація в порядку ст. 764 Цивільного кодексу України на той же строк 11 місяців, які, відповідно, добігли кінця саме 27.06.2009р.

Після означеної дати висловлені Орендодавцем у листі №11-06-04-04465 від 28.04.2009р. заперечення проти подальшого продовження правовідносин, факт отримання якого (листа) Відповідачем підтверджується матеріалами справи і останнім не заперечується, унеможливили подальше автоматичне продовження орендних правовідносин в порядку приписів ч.4 ст.284 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ст. 764 Цивільного кодексу України, оскільки Орендодавець не обмежений у можливості висувати свої заперечення проти продовження орендних правовідносин і до закінчення строку договору. Аналогічна позиції сформульована Верховним Судом України у постанові від 18.08.2009р. у справі №2/385 та в абз. 2 п. 12 Розяснення президії Вищого го арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 25.05.2000 р. N 02-5/237.

В свою чергу, факт укладання після висування означених заперечень, але в межах залишку строку дії договору додаткової угоди №1 від 19.06.2009р., жодною мірою не впливає на висновок щодо припинення 27.06.2009р. строку дії договору, адже означена угода не змінює у3мов відносно тривалості строку договору, а лише відтворює приписи Постанови КМУ від 25.03.2009р. №316 відносно пільгового строку нарахування орендних платежів. Вочевидь, нарахування орендних платежів можливе лише в межах строку дії договору, тому припинення за встановленими діючим законодавством підставами орендних правовідносин не може перебувати у залежності від існування певного пільгового строку нарахування орендних платежів.

Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обовязку із повернення орендованого майна відповідно до п.5.6. договору оренди №3294/2007 від 27.08.2007р., що відбулося лише 09.02.2011р.

Як встановлено ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобовязання припиняються належним виконанням. В свою чергу, неналежне виконання зобовязань, у тому числі щодо строків, є їх порушенням у розмінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач вважається таким, що прострочив виконання обовязку з повернення майна у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України одним із наслідків порушення зобовязання, що мають бути встановлені договором або законом, є сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 означеного Кодексу. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання господарських зобовязань, у тому числі з повернення орендованого майна є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України безпосередньо (незалежно від наявності відповідного застереження у договорі) встановлює обовязок Орендаря, який прострочив повернення обєкту оренди, на вимогу Орендодавця сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення його повернення. Таким чином, Позивач управнений був нараховувати неустойку за весь період з моменту припинення орендних правовідносин і по 09.02.2011р., зараховуючи в рахунок її погашення здійснювані в означений період у якості орендних платежі з боку Відповідача. При цьому, формулювання останнім призначення платежу орендна плата жодною мірою не впливає на правову сутність існуючого грошового зобовязання, адже орендна плата не може існувати поза орендними правовідносинами.

Беручи до уваги посилання у запереченнях Відповідача на недотримання строків позовної давності, які за ч. 2 ст.258 Цивільного кодексу України в даному випадку визначені тривалістю в один рік, яке (посилання) у світлі правої позиції Вищого господарського суду України, висловленої в п. 30 Інформаційного листа від 29.09.2009 р. N 01-08/530, кваліфікується як заява про застосування наслідків спливу позовної давності, суд керуючись ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України дійшов висновку про неможливість задоволення позовних вимог відносно всього обсягу стягуваної неустойки, адже з моменту настання навіть останнього дня періоду нарахування (09.02.2010р.) і до подання позову (24.05.2011р.) минуло більше року. При цьому, обізнаність Позивача про початок перебігу строку давності в даному випадку повязаний із фактом припинення орендних правовідносин внаслідок надсилання ним листа із запереченнями проти автоматичної пролонгації, про що Позивачеві безсумнівно було відомо.

Аргументи Позивача про застосування до нарахованої в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України неустойки строку давності тривалістю в три роки судом відхиляються, адже згадана неустойка у повній мірі охоплюється поняттям, наведеним в ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, яке, в свою чергу, відтворене у п. 1 ч. 2 ст. 258 вказаного Кодексу. Особливості нарахування цього виду неустойки з привязкою до розміру орендної плати - не впливає на правову природу цього платежу як штрафної санкції у розумінні ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України.

Суд зауважує, що позиція Орендодавця відносно загального строку позовної давності щодо стягуваної неустойки не узгоджується із встановленими п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України принципами справедливості, добросовісності, адже запроваджує несумісну із розумним балансом майнових інтересів сторін зацікавленість орендодавця у якомога тривалому простроченні повернення майна після припинення орендних правовідносин через можливість отримання подвійної плати за таке користування порівняно із звичайною орендою. В такому випадку, коли Орендодавець якомога довше зволікає із поданням позову про стягнення неустойки з метою отримання більшої суми, неустойка перестає виконувати стимулюючу функцію по відношенню до порушника і право на її стягнення впродовж аж трьох років перетворюється у неприпустиме з точки зору ч.3 ст. 13 Цивільного кодексу України зловживання правом.

Наразі, висновок суду відносно застосування до стягуваної в межах цієї справи неустойки у повній мірі узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, викладеною у наданих Відповідачем постановах від 31.10.2007р. у справі №4/391-05 (а.с.а.с.64-66), від 06.07.2010р. у справі №16/27/10 (а.с.а.с.67-69) і від 12.01.2011р. у справі №30/190 (а.с.а.с.70-72), які, на відміну від згадуваної Позивачем постанови від 30.03.2011р. у справі №16/231, опосередковують остаточне рішення відповідних спорів.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподілу не підлягають, оскільки Позивач звільнений від їх сплати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13511245) до Відкритого акціонерного товариства „Укртелеком”, м. Київ, ідентифікаційний код 21560766 в особі Донецької філії, м. Донецьк про стягнення неустойки в сумі 5921,33грн.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 18.07.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.07.2011р.

Суддя Попков Д.О.