Постанова № 17081613, 25.06.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2011 р. Справа №5021/353/2011

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В.,

суддя Бородіна Л.І.,

суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Сємєровій М.С.,

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 25.05.2010 року;

відповідача не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-комерційного підприємства «Астарта», м.Ромни, (вх.№2013С/2), на рішення господарського суду Сумської області від 07.04.2011 року по справі №5021/353/2011,

за позовом Комунального підприємства «Ромникомунтепло»Роменської міської ради, м.Ромни,

до Приватного підприємства «Виробничо-комерційного підприємства «Астарта», м.Ромни,

про стягнення 42569,57 грн.,-

встановила:

Позивач КП «Ромникомунтепло»Роменської міської ради звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача 42569,57 грн. заборгованості по договору №229 на виробництво та постачання теплової енергії, укладеного між сторонами15.10.2006 року, в тому числі 37814,05 грн. основного боргу, 2102,57 грн. пені, 1866,50 грн. інфляційних збитків, 786,45 грн. 3% річних, а також судові витрати, повязані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.04.2011 року (суддя Моїсеєнко В.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства «Виробничо-комерційного підприємства «Астарта»на користь Комунального підприємства «Ромникомунтепло»Роменської міської ради 37814,05 грн. боргу за надані послуги, 786,45 грн. 3% річних, 1866,50 грн. інфляційних збитків, 404,07 грн. витрат по сплаті державного мита, 224,34 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні вимог про стягнення 2102,57 грн. пені відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 07.07.2011 року по справі №5021/353/2011 в частині розміру стягнення та прийняти в цій частині нове рішення, яким частково задовольнити позов Комунального підприємства «Ромникомунтепло»Роменської міської ради на суму 10764,03 грн. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального права та на неповне зясування всіх обставин справи.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 628, 714 Цивільного кодексу України та ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»та не врахував фактів неналежного надання послуг та законодавчо визначених підстав для зменшення розміру плати у звязку із неякісним наданням послуг в опалювальний період 2009-2010 років.

Починаючи з 15.10.2010 року послуги з теплопостачання позивачем не надаються, отже вимога про сплату за опалювальний сезон 2010-2011 роки, а саме з 15.10.2010 року по 31.01.2011 року в сумі 16285,99 не ґрунтується на фактах дійсного надання послуг з теплопостачання та понесення позивачем будь-яких витрат на теплопостачання.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції фактам припинення дії договору від 15.10.2006 року №229, відключення магазину від системи централізованого теплопостачання, ненадання послуг з теплопостачання належної оцінки не надав та при вирішені спору безпідставно виходив з неіснуючого факту отримання послуг з теплопостачання у вказаний період.

Апелянт вказує на наявність факту надання позивачем послуг неналежної якості у звязку з чим вимоги позивача щодо оплати за спожиту теплову енергію за сезон 2009-2010 року можуть бути задоволені частково, а саме в розмірі 50% від їх вартості, тобто в сумі 10764,03 грн. Вимоги в частині стягнення сплати за теплову енергію за період з 15.10.2010 року по 31.01.2011 в сумі 16285,99 грн. задоволенню не підлягають, оскільки фактично послуги з теплопостачання в цей період не надавались і вказані послуги не відповідач не отримував.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.06.2011 року.

31.05.2011 року позивач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№5607) в якому заперечує проти апеляційної скарги і вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 07.04.2011 року прийнято при повному зясуванні всіх обставин справи, без порушення норм матеріального та процесуального права та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування своєї позиції посилається на те, що рахунок здійснено з дотриманням і лише на підставі положень по станови Кабінету Міністрів України №151 від 17.02.2010 року «Про затвердження Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або не надання не в повному обсязі, зниження якості».

Крім того позивач зазначає, що жодних документів на підтвердження того, що 22.09.2010 року був відключений від мереж централізованого теплопостачання, приватним підприємством «ВКП «Астарта» надано не було. Акт від 15.02.2011 року не може засвідчити факту минулого, тобто того, що 22.09.2010 року приміщення відповідача правомірно відключене від мереж централізованого опалення. Також даний акт не відповідає вимогам передбачених Порядком відключення житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених 22.11.2005 року за №4 Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.

В судове засідання 02.06.2011 року представники сторін не зявилися. Відповідач надав через канцелярію суду клопотання (вх.№5669) в якому просив розглядати справу за його відсутності за наявними у справі документами. Таким чином, колегія суддів для забезпечення повного, всебічного, обєктивного розгляду апеляційної скарги відклала розгляд справи на 20.06.2011 року.

20.06.2011 року відповідачем було надіслано на адресу суду факсограмму (вх.№6214), в якій просив суд розглянути справу за умови його відсутності за наявними документами.

Представник позивача в судовому засіданні 20.06.2011 року проти вимог апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом Сумської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, 15.10.2006 року між Комунальним підприємством «Ромникомунтепло»та Приватним підприємством «Виробничо-комерційного підприємства «Астарта»було укладено договір №229 на виробництво та постачання теплової енергії.

Предметом вказаного договору, згідно статті 1 є те, що постачальник (КП «Ромникомунтепло») зобовязується виробляти та постачати споживачу (ПП «Виробничо-комерційне підприємство «Астарта») теплову енергію для опалення приміщення, гарячого водопостачання, а споживач зобовязується своєчасно та в повному обсязі згідно умов даного договору проводити розрахунки за вироблену та поставлену теплову енергію.

Статтею 2 договору №229 врегульовано, що кількість виробленої та поставленої енергії розраховується по приладам обліку, які встановлені споживачем на межі розподілу мереж від постачальника до споживача. При відсутності приладів обліку розрахунок провадиться за нормативами (нормами) споживання. При наявності приладів обліку теплової енергії нарахування провадиться по фактичним показанням цих приладів із врахуванням коефіцієнтів, які застосовуються постачальником при визначенні суми щомісячної оплати. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Вид оплати авансова. Платежі вносяться не пізніше 10 (десятого) числа за кожний місяць.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобовязання за договором №229, що підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками за надання послуг, в яких зазначена сума до сплати та сума заборгованості та актами-здачі прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 82-93).

Крім того, в матеріалах справи міститься копія претензії, яка направлялась позивачем на адресу відповідача 14.07.2010 року та яку відповідач отримав 27.07.2010 року. Однак, відповідач ніяким чином на зазначену претензію не відреагував та заборгованість не погасив.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач свої зобовязання за договором №229 виконав належним чином, натомість відповідач свої зобовязання щодо своєчасного розрахунку за отримані послуги належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на день розгляду справи в суді першої інстанції склала 37814,05 грн. (основна заборгованість).

За загальним положенням цивільного законодавства, зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязок.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, зазначені обставини справи з урахуванням приписів чинного законодавства дають суду правові підстави дійти висновку про те, що відповідачем неналежно виконані зобовязання за договором №229 від 15.10.2006 року, в звязку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 37814,05 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаних положень позивачем заявлено до стягнення 1866,50 грн. інфляційних збитків, 786,45 грн. - 3% річних.

В обґрунтування заявлених сум до стягнення позивачем зроблений розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, який відповідає вимогам чинного законодавства та відносинам, що склалися між сторонами, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нараховані суми інфляційних втрат та 3% річних підлягають стягненню з відповідача.

Також колегія суддів зазначає, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином, згідно приписів статті 599 Цивільного кодексу України.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач, керуючись ст. 193, 216 Господарського кодексу України , Законом України від 22.11.1996 року №543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», п. 4.2 договору №229 від 15.10.2006 року, просив стягнути з відповідача 2102,57 грн. пені в розмірі подвійної ставки НБУ , що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 2 статті 343 Господарського кодексу України врегульовано, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняться у письмовій формі.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновками суду першої інстанції, що договором №229 від 15.10.2006 року не передбачено за неналежне виконання зобовязання нарахування штрафних санкцій, а саме п. 4.2 договору №229 від 15.10.2006 року, на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог щодо стягнення пені, викреслено. Отже, вимоги позивача щодо стягнення 2101,57 грн. пені є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Щодо доводів відповідача, що суд першої інстанції фактам припинення дії договору від 15.10.2006 року №229, відключення магазину від системи централізованого теплопостачання, ненадання послуг з теплопостачання належної оцінки не надав та при вирішені спору безпідставно виходив з неіснуючого факту отримання послуг з теплопостачання у вказаний період, то колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано належних доказів в підтвердження зазначеного факту.

Колегія суддів погоджується із запереченнями позивача, що документів на підтвердження того, що 22.09.2010 року був відключений від мереж централізованого теплопостачання, приватним підприємством «ВКП «Астарта» суду надано не було. Акт від 15.02.2011 року не може засвідчити факту минулого, тобто того, що 22.09.2010 року приміщення відповідача правомірно відключене від мереж централізованого опалення. Також даний акт не відповідає вимогам передбачених Порядком відключення житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених 22.11.2005 року за №4 Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.

Заяви щодо відключення відповідача від централізованого опалення, які надані відповідачем до матеріалів справи в обґрунтування своїх вимог по справі не є належними доказами в розумінні приписів ст. 34 Господарського процесуального України, оскільки не є доказами здійснення у відповідності до вимог чинного законодавства відключення системи опалення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що станом на дату подання позову позивачем належними та обґрунтованими доказами доведено факт неналежного виконання зобовязання та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у сумі 37814,05 грн. основної заборгованості, 786,45 грн. 3% річних, 1866,50 грн. інфляційних втрат. Всі обставини справи у повному обсязі та належно зясовані місцевим господарським судом, а висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні відповідають фактичним обставинам справи, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Сумської області від 07.04.2011 року по справі №5023/353/2011 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

постановила:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-комерційного підприємства «Астарта»залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 07.04.2011 року по справі №5021/353/2011 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Шевель О.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Хачатрян В.С.

Повний текст постанови складено 25 червня 2011 року.