Рішення № 1705039, 01.04.2008, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.04.08 р. Справа № 2/39

Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.

при секретарі судового засідання Трубачевій А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк

до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 м. Торез

про стягнення заборгованості в сумі 124487,40 грн.

За участю

представників сторін

від позивача: Федоров Є.Г. - за довір., Прудников С.В. - за довір.

від відповідача: ОСОБА_2 - за довір., ОСОБА_1

У судовому засіданні 24.03.2008р. оголошено перерву до 31.03.2008р. з 31.03.2008р. до 01.04.2008р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Відкрите акціонерне товариство “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 м. Торез про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 124487,40грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставну оплату відповідачу, який не є платником ПДВ, суми ПДВ у складі вартості квітка на перевезення пасажирів, що підлягала сплаті до бюджету. Як на правову підставу позову посилається на ст. 530, 1212 ЦК України, ст. 7, 10 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідач надав відзив на позовну заяву від 31.03.2008р. № 02-41/9802, де проти задоволення позову заперечує в повному обсязі та вказує на те, що податок на додану вартість йому не нараховувався та не виплачувався, оскільки умовами договорів не передбачено нарахування податку, точніше виділення податку з вартість послуг з перевезення. Суми ПДВ не містяться також й у відомостях видачі грошових коштів, податкова накладна не видавалася відповідачу та позивачем не виписувалася.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_1 є суб'єктом підприємницької діяльності та відповідно до Ліцензії міністерства транспорту та зв'язку України АБ 295679 основним видом його діяльності є надання послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування.

Відповідно до ст. 32 Закону України “Про автомобільний транспорт”, відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування із власниками автостанцій визначаються договором. Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

В відповідності з зазначеними вимогами 31.12.2005р., 06.10.2006р., 14.11.2006р. та 29.12.2006р. між Відкритим акціонерним товариством “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” (Об'єднання) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (Перевізник) укладені договори № 323/3, № 578/4, № 354/3, № 320/3, зазначені договори є тотожними за умовами.

За умовами вказаних договорів Об'єднання за дорученням Перевізника приймає на себе зобов'язання по організації на території власних автостанцій (автовокзалів) процесу відправлення пасажирів транспортом перевізника, продажу квитків населенню на проїзд та перевезення багажу, надання інших послуг населенню згідно з Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

Відповідно до п.2.1.2. Договорів (окрім договору № 578/4 від 06.10.2006р.) об'єднання зобов'язано здійснювати своєчасну попередню та поточну продажу проїзних та багажних білетів на рейсові автобуси населенню у касах автостанцій (автовокзалів) відповідно з Таблицею вартості проїзду та перевозу багажу, яка надається перевізником та затверджується замовником перевезень (Донецькою облдержадміністрацією у внутрішньообласних перевезеннях чи Державним департаментом автомобільного транспорту у міжобласному сполученні) згідно вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону України "Про транспорт" розрахунки із споживачами послуг транспорту загального користування проводяться на основі чинних тарифів у порядку, визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими актами законодавства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. N 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" (абз.34 п.12 додатку) передбачено, що обласні державні адміністрації наділені повноваженнями з регулювання (встановлення) тарифів на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні.

Розпорядженням Донецької обласної державної адміністрації № 362 від 23.09.2006р. для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють перевезення, встановлений тариф на перевезення 1 пасажиру на відстань 1 кілометр у розмірі 0,10 грн.

Тобто, законодавством встановлено обов'язок здійснювати розрахунки між пасажирами та перевізниками на внутрішньообласних та приміських автобусних маршрутах загального користування відповідно до затверджених тарифів.

В таблицях, що затверджені облдержадміністрацією, у якості примітки вказано, що покладений у її основу тариф за 1 км. складає 0,10 грн. без ПДВ. В таблицях, що погоджені з Державним департаментом автомобільного транспорту, також зазначені тарифи 10 копійок за 1 км. без ПДВ.

Матеріали справи містять документи, які свідчать, що в період з 01.01.2005р. по 31.12.2007р. відповідач був платником єдиного податку.

Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. Статтею 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 або пунктом 81.2 статті 81 цього Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Абзацом “а” пункту 10.1 статті 10 цього вказаного Закону встановлено, що особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платники податку.

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Тобто датою виникнення податкового зобов'язання у позивача у відповідності до п. 7.3.1 Закону України “Про податок на додану вартість” є факт виконання зобов'язань з продажу квитків. Разом з цим податкові накладні відповідачу не надавались та не виписувалися, оскільки у відповідача в силу його системи оподаткування не виникає податковий кредит, оскільки він не є платником податку на додану вартість.

Вище викладеним спростовується позиція відповідача, щодо виникнення податкового зобов'язання.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.

Отже, на послуги з перевезення пасажирів, що надаються підприємцями - платниками єдиного податку, не повинен нараховуватися податок на додану вартість.

Виходячи із вище викладеного законодавства, вимог Закону України “Про податок на додану вартість” у позивача при продажі квитків завжди виникало податкове зобов'язання, щодо нарахування та сплати податку на додану вартість до державного бюджету, та такий податок підлягав сплаті Державний бюджет. Крім того кошти отримані від продажу квитків повністю з урахуванням ПДВ сплачувалися відповідачу з каси ВАТ “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” за винятком 10%, винагороди, що передбачені умовами договорів. Таким чином, суми з податку на додану вартість по кожній операції нараховувалися з перевищенням та сплачувався позивачем двічі, а саме до державного бюджету та відповідачу.

На виконання умов Договору за кожним маршрутом складена таблиця вартості проїзду. При цьому, фактично вартість проїзду розрахована з урахуванням податку на додану вартість (20%).

Виходячи з вищенаведеного, відповідно до законодавства та за договорами від 31.12.2005р. № 332/3, від 06.10.2006р. № 578/4, від 14.11.2006р. № 345/3, від 29.12.2006р. № 320/3 відповідачу мали виплачуватися грошові кошти у розмірі, передбаченому тарифом без нарахування ПДВ.

Матеріали справи містять лист Державної податкової адміністрації у Донецькій області від 26.01.2006р., в якому роз'яснено, що базою оподаткування ПДВ послуг автотранспортного підприємства є загальна продажна вартість квитка, до складу якої включається вартість послуги перевізника та послуг автостанції.

Якщо перевізником виступає неплатник ПДВ, то згідно з умовами укладеної угоди автостанція повинна перерахувати йому суму вартості перевезення за вирахуванням комісійної винагороди. При цьому сума ПДВ, яка вказана автостанцією у вартості квитка перевізнику - неплатнику ПДВ, не перераховується.

Проте, за період з 01.01.2006р. по 31.12.2007р. відповідачу було виплачено грошові кошти у сумі 746924,36 грн., що підтверджується платіжними відомостями про видачу грошових коштів від реалізації білетів та видатковими касовими ордерами, що додані до матеріалів справи, за цей період, з урахуванням суми податку на додану вартість у розмірі 124487,40 грн., що не заперечується відповідачем.

Тобто, сума податку на додану вартість, отримана позивачем від пасажира у складі вартості квитка підлягала перерахуванню до бюджету, а фактичне  перерахування суми також розміру відповідачу здійснювалась за рахунок власних коштів позивача.

Згідно вимог ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до 83 ЦК України право вимагати безпідставне набуте майно має особа, яка є власником цього майна.

Враховуючи те, що позивачем фактично за рахунок власних коштів здійснювались виплати відповідачу, на отримання яких останній не мав законних підстав, суд дійшов про задоволення позовних вимог.

Позивачем на адресу відповідача направлялася 03.01.2008р. було направлено лист № 09/05 з вимогою повернути безпідставно отримані кошти, зазначений лист зі сторони відповідача залишений без відповіді та задоволення.

Згідно до приписів ст. 530 ЦК України встановлено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на вказані обставини вимоги позивача обґрунтовані, доведені належним чином та підлягають задоволенню в повному обсязі.

У судовому засіданні 31.03.2008р. представник відповідача заявив усне клопотання та просив направити матеріали справи до прокуратури для встановлення факту фальсифікації підписів у відомостях про видачу грошових коштів від реалізації білетів за період 2006р., 2007р.

У задоволенні зазначеного клопотання суд відмовляє з огляду на те, що відповідач не заперечує проти отримання суми в розмірі 746924,36 грн. до складує якої входить й спірна сума в розмірі 124487,4 грн., зазначене й підтверджується актами звірки взаємних розрахунків за 2007р. та за 2006р., які підписані та скріплені печатками з обох сторін. Крім того суд зазначає, що відповідач не був та не позбавлений права для звернення до прокуратури самостійно для перевірення своїх сумнівів.

Щодо клопотання позивача про забезпечення позову від 29.02.2008р. № 02-41/6460 та від 25.03.2008р. № 02-41/9213 то суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів можу утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна тощо на момент виконання рішення.

Як видно із матеріалів справи, позивачем не надано жодного доказу на доведення та обґрунтування утруднення чи неможливості виконання рішення господарського суду. У зв'язку з цим, такі вимоги позивача не підлягають задоволенню.

У судовому засідання за згодою сторін було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про транспорт”, Законом України “Про податок на додану вартість”, ст. ст. 22, 33, 42, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 м. Торез про стягнення 124487,40грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) на користь Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” (83086, м. Донецьк, пл. Комунарів, 4, р/р 26001301610114 в Калінінській філії АКБ “Нацкредит” в м. Донецьку, МФО 335720, ЄДРПОУ 03113785) безпідставно отриману суму в розмірі 124487,4грн., витраті по сплаті державного мита в розмірі 1245грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписаний 01.04.2008р.

Видати наказ.

Суддя Мартюхіна Н.О.