увійти
УКР
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
| 03.04.08р. |
| Справа № 9/111-08
За позовом Суб'єкту підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ до Відкритого акціонерного товариства "Дніпрошина", м. Дніпропетровськ про розірвання договору оренди
За зустрічним позовом: Відкритого акціонерного товариства „Дніпрошина”, м.Дніпропетровськ до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ про стягнення 5400 грн.; визнання права власності Суддя Подобєд І.М. При секретарі -Фуркаленко І.Л. Представники: Від позивача - ОСОБА_2. - представник, довіреність ВКІ № 442595 від 17.03.08р. Від відповідача - Сердюк О.К. - нач.юр.відділу, довіреність від 08.10.07р.
СУТЬ СПОРУ: СПД-фізична особа ОСОБА_1. звернулась у лютому 2008 року із позовом до ВАТ „Дніпрошина”, в якому просить господарський суд розірвати договір оренди нежилого приміщення № 43/10/А від 01.11.2007р. Обґрунтовує позовні вимоги тим, що всупереч зазначеного у статті 509 Цивільного кодексу України принципу добросовісності, ВАТ “Дніпрошина” приховало від Позивача той факт, що приміщення, яке розташоване за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Данили Нечая, буд. 29А, не належить на праві власності підприємству, тобто ВАТ “Дніпрошина” є неналежним кредитором у зобов'язані, бо, згідно з ч.1 ст.761 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм має його власник або особа, якій належать майнові права. Вважає, що та обставина, що орендодавець не є власником майна, яке здає у оренду, суттєва та є підставою для розірвання договору. Вказує, що 8 січня 2007р. Позивачем був направлений лист до Відповідача з вимогою розірвання укладеного договору оренди нежилого приміщення № 43/10/А, однак, у своїй відповіді (лист вих. № 65/08 від 23.01.2008р) Відповідач відмовився від розірвання договору, але зазначив, що згоден з тим, щоб спір розглядався у господарському суді Дніпропетровської області. Посилається на п. 7.2. договору № 43/10/А від 01.11.2007р., згідно з яким у випадку недосягнення згоди відносно розірвання цього договору, заінтересована особа має право передати спір на розгляд в господарський суд. ВАТ „Дніпрошина” позовні вимоги не визнає. Вказує у відзиві на позов, що після укладення зазначеного договору оренди СПД -фізична особа ОСОБА_1. не сплачувала орендну плату, тому 20.12.2007р. ВАТ „Дніпрошина” було направлено на її ім'я листа із вимогою про погашення заборгованості. Однак, орендар у своїй відповіді заявила, що відмовляється сплачувати орендну плату за користування орендованим приміщенням на підставі того, що ВАТ „Дніпрошина” не є власником переданого їй в оренду майна. Вказує, що ВАТ „Дніпрошина” заперечувало на розірванні договору оренди та повідомило СПД-фізичну особу ОСОБА_1 про те, що воно є власником приміщення, яке є об'єктом оренди за договором №43/10/А від 01.11.2007р. Вказує, що ВАТ „Дніпрошина” набуло прав власності на зазначене майно в процесі приватизації цілісного майнового комплексу, в складі якого знаходилися об'єкти соціально-побутового призначення, у тому числі клуб „Бригантина”, зі зменшенням ціни, на яку було придбано майно підприємства (цілісний майновий комплекс), на суму початкової ціни об'єктів. Вважає, що Фонд державного майна України не є власником приміщення, яке розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Данили Нечая, буд. 29А, так само як і інших об'єктів соціально-побутового призначення ВАТ „Дніпрошина”, підтвердженням чого є низка судових рішень, а саме: рішеннями господарського суду м. Києва у справі №23/440 від 21.07.2005р., №23/441 від 21.07.2005р., №23/442 від 21.07.2005р., №23/443 від 21.07.2005р., №23/642 від 14.10.2003р., №23/643 від 14.10.2003р., №23/439 від 21.07.2005р. за позовами ВАТ „Дніпрошина” до Фонду державного майна України, у яких за ВАТ „Дніпрошина” було визнано право власності на чисельні об'єкти соціально-побутового призначення, виходячи зі змісту статей 5, 24, 27, 28 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств” в редакції від 04.03.1992р. 20.03.2008р. ВАТ „Дніпрошина” подало зустрічний позов до СПД-фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення з цієї особи на свою користь 5400 грн. заборгованості з орендної плати за період з 01.11.07р. по 01.03.08р., а також про визнання за ВАТ „Дніпрошина” права власності на будівлю клубу „Бригантина” площею 482,2 кв. м. (літ. „А-2”, „А-1”), яка розташована за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Данили Нечая, буд. 29А. Зустрічний позов обґрунтований тим, що, починаючи з 2 серпня 1994 року -з моменту створення ВАТ „Дніпрошина”, перетвореного членами організації орендарів з орендного підприємства „Дніпрошина”, клуб „Бригантина” знаходився у володінні, користуванні та розпорядженні цього акціонерного товариства, створеного на базі майна організації орендарів цього підприємства. Вказує, що зі змісту статей 5, 24, 27, 28 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств” в редакції від 04.03.92р. випливає, що покупець набував за угодою приватизації прав власника на цілісний майновий комплекс, в складі якого і знаходилися об'єкти соціально-побутового призначення, у тому числі клуб „Бригантина”, зі зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства (цілісний майновий комплекс), на суму початкової ціни об'єкта. Вказує, що пред'явлення зустрічного позову має на мету захист порушеного Відповідачем цивільного права шляхом визнання права власності на зазначену будівлю клубу. Крім того, у зв'язку з тим, що орендар на теперішній час не звільнив та продовжує користуватися орендованими приміщеннями, але не сплатив ВАТ „Дніпрошина” орендну плату за період з 01.11.2007 року по 01.03.2008 року (всього -4 місяці) на суму 5400,00 грн. (у тому числі ПДВ), просить стягнути з СПД -фізична особа ОСОБА_1. на свою користь 5400,00 грн. зазначеної заборгованості. СПД -фізична особа ОСОБА_1. зустрічний позов не визнає. Вказує у відзиві на зустрічний позов, що ВАТ „Дніпрошина” не пред'явило позивачу документи, що підтверджують право власності відповідача на орендоване приміщення, а отже ВАТ „Дніпрошина” не є належним кредитором у зобов'язанні за договором оренди № 43/10/А від 01.11.07 р. Крім того позивач зазначає, що відповідачем відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України не пред'являлися вимоги сплатити орендну плату, а відповідно до пункту 3.1 спірного договору оренди сторони не визначили строк виконання позивачем зобов'язання зі сплати орендних платежів, визначивши лише, що орендар сплачує орендодавцю щомісячну орендну плату в розмірі 1350 грн.00 коп. в строк не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним. В судовому засіданні оголошувалась перерва з 27.03.08р. до 03.04.08р. В судовому засіданні 03.04.08р. за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення, згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, господарський суд - ВСТАНОВИВ: Між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (далі за текстом також Позивач) та відкритим акціонерним товариством “Дніпрошина” (далі за текстом також Відповідач) було укладено договір оренди нежилого приміщення № 43/10/А від 01.11.2007р., яке розташоване за адресою : м.Дніпропетровськ, вул. Данили Нечая, буд. 29а. В цей же день було підписано Акт приймання - передачі нежилого приміщення до зазначеного вище договору. 08.01.08р. Позивач звернувся до Відповідача з листом, в якому вимагав розірвати договір оренди нежилого приміщення № 43/10/А від 01.11.07р. на підставі того, що ВАТ „Дніпрошина” не є власником вказаного приміщення. Відповідач згоди на розірвання умов вищевказаного договору оренди не надав, вважаючи себе власником зазначеного об'єкту нерухомого майна. Як вбачається із наданих до матеріалів справи документальних доказів, згідно технічного паспорту Комунального підприємства „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” Дніпропетровської обласної ради на громадський будинок (інвентаризаційна справа № 3959-Б) у м.Дніпропетровську по вулиці Данили Нечая, буд. 29а розташована будівля клубу „Бригантина” (літ. „А-2”, „а-1”) загальною площею 482,2 м2. 10 травня 1990 року між Міністерством хімічної та нафтопереробної промисловості СРСР та організацією орендарів „Дніпропетровське виробниче об'єднання “Дніпрошина” був укладений договір оренди майна об'єднання, що враховувалось на бухгалтерському балансі станом на 1 квітня 1990 року. В подальшому, Фонд державного майна України виступив правонаступником прав орендодавця по вказаному договору оренди. 23 лютого 1994 року сторонами за вказаним договором оренди укладено додаткову угоду, згідно умов якої передбачено викуп орендарем орендованого майна. Умовами додаткової угоди передбачено безоплатну передачу майна орендарю на суму 2347598 тис.крб. Як визначено у додатковій угоді, додатки до неї № 4-8 містять переліки об'єктів, приватизація яких має особливості. Додаток № 6 до угоди містить перелік об'єктів Дніпропетровського орендного підприємства “Дніпрошина”, які передаються безоплатно, в п. 13 якого зазначено, зокрема, клуб „Бригантина”. 10 березня 1994 року в процедурі приватизації між Фондом державного майна України та організацією орендарів Дніпропетровського підприємства “Дніпрошина” укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу орендного підприємства “Дніпрошина”. До укладання договору про приватизацію відповідно до Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів 8 вересня 1993 року №717 (в подальшому - Методика), була проведена оцінка вартості майна орендного підприємства “Дніпрошина” для визначення ціни об'єкту приватизації. Відповідно до пунктів 33-40 вище вказаної Методики при приватизації державного майна, зданого в оренду, було здійснено оцінку вартості всього майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства “Дніпрошина”, яка відповідно до Акту оцінки вартості майна орендного підприємства “Дніпрошина” 23 листопаду 1993 року (в подальшому -Акт оцінки вартості майна) склала 169 677 137 тис.крб. На підставі пункту 42 Методики та згідно пункту 17 вищевказаного Акту вартість цілісного майнового комплексу, при розрахунку договірної ціни об'єкту приватизації, була зменшена на вартість майна: що належить орендареві; для якого встановлено пільги (безоплатно переданих об'єктів соціально-побутового призначення); на яке поширюється особливий режим приватизації; державного житлового фонду; об'єктів, що не підлягають приватизації. У такому порядку було визначено ціну об'єкту приватизації -відчужуваного цілісного майнового комплексу в розмірі -58 346 146 тис.крб. Згідно з п.8.1 Договору купівлі-продажу державного майна від 10 березня 1994 року перелік проданого майна відповідав Акту оцінки вартості майна орендного підприємства “Дніпрошина”. Перелік або кількісний склад (згідно з Актом) майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства “Дніпрошина” з моменту проведення повної інвентаризації не змінювався і само майно до приватизації з цілісного майнового комплексу не вилучалось, окрім об'єкту, визначеного додатком № 5 до додаткової угоди від 23 лютого 1993 року до договору оренди. Відповідно до Акту оцінки вартості майна орендного підприємства, затвердженого наказом Фонду державного майна України 27 грудня 1993 року, № 113-ДУ, з пунктом 1.3 Договору про купівлю-продаж державного майна від 10 березня 1994 року відчужуванню (приватизації) підлягав цілісний майновий комплекс, в складі якого знаходилось все майно орендного підприємства “Дніпрошина”, у тому числі клуб „Бригантина”, а ціна продажу відчужуваного цілісного майнового комплексу встановлювалась пунктом 1.4 Договору в розмірі -58 346 146 тис.крб. На підставі п. 3.2 Договору Покупець цілісного майнового комплексу ставав правонаступником його майнових прав та зобов'язань відповідно до умов цього договору та законодавства України. Умовами зазначеного Договору, а саме п.п. 1.1, 1.2, передбачено перехід права власності на відчужене майно, яке включає в себе всі активи, пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно, враховуючи об'єкти соціально-побутового призначення, у тому числі клуб „Бригантина”, що розташований у м.Дніпропетровську, по вулиці Данили Нечая, буд. 29а, на підставі додаткової угоди від 23 лютого 1994 року до договору оренди № Ф-172 від 10 березня 1993 року. За вище встановлених обставин, суд не знаходить достатніх підстав для задоволення первісного позову та вважає за необхідне повністю задовольнити зустрічні позовні вимоги в частині визнання права власності на будівлю клубу „Бригантина” з урахуванням наступного. Статтею. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Стаття 15 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Як вбачається зі змісту листа від 08.01.08р., Позивач не визнає право власності відповідача на приміщення, розташоване у м. Дніпропетровську, по вул. Данили Нечая, буд.29 а. У той же час, відповідно до ст.21 Закону України “Про власність” передбачено, що право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань, передачі державних підприємств в оренду, викупу колективами трудящих державного майна, перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства, безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу. Стаття 10 Закону України „Про підприємства в Україні” (в редакції, яка діяла на момент передачі спірного майна) передбачається, що джерелами формування майна підприємства є, зокрема, надходження від роздержавлення і приватизації власності. Статтею 15 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” (в редакції від 04.03.92 року) визначено, як спосіб приватизації державного майна, здійснення її шляхом викупу майна державного підприємства, зданого в оренду. Стаття 2 цього ж Закону встановлює, що приватизація здійснюється на основі принципу надання пільг на придбання державного майна членами трудових колективів підприємств, що приватизуються. Частина 2 ст.24 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” визначає (як пільгу), що при викупі державного майна орендними підприємствами товариству покупців, створеному працівниками підприємства, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу, державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Відповідно до ст. 128 Цивільного кодексу УРСР (1963 року), який діяв на час приватизації майна орендного підприємства „Дніпрошина”, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Отже, підписаний між Фондом державного майна України та Організацією орендарів „Дніпрошина” 13.07.1994р. Акт прийому-передачі цілісного майнового комплексу, у тому числі об'єктів соціально-культурного призначення, до яких було включено Клуб „Бригантина”, підтверджує факт набуття з цього моменту покупцем право власності на придбане майно. Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що Відповідач на підставі ст.ст. 5, 24, 27, 28 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” набув за угодою приватизації (договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу орендного підприємства “Дніпрошина” від 10.03.04р.) прав власника на цілісний майновий комплекс, в складі якого знаходилися й об'єкти соціально-побутового призначення, у тому числі клуб „Бригантина”, зі зменшенням ціни за яку було придбано майно підприємства (цілісний майновий комплекс), на суму початкової ціни об'єктів. Крім того, право власності за ВАТ „Дніпрошина” на інші об'єкти соціально-побутового призначення, безоплатна передача яких відповідачу передбачалась Додатком №6 до додаткової угоди від 23 лютого 1994 року до договору оренди № Ф-172 від 10 березня 1993 року було визнано рішеннями господарського суду м. Києва у справі № 23/440 від 21.07.2005р. (гуртожиток №5), №23/441 від 21.07.2005р. (поліклініка), №23/442 від 21.07.2005р. (гуртожиток №6), №23/443 від 21.07.2005р. (їдальня №1733), №23/642 від 14.10.2003р. (дитячий комбінат №177), №23/643 від 14.10.2003р. (гуртожиток №1), №23/439 від 21.07.2005р. (гуртожиток №3), №23/438 від 21.07.2005р. (профілакторій „Шинник”), рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № Н 30/1 від 21.03.03р. (палац культури „Шинник”) за позовами відкритого акціонерного товариства “Дніпрошина” до Фонду державного майна України. Зазначене спростовує доводи Позивача під час розгляду справи стосовно того, що власником орендованого приміщення може бути Фонд державного майна України. Відповідно до ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч.1 ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Згідно з ч.1 ст.761 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм має його власник або особа, якій належать майнові права. Як вбачається з обставин справи, ВАТ „Дніпрошина” має право передання приміщення, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Данили Нечая, буд. 29а, оскільки є його власником, що підтверджується викладеним. Отже, Позивачем, всупереч приписам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не доведено належним чином факт істотної зміни обставин, за якої договір №43/10/А від 01.11.07р. може бути розірваний. Водночас встановлені обставини свідчать про порушення Позивачем своїх зобов'язань за вищевказаним договором оренди з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Відповідно до пункту 3.1. договору оренди № 43/10/А від 01.11.07 р. орендар сплачує орендодавцю щомісячну орендну плату в розмірі 1350,00 грн., в т.ч. 225,00 грн. ПДВ, в строк не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним. Пунктом 4.2.1 умов вказаного договору оренди також встановлено обов'язок Позивача своєчасно та в повному обсязі, у відповідності з умовами цього договору, сплачувати орендну плату та відшкодовувати витрати, вказані в пункті 3.4 цього договору. Статтею 530 ч.1 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно розрахунку Відповідача Позивача не сплатив орендну плату за період з 01.11.2007р. по 01.03.2008р., загальний розмір якої становить 5400,00 грн. (1350,00 грн. х 4 міс. = 5400,00 грн.). Позивач доказів погашення зазначеної заборгованості на час розгляду справи судом не надав, посилаючись на те, що сторони у договорі не визначили який саме місяць є звітним, а отже не встановили у договорі строк виконання Позивачем своїх зобов'язань зі сплати орендної плати. Проте ці доводи Позивача відхиляються судом з тих підстав, що відповідно до положень ч. 3 ст.254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, тому, з урахуванням умов договору про внесення щомісячної орендної плати (пункт 3.2 договору), звітним має вважатися кожний календарний місяць, протягом якого діяв цей договір оренди. Таким чином, Позивач неналежним чином виконав свої майново-господарські зобов'язання перед Відповідачем зі сплати встановленої умовами зазначеного договору орендної плати, внаслідок чого на час розгляду справи у нього наявний основний борг у сумі 5400,00 грн. В силу положень 15 та 16 Цивільного кодексу України та тотожних положень ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом визнання в судовому порядку права та присудження до примусового виконання обов'язку в натурі. На підставі викладеного суд доходить висновку, що зустрічні позовні вимоги Відповідача про визнання за ВАТ „Дніпрошина” права власності на будівлю клубу „Бригантина”, розташованого у м.Дніпропетровську, по вул. Данили Нечая, буд.29а та про стягнення з Позивача на свою користь суми 5400 грн. заборгованості зі сплати орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а вимоги Позивача про розірвання договору оренди нежилого приміщення у вказаній будівлі -безпідставними, у задоволенні яких слід відмовити. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, усі судові витрати у справі слід покласти на Позивача за первісним позовом (Відповідача за зустрічним позовом). Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 45-49, 80, 82-85, 115-118 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд - ВИРІШИВ:
У задоволенні первісного позову Суб'єкту підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 відмовити. Зустрічний позов Відкритого акціонерного товариства “Дніпрошина” задовольнити повністю. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1на користь Відкритого акціонерного товариства „Дніпрошина” суму 5400 грн. основного боргу, 187 грн. витрат на держмито, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Визнати за Відкритим акціонерним товариством “Дніпрошина” (49600, м.Дніпропетровськ, вул. Бориса Кротова, 24, код в ЄДРПОУ 05768898) право власності на будівлю клубу „Бригантина” площею 482,2 м кв. (Літ. „А-2”, „а-1”), що розташована в м.Дніпропетровську по вул. Данили Нечая, буд. 29а. Видати накази після набрання рішенням законної сили. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскаржене протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
|
