Постанова № 1703903, 20.03.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 тел. 261-38-59

Головуючий у 1-й інстанції суддя –Запотічняк О.Д.                                                                                            ряд.ст.зв. №36

Господарський суд Львівської області,  № 12/245А                      

Доповідач у 2-й інстанції суддя – Яворський І.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2008 року              Справа № 22а – 4951/08                            м. Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

Головуючого судді-доповідача                              Яворського І.О.

Суддів:                                                                Любашевського В.П.

                                                                                  Довгополова О.М.

при секретарі                                                           Поворознику Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Вікторія плюс» на постанову Господарського суду Львівської області від 29 листопада 2007 року у справі за позовом ТзОВ фірма «Вікторія плюс» до Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000452300/0 від 10.02.2007 року, № 0000462300/0 від 10.02.2007 року, № 0001802300/1 від 13.03.2007 року, № 0001812300/1 від 13.03.2007 року, № 0000452300/2 від 25.05.2007 року, № 0000462300/2 від 25.05.2007 року, № 0004052300/0 від 25.05.2007 року, № 0000452300/3, № 0000462300/3, № 0004052300/1 від 22.08.2007 року

В С Т А Н О В И Л А

21 серпня 2007 року ТзОВ фірма «Вікторія плюс» звернулось до Господарського суду Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000452300/0, № 0000462300/0 від 10 лютого 2007 року, № 0001802300/1, № 0001812300/1 від 13 березня 2007 року, № 0000452300/2, № 0000462300/2, № 0004052300/0 від 25 травня 2007 року.

11 вересня 2007 року позивач заявив про збільшення позовних вимог та, крім вказаних вище, просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Городоцькому районі Львівської області № 0000452300/3, № 0000462300/3 та № 0004052300/1 від 22 серпня 2007 року.

З адміністративного позову вбачається, що Державною податковою інспекцією у Городоцькому районі Львівської області проведено планову виїзну перевірку ТзОВ фірми «Вікторія плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.05 року до 30.09.06 року, результати якої оформлено актом від 01.02.2007 року № 8/23-0/32282732. На підставі даного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000452300/0 та № 0000462300/0 від 10 лютого 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 972634 грн., та суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 1495522 грн.

За результатами розгляду повторної скарги Державною податковою адміністрацією у Львівській області, Державною податковою інспекцією у Городоцькому районі Львівської області були винесені податкові повідомлення-рішення:№ 0000452300/2 від 25 травня 2007 року, яким визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 972634 грн., з яких 648309 грн. - основний платіж та 324325 грн. – штрафні (фінансові) санкції; № 0000462300/2 від 25 травня 2007 року, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 1090378 грн., з яких 810387 грн. – основний платіж та 279991 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0004052300/0 від 25 травня 2007 року, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 405194 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Львівської області від 29 листопада 2007 року повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог ТзОВ фірма «Вікторія плюс».

 Господарський суд Львівської області мотивував свою постанову, зокрема, тим, що відповідно до пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. При цьому, суд першої інстанції вказує, що кожна господарська операція має бути підтверджена первинними документами, зокрема, транспортні послуги повинні підтверджуватись договорами на перевезення, квитанціями про прийняття вантажу до перевезення, дорожніми відомостями, платіжними дорученнями про перерахування коштів за здійснення перевезення. Оскільки відповідачем не підтверджено жодними первинними документами факт отримання транспортних послуг, відповідно, у останнього не було підстав для віднесення таких до валових витрат та податкового кредиту.

Щодо визначення відповідачем суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, суд першої інстанції вказує на те, що відповідно до пп. 7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Таким чином, суд першої інстанції погодився з висновком відповідача, викладеним у акті перевірки щодо неправомірності віднесення позивачем до валових витрат сум по транспортних витратах, тому дійшов до висновку про безпідставність віднесення позивачем вартості вказаних транспортних витрат до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постанова суду першої інстанції оскаржена в апеляційному порядку Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Вікторія плюс».

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові суду першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

При цьому колегія суддів враховує наступне.

Згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Так, у оскаржуваній постанові Господарського суду Львівської області викладено висновок про завищення позивачем скоригованих валових витрат на загальну суму 3241547 грн., у зв’язку із включенням до валових витрат у перевіреному періоді сум відшкодування залізнодорожних витрат не підтверджених оригіналами документів, як витрат пов’язаних із веденням господарської діяльності, чим порушено вимоги пп.5.3.9 ст.5 та ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Проте, суд першої інстанції не врахував, що згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивачем, на підтвердження правомірності включення до складу валових витрат транспортних витрат представлено господарські договори на поставку продукції, в т.ч. із ПП «Джерело-В», податкові накладні та копії квитанцій про приймання вантажу.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено свободу договору, відповідно до якої, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Крім того, згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, договори на поставку товарів укладались позивачем із застосування офіційних правил Інкотермс-2000, якими визначено розподіл функцій і витрат у зв'язку з поставкою товару між продавцем та покупцем товару. Так, у випадку поставки на умовах DDP продавець зобов’язаний надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого для поставки. У випадку поставки на умовах FCA продавець зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 "а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. Тобто, враховуючи вимоги чинного законодавства та з огляду на конкретні умови договору поставки, одержувачем товару може виступати інша, ніж покупець товару, особа.

Крім того, згідно з вимогами пп.5.3.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Проте, судом першої інстанції не враховано, що стаття 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на порушення якої вказується відповідачем в акті перевірки від 01 лютого 2007 року № 8/23-0/32282732, не встановлює ніяких конкретних вимог щодо форми та виду документів, які беруться до уваги в цілях податкового обліку. Відповідно до вимог пп. 11.2.3 ст. 11 даного Закону датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є: а) нерезидентами; б) резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Таким чином, по своєму змісту наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлюють неможливість включення сум до валових витрат лише у випадку повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, тобто неможливість включення сум взагалі непідтверджених документами.

Поряд із цим, частина четверта статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України вказує на те, що допустимість доказу для доведення певної обставини має бути прямо передбачена законом.

Відповідно, висновок суду першої інстанції стосовно необхідності підтвердження транспортних витрат в межах договорів поставки саме договорами на перевезення, квитанціями про прийняття вантажу до перевезення та дорожніми відомостями не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та фактичних обставинах справи.

Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги те, що статтею 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», визначено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Відповідно до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, розроблено та затверджено наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10 серпня 2005 року Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства

Так, відповідно до вимог пункту 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контролюючий орган за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства зобов’язаний висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень.

Згідно з вимогами пункту 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Поряд з цим, відповідачем, в порушення п. 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, не в повній мірі висвітлено господарські операції позивача. Як вбачається із пояснень позивача, наявних у матеріалах справи, сума залізнодорожного тарифу, яка була сплачена в ціні придбаного товару та включена позивачем до валових витрат, була в подальшому включена в рівнозначному розмірі до ціни поставки такого товару від позивача покупцям та, відповідно внесена до валових доходів позивача та податкового зобов’язання з податку на додану вартість. У зв’язку з тим, що така сума фактично пройшла «транзитом» по обліку позивача, відповідно, вона не могла вплинула на визначення дійсного податкового зобов’язання позивача з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Крім того, правильність визначення валового доходу позивача підтверджена відповідачем в акті перевірки від 01 лютого 2007 року № 8/23-0/32282732 (пункт 3.1.1 акту), а тому, судом приймається до уваги як безспірний факт.

Таким чином, з огляду на викладене та враховуючи вимоги ст.71 КАС України суд вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 статті 5, статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 810387 грн.

Також, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що відповідно до вимог пп. 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час існування спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вбачається з акту перевірки від 01 лютого 2007 року № 8/23-0/32282732 (стор. 17-18 акту перевірки), відповідачем не оспорюється правильність оформлення податкових накладних, на підставі яких позивачем сформовано суму податкового кредиту у спірному періоді, а тому судом приймається як безспірний.

Оскільки, висновки суду першої інстанції стосовно неправомірності включення позивачем до валових витрат сум відшкодування залізнодорожніх витрат відхилено колегією суддів, як такі, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам справи, відповідно, безпідставним є також і висновок суду першої інстанції щодо заниження позивачем чистої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 648309,40 грн.

Колегія суддів констатує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області винесені із порушенням вимог чинного податкового законодавства, а висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на всебічному, повному та об’єктивному розгляді справи.

З врахуванням викладеного вище, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови через порушення норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, п. 4 ч. 1 ст. 205, ч. 2 207 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Постанову Господарського суду Львівської області від 29 листопада 2007 року скасувати.

Прийняти нову постанову. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Вікторія плюс» задоволити повністю.

Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області № 0000452300/0 від 10.02.2007 року, № 0000462300/0 від 10.02.2007 року, № 0001802300/1 від 13.03.2007 року,№ 0001812300/1 від 13.03.2007 року, № 0000452300/2 від 25.05.2007 року, № 0000462300/2 від 25.05.2007 року, № 0004052300/0 від 25.05.2007 року, № 0000452300/3, № 0000462300/3, № 0004052300/1 від 22.08.2007 року скасувати.

Постанова апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України  протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя-доповідач                                              І.О.Яворський

Суддя                                                                                            О.М.Довгополов

Суддя                                                                                                  В.П.Любашевський