Рішення № 16981435, 07.07.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2011 р. Справа № 5023/3951/11

вх. № 3951/11

Суддя господарського суду Задорожна І.М.

при секретарі судовогозасідання Цирук О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. № 16 від 06.01.2011р.).

відповідача - ОСОБА_2 (дов. ВРК № 758552 від 08.06.2011р.).

розглянувши справу за позовом Харківського комунального підприємства "Міськелектротранс" Ордена трудового Червоного прапору ім. 60-річчя Радянської України, м. Харків

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

20.05.2011 року позивач Харківське комунальне підприємство "Міськелектротранс" Ордена трудового червоного прапору ім.60-річчя Радянської України звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь Харківського комунального підприємства "Міськелектротранс" Ордена трудового червоного прапору ім.60-річчя Радянської України заборгованості за договором № 32 від 01.01.2009 року у розмірі 1264,53 грн. заборгованості за договором № 74 від 23.02.2009 року у розмірі 755,15 грн., що виникли на підставі несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання по вищевказаним договорам та судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 23.05.2011 року порушено провадження у справі №3951/11, розгляд справи призначено на 02.06.2011 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.06.2011 року, було задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено до 20.06.2011 року.

Представник відповідача через канцелярію господарського суду за вх.№1552 від 20.06.2011 року надав відзив на позовну позовну заяву, в якому заперечує проти заявлених позовних вимог, з посиланням на те, що позивачем не надав доказів здійснення ним заходів досудового врегулювання спору, не надав відповідачеві точних розрахунків заборгованості відповідача, тому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 20.06.2011 року була оголошена перерва до 07.07.2011 року.

Представник позивача за вх.№16897 від 06.07.2011 року надав заяву про уточнення заявлених позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача за договором №32 від 01.01.2009 року - суму основного боргу 966,95грн., інфляційних нарахувань в сумі 233,70грн., 3%річних в сумі 64,08 грн., та за договором №74 від 23.02.2009 року суму основного боргу в розмірі 596,95 грн., інфляційних нарахувань в сумі 121, 84грн., 3% річних в сумі 36,37 грн.

Враховуючи, що згідно до ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає уточнені позовні вимоги позивача як такі, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

За вх.№12825 від 07.07.2011 року представник позивача з супровідним листом надав для долучення до матеріалів справи копію довідки про встановлення пріоритету до договору № 74, розрахунок заборгованості по спірним договорам, зазначені документи долучені судом до матеріалів справи.

За вх.№16973 від 07.07.2011 року представник відповідача надав для долучення до матеріалів справи копію довідки про банківські рахунки відповідача.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

23.02.2009 р. між позивачем та відповідачем укладено договір №74 про надання в користування місць, що перебувають на балансі ХКП "Міськелектротранс", для розташування спеціальних конструкцій. Крім того, 01.01.2009 року між позивачем та відповідачем також було укладено договір №32 про надання в користування місць, що перебувають на балансі ХКП "Міськелектротранс", для розташування спеціальних конструкцій.

Відповідно до вищевказаних договорів утримувач (позивач) надає користувачу (відповідачу) в користування місця, які перебувають на його балансі, для розташування спеціальних конструкцій (надалі місця), згідно додатків №1, які є невідємними частинами цих договорів.

Під користуванням сторони розуміють тимчасове, платне використання розповсюджувачем зовнішньої реклами (користувачем) місць, які перебувають у комунальній власності з метою:

а) встановлення на них спеціальних конструкцій, які знаходяться у користувача на законних підставах, та їх використання у формах, не заборонених чинним законодавством для розміщення зовнішньої реклами;

б) обслуговування спеціальних конструкцій (підтримання в належному стані, наклеювання рекламоносіїв тощо).

Пунктом 1.4 договору №74 від 23.02.2009 року сторони визначили, що місця передаються користувачу згідно акту прийому-передачі строком: з 23 лютого 2009 р. по 31 грудня 2009 р.

Пунктом 1.4 договору №32 від 01.01.2009 року сторони визначили, що місця передаються користувачу згідно акту прийому-передачі строком: з 01 січня 2009 р. по 31 грудня 2009 р.

Відповідно до п.п 3.4.1 договорів користувач зобовязується використовувати місця тільки за призначенням відповідно до договорів та Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Харкові.

Відповідно до п.п 3.4.4 даних договорів користувач зобовязується щомісячно не пізніше 10 числа, наступного за місяцем, у якому була надана послуга щодо використання місць, підписувати і направляти утримувачу акти виконаних робіт (послуг) за договором або мотивовану відмову від їх підписання.

Згідно п. 4.1 вищевказаних договорів, розмір плати за користування всіма місцями, які надані в користування за цим договором, складає: 504,00 грн. на місяць; ПДВ - 20% складає: 100,80 грн., податок на рекламу 0,5% вартості послуг на розміщення реклами тривалої дії, у розмірі 2,52 грн., загальний розмір плати (з ПДВ та податком на рекламу): 607,32 грн.

Відповідно до п. 4.2 договорів, з дня укладення цих договорів і до отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами на спеціальних конструкціях, які встановлюються на місцях, наданих за договорами (в період дії пріоритету на місце), користувач вносить плату за користування місцями за договорами у розмірі 25% від загальної суми передбаченої п. 4.1 цих договорів, яка складає загалом 151,83 грн.

Згідно п. 4.3 договорів у разі продовження строку дії пріоритету на місця на підставі письмового звернення користувача, плата передбачена п. 4.1 договору, сплачується у повному обсязі.

Згідно п. 2.1 договору №74 від 23.02.2009 року, цей договір набирає чинності з 23 лютого 2009 р. по 31 грудня 2009 р.

Згідно п. 2.1 договору №32 від 01.01.2009 року, цей договір набирає чинності з 01 січня 2009 р. по 31 грудня 2009 р.

Як встановлено матеріалами справи та умовами договорів, позивач передав, а відповідач прийняв в користування місця, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, а саме - розтяжку 4,00х0,7х2 за адресою: м. Харків, Пр. Московський + вул. Ак. Павлова, з розміром плати за використання місцями 604,8 грн., що підтверджується додатками №1 до вказаних договорів, копією акту від 23.02.09 р. щодо прийому-передачі місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій по договору №74 від 23.02.2009 р., та копією акту від 01.01.09 р. щодо прийому-передачі місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій по договору №32 від 01.01.2009 р.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором від 23.02.2009 року за № 74 про надання в користування місць, що перебувають на балансі ХКП "Міськелектротранс", просив суд стягнути суму основного боргу у розмірі 596,95грн., розмір збитків від індексу інфляції 121,84 грн., а також трьох процентів річних від простроченої суми - 36,37грн. за період з 03.2009 року по 03.2011 року.

Розмір плати за користування місцем позивач нараховував на підставі довідки про встановлення пріоритету, виданій розповсюджувачу зовнішньої реклами ФОП ОСОБА_3 строком на 3 місяці та п. 4.2 договору.

За загальним положенням Цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 цього кодексу та частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного і комунального майна".

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості з орендної плати відповідно до умов договору №74 за користування місцями для розташування спеціальної конструкції в сумі 596,95 грн. не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання з орендної плати за користування місцями для розташування спеціальних конструкції в сумі 596,95 грн. за договором за №74 про надання в користування місць, що перебувають на балансі ХКП "Міськелектротранс", який був укладений між позивачем та відповідачем 23 лютого 2009 року.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 596,95 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 121,84 грн. інфляційних нарахувань та 3%річних в сумі 36,37 грн.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат в сумі 121,84 грн., трьох відсотків річних в сумі 36,37 грн. підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором від 01.01.2009 року за №32 про надання в користування місць, що перебувають на балансі ХКП "Міськелектротранс", звернувся до господарського суду з позовом до ФОП ОСОБА_3. та просив суд стягнути суму основного боргу у розмірі 966, 95грн., розмір збитків від індексу інфляції 233,70грн., а також трьох процентів річних від простроченої суми - 64,08грн. за період з 01.2009 року по 03.2011 року.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним у позовній заяві обставинам, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України встановлює обовязковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка зокрема, проявляється в тому, що сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розподіл тягара доказування визначається предметом спору. За загальним правилом, обов*язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором від 01.01.2009 року за №32 про надання в користування місць, що перебувають на балансі ХКП "Міськелектротранс", надав до матеріалів справи розрахунок заборгованості за договором, з якого вбачається, що ХКП "Міськелектротранс" нараховував плату за користування місцем ФОП ОСОБА_3 за січень місяць 2009 року та за лютий місяць 2009 року в розмірі 489,77 грн. на місяць (загалом заборгованість нарахована в розмірі 966,95 грн.).

Згідно п. 4.1 вищевказаних договорів, розмір плати за користування всіма місцями, які надані в користування за цим договором, складає: 504,00 грн. на місяць; ПДВ - 20% складає: 100,80 грн., податок на рекламу 0,5% вартості послуг на розміщення реклами тривалої дії, у розмірі 2,52 грн., загальний розмір плати (з ПДВ та податком на рекламу): 607,32 грн.

Відповідно до п. 4.2 договорів, з дня укладення цих договорів і до отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами на спеціальних конструкціях, які встановлюються на місцях, наданих за договорами (в період дії пріоритету на місце), користувач вносить плату за користування місцями за договорами у розмірі 25% від загальної суми передбаченої п. 4.1 цих договорів, яка складає загалом 151,83 грн.

Згідно п. 4.3 договорів у разі продовження строку дії пріоритету на місця на підставі письмового звернення користувача, плата передбачена п. 4.1 договору, сплачується у повному обсязі.

Розглянувши вищезазначені нарахування за користування місцем в період дії договору, що перебуває у комунальній власності, господарський суд констатує, що позивач здійснював нарахування плати за користування місцем за місяць в сумі 489,77 грн., що не відповідає вимогам п.п 4.1., 4.2 укладеного сторонами договору та відповідне нарахування проводилося лише з 01.2009 р. по 02.2009 р., тобто за два місяці, в той час, коли за наявності у відповідача довідки про встановлення пріоритету на розміщення зовнішньої реклами встановлюється пріоритет на три місяці.

Відповідно до п. 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою КМУ від 29.12.03 р. №2067, (надалі Типових правил) дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Згідно п. 3 Типових правил зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Відповідно до п. 10 Типових правил робочий орган протягом п'яти днів з дати реєстрації заяви перевіряє місце розташування рекламного засобу, зазначене у заяві, на предмет наявності на це місце пріоритету іншого заявника або надання на заявлене місце зареєстрованого в установленому порядку дозволу. Після перевірки місця керівник робочого органу приймає рішення про встановлення за заявником пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету. У разі прийняття рішення про встановлення пріоритету робочий орган видає заявнику для оформлення два примірники дозволу за формою згідно з додатком 3 та визначає заінтересовані органи (особи), з якими необхідно їх погодити.

У разі прийняття рішення про відмову у встановленні пріоритету робочий орган протягом трьох днів надсилає заявникові вмотивовану відповідь із зазначенням дати встановлення пріоритету іншого заявника на заявлене місце розташування рекламного засобу або дати і номера рішення виконавчого органу ради про надання дозволу на заявлене місце іншій особі та повертає всі подані заявником документи.

Згідно п. 11 Типових правил пріоритет заявника на місце розташування рекламного засобу встановлюється строком на три місяці з дати прийняття керівником робочого органу відповідного рішення.

Проаналізувавши надані до матеріалів справи докази в сукупності, господарський суд вказує на те, що КП "Міськелектротранс" не надано суду жодних правових обґрунтувань щодо нарахування плати відповідачу за користування місцем саме в розмірі 966,95грн, а саме не надано суду рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право відповідачу на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, доказів надання відповідачу довідки про встановлення пріоритету на розміщення зовнішньої реклами чи доказів щодо наявності у відповідача дозволу розміщення зовнішньої реклами, відповідно до яких позивач мав би правові підстави здійснювати нарахування плати за користування місцем. Також, відсутні в матеріалах справи підписані сторонами акти виконаних робіт (послуг) за договором або мотивована відмова відповідача від їх підписання, тому враховуючи вищевикладені обставини, господарський суд не вбачає підстав щодо задоволення позовних позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором №32 від 01.01.2009 року про надання в користування місць, що перебувають на балансі ХКП "Міськелектротранс", як такі, що не доведені та необґрунтовані матеріалами справи.

До того ж, позивач в судовому засіданні зазначив, що вказані документи не вбачається можливим надати до суду, у звязку з їх відсутністю та свої вимоги обґрунтовує лише бухгалтерськими довідками підприємства позивача.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 102,0 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 у філії "Слобожанське РУ" АТ "Банк Фінанси і кредит" МФО ) на користь Харківського комунального підприємства «Міськелектротранс» Ордена трудового червоного прапора ім.60-річчя Радянської України (61001, м. Харків, вулиця Молодої Гвардії, 5, р/р 2600830123031 в АТ КБ "Актив-Банк", МФО 300852, код ЄДРПОУ 03328623) суму основного боргу у розмірі 596,95 грн., інфляційних нарахувань в сумі 121,84 грн., 3% річних в сумі 36,37 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 38,14 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 88,24 грн.

В іншій частині позовних вимог в сумі 1264,53 грн. відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Задорожна І.М.

Повне рішення складено 12.07.2011 року