Рішення № 16980591, 23.06.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.06.11 р. Справа № 21/191

за позовом: Державного підприємства ”Донецька залізниця” м. Донецьк

до відповідача: Приватного акціонерного товариства ”Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат” м. Докучаєвськ

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Дочірнього підприємства ”Трансгарант-Україна”

2. Товариства з обмеженою відповідальністю ”Укрметалургтранс”

3. Товариства з обмеженою відповідальністю ”Лемтранс”

4. Товариства з обмеженою відповідальністю ”Укррос-транс”

про стягнення 58673, 94 грн.

Склад суду: головуючий суддя Забарющий М.І., суддя Сич Ю.В., суддя Татенко В.М.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 - за довіреностями

Від відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_1 - за довіреностями

Від третьої особи-1: не зявився

Від третьої особи-2: Бережна А.Г.

Від третьої-3: не зявився

Від третьої особи-4: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство ”Донецька залізниця” звернулося із позовом до відкритого акціонерного товариства “Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат” про стягнення 58 673,94 грн., у тому числі: 56 266,74грн. - плати за користування вагонами та 2 407,20грн. - збору за зберігання вантажу.

По справі № 21/190 державне підприємство ”Донецька залізниця” просить стягнути з відкритого акціонерного товариства “Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат” 60 997,50 грн., у тому числі: 58 016,82грн. - плати за користування вагонами та 2 980,68грн. - збору за зберігання вантажу.

Справи № 21/191 і № 21/190, у яких беруть участь ті ж самі сторони, судом обєднані в одне провадження, оскільки вони звязані між собою підставою виникнення і поданими доказами. Загальна сума за обома позовами залізниці складає 119671,44грн., у тому числі: 114 283,56грн. - плати за користування вагонами та 5 387,88грн. - збору за зберігання вантажу.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 29.04.2011р. справу № 21/191 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Забарющий М.І., суддя Сич Ю.В. та суддя Татенко В.М.

В обґрунтування позову залізниця посилається на те, що:

- у період з 31 грудня 2009р. по 31 січня 2010р. на станцію Оленівка на адресу комбінату надходили приватні порожні вагони під навантаження, частина з яких ним не отримувались і на підїзну колію не приймались, а затримувались на станції Оленівка;

- затримка вагонів на станції з причин, що залежать від вантажовласника, засвідчена актами загальної форми;

- порожні приватні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус ”вантажу” і тому вантажоодержувач зобовязаний отримати їх від перевізника, а у разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом №1;

- за час перебування (затримки) вагонів на коліях станції відповідно до ст.119 Статуту залізниць України комбінату нарахована плата за користування вагонами у сумі 114 283,56грн.;

- за час затримки приватних вагонів на станції, що перевищує одну добу, відповідно до ст.46 Статуту залізниць України нарахований збір за зберігання вантажу у сумі 5 387,88грн.;

- відомості плати за користування вагонами та накопичувальні картки комбінат підписав із зауваженнями і від сплати нарахованих сум відмовився без достатніх на те підстав.

Відповідач позов не визнав з посиланням на те, що:

- залізниця не подавала вагони на підїзну колію комбінату з невідомих причин (вони знаходились на станції Оленівка);

- частина вагонів, які надійшли під завантаження, була несправна у технічному відношенні;

- вини комбінату у простої вагонів на станції Оленівка не має.

Позивачем під час розгляду справи заявлене клопотання про залучення до участі у справі у якості відповідачів операторів, в управлінні яких находились спірні вагони (дочірнє підприємство ”Трансгарант-Україна”, товариство з обмеженою відповідальністю ”Укрметалургтранс”, товариство з обмеженою відповідальністю ”Лемтранс”), а також вантажовідправника за перевізними документами №№ 42372953-42372955 (товариство з обмеженою відповідальністю ”Укррос-Транс”).

Клопотання позивача судом залишене без задоволення, оскільки на думку суду достатніх підстав для цього не має.

В той же час господарський суд за власною ініціативою ухвалою від 14.12.2010р. залучив операторів, в управлінні яких находились спірні вагони (дочірнє підприємство ”Трансгарант-Україна”, товариство з обмеженою відповідальністю ”Укрметалургтранс”, товариство з обмеженою відповідальністю ”Лемтранс”) і вантажовідправника за перевізними документами №№ 42372953-42372955 (товариство з обмеженою відповідальністю ”Укррос-Транс”) до участі у справі в якості 3-х осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача, оскільки рішення по цій справі може вплинути на їх права та обовязки щодо державного підприємства “Донецька залізниця”.

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Лемтранс” пояснило, що вагони, які знаходились у його експлуатації (управлінні) і про які йдеться мова у позовах залізниці, надавалися відповідачу відповідно до його замовлень на виконання відповідних планів перевезень. Твердження останнього про те, що значна кількість з цих вагонів була не придатна для перевезення вантажів з огляду на їх незадовільний технічний стан не відповідає дійсності і не підтверджується належними доказами.

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Укрметалургтранс” пояснило, що:

- забезпечення відповідача порожніми вагонами оператора у спірний період здійснювалось залізницею на підставі та в обсягах затвердженого плану перевезень вантажів;

- затримка вагонів по станції Оленівка мала місце з незалежних від оператора причин;

- застосування залізницею ст.119 Статуту залізниць України щодо спірних правовідносин є неправомірним, оскільки ч.2 ст.119 Статуту залізниць України передбачено стягнення 50 відсотків плати за користування вагонами за час затримки вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, на станціях призначення (на коліях залізниці) в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, а по станції Оленівка перебували порожні вагони.

Державне підприємство ”Трансгарант-Україна” пояснило, що забезпечення відповідача порожніми вагонами оператора у спірний період здійснювалось залізницею на підставі та в обсягах затвердженого плану перевезень вантажів, затримка вагонів по станції Оленівка відбувалась з незалежних від оператора причин.

Ухвалою від 18.05.2011р. господарський суд Донецької області у звязку із зміною найменування відповідача по справі з відкритого акціонерного товариства ”Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат” на приватне акціонерне товариство ”Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат” визначив, що відповідачем по справі є приватне акціонерне товариство ”Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат”.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін і 3-х осіб у відкритому судовому засіданні, господарський суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне:

Як встановлено постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.09.2010р. по справі №17/36 ”між позивачем та відповідачем 29.12.2006р. укладено договір №47/465жд про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, згідно з п.2.2 якого залізниця зобовязувалась приймати до перевезення вантажі відповідача, для чого подавати під навантаження вагони згідно із затвердженими планами і заявками та надавати додаткові послуги, повязані з перевезенням вантажів.

Додатковою угодою № 15 від 12.06.2009р. до договору сторони внесли зміни в п.3.1 договору та передбачили сплату плати за користування вагонами згідно Розділу V таблиці 1.2 “Збірника тарифів”.

Також між сторонами укладений договір № 1/29 від 13.11.2006р. про експлуатацію залізничної підїзної колії ВАТ “Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат” при станції Оленівка, п.1 якого передбачено, що на підставі чинного транспортного законодавства і на умовах цього договору здійснюється експлуатація підїзної колії відповідача, яка примикає до станції Оленівка Донецької залізниці.

В п.4 договору зазначено, що подача вагонів на підїзну колію і зарахування їх в користування власнику підїзної колії здійснюється у такому порядку:

- між порожніми вагонами в кількості від 20 і більше вагонів - за інтервалом 1 година;

- в інших випадках - за повідомленнями, які передаються не пізніше ніж за 2 години до подачі з записом в книгу повідомлень.

Згідно п.5 договору вагони для підїзної колії подаються локомотивом залізниці на приймально-здавальні колії 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 станції Оленівка-Нова, де здійснюється передача їх власнику колії в технічному і комерційному відношеннях. Подальший рух вагонів здійснюється локомотивом власника колії.

Відповідно до п.9 договору максимальна переробна спроможність всіх фронтів навантаження і вивантаження підїзної колії складає 985 вагонів на добу.

Крім того, взаємовідносини сторін і 3-х осіб з подачі та забирання вагонів врегульовані умовами договорів, які укладені власниками (операторами) порожніх вагонів з залізницею та відповідачем.

У період з 31 грудня 2009р. по 31 січня 2010р. на станцію Оленівка Донецької залізниці на адресу відкритого акціонерного товариства “Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат” за повними перевізними документами надходили приватні порожні вагони під навантаження, частина з яких залізницею на приймально-здавальні колії для передачі їх комбінату не виставлялась, а знаходилась на станції Оленівка, а частина - знаходилась на приймально-здавальних коліях станції Оленівка-Нова і не була здана відповідачеві для здійснення навантажувальних операцій.

Порядок використання порожніх вагонів встановлено в п.6.2. Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерством транспорту та звязку України від 28.09.2004р. № 856 (далі - Правила реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів), яким передбачено, що місячне планування перевезень вантажів у власних вагонах здійснюється відправником за окремим замовленням та за погодженням із власником вагонів. Залізниця затверджує плани перевезень у власних вагонах, які попередньо погоджені відправником із власником вагонів. Отже, забезпечення вантажовідправника власними вагонами здійснює власник вагонів на підставі укладених ним з вантажовідправником договорів.

За наявності укладених договорів відповідачем із залізницею, з власниками вагонів (операторами), власників вагонів із залізницею, можна констатувати, що сторонами дотриманий передбачений чинним законодавством порядок експлуатації власних вантажних вагонів, узгоджені плани перевезень вантажів в даних вагонах з залізницею і з власниками вагонів на січень 2010 року.

Так, згідно облікових карток планів перевезень у спірному періоді:

- план перевезень, оператором яких було ТОВ „Лемтранс”, у січні 2010р. загалом складав 5211 вагонів, для виконання плану перевезень залізницею було подано 4307 вагонів, відповідачем було завантажено 4307 вагонів, усього ж на станцію Оленівка прибуло 5940 порожніх вагонів;

- план перевезень, оператором яких було ТОВ „Укрметалургтранс”, у січні 2010р. складав 743 вагони, для виконання плану перевезень залізницею було подано 617 вагонів, відповідачем було завантажено 617 вагонів, усього ж на станцію Оленівка прибуло 649 порожніх вагонів;

- план перевезень, оператором яких було ДП „Трансгарант-Україна”, у січні 2010р. складав 1 783 вагони, для виконання плану перевезень залізницею було подано 1 648 вагонів, відповідачем було завантажено 1 648, усього ж на станцію Оленівка прибуло 1 688 порожніх вагонів.

Тобто згідно облікових карток планів перевезень у січні 2010р. усі подані залізницею вагони відповідачем були прийняті і завантажені.

Загалом протягом спірного періоду залізницею не було передано відповідачеві 2105 напіввагонів після їх прибуття на станцію Оленівка.

Про затримку вагонів на станції призначення залізницею були складені акти загальної форми №№ 383, 655, 673-677, 679-681, 1-57, 59-123, 125, 126, 128-130, 132-150, 152-160, 164-169, 172-177, 179-198, 200-227, 229, 230, 232-264, 266-276, 278-281, 283-292, 294, 295, 298-334, 336, 338-351, 353-355, 357-382, 384, 391-393.

В актах, в яких був вказаний тільки час початку затримки вагонів, залізниця зазначила: ”Затримка вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вантажні операції з вини клієнта. ... вагони простоюють по .... колії (зазначений номер колії) станції Оленівка-Нова в очікуванні оформлення перевізного документу”.

Від підписання актів загальної форми відповідач відмовився.

На підставі актів загальної форми залізницею були складені відомості плати за користування вагонами №№ 02010007, 03010010, 04010014, 05010017, 07010022, 08010026, 09010029, 10010031, 11010034, 12010038, 13010041, 14010045, 15010047, 15010049, 16010052, 16010053, 17010056-17010058, 17010060, 19010062, 19010065, 20010069, 21010072, 22010074, 28010095, 03020113, 29039016-29039023, 23010077, 24010080, 25010084, 26010086, 27010091, 28010094, 28010096, 29010099, 30010101, 01020108, 05020121, 05020122, 06020126-06020128, 09020138-09020140, 10020144, 10002145, 27020210, 29039023 та за відповідний час нарахована плата за користування вагонами у сумі 114 283,56грн., від оплати якої відповідач відмовився.

Відомості плати за користування вагонами відповідач підписав з зауваженнями, які у більшій частині стосуються технічного стану вагонів, поданих під завантаження.

Крім того, з посиланням на ст.46 Статуту залізниць України залізницею за час затримки приватних вагонів на станції, що перевищує одну добу, був нарахований збір за зберігання вантажу (вагонів) у спірному періоді у сумі 5 387,88грн., від сплати якого відповідач також відмовився.

З загальної кількості непереданих відповідачеві вагонів частина вагонів знаходилась на станції Оленівка і за твердженням залізниці ці вагони не могли бути виставлені на приймально-передавальні колії для передачі їх відповідачеві зважаючи на їх зайнятість іншими вагонами. Таке твердження залізниці не відповідає дійсності, оскільки протягом спірного періоду 3-я колія, на яку відповідно до п.5 договору № 1/29 від 13.11.2006р. про експлуатацію залізничної підїзної колії ВАТ “Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат” при станції Оленівка залізниця мала своїм локомотивом подавати вагони, весь час була вільна.

Посилання залізниці на те, що з середини 2004 року 3-я колія була закрита для руху поїздів у звязку з гнилістю шпал, і як наслідок, непридатна для здійснення приймально-здавальних операцій, що підтверджено випискою з журналу форми ДУ-46 станції Оленівка і на неї не могли виставлятись вагони, судом до уваги не прийняте, оскільки договір про експлуатацію залізничної підїзної колії ВАТ “Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат” при станції Оленівка № 1/29 між сторонами укладений у 2006 році і якщо б 3-я колія була непридатна для здійснення приймально-здавальних операцій, то залізниця, яка відповідно до чинного транспортного законодавства розробляла проект договору, не включила в пункт 5 договору серед інших приймально-здавальних колій (№№ 1, 2, 4, 5, 6, 7 станції Оленівка-Нова) колію № 3. До того ж відповідно до ст.71 Статуту залізниць України експлуатація залізничних під'їзних колій, які мають свої локомотиви, повинна здійснюватися на основі єдиного технологічного процесу роботи під'їзної колії і станції примикання, перед складанням якого здійснюється обстеження колій.

Частина вагонів, оператором яких було ТОВ „Лемтранс” і які спочатку були виставлені на приймально-здавальні колії для передачі їх відповідачеві в технічному і комерційному відношеннях відповідно до п.5 № 1/29 від 13.11.2006р., після перевірки їх технічного стану оглядачами вагонів станції Оленівка і комбінату згідно Технологічного процесу роботи пункту технічної передачі вагонів на підїзні колії ВАТ “Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат”, затвердженого у 2005 році, були перенаправлені на ТОВ ”Укррос-транс” для технічного обслуговування, з яким ТОВ ”Лемтранс” укладений договір № 63/09 від 23.03.09р. про надання послуг з виконання технічного обслуговування вагонів з відчепленням під час підготовки до навантаження з заміною зношених вузлів деталей кузова напіввагону. За технічне обслуговування вагонів у січні 2010р. ТОВ ”Лемтранс” були сплачені ТОВ ”Укррос-транс” кошти, що підтверджено відповідними рахунками, наданими ТОВ ”Лемтранс” на запит суду.

З огляду на те, що відповідно до розділу 3 Технологічного процесу роботи пункту технічної передачі вагонів на підїзні колії ВАТ “Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат” черговий по станції дає вказівку на проведення маневрових робіт (викидки вагонів) після одержання інформації від ремонтно-оглядової бригади про технічний стан вагонів, господарський суд вважає, що без одержання інформації про технічно несправний стан цих вагонів маневрові роботи здійснені б не були.

На порушення Інструктивних вказівок про порядок складання звітних та облікових форм по вагонному господарству, зокрема пунктами 1, 2 яких передбачено, що повідомлення форми ВУ-23 „є документом, яке посвідчує технічно несправний стан вагону, і підставою для виключення вагону з парку справних вагонів і зарахування в парк несправних, незважаючи від їх місцезнаходження” і воно видається на кожний вантажний вагон, який підлягає капітальному, заводському, деповському, поточному відцепочному ремонтам, укрупненому технічному обслуговуванню залізницею повідомлення форми ВУ-23 на зазначені вагони, оператором яких було ТОВ „Лемтранс”, складені не були.

Аналогічна ситуація склалась і з вагонами, які були перенаправлені на інші станції іншим вантажовідправникам. На думку суду, маневрові роботи щодо цих вагонів здійснені б не були, якби черговий по станції не одержав інформації від ремонтно-оглядової бригади про їх технічний стан.

Твердження залізниці про те, що ці вагони іншими вантажовідправниками були прийняті до завантаження і, як наслідок, вони були справними, судом до уваги не прийняте, оскільки в книзі предявлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговуванню форми ВУ-14 напроти номерів більшості спірних вагонів (2071 напіввагон), у тому числі і перенаправлених іншим вантажовідправникам, залізницею були проставлені букви „б”, „бн”, тобто вони були визнані непридатними для навантаження (рос. ”больной”).

На частину вагонів залізницею були складені повідомлення про ремонт вагону форми ВУ-23, у звязку з чим на думку суду складення на ці вагони актів загальної форми про затримку вагонів з вини відповідача є безпідставним.

Частина вагонів залізницею були подані в тупик (15 колія), де на підставі укладених залізницею з операторами вагонів договорів про технічне обслуговування власних вантажних вагонів з відчепленням здійснювались ремонтні роботи цих вагонів.

Застосування залізницею ст.119 Статуту залізниць України щодо спірних правовідносин у частині стягнення плати за користування вагонами на думку суду є неправомірним, оскільки ч.2 ст.119 Статуту залізниць України передбачено стягнення 50 відсотків плати за користування вагонами за час затримки вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, на станціях призначення (на коліях залізниці) в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, тобто ця норма регламентує розмір плати за користування завантаженими вагонами, а по станції Оленівка перебували порожні вагони.

Наполягаючи на стягненні з комбінату збору за зберігання вагонів (як вантажу), залізниця посилається на ст.46 Статуту, та пояснюючи, що відповідно до ст. 909 ЦК України, яка кореспондується із ст.307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної. Статтею 6 Статуту визначено, що накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до Статуту і Правил перевезень і наданим залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обовязковою двосторонньою письмовою формою договору на перевезення вантажу, який укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Відповідно до п.6.4. Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких у графі “найменування вантажу” вказується “Власний вагон (найменування власника) направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)”. Порядок нарахування плати за перевезення приватних власних порожніх вагонів встановлений у п.14 р.2 Тарифного керівництва № 1. Отже, на думку залізниці, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус “вантажу”.

З таким висновком залізниці погодитись не можна, виходячи з наступного.

Виходячи з вимог ст. 46 Статуту одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюються Правилами. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом. Пунктом 5 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. № 644 (далі - Правила зберігання вантажів), визначено, якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу. Пунктом 8 цих Правил встановлено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх (тобто - вагонів) з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Тобто, як у Статуті, так і у нормах Правил зберігання вантажів, на які посилається залізниця, мова йде про зберігання вантажів та плату за таке зберігання. Більш того п.8 Правил зберігання вантажів конкретизує про збір “…за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах)…”

Зміст терміну “вантаж” у розумінні Статуту та Правил зберігання, визначений в абзаці 8 ч.1 ст.1 Закону України “Про залізничний транспорт” та абзацу 1 ч. 1 ст. 6 Статуту, де чітко зазначено, що під вантажем розуміється матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.

Тобто, системний аналіз згаданих норм дає усі підстави для твердження, що вагони, які транспортуються по залізничних коліях на власних осях, не є „вантажем” у розумінні вимог Статуту та Правил зберігання вантажів. Адже такі залізничні вагони хоча і є матеріальною цінністю, однак - не перевозяться “…у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі…”, а транспортуються на власних осях.

Такі вагони за усіма ознаками відносяться до “транспортних засобів”, адже за абзацом 11 ст.1 Закону України “Про залізничний транспорт” та за абзацом 2 ч. 4 ст. 6 Статуту залізничний рухомий склад (вагони всіх видів, локомотиви, моторейковий транспорт) і контейнери є транспортними засобами.

Вагон будь-якої власності можна було б віднести до категорії вантажу, у розумінні Статуту та Правил зберігання вантажів, лише у разі, його перевезення в іншому рухомому складі (транспортному засобі), а не транспортування по залізничних коліях на власних осях.

Перевезення (транспортування) зазначених порожніх власних вагонів за повними перевізними документами не надає таким вагонам статусу вантажу, про який йдеться у нормах Закону України “Про залізничний транспорт”, Статуту та Правил зберігання вантажів.

Пункт 6.4. Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів лише регулює порядок транспортування зазначених вагонів, але ж не змінює їхнього статусу з “транспортного засобу” на “вантаж”. Крім того, згідно п.5 Статуту зазначено, що саме на підставі Статуту Мінтранс затверджує Правила перевезення вантажів і інші нормативні акти, які повинні відповідати Статуту. Тобто Правила реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів повинні застосовувати терміни у відповідності до Статуту.

Відтак, підстави для нарахування та стягнення збору за зберігання спірних вагонів, навіть у разі їх затримання з вини комбінату - відсутні.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.1 Закону України ”Про залізничний транспорт”, ст.ст. 6, 31, 46, 129 Статуту залізниць України і керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р I Ш И В :

Позивачу у позові відмовити.

Головуючий суддя Забарющий М.І.

Суддя Сич Ю.В.

Суддя Татенко В.М.

В судовому засіданні 23.06.2011р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 29.06.2011р.