Рішення № 16949199, 04.07.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.07.11 р. Справа № 9/60

Господарський суд Донецької області у складі головуючої судді Марченко О.А.,

Суддів Макарової Ю.В., Сич Ю.В.

При секретарі судового засідання Бахрамовій А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Белтім”, смт. Калинівка, Київської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Артемівське виробничо-комерційне обєднання здорового харчування „Еко продукт”, м. Артемівськ

про стягнення заборгованості у розмірі 137477грн.00коп.

В засіданні брали участь представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник (за довіреністю б/н від 21.02.2011р.);

від відповідача: не зявився.

З 19.05.2011р. о 16год.00хв. по 19.05.2011р. о 16год.55хв. та з 07.06.2011р. о 15год.00хв. по 07.06.2011р. о 16год.50хв.у судовому засіданні оголошено перерву згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Белтім”, смт. Калинівка, Київської області, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Артемівське виробничо-комерційне обєднання здорового харчування „Еко продукт”, м. Артемівськ про стягнення заборгованості в розмірі 137477грн.00коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 105000грн.00коп., пені в розмірі 8338грн.16коп., відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 19635грн.00коп., інфляційних витрат в розмірі 2890грн.00коп. та 3% річних в розмірі 1613грн.84коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки №07-04/09 від 07.04.2009р., специфікацію №25 від 12.08.2010р. до наведеного договору, видаткову накладну №1557 від 17.08.2010р., рахунок-фактуру №1507 від 12.08.2010р., довіреність №105 від 16.08.2010р., претензію вих.№29/10-10 від 29.10.2010р., банківські виписки за 13.08.2010р., 31.08.2010р., 03.09.2010р., 14.09.2010р., 16.09.2010р., 23.09.2010р., 28.12.2010р.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №9484567 Товариство з обмеженою відповідальністю „Артемівське виробничо-комерційне обєднання здорового харчування „Еко продукт”, м. Артемівськ станом на 08.04.2011р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстровано як юридична особа.

19.05.2011р. позивачем через канцелярію суду надані письмові пояснення б/н від 18.05.2011р., відповідно до яких останній підтримує свої позовні вимоги.

Також, 19.05.2011р. позивачем надана заява б/н від 19.05.2011р. про зменшення позовних вимог, згідно якої останній зменшує розмір позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 87477грн.00коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 55000грн.00коп., пені в розмірі 8338грн.16коп., відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 19635грн.00коп., інфляційних витрат в розмірі 2890грн.00коп. та 3% річних в розмірі 1613грн.84коп.

Суд розглядає позов з урахуванням заяви б/н від 19.05.2011р.

30.05.2011р. відповідач надав заперечення на позовну заяву вих.№137 від 30.05.2011р., зі змісту яких вбачається, що останній проти позову заперечує, посилаючись на безпідставність, необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обовязками відповідно до ст.ст.20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

07.04.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Артемівське виробничо-комерційне обєднання здорового харчування „Еко продукт”, м. Артемівськ та Товариством з обмеженою відповідальністю „Белтім”, смт. Калинівка, Київської області укладений договір поставки №07-04/09, відповідно з яким постачальник (позивач) зобовязується поставляти покупцю (відповідачу) і передавати в його власність поліетилентерефталат ПЕТ, марка товару, найменування, вказується у специфікації, яка є невідємною частиною даного договору, а покупець зобовязується приймати цей товар і вчасно його оплачувати в порядку і на умовах, передбачених договором (п.1.1 договору).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ч.6 ст.265 Господарського кодексу України та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.

Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання статей 712 Цивільного кодексу України, 265 Господарського кодексу України.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що постачальник зобовязується поставити покупцю товар у встановлений узгодженою заявкою строк.

В розпорядженні суду відсутні наведена вище заявка відповідача, наразі суд не вважає це перешкодою для надання належної юридичної оцінки факту передачі продукції.

Датою поставки товару вважається дата його отримання покупцем в місці, вказаному в п.3.1 цього договору (п.3.4 договору).

На виконання умов договору поставки №07-04/09 від 07.04.2009р., 12.08.2010р. між сторонами укладено специфікацію №25, якою останні передбачили найменування, марку, кількість, вартість, умови оплати, поставки та дату поставки, а саме 16.08.2010р.

За твердженням позивача, на виконання умов договору останнім на адресу відповідача здійснена поставка товару на загальну суму 258735грн.75коп., що підтверджує видатковою накладною №1557 від 17.08.2010р., копія якої наявна в матеріалах справи.

Наразі, наведена накладна не містить посилання на договір поставки №07-04/09 від 07.04.2009р., проте суд вважає, що постачання продукції за видатковою накладною №1557 від 17.08.2010р. відбувалось на підставі договору поставки №07-04/09 від 07.04.2009р., оскільки: п.4.1 договору визначено, що ціна товару визначається сторонами в специфікації, яка є невідємною частиною цього договору, ціна кожної партії товару визначається в рахунку на відповідну партію товару та не може відрізнятися від ціни, узгодженої шляхом підписання відповідної специфікації до договору; найменування, марка, кількість та вартість товару, поставленого за видатковою накладною №1557 від 17.08.2010р. відповідає найменуванню, марці, кількості та вартості товару, узгодженого сторонами у специфікації №25 від 12.08.2010р. до договору поставки №07-04/09 від 07.04.2009р.; позивачем надані письмові пояснення, зі змісту яких вбачається, що жодних договорів, крім договору поставки №07-04/09 від 07.04.2009р., між сторонами не укладалось, доказів зворотного не представлено, судом не встановлено, у звязку з чим, доводи відповідача судом до уваги не приймаються.

Фактичне отримання відповідачем зазначеного вище товару підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на зазначеній накладній в графі „Отримал(а)” та довіреністю №105 від 16.08.2010р., а отже прийнятий відповідачем без заперечень.

Відповідно до п.4.3 договору, покупець здійснює оплату вартості товару згідно п.1.2 даного договору. Форма розрахунків безготівкова із застосуванням платіжних доручень.

В свою чергу, п.1.2 договору передбачено, що товар за цим договором поставляється на умовах: оплата 100% вартості партії товару протягом трьох банківських днів з моменту отримання покупцем рахунку, якщо інше не передбачено специфікацією. Однак специфікацією №25 від 12.08.2010р. до договору поставки №07-04/09 від 07.04.2009р. сторони змінили умови оплати та визначили, що оплата здійснюється наступним чином: 10% на день поставки + 90% оплата на протязі двадцяти одного календарного дня з моменту поставки товару.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, кінцевим строком оплати отриманого відповідачем за видатковою накладною №1557 від 17.08.2010р. товару є 07.09.2010р.

За твердженням позивача, відповідач вартість отриманого товару оплатив частково в розмірі 203735грн.75коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок за 13.08.2010р., 31.08.2010р., 03.09.2010р., 14.09.2010р., 16.09.2010р., 23.09.2010р., 28.12.2010р., 11.05.2011р., у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 55000грн.00коп. за договором поставки №07-04/09 від 07.04.2009р.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобовязання не допускається.

Зобовязанням у свою чергу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати товару не виконав, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 55000грн.00коп.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

07.06.2011р. відповідачем через канцелярію суду надана копія платіжного доручення №356 від 02.06.2011р. про сплату грошових коштів в розмірі 10000грн.00коп. на підставі рахунку №1507 від 12.08.2010р.

У судовому засіданні 04.07.2011р. представник позивача підтвердив зарахування відповідачем грошових коштів в розмірі 10000грн.00коп. відповідно до платіжного доручення №356 від 02.06.2011р. (протокол судового засідання від 04.07.2011р.).

Відповідно до п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

На підставі вищенаведеного, з огляду на часткове погашення відповідачем суми основного боргу, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 10000грн.00коп. підлягає припиненню у звязку з відсутністю предмета спору.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за поставлений товар, суд робить висновок, що заборгованості в розмірі 45000грн.00коп. не погашена до теперішнього часу.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Белтім”, смт. Калинівка, Київської області щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 45000грн.00коп. є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач заявляє про стягнення з відповідача суму пені в розмірі 8338грн.16коп.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

За приписом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6.3 договору, у випадку порушення (прострочення) покупцем грошового зобовязання щодо строків оплати товару, він сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент поставки товару та відсотки (проценти) за користування чужими (належними до оплати постачальнику) коштами у розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки в оплаті, за весь час користування коштами належними до оплати постачальнику.

На підставі вищезазначеного пункту договору позивачем нарахована пеня в розмірі 8338грн.16коп. за період прострочення з 07.09.2010р. по 24.02.2011р. (з урахуванням часткових оплат).

Розглянувши розрахунок позивача з урахуванням встановленої судом кінцевої дати оплати товару за спірною накладною, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 8338грн.16коп. підлягають частковому задоволенню на суму в розмірі 8263грн.84коп., оскільки початком нарахування пені є 08.09.2010р.

Крім того, за приписом п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

З приписів зазначених статей вбачається, що при зменшенні розміру санкцій повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Оскільки, пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов`язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов`язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, тому вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.

В даному випадку, оскільки сторони мають специфічний характер своєї діяльності, розмір пені, на думку суду, не відповідає наслідкам здійсненого відповідачем правопорушення. У звязку з зазначеним, суд вважає за можливе зменшити розмір неустойки (пені).

З огляду на викладене, враховуючи відсутність у позивача збитків (доказів зворотнього позивачем не представлено), суд вважає за доцільне вимоги позивача в частині стягнення пені задовольнити частково та зменшити розмір пені на 50%.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 50% від належної до стягнення суми пені в розмірі 8263грн.84коп., а саме 4131грн.92коп.

На ряду з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 19635грн.00коп.

За приписом ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

В свою чергу, згідно ч.2 ст.536 Цивільного кодексу України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як зазначено вище, пунктом 6.3 договору встановлено, що у випадку порушення (прострочення) покупцем грошового зобовязання щодо строків оплати товару, він сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент поставки товару та відсотки (проценти) за користування чужими (належними до оплати постачальнику) коштами у розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки в оплаті, за весь час користування коштами належними до оплати постачальнику.

Враховуючи викладене, позивачем нараховані відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 19635грн.00коп. за період прострочення оплати товару з 07.09.2010р. по 24.02.2011р. (з урахуванням часткових оплат).

Розглянувши розрахунок позивача, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Белтім”, смт. Калинівка, Київської області в частині стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 19635грн.00коп. за період прострочення оплати товару з 07.09.2010р. по 24.02.2011р. (з урахуванням часткових оплат) такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 19460грн.00коп. за період прострочення оплати товару з 08.09.2010р. по 24.02.2011р. (з урахуванням часткових оплат).

Крім того, позивач заявляє про стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 2890грн.00коп. та 3% річних в розмірі 1613грн.84коп.

Відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного, за розрахунком позивача з урахуванням часткових оплат, сума інфляційних витрат становить суму в розмірі 2890грн.00коп. за період прострочення з 23.09.2010р. по 24.02.2011р. та 3% річних становлять суму в розмірі 1613грн.84коп. за період прострочення з 07.09.2010р. по 24.02.2011р.

Перевіривши арифметичний розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних витрат, суд зазначає, що розмір наведених витрат не суперечить вимогам чинного законодавства, а відтак вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 2890грн.00коп. є такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно, розглянувши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних, суд вважає що вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в розмірі 1613грн.84коп. підлягають частковому задоволенню на суму в розмірі 1599грн.46коп. за період прострочення з 08.09.2010р. по 24.02.2011р. з урахуванням часткових оплат.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 611, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 233, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 49, 75, 78, п.1-1 ст.80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Белтім”, смт. Калинівка, Київської області до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Артемівське виробничо-комерційне обєднання здорового харчування „Еко продукт”, м. Артемівськ про стягнення заборгованості в розмірі 87477грн.00коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 55000грн.00коп., пені в розмірі 8338грн.16коп., відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 19635грн.00коп., інфляційних витрат в розмірі 2890грн.00коп. та 3% річних в розмірі 1613грн.84коп. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Артемівське виробничо-комерційне обєднання здорового харчування „Еко продукт” (за адресою: вул.Корсунського, б.73, м.Артемівськ, Донецька область, 84500, код ЄДРПОУ 33771799) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Белтім” (за адресою: вул.Ігорева,12, смт. Калинівка, Київська область, 07443, код ЄДРПОУ 34719902) суму основного боргу в розмірі 45000грн.00коп., пеню в розмірі 4131грн.92коп., відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 19460грн.00коп., інфляційні витрати в розмірі 2890грн.00коп., 3% річних в розмірі 1599грн.46коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 872грн.13коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 149грн.71коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

В частині стягнення суми основного боргу в розмірі 10000грн.00коп. припинити провадження у справі.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 04.07.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Головуючий суддя Марченко О.А.

Суддя Макарова Ю.В.

Суддя Сич Ю.В.

Повне рішення складено 05.07.2011р.