Постанова № 16945237, 14.03.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 березня 2011 року 16:58 № 2а-17669/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача: Грищенко Н.А.;

Ширко В.Ю.;

відповідача: Гримальського А.Ю.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомСпільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “РІФ-1”

доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 14 березня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26 листопада 2006 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю “РІФ-1” (далі по тексту позивач, СП ТО“вФ-1”) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва), в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м.Києва від 13 грудня 2006 року №0010682308/0 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в сумі 1318599,00грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 374091,00грн.

Згодом позивач уточнив позовні вимоги, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 13 листопада 2006 року №0010682308/0 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в сумі 1318599,00грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 374091,00грн. Позивач не погоджується із зменшенням суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1318598,57 грн., в тому числі по періодам: лютий 2006 року 301737,36 грн.; березень 2006 року 446442,80 грн.; квітень 2006 року 499240,79 грн.; травень 2006 року 39801,89 грн.; червень 2006 року 31375,67 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва від 17 січня 2007 року у справі №11/637-А, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05 червня 2007 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 листопада 2010 року у справі №11/637-А постанову Господарського суду міста Києва від 17 січня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 05 червня 2007 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

06 грудня 2010 року на підставі протоколу розподілу справ між суддями автоматизованої системи документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративній справі №11/637-А присвоєно №2а-17669/10/2670 та передано на розгляд судді КузьменкаВ.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2010 року адміністративну справу прийнято до провадження та призначено судове засідання на 19січня 2011 року.

В судових засіданнях неодноразово оголошувалася перерва у звязку з необхідністю отримання додаткових доказів.

В судовому засіданні 14 березня 2011 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 13листопада 2006 року №0010682308/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, пункту 11.5 статті 11 Закону України “Про податок на додану вартість”, підпункту 5.12.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” СПТОВ “РІФ-1” зменшено суму бюджетного відшкодування (в тому числі залишок суми ПДВ, відємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість у розмірі 1327405,00 грн., в тому числі: лютий 2004 року 301737,00 грн.; березень 2006 року 446443,00 грн.; квітень 2006 року 508407,00 грн.; травень 2006 року 39802,00 грн.; червень 2006 року 31376,00 грн. У звязку з тим, що заявлені до відшкодування суми ПДВ на момент перевірки СП ТОВ “РІФ-1” відшкодовано йому в розмірі 748180,00 грн., відповідно до абзацу другого пункту 8, абзацу четвертого пункту 8 та пункту 6.1.3 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби від 17 березня 2001 року №110 СП ТОВ “РІФ-1” визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 0 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 374091,00 грн.

ДПІ у Оболонському районі м. Києва в листі від 07 грудня 2006 року №26501/10/23-804 щодо податкового повідомлення-рішення від 13 листопада 2006 року №0010682308/0 повідомила позивачу наступне: в таблиці повідомлення-рішення в рядку по декларації №15829 від 20 березня 2006 року замість лютий 2004 року слід читати 2006 року; в таблиці повідомлення-рішення в рядку декларації №64808 від 22 травня 2006 року за квітень 2006року замість суми 508407,00 грн., слід читати 508047,00 грн.

Податкове повідомлення-рішення від 13 листопада 2006 року №0010682308/0 прийняте на підставі висновків акта від 08 листопада 2006 року №925/23-14339624 “Прорезультати позапланової виїзної перевірки СП ТОВ “РІФ-1” (код 14339624) з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість за періоди: лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2006 року станом на 30 січня 2006р.” (далі по тексту Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, пункту 11.5 статті 11 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого встановлено завищення заявленого бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в сумі 1327405 грн., в тому числі: лютий 2006року 301737,00 грн.; березень 2006 року 446443,00 грн.; квітень 2006 року 508047,00 грн.; травень 2006 року 39802,00 грн.; червень 2006 року 31376,00 грн. та зменшено податковий кредит за червень 2006 року на 194149,00 грн. Зазначені висновки відповідачем зроблені з огляду на наступне.

За перевірений період СП ТОВ “РІФ-1” здійснювало виробництво готового взуття, заготовок та частин взуття з використанням давальницької сировини та товарів (сировини, матеріалів) отриманих від нерезидентів.

Перевіркою встановлено, що згідно наданих платіжних документів СП ТОВ “РІФ-1” фактично сплатило постачальникам податковий кредит в січні 2006 року в розмірі 903326,00грн. Крім того, до державного бюджету сплачено податок на додану вартість в сумі 301737,00 грн. при погашенні векселів, що видавалися при здійсненні операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах.

Протягом січня 2006 року підприємством імпортовано товарів, спалу за які було відстрочено шляхом оформлення податкового векселя на загальну суму податку на додану вартість 228678,00 грн. Сплата коштами в січні 2006 року відсутня. Сплата коштами в лютому відсутня. Підприємство 14 лютого 2006 року надало до податкового органу лист щодо погашення векселя шляхом зарахування бюджетного відшкодування. Вказані в Акті перевірки векселі переведені до 0 категорії та погашені за рахунок бюджетного відшкодування 14 лютого 2006 року на підставі заяви платника. В податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2006 року дані векселі, як погашені, включені до рядку 12.2 у повному обсязі. На думку відповідача, відповідно до пункту 11.5 статті 11 Закону України “Про податок на додану вартість” та Методичних рекомендацій щодо порядку адміністрування видачі та погашення податкових векселів, доведених листом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2005 року №25595/7/16-1517, податковий вексель 0 категорії, погашений за рахунок бюджетного відшкодування, платник податку має право включити до складу податкового кредиту у звітному періоді, наступному за тим, в якому в рахунок оплати векселя була зарахована сума бюджетного відшкодування (тобто в березні 2006 року).

В лютому 2006 року СП ТОВ “РІФ-1” імпортовано товарів, сплату за які відстрочено шляхом оформлення податкового векселя на загальну суму податку на додану вартість 545100,00 грн., з яких 5 векселів на загальну суму податку на додану вартість 346166,00грн., відповідно до листа підприємства від 01 березня 2006 року переведено до 0 категорії та погашено за рахунок бюджетного відшкодування. Оплата коштами в березні відсутня. В податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2006 року векселі, згідно переліку, визначеного в Акті перевірки, як погашені, включені до рядку 12.2 у повному обсязі. На думку відповідача, відповідно до пункту 11.5 статті 11 Закону України “Про податок на додану вартість” та Методичних рекомендацій щодо порядку адміністрування видачі та погашення податкових векселів, доведених листом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2005 року №25595/7/16-1517, податковий вексель 0 категорії, погашений за рахунок бюджетного відшкодування, платник податку має право включити до складу податкового кредиту у звітному періоді, наступному за тим, в якому в рахунок оплати векселя була зарахована сума бюджетного відшкодування (в квітні 2006 року).

Тобто, СП ТОВ “РІФ-1” в декларації з податку на додану вартість за березень 2006року неправомірно в рядку 12.2 відобразило суму погашених податкових векселів, що дають право на збільшення податкового кредиту в поточному звітному періоді в розмірі 346166,34 грн., оскільки в цьому рядку повинна відображатися сума векселів, погашених у лютому 2006 року в розмірі 228678,00 грн.

Таким чином, сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню, відображена позивачем в декларації з податку на додану вартість за березень 2006 року та отримана підприємством необґрунтовано завищена на 228678,00 грн. (за звітними даними підприємства 944929,00грн., за наслідками перевірки 268547,00 грн.).

В Акті перевірки також встановлено, що за період лютий 2006 року СП ТОВ “РІФ-1” в порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” до складу податкового кредиту відносило суми податку на додану вартість, сплачені до державного бюджету з частини давальницької сировини, з якої вироблено невивезену з України готову продукцію, і яка залишилася у розпорядженні підприємства для використання у власній господарській діяльності, без підтвердження митними деклараціями у розмірі 446443,00 грн.

Протягом березня 2006 року підприємством імпортовано товарів, сплату за які відстрочено шляхом оформлення податкового векселя на загальну суму податку на додану вартість 262815,14 грн.

В березні 2006 року СП ТОВ “РІФ-1” імпортовано товарів, сплату за які відстрочено шляхом оформлення податкового векселя на загальну суму податку на додану вартість 545,1тис. грн., з яких 5 векселів на загальну суму 346,2 тис. грн., відповідно до листа підприємства від 01 березня 2006 року №2716/10, переведено до 0 категорії та погашено за рахунок бюджетного відшкодування.

В податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2006 року дані векселі, як погашені, включено до рядку 12.2 у повному обсязі 346166,30 грн.

Однак, відповідно до пункту 11.5 статті 11 Закону України “Про податок на додану вартість” та Методичних рекомендацій щодо порядку адміністрування видачі та погашення податкових векселів, доведених листом Державної податкової адміністрації України від 22грудня 2005 року №25595/7/16-1517, податковий вексель 0 категорії, погашений за рахунок бюджетного відшкодування, платник податку має право включити до складу податкового кредиту у звітному періоді, наступному за тим, в якому в рахунок оплати векселя була зарахована сума бюджетного відшкодування (тобто в квітні 2006 року).

У перевіреному періоді квітень 2006 року СП ТОВ “РІФ-1” в порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” до складу податкового кредиту відносило суми податку на додану вартість, сплачені до державного бюджету з частини давальницької сировини, з якої вироблено невивезену з України готову продукцію, і яка залишилася у розпорядженні підприємства для використання у власній господарській діяльності, без підтвердження митними деклараціями у розмірі 39802,00 грн.

У перевіреному періоді травень 2006 року СП ТОВ “РІФ-1” в порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” до складу податкового кредиту відносило суми податку на додану вартість, сплачені до державного бюджету з частини давальницької сировини, з якої вироблено невивезену з України готову продукцію, і яка залишилася у розпорядженні підприємства для використання у власній господарській діяльності, без підтвердження митними деклараціями у розмірі 31376,00 грн.

У перевіреному періоді червень 2006 року СП ТОВ “РІФ-1” в порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” до складу податкового кредиту відносило суми податку на додану вартість, сплачені до державного бюджету з частини давальницької сировини, з якої вироблено невивезену з України готову продукцію, і яка залишилася у розпорядженні підприємства для використання у власній господарській діяльності, без підтвердження митними деклараціями у розмірі 194149,00 грн.

Як пояснив представник відповідача та як вбачається з наданого розрахунку суми завищеного бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, спірне податкове повідомлення-рішення прийнято внаслідок встановленого порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме: позивач відносив суми податку на додану вартість, сплачені до державного бюджету з частини давальницької сировини, з якої вироблено невивезену з України готову продукцію, і яка залишилася у розпорядженні підприємства для використання у власній господарській діяльності, без підтвердження митними деклараціями, мотивуючи це пунктом 1 статті 3 Закону України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”.

Позивач з висновками Акта перевірки не погоджується та зазначає, що правомірно відносив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені з вартості невивезеної сировини, на підставі частково погашеного векселя; при цьому сума податку на додану вартість на вартість невивезеної давальницької сировини, яка була сплачена коштами, відноситься до складу податкового кредиту у тому ж періоді, в якому ця сплата відбулася.

Відповідач проти позову заперечує, а його доводи, викладені в письмовому запереченні, співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомлення-рішенням, виходячи з наступних мотивів.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи попередні судові рішення по справі, в ухвалі від 09листопада 2010 року зазначив наступне: “…в процесі розгляду даної справи судами не було досліджено фактичну оплату векселів за лютий-червень 2006 року; не встановлено чи дійсно мало місце бюджетне відшкодування по векселях за вказані періоди; залишено поза увагою встановлення факту реальності сплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманої від контрагентів давальницької сировини та інших матеріалів, робіт (послуг) та не надано належної правової оцінки первинним бухгалтерським документам позивача у межах спірних правовідносин.”

Відповідно до частини пятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обовязковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Матеріали справи свідчать, що 21 вересня 2005 року між ТОВ “АRCOBALENO”, юридичною особою згідно законодавства Республіки Польща, (замовник) та ТОВ “РІФ-1” (виконавець) укладено контракт №44/PL на переробку давальницької сировини, відповідно до якого замовник надає виконавцю необхідну кількість давальницької сировини, матеріалів та комплектуючих для виробництва готового взуття, заготовок верху і частин взуття, а виконавець виробляє та поставляє замовнику готове взуття, а також окремі його частини різних моделей.

Відповідно до додатку №1 від 21 вересня 2005 року до контракту на переробку давальницької сировини від 21 вересня 2005 року №44/PL, сторони домовилися доповнити пункт 1.4 даного контракту положенням наступного змісту: ввезена, але не перероблена сировини до закінчення строку переробки на території України може бути придбана виконавцем для власних потреб.

Відповідно до пункту 11.9 статі 11 Закону України “Про податок на додану вартість” до приведення законодавчих актів України щодо оподаткування давальницької сировини у відповідність з нормами цього Закону сплата податку на додану вартість по операціях з ввезення давальницької сировини на митну територію України здійснюється у порядку, встановленому Законом України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”.

За визначеннями статті 1 Закону України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” (в редакції, чинній на момент здійснення спірних господарських операцій) виконавець субєкт господарської діяльності, який здійснює операції з давальницькою сировиною; готова продукція - продукція (товар), вироблена з використанням давальницької сировини (крім тієї частини, що використовується для проведення розрахунків за її переробку) і визначена як кінцева у контракті між замовником і виконавцем. Готова продукція може бути повернена у країну замовника або реалізована замовником (чи за його дорученням виконавцем) у країні виконавця або в іншій країні. У разі потреби Кабінет Міністрів України визначає види продукції (товару), які не можуть класифікуватися як готова продукція; давальницька сировина - сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, ввезені на митну територію України іноземним замовником (чи закуплені іноземним замовником за іноземну валюту в Україні) або вивезені за її межі українським замовником для використання у виробленні готової продукції. Давальницька сировина не може бути придбана іноземним замовником на митній території України за національну валюту України або отримана ним в результаті проведення інших операцій, у тому числі товарообмінних. Право власності на давальницьку сировину на кожному етапі її переробки, а також на вироблену з неї готову продукцію належить замовнику; замовник субєкт господарської діяльності, який надає давальницьку сировину для вироблення готової продукції.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” давальницька сировина, що ввозиться на митну територію України іноземним замовником, обкладається ввізним митом за ставками Єдиного митного тарифу України, податками та зборами, що справляються при ввезенні товарів відповідно до законодавства.

Частина друга статті 2 Закону України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” передбачає, що сплата ввізного мита, податків та зборів (крім митних зборів) провадиться українським виконавцем шляхом видачі органу державної податкової служби за місцезнаходженням виконавця: простого авальованого векселя із строком платежу, що дорівнює строку здійснення операції з давальницькою сировиною, але не більш як 90 календарних днів з моменту оформлення вантажної митної декларації.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” у разі вивезення готової продукції в повному обсязі, передбаченому контрактом, за межі митної території України у період, зазначений у частинах другій, третій та восьмій цієї статті, вексель погашається і ввізне мито, податки та збори (крім митних зборів) не справляються. Вексель погашається також у разі часткового вивезення готової продукції за межі митної території України, передбаченого умовами контракту, якщо український виконавець документально підтвердить сплату ввізного мита, податків та зборів, які повинні бути сплачені у разі ввезення в Україну частини сировини, з якої вироблено не вивезену з України готову продукцію. Для визначення суми платежу мита, податків та зборів вартість давальницької сировини перераховується у національну валюту України за курсом Національного банку України, що діяв на день платежу за векселем.

Згідно з частиною одинадцятою статті 2 Закону України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” підставою для погашення векселя (письмового зобовязання) є подання українським виконавцем органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням копії вивізної вантажної митної декларації з відміткою митниці, яка здійснила митне оформлення готової продукції, про фактичне перетинання готовою продукцією митного кордону України.

Судом встановлено, що готову продукцію вироблену протягом 90 календарних днів з моменту ввезення давальницької сировини, позивач відправляв нерезиденту, що підтверджується копіями вантажних митних декларацій, які містяться в матеріалах справи.

Залишок давальницької сировини, що залишився після збігу 90-денного строку, згідно з додатком №1 від 21 вересня 2005 року до контракту на переробку давальницької сировини від 21 вересня 2005 року №44/PL, придбано позивачем для використання у власній господарській діяльності.

Як встановлено в Акті перевірки, та підтверджено матеріалами справи, позивач звертався до ДПІ у Оболонському районі м. Києва з відповідними заявами про погашення оформлених векселів та сплачував відповідні суми ввізного мита та податку на додану вартість з частини невивезеної давальницької сировини.

Таким чином, погашення простих авальованих векселів, виданих під час ввезення давальницької сировини, відбулося частково шляхом вивезення готової продукції та частково шляхом сплати позивачем до Державного бюджету сум ввізного мита та податку на додану вартість із вартості сировини, яка залишилася у власності позивача, що підтверджують платіжні доручення, копії яких містяться в матеріалах справи.

Про погашення простих авальованих векселів, виданих позивачем під час ввезення давальницької сировини, свідчать також відповідні написи на таких векселях, здійснені заступником начальника ДПІ у Оболонському районі м. Києва.

Відповідно до підпункту 7.2.7 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Підпункт 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлює, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

За правилами підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення податкових зобовязань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на зазначені правові норми, беручи до уваги обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені з вартості невивезеної сировини, на підставі погашених векселів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на частину першу статті 3 Закону України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”, яка встановлює, що готова продукція, що вироблена із давальницької сировини, ввезеної іноземним замовником у порядку та на умовах, передбачених статтею 2 цього Закону, може реалізуватися на митній території України лише через зареєстроване ним в Україні постійне представництво, яке оформляє ввізну вантажну митну декларацію на готову продукцію (без фактичного її ввезення на митну територію України) і сплачує ввізне мито, інші податки та збори, передбачені законодавством для аналогічних імпортних товарів, оскільки дана правова норма регулює питання реалізації продукції, виготовленої з давальницької сировини, саме замовником; як свідчать обставини справи, позивач у межах спірних правовідносин є виконавцем, у якого залишилася частина невивезеної давальницької сировини для використання у власній господарській діяльності.

Враховуючи викладене, висновки Акта перевірки про завищення позивачем заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є помилковими.

В спірному податковому повідомленні-рішенні зазначено, що заявлені до відшкодування позивачем суми податку на додану вартість на момент перевірки відшкодовано йому у розмірі 748180,00 грн., у звязку з чим застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 374091,00 грн.

Позивач в письмових поясненнях підтвердив, що сума бюджетного відшкодування у розмірі 748182,00 грн. відшкодована йому шляхом перерахування коштів на рахунок платника у банку.

Відповідно до частини третьої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Таким чином, у суду не виникає сумніву щодо достовірності обставин фактичного відшкодування позивачу суми 748182,00 грн. та добровільності визнання таких обставин.

Штрафні (фінансові) санкції у розмірі 374091,00 грн. застосовані до позивача на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та абзаців другого та четвертого пункту 8 та підпункту 6.1.3 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби від 17березня 2001 року №110.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобовязання платника податків за підставами, викладеними у підпункті “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Оскільки судом вище встановлено відсутність з боку СП ТОВ “РІФ-1” порушення вимог податкового законодавства, враховуючи те, що в межах спірних правовідносин донарахування позивачу суми податкового зобовязання не здійснювалося, застосування до СП ТОВ “РІФ-1” штрафних (фінансових) санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 374091,00 грн. є протиправним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Оболонському районі м. Києва не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов СП ТОВ “РІФ-1” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “РІФ-1” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва від 13 листопада 2006 року №0010682308/0 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1318599,00грн., в тому числі по періодам: лютий 2006 року 301737,00грн.; березень 2006 року 446443,00 грн.; квітень 2006 року 499241,00 грн.; травень 2006 року 39802,00 грн.; червень 2006 року 31376,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 374091,00грн.

3.Присудити з Державного бюджету України на користь Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “РІФ-1” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяВ.А. Кузьменко

Постанову складено в повному обсязі та підписано 18 березня 2011 року.