Рішення № 16940115, 04.07.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.11 Справа№ 5015/2081/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., при секретарі судового засідання Боржієвській Л.А., розглянув справу

за позовом: Релігійної громади Римо-Католицької церкви у місті Винники Личаківського району м. Львова

до відповідача 1: Винниківської міської ради, м. Львів-Винники

до відповідача 2: Приватного творчо-видавничого підприємства «Всеукраїнський політичний журнал «Державність», м. Львів-Винники

про: визнання договору оренди № 10 від 02.04.1996 року недійсним

В судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: ОСОБА_1 представник на підставі довіреності № 1 від 01.01.2011 року; відповідача 1: ОСОБА_2 - представник на підставі довіреності від 22.03.2011 № 02.6/160;

відповідача 2: не зявився.

Обставини розгляду справи: Ухвалою господарського суду від 14.04.2011 року порушено провадження у справі за позовом Релігійної громади Римо-Католицької церкви у місті Винники (надалі по тексту рішення - позивач) до Винниківської міської ради (надалі по тексту рішення відповідач 1) та Приватного творчо-видавничого підприємства «Всеукраїнський політичний журнал «Державність»(надалі по тексту рішення - відповідач 2) про визнання договору оренди № 10 від 02.04.1996 року недійсним, призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 12.05.2011 року. В судовому засіданні 12.05.2011 року Позивач позовні вимоги підтримав, з підстав, викладених у позовній заяві. Представники відповідачів в судове засідання не зявився, причини неявки не повідомили. Суд відклав розгляд справи на 24.05.2011 року з підстав, викладених в ухвалі. В судовому засіданні 24.05.2011 року сторони заявили клопотання про продовження строку вирішення спору. В судовому засіданні 24.05.2011 року суд продовжив розгляд справи. В судовому засіданні 24.05.2011 року судом оголошувалась перерва до 26.05.2011 року. В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, з підстав, викладених у позовній заяві та поясненні до позовної заяви від 26.05.2011 року. Відповідачі проти позову заперечили. В судовому засіданні 26.05.2011 року розгляд справи відкладено до 30.06.2011 року. В судовому засіданні 30.06.2011 року представником відповідача 2 подано заперечення на позовну заяву від 23.06.2011 року, судом оголошено перерву до 01.07.2011 року. В судовому засіданні 01.07.2011 року було оголошено перерву до 04.07.2011 року.

Представникам сторін, що брали участь в судових засіданнях, розяснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їх прав та обовязків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Від фіксації судового процесу технічними засобами сторони відмовлялись, однак в судовому засіданні 01.07.2011 року здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

04.07.2011 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складене та підписане 07.07.2011 року.

Суть спору: Правова позиція позивача: Порушення прав та інтересів позивача на його думку полягає в наступному.

02.04.1996 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено Договір на оренду нежитлових приміщень № 10 (далі - Договір) щодо нежитлового приміщення, що знаходиться у м. Винниках по вулиці Львівській, 6. Договір не відповідає вимогам закону, а тому є недійсним з моменту його укладення, враховуючи наступне. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки Договір укладений до 01.01.2004, то до спірних відносин слід застосовувати Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 (далі - ЦК УРСР). Договір укладений в порушення ЦК УРСР та Закону України „Про оренду державного та комунального майна" № 2269-ХП від 10.04.1992 (в редакції, що діяла на момент укладення Договору). Відповідно до ст. 10 Закон України „Про оренду державного та комунального майна", істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна. В ст. 153 ЦК УРСР та ст. 11 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах, при цьому визначено, що істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Як вбачається з Договору, відповідачем-1 та відповідачем-2 не було досягнуто згоди по всіх істотних умовах, а відтак Договір укладено всупереч вимогам закону. Зокрема, в Договорі не визначено вартості майна з урахуванням її індексації, не встановлена оренда плата, не обумовлено порядок страхування відповідачем-2 взятого ним в оренду майна.

Вартість майна згідно ст. 11 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, при цьому оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. В порушення даної норми, оцінка об'єкта оренди не була проведена. Встановлення орендної плати визначено ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", де передбачено, що орендна плата є платежем, який вносить орендар орендодавцеві незалежно від наслідків господарської діяльності, зараховується на спеціальні рахунки і використовується для фінансування капітальних вкладень; методика розрахунку, граничні розміри та порядок використання орендної плати визначаються Кабінетом Міністрів України; строки внесення орендної плати визначаються у договорі. В порушення вимог закону, в договорі орендна плата не визначена, як і порядок її оплати. В Договорі лише зазначено, що відповідачем-1 компенсує відповідачеві-2 орендну плату в розмірі 100 відсотків. В ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" також зазначено, що орендарям збиткових і низькорентабельних державних підприємств, а також об'єктів, що мають важливе соціальне значення, орендодавець може надавати пільги щодо орендної плати; порядок визначення таких підприємств та об'єктів, а також умови надання цих пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Встановлення в Договорі пільги відповідачеві-2 щодо компенсації відповідачем-1 орендної плати в розмірі 100 відсотків, на підставі ухвали IV сесії Винниківської міської ради народних депутатів від 06.04.1995, на думку позивача є незаконним, оскільки відповідач-2 не є збитковим і низькорентабельним державним підприємством, чи об'єктом, що має важливе соціальне значення.

Всупереч вимогам закону, в Договорі абсолютно не обумовлено порядку страхування відповідачем-2 взятого ним в оренду майна.

А тому, в Договорі не досягнуто в рамках закону всіх істотних умов, що свідчить про його незаконність. Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР, угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Таким чином, позивач законно стверджує про укладення Договору всупереч чинному в Україні законодавству, а також про те, що Договір є незаконним, що свідчить про наявність підстав визнання його судом недійсним.

Ч. 4 Указу Президента України „Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій" від 21.03.2002 № 279/2002 рекомендовано органам місцевого самоврядування вжити заходів з відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, зокрема щодо повернення їм колишніх культових будівель, іншого церковного майна (в тому числі приміщень), що перебувають у комунальній власності і використовуються не за призначенням. Приміщення, яке передано відповідачу-2 належало колись до церковного майна Римсько-Католицької церкви (це зокрема підтверджується історико-архівними відомостями, складені доцентом кафедри РРАК НУ „Львівська політехніка"). Тому, 20.12.2007 між позивачем та відповідачем-1 укладено договір оренди нежитлового приміщення та договір від 22.04.2009 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення, згідно яких приміщення, яке займає відповідач-2, було передано позивачу.

Передача спірного приміщення відбулась на підставі рішення Виконавчого комітету Винниківської міської ради „Про надання в оренду нежитлового приміщення по вул., Львівській, 6 в м. Винники" № 210 від 19.06.2007.

Дане рішення прийняте з урахуванням закінчення 02.04.2006 терміну дії Договору. Тобто, станом на 19.06.2007 року відповідач-1 вважав Договір таким, що закінчив свою дію. В той же час, відповідач-2 вчиняв перешкоди у користуванні приміщенням, і тому, відповідач-1 звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про зобов'язання відповідача-2 звільнити незаконно займане майно.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.10.2010 по справі №31/190 відмовлено у задоволенні вимог, Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 по справі № 31/190 апеляційні скарги позивача та відповідача-1 залишені без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Підставою для ухвалення таких рішень був висновок судів, що Договір не закінчив дію 02.04.2006, а був пролонгований до 02.04.2016.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Встановлення Львівським апеляційним господарським судом факту продовження дії Договору надає можливість відповідачеві-1 стверджувати про законність підстав його перебування у спірному приміщенні. А це, у свою чергу, унеможливлює Позивача користуватися майном, яке надано йому в оренду відповідачем-1. Тим самим, порушуються права та інтереси позивача.

Частиною 1 статті 28 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" Позивачеві гарантоване забезпечення захисту його права на Майно, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Відповідно до частини 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України. Так, згідно частини 2 статті 28 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та статті 391 Цивільного кодексу України позивач наділений правом зажадати (вимагати) усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Майном.

Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України: „власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд". Згідно п. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України : „право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні". Позивач не має можливості реалізувати ці гарантовані законом права.

Враховуючи те, що позивач дізнався про порушення свого права власності лише 13,10,2010 (в день набрання законної сили постанови Львівського апеляційного господарського суду по справі № 31/190), то позивач вважає, що пропустив строк на звернення з позовом про визнання Договору недійсним з поважних причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 ЦК УРСР, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. З огляду на зазначене, позивач викладає перед судом клопотання про поновлення строку для пред'явлення позову про визнання недійсним Договору.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст. 73 Закону України „Про нотаріат", ст. ст. 47, 48, ч. 2 ст. 80, 128, ст. 225 ЦК УРСР, ст. 427 ЦК УРСР, постановою Пленуму Верховного суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", ст. ст. З, 114, 118-120, 151-153 ЦПК України, просить суд: поновити строк Релігійній громаді Римсько-Католицької Церкви у місті Винники Личаківського району міста Львова для пред'явлення позову до Винниківської міської ради та Приватного творчо-видавничого підприємства „Всеукраїнський політичний журнал „Державність" про визнання Договору на оренду нежитлових приміщень № 10 від 02.04.1996 та прийняти позов до розгляду; визнати недійсним Договір на оренду нежитлових приміщень № 10 від 02.04.1996, що укладений між Винниківською міською радою та Приватним творчо-видавничим підприємством „Всеукраїнський політичний журнал „Державність" з моменту його укладення.

У додатковому поясненні позивач вказав наступне. Договір не відповідає вимогам закону, а тому є недійсним з моменту його укладення, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, що діяв на момент укладення договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Оскільки, спірний договір не відповідає вимогам закону, зокрема, Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII, то він підлягає визнанню недійсним.

Положенням ст. 59 ЦК УРСР, якими визначається момент, з якого угода вважається недійсною, хоч за загальним правилом угода визнана недійсною, вважається недійсною з моменту укладення, однак, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, угода визнається недійсною і припиняється на майбутнє. Згідно з частинами першою та другою п. 3.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладання. Винятком з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними. У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною господарський суд повинен зазначити у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє.

В той же час, враховуючи характер такого виду угоди, як оренда, договір оренди належить до категорії договорів, за яким відновити сторони в первинне положення практично неможливо, оскільки факт користування майном - річ безповоротна, тобто повернути користування майном в натурі неможливо, отже у такій ситуації припинення угоди, визнаної судом недійсною, відбувається на майбутній час.

Договір, недійсність якого оспорюється, діяв з 02.04.1996 по 02.04.2006, після чого його дія закінчилась і відносини між сторонами припинились. На підставі цього, Відповідач-1 звернувся до суду із позовом про спонукання до надання дозволу на приватизацію, купівлю-продаж споруди, при цьому стверджуючи про закінчення дії договору.

Рішеннями судів - постановою Господарського суду Львівської області від 07.11.2006 по справі № 1/489-26/151 та ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2007 по справі № 1/489-26/151 встановлено факт закінчення дії договору та відмовлено в задоволенні позову повністю.

Таким чином, після набрання законної сили вищезазначеним рішенням суду, 20.12.2007 між позивачем та відповідачем-1 укладено договір оренди нежитлового приміщення за яким спірне приміщення надано в користування позивачеві.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 по справі № 31/190 відмовлено в позові відповідачеві-1 щодо виселення відповідача-2 та встановлено факт пролонгації договору.

Проте, така пролонгація, а отже виникнення нових відносин між відповідачами, була незаконною, оскільки для продовження відносин на тих самих умовах могло відбуватися виключно у відповідності до чинного законодавства. Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Спірний договір пролонгований в порушення ч.2 ст. 793 ЦК України, відповідно до якої договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Крім цього, конклюдентні дії відповідачів свідчили про припинення між ними відносин та майно було передане в оренду позивачеві. Таким чином, пролонгація спірного договору є недійсною, оскільки не відповідає вимогам закону. З огляду на зазначене, Договір повинен бути визнаним недійсним на майбутнє.

Правова позиція відповідача 1: Відповідач 1 письмового відзиву на позов чи пояснень не подав.

Правова позиція відповідача 2: Релігійна громада Римсько-Католицької церкви у місті Винники Личаківського району міста Львова, перебравши на себе невластиві їй функції державного нагляду, втрутилась у договірні відносини сторонніх для неї юридичних осіб. Під час дії договору оренди № 10 від 02.04.1996 р, укладеного між Приватним творчо-видавничим підприємством „Всеукраїнський політичний журнал „Державність" та Винниківською міською радою схилила Винниківську міську раду укласти з нею 20.12.2007р. договір оренди на теж саме нежитлове приміщення пл. 121,0 кв. м по вулиці Львівській, 6 у м. Винниках, посвідчити це у приватного нотаріуса ОСОБА_3 реєстр. № 3360, та 22.04.2009р. нотаріально посвідчити зміни до цього договору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Але ці вимоги закону Релігійна громада Римсько-Католицької церкви у місті Винники ігнорувала.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Звертаючить до суду з данним позовом, Релігійна громада Римсько-Католицької церкви у місті Винники посилається на положення ч. і ст. 1 ГПК України, але жодних доказів не навела про порушення її прав і охоронюваних законом інтересів під час укладення договору оренди № 10 між сторонніми для неї юридичними особами ще 02.04.1996 р .

Стаття 21 ГПК України передбачає, що позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Ці вимоги закону позивачем також ігноровано. В 1996 році , коли укладався оспорюваний ним тепер договір №10, позивач не мав ні прав, ні інтересів до нежитлового приміщення площею 121,0 кв. м. по вулиці Львівській, 6 у м. Винниках, і не оспорював права на це приміщення. Діючи недобросовісно, позивач посилається на укладений ним (через 11 років) в 2007 році договір оренди на спірне приміщення, а тому вважає, що договір оренди № 10 від 02.04.1996 р, укладений між Приватним творчо-видавничим підприємством „Всеукраїнський політичний журнал «Державність»та Винниківською міською радою повинен бути визнаний недійсним. Посилання позивача на недоліки договору оренди № 10 від 02.04.1996 року взагалі не стосуються позивача.

02.04.1996 між Приватним творчо-видавничим підприємством „Всеукраїнський політичний журнал „Державність" та Винниківською міською радою було укладено Договір № 10 від 02.04.1996 р. про оренду нежитлового приміщення загальною площею 121,0 кв. м по вулиці Львівській, 6 у м. Винниках. Згідно договору орендодавець, передав, а орендар прийняв на термін 10 років в користування зазначене в договорі нежитлове приміщення загальною площею 121,0 кв. м по вулиці Львівській, 6 у м. Винниках. Відповідно до п. 2 договору орендодавець на підставі ухвали ІV-ої сесії Винниківської міської ради народних депутатів від 06.04.1995р. компенсує орендарю місячну орендну плату в розмірі 100 %. Актами від 06.10.1994 р. та від 24.05.1996 р. встановлено, що орендоване приміщення знаходилось в аварійному стані, а також, що нами проведено ремонтні роботи за згодою орендодавця. Згідно п. 11 договору оренди капітальний ремонт приміщення був проведений за рахунок орендаря. У мовами договору передбачено,що передача орендованого приміщення іншій юридичній чи фізичній особі забороняється (п. 15 договору оренди).

Згідно із ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Аналогічна норма міститься і в ст. 764 Цивільного кодексу України про те, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму,то,за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк,який був раніше встановлений договором. Згідно п.1 договору № 10 від 02.04.1996 р. строк дії договору встановлено 10 років з 2 квітня 1996 року по 2 квітня 2006 року. Оскільки Винниківська міська рада у встановлений законодавством строк не направляла Приватному творчо-видавничому підприємству „Всеукраїнський політичний журнал „Державність" заяви про те, що договір оренди № 10 від 02.04.1996 р. припиняється з 02.04.2006 р. та не заявляла вимоги повернути орендоване майно власнику, договір оренди № 10 від 02.04.1996 р. між Винниківською міською радою та ПТВП «Державність»є продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, тобто до 02.04.2016 р. Ця обставина встановлена рішенням господарського суду Львівської області від 04.08.2010р. по справі №31/190 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2010р. по справі №31/190.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено,що факти,встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Таким чином, Договір № 10 від 02.04.1996 року на оренду нежитлового приміщення по вулиці Львівській, 6 у м. Винниках є дійсним і продовжує діяти до 2016 року.

В порушення п. 15 договору оренди № 10 від 02.04.1996 р., умовами якого забороняється передача орендованого приміщення іншій юридичній чи фізичній особі, Винниківська міська рада, від імені якої діяв міський голова Гудзяк Т.М., під час дії договору №10 від 02.04.2006 р., уклав 20.12.2007 р. договір оренди на це ж саме нежитлове приміщення пл. 121,0 кв. м по вулиці Львівській, бум. Винниках з Релігійною громадою Римсько-Католицької церкви у м. Винники Личаківського району м. Львова, що було посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_3 , реєстр. № 3360 , та 22.04.2009 р. нотаріально посвідчили зміни до цього договору.

Також між ними був складений фіктивний Акт від З січня 2008 року про нібито приймання-передачу нежитлових приміщень по вул. Львівській, 6 на підставі договору оренди від 20.12.2007 року.

Нежитлове приміщення по вул. Львівській, 6 постійно з 1996 року на підставі договору оренди знаходиться в користуванні відповідача-2. В цьому приміщенні знаходиться склад паперу та інших матеріальних цінностей творчо-видавничого підприємства „Всеукраїнський політичний журнал „Державність" і позивач та відповідач-1 ніяк не могли передавати один одному це нежитлове приміщення, яке не було вільним і яке вже знаходилось в оренді.

Судовою колегією Львівського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2010 р. по справі №31/190 зазначено, що доводи щодо правомірності укладення договору від 20.12.2007 р., не можуть бути взяті до уваги, оскільки останній укладений в період дії договору оренди нежитлових приміщень № 10 від 02.04.1996 р., укладеного між Винниківською міською радою та ПТВП «Державність».

Але, позивач, вважаючи дійсним договір оренди від 20.12.2007 р., укладений ним з відповідачем-1, звернувся до суду з позовом, яким оспорює правомірність укладення договору оренди між відповідачами в 1996 р., вважаючи дію цього договору оренди, такою, що порушує його права і інтереси.

Посвідчуючи завідомо неправдивий договір оренди від 20.12.2007р. та зміни до нього від 22.04.2009р., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 не перевірила існування договору оренди на це ж приміщення № 10 від 02.04.1996 р. між Винниківською міською радою та ПТВП «Державність», хоча приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 мала робоче місце в приміщенні Винниківської міської ради, а неподалік працював державний нотаріус.

На підставі вищенаведеного, відповідач-2 просить суд відмовити за безпідставністю в позові Релігійної громади Римсько-Католицької церкви у м. Винники про визнання недійсним договору № 10 від 02.04.1996 р. між Винниківською міською радою та ПТВП «Державність».

В процесі розгляду справи суд встановив наступне: 02.04.1996 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено Договір на оренду нежитлових приміщень № 10 (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач - 1 надав відповідачеві - 2 в оренду нежитлове приміщення за адресою м. Винники, вул. Львівська, 6 терміном на 10 років. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 року у справі № 31/190, яка набрала законної сили, встановлено, що вказаний договір продовжений на тих же умовах до 02.04.2016 року.

Між відповідачем-1 та позивачем 20.12.2007 року укладено договір оренди нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3, реєстр. № 3360. Згідно п. 1 договору предметом останнього є нежитлове приміщення площею 121,0 кв. м., яке знаходиться у м. Львові-Винники, вул. Львівська, 6. За цим договором відповідач-1, як орендодавець, зобовязувався передати позивачеві, як орендареві, зазначене вище приміщення в строкове платне користування, а орендар взяв на себе зобовязання прийняти це майно, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення договору повернути орендоване майно орендодавцеві. Відповідно до п. п. 2.2.1, 2.2.2 договору орендодавець зобовязувався передати приміщення орендареві до 22 грудня 2007 року в належному стані. Передача приміщення оформлюється актом прийняття-передачі із зазначенням технічного стану приміщення, наявного обладнання, інвентаря та іншого майна, що належить орендодавцю і передається разом з приміщенням.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 року у справі № 31/190 встановлено, що договір від 20.12.2007 року укладений в період дії договору оренди нежитлових приміщень № 10 від 02.04.1996 року, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем - 2 та продовженого до 02.04.2016 року.

Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги безпідставними, необгрунтованими та такими що не підлягають до задоволення з огляду на наступне:

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до наведених положеннь законодавства особа має право на судовий захист власного цивільного права, яке є порушеним, невизнаним або оспореним.

Наведені вище в тексті рішення доводи та обґрунтування позовних вимог спрямовані на доказування порушення вимог чинного законодавства відповідачами при укладенні ними оспореного договору оренди у звязку із невідповідністю його змісту та форми укладення вимогам чинного законодавства на момент його укладення.

Однак, цивільне речове право оренди позивача щодо обєкту оренди виникло на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 20.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_3, реєстр. № 3360. Як встановлено постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 року у справі № 31/190, договір від 20.12.2007 року укладений в період дії оспореного договору оренди нежитлових приміщень № 10 від 02.04.1996 року, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем - 2 та продовженого в дії до 02.04.2016 року. Тому, право позивача на оренду обєкту оренди за вказаними договорами не могло бути порушене порушенням законодавства відповідачами при укладенні оспореного договору 02.04.1996 року, задовго до укладення договору від 20.12.2007 року. Суд не надає правової оцінки доводам позивача щодо недійсності оспореного договору оренди у звязку із невідповідністю його змісту та форми укладення вимогам чинного законодавства на момент його укладення, а також запереченням відповідача 2, оскільки із матеріалів справи не вбачається фактів порушення цивільного права позивача внаслідок порушення законодавства відповідачами при укладенні оспореного договору оренди 02.04.1996 року. Відсутність порушеного цивільного права особи відповідно до змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України виключає можливість їх судового захисту, і внаслідок цього виключає можливість задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору на оренду нежитлових приміщень № 10 від 02.04.1996 року.

Одночасно позивачем не стверджувалось та не доказувалось порушення процедури продовження дії оспореного договору на оренду нежитлових приміщень № 10 від 02.04.1996 року, коли саме таке порушення могло призвести до порушення цивільного права позивача на оренду відповідно до договору від 20.12.2007 року, який станом на момент розгляду даної справи не визнаний судом недійсним, не розірваний в судовому чи іншому порядку, не припинив свою дію, оскільки відповідно до п. 6.1 він вступає в силу з дня підписання (20.12.2007 року) та діє до 2027 року. Позивач не позбавлений права судового захисту свого порушеного цивільного права на оренду на умовах договору від 20.12.2007 року у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Внаслідок наведеного, суд прийшов до висновку, що цивільне право позивача відповідачами не порушене, оскільки зміст прав та обовязків позивача, що виникли на підставі договору оренди від 20.12.2007 року, не містить в собі можливості для позивача заявити підставний та обґрунтований позов про визнання недійсним оспореного договору на оренду нежитлових приміщень № 10 від 02.04.1996 року. Суд наголошує на тому, що сам лише договір оренди нежитлових приміщень від 20.12.2007 року, стороною якого є позивач, не може бути підставою для визнання недійсним оспореного договору на оренду нежитлових приміщень № 10 від 02.04.1996 року. Внаслідок наведеного підстави для задоволення такої позовної вимоги на думку суду відсутні.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 43 Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд вважає за необхідне відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя